Пам’яті архітектора, солдата Олександра Халіфа

Після війни планував відбудовувати українські міста

Ще до початку повномасштабного російського вторгнення, коли війна у 2014 році тільки починалася, Олександр Халіф хотів повернутися до України з Ізраїля, де тоді жив. Тож у 2022-му, не вагаючись, став на захист своєї родини і своєї землі.

Олександр народився 9 липня 1987 року в Бердичеві, закінчив загальноосвітню та художню школи. Потім він навчався у Житомирському коледжі будівництва, архітектури та дизайну, де здобув освіту архітектора, і в Одеській державній академії будівництва та архітектури за спеціальністю «Міське будівництво і господарство».

Працюючи за фахом, чоловік втілив не один проєкт інтер’єрів житлових, торгових та офісних будівель у Бердичеві, Житомирі та Києві.

Сестра Євгенія пригадує, що в дитинстві Олександр був активним і жвавим хлопцем. У дорослому віці в нього сформувався дуже сильний характер, і якщо він ухвалював якесь рішення, ніхто не міг його переконати у протилежному.

Одним із хобі чоловіка було малювання. Олександр особливо захоплювався архітектурою заходу України, тому створив цілу серію робіт, присвячених Львову. На деяких із тих картин він експериментував із ліпниною. Чимало своїх робіт автор продав.

Упродовж чотирьох років Олександр із дружиною мешкали в Ізраїлі. Там він займався дизайном будинків та намалював фреску. У той період саме розпочалася війна на сході України, й Олександр хотів повернутися додому, стати на захист батьківщини. Мама тоді ледь стримала його.

Але свого наміру він не залишив.

- Ми з Олександром прожили у шлюбі вісім років, – розповідає дружина Олена. – Він був оптимістом, а ще дуже життєрадісною та позитивною людиною. Коли у 2019 році ми повернулися в Україну і купили будинок, Саша самостійно займався його облаштуванням. Згодом чоловік відкрив у Бердичеві офіс архітектури і дизайну.

За її словами, Олександр давно зрозумів, що повномасштабна війна неминуча. Тож коли вона розпочалася, він одразу вирішив, що стане на захист України.

- Коли російські війська вже стояли на Житомирській трасі, Саша сказав, що тут його дім і він піде його захищати, – згадує дружина. – Чоловік говорив: якщо ми не підемо проти них, вони прийдуть сюди.

Олександр оббивав пороги військкоматів у Бердичеві, а потім у Житомирі, поки не домігся свого. Він приєднався до лав 1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. І. Богуна, в якій служив на посаді стрільця-санітара. Оскільки мав рідкісне прізвище, воно стало і його позивним – «Халіф».

Побратими згадують, що на війні Олександр умів підтримати інших. Він малював їхні портрети, коли мав вільний час, а ще піднімав бойовий дух, граючи на губній гармошці.

- Якось я приїхав на позицію і побачив Сашу, - ділиться спогадами побратим воїна із позивним «Дізель». – Він тоді показав мені свій альбом із портретами наших бійців. Мені стало дуже цікаво, тому попросив, щоб і мій портрет намалював. Він був одним із перших, хто загинув, коли ми зайшли в Білогорівку і Григорівку. Його загибель стала для нас усіх шоком.

Командир батальйону, в якому проходив службу Олександр, Володимир Сингаївський, згадує, що боєць дуже сумлінно виконував свої обов’язки. На згадку про той період служби у Сингаївського залишився портрет, який йому на 55-річчя намалював Халіф.

- Саша був дуже скромною, ввічливою і порядною людиною, – говорить військовослужбовець із позивним «Дєд». – Із ним можна було поговорити на будь-яку тему. Мені дуже запам’ятався епізод, коли ми їхали із Києва в Чернігів на початку війни. Всі були такі засмучені і втомлені, а Саша почав грати на губній гармошці. Всі почали йому підспівувати і одразу повеселішали. До речі, після загибелі Сашу й упізнали за тією губною гармошкою в кишені. Дуже його шкода.

Олександр Халіф загинув 13 липня 2022 року під час бою в селі Григорівка Бахмутського району Донецької області. Героя поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У захисника залишилися батьки, сестра та дружина.

Чоловік мав багато планів та мрій. Дружина Олена згадує, як під час поїздки на Чернігівщину, звідки відійшли ворожі війська, він ділився з нею, що після війни в нього буде багато роботи, адже треба відбудовувати Україну.

За життя Герой мріяв, що колись відбудеться виставка його картин. Нещодавно експозицію «Художник на війні» відкрили у Житомирі в пам’ять про Олександра Халіфа. На ній представлені його кольорові полотна, намальовані до повномасштабної війни, а також чорно-білі портрети бойових побратимів.

Вічна слава і шана Захисникові!

Фото Олени Халіф, Суспільне. Житомир та Василя Стаховського