Пам'яті капітана Нацгвардії Петра Шамшура

Командир підрозділу нацгвардійців загинув під час танкового бою біля Кремінної на Луганщині

Петро Шамшур народився 28 листопада 1994 року в селі Деснянське Чернігівської області. Після дев'ятого класу хлопець вступив до Чернігівського радіотехнічного технікуму, а згодом навчався у Київському інституті технологій та дизайну.

Але 2013 рік став для Петра переломним.

За словами батька Олександра Миколайовича, син забрав документи із столичного ВНЗ і сказав, що піде служити.

«Служив у Шостці, у військовій частині 3032. Далі було навчання у школі сержантів у Золочеві Львівської області. І знову служба у Шостці. Навесні 2015 року дев'ятеро хлопців вирішили вступати до харківської Національної академії Національної гвардії України. Вступили не всі з них. А наш Петро зумів. У 2019 році ми з дружиною їздили на випуск сина», - розповів тато військового.

Петро брав участь у АТО – з 2019 року він неодноразово виконував бойові завдання на сході України.

У 2019 році нацгвардієць одружився – його обраницею стала дівчина Анастасія. У подружжя народилася донька Вероніка.

«Перший рік спільного життя, порівнюючи з подальшими роками, був відносно спокійним. Ми з донею могли бачити свого чоловіка і тата хоча б увечері. Та згодом дні розлуки ставали довшими. Через три місяці після народження дитини коханого відправили в зону АТО. І ці так звані відрядження були досить частими», - зазначила Анастасія.

За її словами, чоловік небагато розповідав про свою службу.

Із початком повномасштабної війни нацгвардієць брав участь у відсічі і стримування збройної агресії РФ поблизу Харкова на посаді командира взводу ротної групи 31-ї бригади, а також у Донецькій та Луганській областях.

«24 лютого ми всі разом були у Дніпрі. Петро як пішов на роботу того дня, то довго його потім не бачила. На той момент, коли почалося повномасштабне вторгнення, він був командиром резервної роти. І його завдання - підготувати, навчити мобілізованих виконувати бойові завдання. Бачилися раз на місяць. А коли в Харкові почалися активні бойові дії, нацгвардійців направили до цього міста. Ми ж згодом перебралися з донею до Деснянського», - заявила Анастасія.

Потім, коли Петро повернувся у Дніпропетровську область, вона із донькою переїхали до Дніпра, щоб бути ближчими до нього.

«Останні пів року ми відносно часто бачилися. Кожну хвилинку, яку можна було викроїти зі служби, він був із нами. А згодом військовим стали давати і вихідні. Тож раз на тиждень чи раз на два тижні ми могли побути всі разом: я, доня і Петя», - зазначила жінка.

Військовий отримав відпустку і з початку лютого минулого року вся родина приїхала до рідного Деснянського.

«Після відпустки чоловік мав вирушати на передову. Я знала: якщо він поїде на лінію вогню, то це надовго. Але навіть не думала, що назавжди…», - сказала Анастасія.

11 лютого 2023 року Петро поїхав на передову. А вже через кілька днів, 15 лютого, рідні чоловіка дізналися, що він загинув…

«Військовий у Дніпрі розповідав, що то був танковий бій. Підрозділ нацгвардійців тримав лінію оборони у Кременній, що на Луганщині. Наші готувалися до бою, окопалися. Осколки снаряду залетіли під бронік - і сина немає», - розповів Олександр Миколайович.

Поховали Героя з почестями у Деснянському. В останню путь офіцера Нацгвардії проводжали не тільки односельці, а і жителі сусідніх сіл.

Указом Президента Володимира Зеленського №253/2023 від 30 квітня минулого року капітана Нацгвардії було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Цю нагороду командир військової частини чернігівського підрозділу Нацгвардії передав дружині захисника 5 вересня 2023 року.

Жителі Деснянського вирішили вшанувати пам'ять земляка і 24 березня 2023 року встановили у Деснянській школі меморіальну дошку на його честь.

Класна керівниця Шамшура, Світлана Іванівна, вважає, що він був гарною, дружелюбною людиною – доброю і світлою душею.

«У Петра було багато друзів. Був дуже комунікабельним: з ним можна було поговорити на будь-які теми. З-поміж інших вирізнявся ініціативністю. Словом, командир», - заявила жінка.

Батьки військового пишаються своїм сином, якого змогли гідно виховати – мужнім воїном-патріотом і справжнім чоловіком. Батько нацгвардійця вважає, що Петро виконав свій обов'язок перед Вітчизною сповна.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Анастасія Шамшур, Фейсбук-сторінка Василь Кирилюк, Понорницька селищна рада