Пам'яті музиканта, військовослужбовця Василя Поліщука

Любив свою родину, був патріотичним, мотивованим воїном

Василь Поліщук народився у м. Долинська на Кіровоградщині. У дитинстві дуже любив співати, виступав на родинних святах, самостійно опанував гру на кількох музичних інструментах.

Здобув професію електрогазозварника в профтехучилищі №3 у Знам’янці. Після строкової служби, із 1990 року, чоловік працював електрозварником на долинській дистанції Одеської залізниці.

Василь познайомився з дружиною Наталією на танцях. Під час кожної зустрічі дарував обраниці букети троянд. У 1989 році відгуляли весілля, у подружжя народилися дві донечки: Аліна та Марина.

- Коли випадав сніг, тато після роботи брав санки та катав нас із сестричкою, – згадує Аліна. – Ми сміялися, здавалося, що весь світ завмирав тоді. Санчата передали спершу старшій сестрі, яка катала ними свою донечку, а потім сестричка передала їх мені – тепер мої донечки катаються. Ті санчата – спогад про дитинство: веселе, без війни, без горя, із татом поруч.  

Марина розповідає, що коли батько грав на піаніно, вони із сестрою сідали і зачаровано слухали.

- А ще грали з батьком у хованки. У 90-ті часто вимикали світло, всі справи ввечері робили при гасовій лампі. Пам’ятаю, як після вечері тато пропонував нам ховатися, ми з сестрою розбігалися по темній хаті. Тато шукав нас із лампою, – розповідає вона.  

Аліна згадує про танець із батьком на шкільному випускному: «Перед цим було море репетицій, на яких я наступала татові на ноги, але він завжди був опорою і говорив, що все чудово, що його донечка молодець. На випускний, коли всі квіти купували в магазинах, мій букет був найкращим, тому що його зробив мій тато. Червоні троянди – його найулюбленіші квіти, які він завжди дарував мамі, сестричці та мені на свята».

Василь був активним учасником козацького руху на Кіровоградщині. Проводив зустрічі з молоддю, розповідав про історію козацтва, організовував змагання.

За патріотичне виховання дітей його нагородили орденом Андрія Первозваного, почесним Хрестом окремого Чорноліського полку та медаллю «За відродження українського козацтва».

У 2014 році чоловік добровольцем вступив до лав ЗСУ, пройшов шлях від рядового до сержанта. За службу в АТО отримав відзнаку Президента України, медалі «Захисник Вітчизни», «За оборону рідної держави», «Учасник АТО», «За бойові дії в секторі С».

- Тато розповідав, що під час АТО йому дуже допоміг досвід його діда, який воював за Другої світової, – пригадує Марина. – Дід тоді розповідав онукові, що для збереження життя під час артилерійських обстрілів важливо правильно окопатися. Тато випитував у нього, яким має бути надійний окоп, і під час АТО навчав своїх побратимів окопуватися. Коли "на нуль" прибували хлопці, вони часом не витримували того вогню, яким ворог поливав позиції. Юнаки могли вискочити з окопу і бігти світ за очі, а тато вискакував за ними, щоби повернути до окопу з-під шквального вогню.

У 2015 році Василь демобілізувався і повернувся на роботу. У січні 2022 року чоловік вийшов на пенсію і планував проводити час із родиною, онучками. Їх у Василя Поліщука – троє, він жартівливо називав їх «мій квітничок». Але вранці 24 лютого 2022 року Василь пішов до військкомату.

- Ми з ним поруч воювали на Сході, – пригадує побратим Андрій Войнаровський. – Тримали позиції по місяцю-півтора. Хлопці здебільшого були молоді, а ми з Василем мали досвід АТО, тож були старшими на позиціях. Гарний він був воїн, дуже вмотивований та патріотичний. Одного разу дрона збив: довго над нами той дрон крутився, всі намагалися його збити, але вдалося це лише Василеві. При тому такий філігранний постріл був, що саму пташку майже не пошкодив, лише розбив центральну камеру. І той Mavic ще нам служив.

Андрій розповідає, що Василь для молодих бійців був як батько, оберігав та піклувався про них. Розповідає, що вони двічі потрапляли в оточення і вибиралися завдяки його гарній реакції та вмінню орієнтуватися на місцевості.

- Група виходила з оточення вночі, рухалися лісосмугою. Хочеш – не хочеш, а гілки під ногами тріщали. Врятувало те, що поруч із лісосмугою стояв ворожий танк і БМП з увімкненими двигунами, ворог просто не чув того шуму, – переповідає Андрій. – І так вийшло, що вискочили прямо на групу ворогів, ті запитали: «Ви хто?» А Вася відповів:  «Свої» – і скосив їх автоматною чергою.

Після чотиримісячної оборони на сході їхня частина проходила злагодження на Чернігівщині. Василь, після контузії та численних травм, перебував у госпіталі. Тоді він зателефонував додому і повідомив, що його побратимів перекидають на Херсонський напрямок і він теж «не збирається відлежуватися». Воїн знову пішов на фронт.

Василь Поліщук загинув 29 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання. Родина довго сподівалася, що він – живий, що, можливо, його пораненого переховують місцеві жителі, або ж потрапив у полон. Хоча і знали, що, ймовірно, живим Василь не здаватиметься, проте надія була, що міг потрапити до ворога у непритомному стані.

Для підтвердження, що один із загиблих воїнів в згорілій БМП є їхнім батьком, доньки здали матеріал для проведення генетичної експертизи. Результати це підтвердили. Рідні відмовлялися вірити, попросили провести повторну експертизу. Втім, знову отримали підтвердження.

Попрощались із захисником 14 листопада 2022 року в Долинській.

Він тепер завжди у думках та спогадах родини, із сумом говорить Аліна: «Тато був веселим, інколи сумним, завжди з піснею і гітарою, добрим, чуйним, уважним. Любив і оберігав свою родину, з повагою ставився до товаришів та побратимів, любив Україну, мав золоті руки. Був розумний, любив своїх трьох внучок, хоча чекав, що в нього буде хоча б один онук - козак! Але він завжди говорив, що його оточують квіточки-онучки, то був окремий зв’язок та любов, і ця любов - взаємна. Немає жодного дня, щоби дівчатка не згадали дідуся. Вони вважають, що їхній дідусь – супергерой, та і ми, дорослі, також так думаємо».

Вічна пам'ять Захисникові!

Фото з сімейного архіву