НАТО після двох років війни: розширення і приведення у повну бойову готовність

Чи має Альянс відповіді на агресивну політику та ядерний шантаж РФ

Сьогодні поговоримо про НАТО. Точніше, про НАТО і Україну. А ще точніше, спробуємо подивитись, які чинники заважають НАТО зробити останній крок і перейти від обіцянок до справи – запросити Україну до Альянсу.

Є декілька причин зараз звернутися до цієї теми. По-перше, цього тижня в Брюсселі в штаб-квартирі НАТО підняли прапор Швеції – 32-ї країни-члена Альянсу. По-друге, велике занепокоєння і дуже велику кількість коментарів викликала пропозиція президента Франції Макрона обговорити питання відправлення військових контингентів в Україну. Це питання продовжує дискутуватись. По-третє, з боку Москви постійно лунають погрози щодо ядерної зброї.

Чому все це відбувається? Як це розцінювати? Що можна очікувати і що ще можна зробити до ювілейного саміту НАТО, який відбудеться в липні цього року у Вашингтоні?

З початку агресії Росії проти України НАТО як найбільший військово-політичний альянс не залишалась осторонь. Очікувано, оскільки Україна з НАТО давно і плідно співпрацює, і тому агресія стала для НАТО не тільки великим і серйозним викликом, але також надала імпульс для посилення взаємодії з Україною. З перших днів агресії ми маємо з боку НАТО повну політичну підтримку і спроби зробити максимально ефективною і швидкою допомогу.

Вже на саміті НАТО в Мадриді у 2022 році була прийнята нова стратегія НАТО. Це важливий документ, до нього зараз звернемося.

Варто нагадати, що з часу проведення мадридського саміту Україна отримала від НАТО допомоги на загальну суму близько 700 мільйонів доларів в рамках комплексної програми допомоги Україні. Ця комплексна програма була посилена на мадридському саміті, і ця сума враховує також внески окремих країн-членів НАТО. Якщо порівняти з допомогою, яку ми отримуємо від Європейського Союзу чи від окремих країн-членів Альянсу, то вона абсолютно не вражає і не відповідає, здавалося б, можливостям і спроможностям Альянсу.

Але в тому і є специфіка НАТО як організації. НАТО військово-політична організація, але вона не має своїх збройних сил, НАТО має бюджет тільки на своє так би мовити утримання і на розвиток досить скромних програм.

Достатньо сказати, що в грудні минулого року політична рада НАТО затвердила бюджет на 2024 рік. Цей бюджет складається з двох частин – цивільна і військова, і військова частина бюджету НАТО – це трохи більше 2 млрд євро, сума як для організації напевно достатня. Але для того, щоб говорити про можливості надання допомоги Україні в умовах агресії, то вони є обмеженими.

Отже, у НАТО немає власних збройних сил, немає власної зброї, власних боєприпасів. У НАТО є можливості підтримувати окремі проєкти, які здійснюються в Україні. І вся допомога, яка надається за рахунок чи за сприяння НАТО, це допомога виключно нелетальна.

Разом з тим, можливості країн-членів НАТО залежать виключно від суверенних рішень країн-членів Альянсу та їх спроможностей. При чому не тільки від політичної волі керівників, лідерів, що підтверджує й ситуація, яка склалася з допомогою Україні з боку Сполучених Штатів Америки.

НАТО як військово-політична організація завжди присутня в безпековому просторі, оскільки й була створена для стримування можливої агресії і протидії Радянському Союзу і Варшавському блоку. І НАТО продовжує відігравати важливу роль в архітектурі безпеки.

Саме тому для України єдиним можливим рішенням забезпечення власної безпеки є членство в НАТО. Тому що НАТО – це організація, яка покликана забезпечувати безпеку і оборону, оборону країн-членів. Інших шляхів зараз немає, оскільки всі інші інструменти безпеки виявилися непридатними і неспроможними забезпечити мир, стримати агресію і покласти край цій війні. Ні ОБСЄ, ні Рада Безпеки разом з ООН, ні будь-які інші структури виявилися неспроможними. І тому Генеральний секретар НАТО бере участь в засіданнях Контактної групи з оборони України (Рамштайн). І тому НАТО, як головний, ключовий учасник безпекових ситуацій, є завжди присутньою за столом.

Відомо, що Європейський Союз абсолютно інакше сприйняв ситуацію війни і агресії проти України і діє абсолютно інакше, ніж НАТО. Європейський Союз надає все. Він вийшов за рамки власних правил, зокрема ніколи раніше до нападу РФ на Україну ЄС не надавав боєприпаси чи озброєння іншим країнам. Європейський Союз прийняв багато кардинальних рішень, які створюють для України більш сприятливі умови. ЄС прийняв рішення щодо статусу кандидата в член Європейського Союзу для України. Це було ще 2 роки тому. А потім було прийнято рішення розпочати переговори з Україною про членство в Європейському Союзі, і вже затверджена переговорна рамка для переговорів між делегаціями України та ЄС.

Тобто, ми бачимо, що Європейський Союз, на відміну від НАТО, зробив все – відкрив двері для України, запросив Україну, прийняв рішення розпочати переговори, і ці переговори про членство вже скоро почнуться. Це формально організаційний бік. ЄС через свої фонди, в тому числі і новостворені, надає максимально можливу допомогу на підтримку бюджетної сфери України, на забезпечення поставки озброєнь та боєприпасів через Фонд миру. А також багато що робиться по двосторонніх лініях.

НАТО як організація такого зробити не може. Єдине, що ми побачили після саміту НАТО у Вільнюсі, це рішення про те, що після війни Україна стане членом НАТО, і про те, що посилений пакет допомоги буде Україні надаватися.

Чому так? Подивимося на нову стратегічну концепцію НАТО. Ця концепція визначила, що Росія є найбільшою загрозою в євроатлантичному регіоні. Це факт, який підтверджується кожного дня вже більше, ніж 2 роки війни, яку Україна веде проти Російської Федерації. В новій стратегічній концепції альянсу підтверджується, що основним завдання НАТО є гарантування колективної оборони всіх членів в усьому просторі євроатлантичного альянсу.

Визначено 3 головні завдання альянсу: стримування і оборона – перше, друге – запобігання і врегулювання криз, і третє – безпека шляхом співпраці. Очевидно, що всі ці напрямки є важливими і здійснюються в тій чи іншій формі в різні періоди по-різному. Але зараз, коли йде війна в Європі і коли загроза для НАТО і країн-членів НАТО набагато збільшилася і стає реальною, то безумовно пріоритетного значення набуває стримування і оборона.

І ця позиція, можливості стримування і оборони в НАТО потребують істотного зміцнення. Що це означає? Для НАТО це означає передусім досягнення мінімуму у 2% ВВП фінансування оборонних потреб кожної з країн-членів. Відомо, що це ще далеко не так. Не так давно, вже в цьому році генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що вже 18 країн-членів досягли або навіть перейшли цей рубіж у 2%. Проте цього явно недостатньо, особливо в умовах, коли треба готуватись до можливої агресії, коли треба вкладати гроші в оборонну промисловість, посилювати і підвищувати боєготовність. Тому днями знову Білий дім закликав всі країни-члени Альянсу ще раз оцінити свої спроможності, оцінити загрози і до саміту НАТО у Вашингтоні все ж таки виконати ці зобов’язання.

Стратегічна обстановка в концепції альянсу оцінена як така, що не виключає можливий збройний напад з боку агресора і не виключає порушення суверенітету і територіально цілісності держав-членів Альянсу. Власне кажучи, про це вже протягом як мінімум останнього півроку говорять в багатьох столицях європейських країн. А наші сусіди і партнери з країн Балтії та з Польщі всі 2 роки війни говорять про те, що є небезпека агресії проти цих країн з боку Росії, якщо Україна не зможе втримати агресію з боку Росії.

Ці загрози мають реальний обриси і мають глобальний характер – вони є взаємопов’язаними. Це усвідомлюють в НАТО, і це також викладено в стратегічній концепції. Зокрема, відзначається, що паралельно Російська Федерація проводить модернізацію своїх ядерних сил, і це потребує також окремої уваги до ядерного потенціалу НАТО.

НАТО має ядерний потенціал. Це дуже важливий чинник, і скоріш за все він є одним з тих факторів, які стримують НАТО від того, щоб прийняти остаточне рішення і запросити Україну до членства. Ядерний потенціал НАТО – це налагоджена вже десятиліттями взаємодія, і цей ядерний потенціал ґрунтується на ядерних стратегічних можливостях Сполучених Штатів Америки. Саме Сполучені Штати є головним контрибутором ядерної безпеки Альянсу.

В НАТО є також дві інші країни, які володіють ядерною зброєю – це Франція і Велика Британія. Проте їхні ядерні спроможності розглядаються в НАТО окремо, і вони не є частиною ядерного потенціалу НАТО. В НАТО спроможності базуються на ядерній зброї Сполучених Штатів Америки. Крім того, Сполучені Штати Америки розмістили в Європі ядерну зброю передового базування. В декількох країнах Європи розміщені ядерні боєприпаси, які у випадку прямої загрози і нападу на територію однієї з країн-членів альянсу, які не володіють цією зброєю, за окремим рішенням з Вашингтона можуть їх використати.

Спільне використання ядерної зброї в НАТО відбувається відповідно до програми Nuclear Sharing, це один з дуже важливих елементів стратегії стримування. І теоретично, і по регламентах, які розроблені в НАТО, передбачається, що доступ до ядерної зброї можна отримати за умови нападу на територію кожних країн-членів Альянсу при відповідному рішенні Вашингтона.

Починаючи з 2014 року напруженість у відносинах з Росією спричинила те, що НАТО вживало активних відповідних кроків для збільшення свого потенціалу, в тому числі і в плані реагування на можливі ядерні загрози з боку Російської Федерації. На сьогодні НАТО розглядає свої ядерні спроможності як головний чинник забезпечення миру. Тобто, ядерна зброя і ядерна зброя передового базування в Європі є запобіжником агресії, запобіжником нападу на територію країн-членів НАТО.

Ми на власному досвіді переконалися, що запевнення, які Україна отримала за Будапештським меморандумом, не спрацювали, вони виявилися недієвими, Росія порушила їх, як і багато інших домовленостей, і напала на Україну, яка ядерного потенціалу не має.

Ми бачимо, що країни-члени НАТО підвищують свою боєготовність і дуже серйозно ставляться до тих загроз, які посилюються у зв’язку з агресією Росії проти України. В НАТО розуміють, що зараз Україна веде війну за те, щоб ці збройні дії і агресія Росії не перекинулася на країни-члени Альянсу. В НАТО одночасно розуміють, що треба діяти швидко, оскільки військова промисловість і боєздатність країн-членів НАТО не мають достатніх арсеналів і можливостей наростити швидко виробництво зброї та боєприпасів. Війна, яку веде Україна, це дуже чітко і наочно продемонструвала.

Отже, ми бачимо, що з одного боку, Євросоюз наближає до себе Україну, і Україна вже незабаром розпочне переговори про членство, а з іншого боку, ми бачимо, що НАТО обмежується до цього часу політичною підтримкою, сигналами, скасуванням ПДЧ, створенням Ради Україна-НАТО.

Отже, питання безпеки України, питання гарантій безпеки нерозривно пов’язане з членством України в НАТО. Про те, що це членство недоцільно відкладати аж на потім, на період після перемоги, після завершення війни говориться вже досить багато і досить активно. Зокрема, і колишній генеральний секретар НАТО Расмуссен, і колишній головний радник Сполучених Штатів по Україні Курт Волкер, і багато інших політичних діячів говорять про те, що Україну вже треба запросити до Альянсу зараз.

Чому це не було зроблено досі, чому у Вільнюсі не було прийнято рішення і чому досі немає чіткого бачення, що саме буде зроблено для наближення України до членства в НАТО у Вашингтоні? Скоріш за все, причина криється в тому, що НАТО володіє ядерними спроможностями, і тому в НАТО головним стримуючим чинником є небезпека, як вважає керівництво Альянсу та країн-членів, що у разі запрошення України до членства в НАТО, вже зараз, одразу і неминуче, виникне необхідність і загроза затягування НАТО у війну з Російською Федерацією.

НАТО усіма силами намагається утриматись від того, щоб вступити у відкриту війну з Російською Федерацією, тим більше розуміючи небезпеку, яку несе в собі ядерний потенціал. Ці побоювання виправдані лише частково, оскільки стаття 5 Вашингтонського договору, яка власне і регулює те, що агресія, напад на територію однієї країни, є одночасно нападом на весь Альянс і вимагає спільної негайної реакції. Але ця стаття не є імперативною, оскільки там зазначається, що підтримка для захисту надаватиметься в обсязі, як визначать країни, в тій мірі, в якій вони визначать.

Власне кажучи, це ми бачимо вже і зараз, коли країни-члени альянсу суверенні рішення щодо допомоги Україні приймають в залежності від ситуації на полі бою, по-перше, від своїх спроможностей, по-друге, а також від того, яку мету ставить та чи інша країна, підтримуючи Україну. Отже, надаючи допомогу Україні, окремі країни-члени Альянсу роблять те, що не наважується робити сам Альянс.

При цьому Сполучені Штати Америки є найбільшою ядерною державою, і при цьому Сполучені Штати, відкидаючи всякі сумніви, надають підтримку Україні. Сподіваємося, що рішення про пакет допомоги на 2024 рік також буде прийняте. Подивимося, що роблять інші ядерні держави члени Альянсу, Франція і Велика Британія. Вони також надають Україні всі можливі засоби враження, у тому числі й ракети середнього радіусу дії, системи протиповітряної оборони. Вони все це надають для того, щоб Україна стримувала агресора, звільняла свою територію, усувала загрозу агресії проти країн-членів НАТО, проти Європи.

Тому запрошення України до Альянсу вже зараз, на мою думку, не містило б ніякої додаткової загрози щодо розширення амбіцій Росії. І початок переговорів чи початок процедури вступу України в Альянс не означає одномоментно вступу НАТО, усього НАТО як альянсу у війну. Країни НАТО і так підтримують Україну, проте перебування в Альянсі забезпечило б нашу безпеку від подальших посягань і зазіхань Російської Федерації і припинило б будь-які розмови з боку Російської Федерації, що Москва нібито теж потребує гарантій безпеки.

Ми знаємо, про які гарантії вони говорять, і про це вони говорять, починаючи ще з мюнхенської промови Путіна 2007 року. Для них нібито гарантія безпеки – нерозширення НАТО, ось чого домагається Путін, ось чому він розпочав війну проти України. Це одна з причин: поновити свій вплив і зробити неможливим членство України в Альянсі. Немає також небезпеки, про яку говорять ті чи інші політики час від часу, що початок процедури членства України в Альянсі вже зараз нібито призводить до визнання статус-кво, визнання того, що частина території України буде і далі залишатися під окупацією. Аж ніяк, абсолютно ні. Головною метою України в цій війні є звільнення всієї території України і забезпечення суверенітету в рамках міжнародно визнаних кордонів України.

Говорячи, що вступ України до НАТО посилює загрозу війни, НАТО тим самим створює ситуацію, яка чимось схожа на ситуацію, що описується як «Пастка-22» за знаменитим романом Геллера, «Пастка-22», коли неможливість одного рішення обумовлюється неможливістю іншого. Членство Україні неможливе, тому що є загроза більшої війни, неучасть України в Альянсі означає, що загроза війни не усунеться, поки Путін буде претендувати на те, щоб не дати Україні вступити в Альянс. Це порочне коло треба розірвати, і розірвати його можна лише одним шляхом – шляхом запрошення України до НАТО.

Варто нагадати також, що Росія веде війну проти України з 2014 року, і вже з 2015 року розпочала працювати Об’єднана багатонаціональна тренувальна група «Україна». Це масштабний проєкт, до якого увійшли Сполучені Штати Америки, Канада, Велика Британія, Литва, Польща, Данія на якомусь етапі, інші країни, – проєкт, який передбачав підготовку підрозділів Збройних Сил України на території України. Для цього велика кількість інструкторів з країн-членів НАТО працювала на Яворівському полігоні, й не тільки там. Треба нагадати, що з 2015 по 2022 рік у рамках цієї об’єднаної тренувальної групи було підготовлено 9 батальйонів, 8 батальйонних тактичних груп і 8 бригад Збройних Сил України.

Тобто, військовослужбовці країн-членів НАТО в умовах війни Росії проти України з 2015 по 2022 рік були і працювали в Україні. Тому в принципі нічого нового у тому, що публічно запропонував президент Франції Макрон – розглянути можливість направлення в Україну військових підрозділів країн-членів НАТО – нічого нового немає. Це вже було, були тренувальні групи, ці тренування продовжуються і зараз, щоправда за межами України.

І це працює, і саме тому Україна так успішно веде бойові дії на фронтах – завдяки цій підготовці, завдяки сумісності з підрозділами країн-членів НАТО ЗСУ спроможні вести бойової дії відповідно до сучасних стандартів і вимог, спроможні використовувати сучасну техніку і озброєння країн-членів НАТО, а також швидко опановувати нові зразки такої техніки.

Отже, якщо подивитися на реальну картину, Україна зараз виконує те, що є головною задачею НАТО, як вона сформульована в концепції безпеки НАТО. Україна стримує і відбиває агресію, а це й є головною задачею НАТО. Це Україна робить вже протягом двох років. Україна виконує ту частину гасла НАТО – “один за всіх” – Україна одна за всіх із зброєю воює проти агресора. Друга частина слогана НАТО – “всі за одного” – ще не реалізована повною мірою. Всі по одному – так, допомагають, але всі як НАТО – ще не прийняли те рішення, яке має бути відповіддю на дії агресора.

Ця відповідь має бути також асиметричною, оскільки те, що ми бачимо: агресія, гібридна війна, все, що накручується навколо агресивної політики Москви – це ніщо інше, як повне ламання всіх принципів і стереотипів. Тому і відповідь має бути не конвенційна, не стандартна, не традиційна. І такою відповіддю, найкращою відповіддю, має бути членство України в НАТО.

Ігор Долгов, український дипломат

Повну відеоверсію цього блог-проєкту дивіться на каналі Ukrinform TV

Читайте та дивіться й інші випуски проєкту "Блог Ігоря Долгова":
● Велика війна в Україні й ядерний шантаж РФ: небезпечна стратегія Кремля
● Два роки Великої війни: чому партнери не стали союзниками
● Від Вільнюса до Вашингтона: Україна, НАТО, безпека
● Мюнхенська безпекова конференція: Мир через діалог
● Чи залишиться Європа з Україною без підтримки США
● Стривожена Європа готується до війни
● Рамштайн: від Контактної групи з питань оборони України до “коаліції коаліцій”
● Формула миру: вища математика геополітики. Перший Глобальний саміт миру замість Третьої світової
● БРІКС: Що по той бік «стіни» та з якої цегли її складено
● Державний тероризм. Шлях злочинця
● Що показав досвід нейтралітету Фінляндії і Швеції
● Геополітичний вимір Євросоюзу: Як змінюється ЄС і як на це впливає Україна
● Глобальний Південь: що це таке, як з цим жити і куди рухатися далі