Пам'яті журналіста, громадського діяча, воїна УДА Дмитра Сінченка

Займався антикорупційними розслідуваннями, просував ідеї декомунізації та деколонізації, був волонтером та бійцем Української добровольчої армії

Дмитро народився 4 липня 1986 року в Кропивницькому (тоді Кіровоград). Навчався у загальноосвітній школі № 11. Закінчив кібернетико-технічний коледж, а потім Центральноукраїнський національний технічний університет. Із 2010 року очолював громадську організацію «Асоціація політичних наук». У 2022 році закінчив навчання у Києво-Могилянській академії та отримав диплом магістра. Працював позаштатним кореспондентом провідних всеукраїнських видань, був переможцем багатьох журналістських конкурсів.

Дмитро займався антикорупційними розслідуваннями, впровадженням реформ на місцевому рівні, декомунізацією та деколонізацією публічного простору.

Під його керівництвом були реалізовані десятки проєктів для активної молоді, журналістів, депутатів місцевих рад, співробітників органів місцевого самоврядування, медичних працівників.

- Дмитро Сінченко – велика втрата для Кропивницького. Воїн-доброволець, активіст, громадський діяч, журналіст, чоловік, батько, світла, розумна, щира і активна людина з великим українським серцем. Вірний син України, який віддав за неї життя. Знав його зі студентських часів, коли з Євгеном Савранським восени 2003 року приблизно в один час усі стали «рухівцями». В одній команді пройшли школу політичної боротьби за майбутнє України буремного 2004 року. Він дещо молодший, але небайдужість, активність і рішучість викликали повагу. Революція гідності, декомунізація, деколонізація – всі ці процеси у Кропивницькому тісно пов‘язані з Дмитром, який робив тодішній пострадянський Кіровоград українським містом і присвятив життя служінню Україні. В боротьбі за неї при навалі орди зі Сходу віддав найцінніше – власне життя, – каже товариш Сінченка, кропивничанин Дмитро Савранський.

Дмитро допомагав Українській добровольчій армії ще до початку повномасштабного вторгнення. Як він розповідав у інтерв'ю Укрінформу, вперше поїхав на фронт наприкінці грудня 2021 року. Служив сержантом стрілецької роти. Мав позивний «Перун». 

Після початку повномасштабного вторгнення був у новосформованому Першому батальйоні. Після виконання завдань із оборони Києва батальйон спрямували на південний напрямок, де Дмитро долучився до руху опору «Південь» (також підрозділ УДА). Там чоловік брав участь у боях під Правдиним, Олександрівкою. Після звільнення Херсона і правобережжя області воював на Донеччині.

Дмитро загинув 22 серпня 2023 року поблизу Курдюмівки на Донеччині під час виконання бойових завдань. Понад пів року вважався зниклим безвісти. Загибель підтвердили після проведення ДНК-тесту.

Командир територіального загону УДА у Кіровоградській області Ігор Козуб розповів, що Дмитро загинув від кулі ворожого снайпера під час евакуації з поля бою пораненого побратима.

Про загибель воїна повідомила його колишня дружина Олена Сінченко 8 березня у Фейсбуці. 

- Я би не хотіла писати цей пост. Ніколи, за жодних обставин. І зараз не хочу. Але це – легше, ніж говорити кожному окремо. А ще дуже складно писати про Діму в минулому часі. У Дмитра була одна велика любов – Україна. Він мріяв про її світле майбутнє і намагався робити все, щоб прийти до нього якнайшвидше. Він нею жив і за неї ж віддав життя. Він був світлою, розумною, щирою, принциповою людиною, – написала вона.

Олена зазначила, що Дмитро по-філософськи ставився до життя і смерті, вшанувати його пам’ять вона запропонувала так: «Не беріть і не давайте хабарів. Боріться за свої права. Живіть по совісті і по Конституції. Говоріть українською, читайте українське, слухайте українське. Декомунізуйте та дерусифікуйте себе і простір навколо себе. Повірте, він радітиме, де би не був».

Із теплом та повагою відгукується про Дмитра активіст та волонтер Дмитро Завражний: «Діма був цілеспрямованим, дуже проукраїнським, завжди у гарному настрої, оптимістичним. Ми з ним дуже багато акцій разом робили. І щодо захисту української мови, тому що хотіли Закон про мову скасувати свого часу, і щодо підтримки незаконно утримуваних і звинувачених у справі про вбивство Павла Шеремета, акцію на підтримку переслідуваних свого часу владою, того самого Сергія Стерненка. Це і Рух опору капітуляції, і акції щодо заборони медведчуківських каналів. Завжди виходили з ним разом. Разом займалися декомунізацією. Дуже багато антикорупційних проєктів вів, і успішно досить. Це людина, котра відома далеко за межами нашої області. Дуже-дуже світла пам’ять про нього».

Провели в останню путь воїна у Кропивницькому 14 березня 2024 року. Попрощатися прийшли рідні й близькі, побратими, містяни, громадські активісти. Говорили про те, що у пам'ять про Дмитра важливо продовжувати боротьбу як із рашизмом, так і з проявами радянщини та корупції.

- Цей біль, який ми відчуваємо сьогодні за нашими загиблими воїнами, здатний переродитися на лють. У лють на нашого ворога. Так само, як він перетворився на лють у Дмитра Сінченка. Для Дмитра були прикладом українські герої різних поколінь, так, як і Дмитро став прикладом для нас усіх. У нього було дві мрії, два прагнення: перше – подолати імперію зла, дати їй відсіч, друге – відбудувати Україну. І сьогодні, як би не було нам важко, як би не було важко всій країні, ми знаємо, що великий крок до реалізації цих прагнень зробили наші Збройні Сили, наші воїни, такі, як Дмитро, –  сказала під час прощання громадська діячка Ольга Кирилюк.

Дмитро наголошував, що важливо об'єднувати світ ідеєю перемоги над рашизмом і просувати її, працювати над тим, щоб Росія не існувала як геополітичне утворення: «На міжнародних майданчиках, через дипломатичні представництва, і цей процес просувається, ця ідея вже лунає. Якщо раніше нашим партнерам таке видавалося божевільним, то зараз про це вже йдеться. Моя коронна фраза: "Ми підпишемо мир на руїнах Кремля"».

За даними Інституту масової інформації, Дмитро Сінченко став 73-м медійником, який загинув унаслідок російської агресії проти України. 

Честь Воїну!

Фото з відкритих джерел