На території ворога: як Росія дізналася, що війна йде не в одні ворота

Те, що від початку здавалося Росії побиттям слабкого, виявилося боєм із небезпечним та розлюченим супротивником

«Бєлгород – Росія» (#BelgorodIsRussia) – хештег, що шириться російськими соціальними мережами. Він об’єднує дописи, в яких мешканці Бєлгорода уклінно молять Путіна згадати про «справді російські» території, зосередивши увагу на їхньому захисті, а не на подальшій окупації Донбасу. Тим часом російські «воєнні кореспонденти» браво рапортують про те, як хвацько їхні бійці відбивають атаки Російського добровольчого корпусу на Бєлгородському фронті.

У самому формулюванні «Бєлгород – це Росія» вже читається певний сумнів. А саме існування Бєлгородського фронту свідчить, що щось у «спеціальній воєнній операції» пішло не так. І не туди.

Російські стратеги сформулювали «завдання СВО» максимально абстрактно. Це було дуже завбачливим кроком, бо, як бачимо, рамки можливого швидко розширюються. На початку широкомасштабного вторгнення Кремль анонсував «Київ за три дні» та встановлення нової геополітичної реальності. Потім – «захист Донбасу» та окупованих Куп’янська та Херсона. Згодом сакральний Чорноморський флот РФ у сакральному Криму, з якого і почалося вторгнення в Україну, втратив третину кораблів разом із флагманом та притиснувся до берегів у марній надії хоч якось уберегти решту.

Тепер йдуть бої на Бєлгородському фронті, й росіяни радісно звітують, як стирають з лиця землі керованими авіабомбами власні ж прикордонні села. Так вже припинило існування село Козинка. Згадується цікавий історичний факт: літописці давніх єгиптян фіксували лише свої військові перемоги. Про поразки, втім, теж можна було здогадатися із записів про ті звитяги, що відбувалися щоразу ближче до єгипетських столиць.

19 березня дрони вразили авіабазу «Енгельс» – єдину, на якій базуються найпотужніші російські бомбардувальники Ту-160, що регулярно обстрілюють Україну. На момент ураження там перебували щонайменше три такі літаки. Ми не знаємо, скільки з них вже не відновити, але відомо, що загалом у ЗС РФ було не більше ніж 13 таких монстрів (і ще не відомо, скільки з них «на ходу»). Зробити нові вони вже не зможуть ніколи. Так само, як не відновити їм втрачених літаків далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50. Вже немає ані матеріальної, ані наукової бази, – це релікти, артефакти попереднього віку, і втрата кожного послаблює Росію безповоротно.

По всій території РФ палають нафтопереробні заводи, загальне перероблення вже зменшилося на 10%. І це якраз перед посівною. Керівництву країни-агресора доведеться робити вибір між постачанням палива у війська та його наявністю на внутрішньому ринкові.

Але головне – і в Кремлі, і у військах, і навіть у затопленому, соромно сказати чим, підвалі міста Енгельса (якраз в день обстрілу туди провалилася одна місцева мешканка разом з власним санузлом) вже знають, що гра пішла в обидва боки. Що те, що від початку здавалося побиттям слабкого, виявилося боєм з небезпечним та розлюченим супротивником, і що протистояння вже триває не тільки за кордоном РФ.

Усі, хто мав справу з вуличними гопниками, знають: отримавши відпір, вони швидко втрачають запал і починають розповідати, що їх просто не так зрозуміли. Тому кожен крок з перенесення війни в глибину Росії – насправді важливий і дієвий крок для миру.

СтратКом ЗСУ