Пам’яті суднобудівника, музиканта, морпіха Володимира Кисельова

Все своє професійне життя присвятив впровадженню інноваційних технологій, а потім взяв до рук зброю і став на захист країни

Вночі 18 березня 2022 року у Миколаєві кілька російських ракет влучили в казарму 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Цей день став одним із найчорніших в історії міста. За інформацією іноземних ЗМІ, під завалами будівлі загинули або були поранені кілька сотень мобілізованих та контрактників. Серед загиблих був і керівник групи відділу досліджень та розвитку миколаївської компанії MDEM, батько двох дітей, люблячий син і чоловік Володимир Кисельов.

Батьки Володимира родом з Росії, згодом переїхали до Миколаєва, де 16 лютого 1982 року у них народився син. Тут пройшло його дитинство, він закінчив школу та вступив до Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова. Хлопець був цілеспрямованим, успішно завершив навчання й отримав спеціальність інженера-механіка.

Володимир одним з перших підключився до програми підготовки молодих фахівців та освоїв її з відмінними результатами. З 2007 року почав працювати на посаді інженера-конструктора у ТОВ «Марін Дизайн Інжинірінг Миколаїв» (MDEM), яке входить до міжнародного суднобудівного та машинобудівного концерну Damen Shipyards Group. 

Вже через чотири роки його перевели до відділу міцності, де він працював до початку повномасштабної війни в Україні. Під час роботи у MDEM проявив себе як творча людина та екстраординарний фахівець. Проводив тренінги з використання програмного забезпечення Siemens NX для розрахунків міцності, вібрації та стійкості конструкцій морських суден не тільки молодим спеціалістам своєї компанії, а й працівникам інших підрозділів Damen за кордоном. Все своє професійне життя Володимир присвятив впровадженню інноваційних технологій, став одним з провідних спеціалістів міжнародного рівня та обличчям MDEM, відомим і шанованим широким колом експертів групи Damen.

Володимир був глибоко віруючою людиною, ще з дитинства відвідував одну з християнських церков. Тут він вперше зустрів, а згодом і закохався у свою майбутню дружину Альону.

«Ми познайомилися з Володею у церкві ще підлітками, спочатку просто дружили. Потім підросли, між нами виникли справжні почуття і ми почали зустрічатися. Я вчилася, він мене сім років чекав… Ми одружилися, згодом народилися наші діти – Настя та Тимофій. Ми були дуже щасливими», - розповідає кореспондентці Укрінформу Альона.

Вона каже, що Володимир був різнобічною, ерудованою особистістю, мав різні захоплення, дуже багато читав. А ще любив музику, створив власний музичний гурт.

«Донька Настя теж поділяє його музичні захоплення. Вона каже: «Тато дуже хотів, щоб я займалася музикою і я здійсню його мрію». Зараз вона закінчує 9 клас і вступатиме до музичного училища», - продовжує розповідь жінка.

За її словами, Володимир був справжнім патріотом України. Попри те, що працював у міжнародній компанії і мав багато можливостей поїхати на роботу в іншу країну, завжди відмовлявся. Казав, що хоче залишатися у своїй країні, розвивати її і робити кращою.

«Його віра в нашу Україну була непохитною. Він завжди казав, що не може сидіти і чекати, щоб наших дітей хтось захистив від росіян. Він також намагався розмовляти з родичами, які залишилися в Росії, пояснювати їм, якою насправді є ситуація. Але там була стіна, жодні докази на них не діяли і навіть його смерть нічого не змінила для них», - зазначає дружина.

У компанії MDEM, де працював Володимир, також стверджують, що чоловік був патріотом свого краю, досконало знав історію Миколаєва, його архітектуру та охоче ділився своїми поглядами на минуле та майбутнє міста. «Він ніколи не лишався осторонь соціального життя компанії та з натхненням брав лідерство у реалізації творчих ініціатив. Дуже любив життя й завжди посміхався. Володимир грав у рок-групі, брав активну участь у корпоративних заходах та ініціативах, займався адаптацією нових співробітників. Він не зміг лишитися осторонь і тоді, коли на нашу землю прийшов ворог», - розповідають колеги.

Хоча Володимир не служив в армії і мав так званий білий квиток через важку недугу, але ще у 2014 році з власної ініціативи записався до миколаївської тероборони і пройшов там курс підготовки. А коли почалося повномасштабне вторгнення, він уже з перших годин готував «коктейлі Молотова», волонтерив і чекав, що його покличуть до війська. «Пройшло всього два чи три дні, повістка не приходила, але всидіти він не міг - сам пішов до військкомату. Провів у черзі цілий день. Повернувся додому, зібрав речі і сказав, що його взяли у ремонтну бригаду ЗСУ, так як мав інженерну освіту», - зазначає Альона.

За її словами, він швидко навчався і вже через кілька днів перейшов на службу водієм БРДМ у 36-ту бригаду морської піхоти. Але дізналася вона про це значно пізніше вже від його друзів, бо сам він рідним нічого не розповідав, беріг їх.

З перших днів березня 2022 року морські піхотинці вели важкі бої в районі Снігурівки. На перепочинок до Миколаєва підрозділ Володимира повернувся за день до трагедії.

«Очевидно, він щось відчував, бо зателефонував 17 березня і ми довго розмовляли, хоча зазвичай він лише коротко інформував, що живий-здоровий. Сказав, що любить нас, попросив дати слухавку дітям і кожному дав настанови – щоб підтримували маму, допомагали… Ми тоді з дітьми виїхали на західну Україну, бо у Миколаєві було небезпечно. В ніч на 18 березня я прокинулася від чогось страшного… у мене калатало серце… Я тоді ще не розуміла чому і лише згодом дізналася, що саме у той момент ворог атакував казарму і чоловіка не стало…», - сумує Альона.

Його розкопували з-під завалів шість днів. Рідні до кінця сподівалися, що живий. Постійно набирали номер його телефону. Спочатку зв’язку не було, а згодом, коли бетонні плити казарми почали розбирати, з його телефону надійшло кілька дзвінків, але ніхто не відповідав. Знову зажевріла надія, а раптом він важко поранений і не може говорити… Проте, на жаль, чуда не сталося.

Дуже тепло згадують Володимира і батьки його дружини - Надія Миколаївна та Володимир Іванович Вашкевичі.

«Він був дуже доброю людиною, порядною, ніколи не мирився з несправедливістю. А ще дуже ерудований, начитаний. Такі люди, як він, могли би ще багато зробити для України. Ми любили його як сина і це не перебільшення. Він добре ставився не лише до нас – намагався підтримати усіх, хто потребував допомоги. У церкві, куди він ходив, теж говорять про Володю найкращі слова. А ще він понад усе любив дружину та дітей. Коли його не стало, я хотіла волати на весь світ, щоб почули аж у Росії: що ж ви наробили, гниди підлі…», - не стримує емоцій Надія Миколаївна.

…У червні 2023 року суд в Одесі визнав винним у держзраді і співпраці з російською спецслужбою та засудив до довічного ув'язнення ексочільника Миколаївської окружної прокуратури Геннадія Германа. Одне з обвинувачень: саме він «злив» росіянам інформацію про те, що у ніч на 18 березня у казармі миколаївських морпіхів буде велика кількість військовослужбовців.

Володимир Кисельов нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно). У нього залишилися батьки, дружина та двоє неповнолітніх дітей Анастасія та Тимофій.

Вічна шана Герою!

Фото з архіву родини Кисельових та компанії MDEM