Пам’яті вчителя, спортсмена Тараса Лемешка (позивний «Трос»)

Легендарний козак та командир сам жив за гаслом «Воля або смерть» і вчив цього дітей

Тарас Лемешко мав безліч титулів. Майстер спорту, чемпіон України з греблі, капітан вітрильника та козацького байдака, тренер із бойового гопака та засновник Козацької лицарської школи, тренер і суддя патріотичної гри "Сокіл-Джура", вчитель фізики школи № 252 міста Києва, доброволець, учасник АТО... У мирному житті — легендарний вчитель та наставник, який сотнями долучав молодь до національно-патріотичного руху. Під його впливом зрусифіковані хлопці та дівчата переходили на українську, вивчали народні пісні та свою історію. На війні — командир піхотної роти, капітан, за яким побратими йшли у найзапекліші бої: його підрозділ звільнив перше село на Херсонському напрямку, з цього почався український контрнаступ на Півдні.

“Тараса любили усі, хто його знав. Людина-легенда, чиїм фото зазвичай ілюстрували тексти про характерників, добряк і веселун. Тисячі дітей в Україні, й не тільки, він навчив дивитися на світ українськими очима, бути веселими, сильними, впевненими в собі. Він був козаком-універсалом, працював із шаблями, довбнею, ціпом.

Ніхто так як він не фехтував синхронно двома палицями, і ніхто не готував такий смачний козацький куліш. І він мав би продовжувати робити це все ще багато років, якби не ті, хто вирішив привласнити наші землі. Тарас із тих, хто ще у 2014 році змінив шаровари на камуфляж, і з тих, хто з перших днів повномасштабної війни став на захист країни”, - написала подруга сім’ї Тараса Наталка Шаманова. 

За словами Шаманової, в її житті Тарас був присутній майже 20 років, відколи тренувались в одному залі, а потім працювали, одружувались, ростили разом дітей...

“Його авто діти називали «тарасомобіль» за аналогом «бетмобіля». Уявляли дядька Тараса супергероєм. Та, власне, він таким і був”, - ділиться пані Наталя.

Подруга Тараса по яхтингу Анна Яковенко зізнається , що досі не може прийняти реальність, в якій його нема... 

"Тарасе Лемешко, друже, брате, ти завжди був членом нашої великої яхтової родини і братом по духу! Дякую, я мала честь ходити під вітрилами з тобою... Завзятість та твоя харизма, з якою ти брався за все, твоя щирість та козацький дух - цього всього не замінити нічим. Ти будь за нас спокійний, обов'язково переможемо в цій клятій війні! Покойся з миром, Тарасе, м'яких тобі хмаринок та Царства небесного. Вірю, що ви там з побратимами і козаками зустрінетесь, і повітрилите хмаринками...” - написала вона.

Вихованець Тараса Святослав Коляда каже, що йому пощастило бути серед когорти тих, для кого чоловік був взірцем і наставником. 

“Він навчив любити землю босоніж, навіть холодну і вогку, навчив, як бути людиною у цьому світі і не загубити себе у ньому, як бути гідним сином своєї країни і матері… Він віддав своє життя за країну, за її волю, за честь і славу, за народ, але його справа жива, вона тече у наших жилах, палає в наших серцях. Тарас роками в нас це вкладав, і ми не маємо права дати цьому полумʼю згаснути в собі, маємо ним ділитись, як він, вести визвольну боротьбу і пам’ятати. “Вони живі, поки жива памʼять про них” - за цією приказкою Вікторович житиме вічно, у серцях і розповідях тих, для кого він був наставником і побратимом. Честь, друже осавул!” - написав хлопець.

Ще один вихованець Тараса, Андрій Лазоренко, зазначає, що він був для нього одночасно вчителем фізики у школі, тренером, ментором, козаком, лицарем та капітаном. 

“З паном Тарасом познайомився, коли мені було 18. Мені сподобався стиль викладання пана Тараса, який бачив необхідність у розвитку національного бойового мистецтва, вчив нас (окрім іншого) співати українських пісень, поважати одне до одного та менших учасників тренувань, називати всіх за повним ім’ям, тверезої оцінки своїх вмінь та безлічі малих деталей, які вже стерли піски часу. Що не стерлось, так це його постійно піднесений настрій і мотиваційні приколи.

На тренуваннях ми завжди спілкувались українською мовою, а після таборування у Козацькій Фортеці мої російськомовні друзі ще деякий час спілкувались українською у побуті. Пан Тарас показував на власному прикладі, що означає бути козаком та лицарем: брав участь у Революції Гідності, воював у АТО/ООС та під час повномасштабного вторгнення, закінчивши війну у званні капітана ЗСУ. Пригадую, як рік тому зустрічались на Славутичі і він розказував про те, як пробував пройти іспит для служби у ССО і як його зрадив незручний рюкзак (і  меншою мірою спина), як його вивозили на броні з пораненням, як втрачав побратимів та вбивав ворогів. Попри загальний оптимізм було відчутно, що робота піхотинців — одна з найважчих у справі боротьби за перемогу”, - пише молодий чоловік на спомин про наставника.

У ЗСУ Тарас потрапив у 2015 році як офіцер запасу. Вишкіл пройшов у навчальному центрі «Десна». Починав службу з посади командира взводу, здобув перший командирський досвід. Після повномасштабного вторгнення росіян вже за кілька годин був у центрі комплектації. Спочатку разом із підрозділами територіальної оборони захищав Київський напрямок, після звільнення Київщини разом зі своїм підрозділом вирушив у Миколаївську область. Згодом Тараса призначили командиром роти. Він зайнявся звичною справою — підготовкою людей до участі в бойових діях. У роті були мобілізовані, які взагалі не мали військового досвіду, тому навчав їх елементарних навичок володіння зброєю, тактичних прийомів ведення бойових дій, наданню домедичної допомоги...

У липні 2022 року їхній підрозділ отримав дуже важливе й небезпечне завдання: треба було зайняти село Андріївку та створити там плацдарм для наступу основних сил. Саме так починався український контрнаступ на Півдні.

В інтерв’ю АрміяІнформ Тарас розповідав, як йому з підрозділом таки вдалося відвоювати Андріївку. На той час то був єдиний звільнений населений пункт на правому березі Інгульця, тому ворог докладав усіх зусиль, щоб повернути його. Місяць підрозділ Тараса тримав село, і їх щодня поливали вогнем з авіації, РСЗВ, артилерії, танків... Звільнення Андріївки було першим успіхом наших захисників на Херсонському напрямку, тому ця перемога мала дуже важливе значення для подальшого наступу наших військ.

Під час повномасштабної війни Тарас був двічі поранений — під Херсоном та Соледаром. Легендарний козак загинув у бою 29 лютого 2024 року на Авдіївському напрямку.

Його поховали на Алеї Слави Лісового кладовища в Києві.

У Героя залишилися дружина та син.

Вдячність і шана Захиснику!

Фото: Фейсбук-сторінка Тарас Лемешко