Пам’яті кінооператора, аеророзвідника полку НГУ «Азов» Олеся Самчука

Він обрав собі позивний «Каркаде» в пам’ять про маму, яка померла, коли йому було 15 років

Життя Олеся обірвалося на Донеччині 11 березня 2024 року під час виконання бойового завдання, коли він потрапив під ворожий обстріл і поруч розірвалися кілька російських керованих авіабомб. Вже через тиждень він мав піти на ротацію та 19 березня одружитися з коханою дівчиною.

«Сумно і боляче... В бою загинув мій випускник, кінооператор, воїн Олесь Самчук. Світла пам'ять герою!», - написав відомий український кінооператор, доцент кафедри кіно та телемистецтва Інституту журналістики Київського університету імені Шевченка Володимир Галицький, якого цитує Національна спілка кінематографістів України у Фейсбуці.

Олесь у 2023 році закінчив виш за освітньою програмою «Кіно та телеоператорство». За період навчання хлопець навіть встиг зняти два фільми - «Архітектон» у 2021 році та у 2023 році - Life goes on. Після навчання пішов до лав ЗСУ та обрав собі позивний «Каркаде». Цей позивний у нього був в пам’ять про маму - Вікторію Самчук, яка померла у 2017 році, коли Олесю було 15 років. Так називалася перша поетична збірка її віршів, бо вона була поетесою, громадською діячкою у Рівному. Олесь дуже любив її і часто згадував, хотів бути таким, яким мріяла бачити його мама – справжньою людиною.

А мама в Олеся була сильною жінкою, бо попри те, що через цукровий діабет втратила у 27 років зір, продовжувала писати вірші, виховувати сина і до самої смерті, до 40 років, залишалася активною громадянкою.

У сьому річницю смерті мами Олесь писав їй лист у Фейсбуці: «Сьомий рік, як тебе немає… Час досі йде швидко та непомітно. Біль та пам’ять завжди залишаються в моєму серці… З того часу багато що змінилось. Війна показала, хто є хто. Хто був «Патріотом» - залишивсь на «Економічному фронті». Від кого взагалі не очікуєш, взяв до рук зброю і поїхав в один кінець… За цих два роки я втратив багато друзів та побратимів. Твоя книга стала моїм позивним, сенс якого дізнається не кожен. Зрозумів, що проблеми, які були в цивільному житті, абсолютно нічого не варті. І найкраще, що я памʼятаю - це твоє виховання. Я ніколи не був найкращим сином, але той фундамент, який ти мені дала з малих літ, дозволяє мені ставати тим, ким би ти мене хотіла бачити - Людиною».

Ще раніше, у п’яту роковину смерті мами Олесь у своєму листі до неї теж писав дуже зворушливі слова: «Мене завжди цікавило: що рухає людьми? Хтось каже: любов, сім'я, діти. Інші - машина, квартира, будинок, гроші, а когось мистецтво та навіть ідея. Мене рухаєш ти. Я хочу стати тим, ким би ти мене хотіла бачити - Людиною».

…Олесь народився 1 квітня 2002 року в Рівному, дитинство провів у місті Здолбунові, а коли померла мама, йому довелось повернутися до Рівного, де його вихованням займалася вже двоюрідна бабуся. Він ріс всебічним, допитливим, активним хлопчиком, завжди чомусь вчився.

Близький його знайомий Петро Поліщук так згадує хлопця: «Олесь був багатогранною людиною, хотів все спробувати. Ходив на багато гуртків і здобував призові місця на змаганнях з різних дисциплін (бальні танці, дитяча залізниця, трекове автомобілемоделювання, паркур, спортивний туризм, гра на гітарі). Закінчив фотошколу Олександра Харвата і професійно займався фотографією».

Ще один друг Олеся – Денис Крячко, згадуючи товариша, зазначив, що той мав неабиякі здібності, був світлою, безкорисною, справжньою людиною. «Ти був людиною світла, збирав у собі любов та безкорисливо віддавав її усьому світу. Ти літав високо, цінував своїх найближчих та ділився з ними своїм теплом. Іноді тобі було складно, але ти знаходив підтримку серед "братішок"... братішка, дякую тобі за все - за вірність і дружбу, за теплі спогади та цілодобову допомогу, за твою мужність і віру в добро», - писав Денис.

Дуже тепло згадує Олеся і його студентський товариш Арам Атанесян, який пише, що познайомилися вони, коли Лесь був на першому курсі університету, що вони були сусідами в гуртожитку, а потім стали справжніми друзями. «Стільки спогадів у мене з тобою за роки нашої дружби, Олесю. Ти був моїм найкращим другом. Не можу повірити, що тебе більше немає. Ми через три дні мали знову побачитись. Ти через тиждень мав одружуватись... Ти був для багатьох з нас прикладом, і таким і лишишся. Ти був найгіднішим із нас, ти пішов захищати, ти був кращим за мене», - написав Арам в Інстаграмі.

Загиблого на війні Олеся Самчука поховали у Рівному. Багато людей прийшли провести в останню путь Героя.

Національна спілка кінематографістів України, публікуючи інформацію про загиблого воїна, зазначила: «Молоде усміхнене обличчя хлопця, що поклав своє непрожите життя, свої не зняті фільми, свої мрії, які ніколи не здійсняться, на вівтар нашої з вами свободи... Герої, нажаль, вмирають, але ніколи не повинна зникнути наша вдячна пам'ять про кожного з них. Висловлюємо щирі співчуття рідним Олеся і його коханій дівчині, його нареченій».

Вічна слава Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Олесь Самчук, Фейсбук-сторінка Петро Поліщук, Інстаграм aramchickk, Інстаграм denysstanislavovych