Пам’яті нацгвардійця Сергія Перегончука (позивний «Вітер»)

Після пережитого на війні з 2014 року не став жорсткішим, навпаки - дуже любив близьких і надихався сім'єю

Нацгвардієць Сергій Перегончук (позивний «Вітер») загинув 26 лютого 2023 року у боях за село Спірне Донецької області внаслідок російського артобстрілу. Йому було 45 років.

Сергій народився 27 листопада 1977 року у селі Трушки Білоцерківського району Київської області. У дитинстві був дуже активною, енергійною, допитливою, усміхненою дитиною - ніхто ніколи не бачив його сумним.

Після школи вступив до Тульчинського ветеринарного технікуму. Після навчання хлопець пройшов строкову службу у Калинівці у спецпідрозділі внутрішніх військ МВС «Ягуар».

З 1998 по 2001 рік Перегончук навчався у Білоцерківському державному аграрному університеті, де здобув професію ветеринара. З 2003 року він почав працювати у підрозділі ветеринарної міліції з проведення карантинних заходів, де отримав звання майора.

Із початком проведення АТО на сході України у 2014 році Сергій відправився на фронт.

У 2016 році він підписав контракт із військовою частиною 3028, де здобув кваліфікацію інструктора. Цього ж року нацгвардієць був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Кар'єра військового у Сергія склалася успішно — він став командиром 2-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Національної гвардії України.

А у 2022 році обійняв посаду командира взводу у 14-й бригаді оперативного призначення НГУ «Червона Калина».

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну захисник брав участь у боях під Білою Церквою, боронив Київ, Житомирську трасу, Мотижин, Бучу, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Ірпінь та Білогорівку, де у жовтні 2022 року отримав вогнепальне поранення в руку.

За словами дружини, військовослужбовиці ЗСУ Ольги, після реабілітації її чоловік повернувся у стрій, хоча міг продовжити лікування, бо рука повністю не відновила свої функції.

«Утім, зі словами: «Я хочу, але не можу залишитись, бо у мене там діти» (дітьми він називав тих хлопців, яких навчав) Сергій поїхав у відрядження. Коли був удома, я чула, як йому дзвонили хлопці і постійно питали: «Миколайовичу, ну коли ви вже будете, ну коли?». Вони його чекали», - сказала жінка.

Та 26 лютого 2023 року поблизу села Спірне чоловік унаслідок російського мінометного та артилерійського обстрілів отримав поранення, несумісне з життям.

«Ми всі були у підвалі, а радіостанція туди не діставала, бо стояла вище, на сходах. І, коли був артилерійський обстріл, він піднявся до рації, бо його викликали. Прилетів снаряд 152-го калібру і осколок влучив йому в шию», - зазначив побратим Сергія Юрій.

Сергія Перегончука поховали 3 березня 2023 року на Алеї Слави центрального кладовища Калинівки.

Указом Президента України Володимира Зеленського №161/2023 від 17 березня 2023 року чоловіка було посмертно нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни». А наказом тодішнього командувача Нацгвардії Юрія Лебедя від 27 травня 2023 року №111 Сергієві посмертно присвоїли звання «капітан».

Іншим указом глави української держави, №500/2023 від 23 серпня 2023 року, нацгвардійця було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

29 лютого 2024 року очільник Вінницької обласної військової адміністрації Сергій Борзов та командування бригади НГУ «Червона Калина» вручили медаль «Захиснику Вітчизни» і орден «За мужність» ІІІ ступеня дружині військового.

Без Сергія залишилися і двоє дітей, племінниця, мама та сестра.

Ольга розповіла, що її коханий був дуже турботливим і що на всі свята він дарував квіти — і не тільки їй, але і її мамі та бабусі. Сергій, навіть коли не був поруч із дружиною, все одно купував і надсилав їй квіти.

«Чоловіком він був дуже уважним і дуже романтичним. Ніколи не забував про свята і дати. Він дуже хотів жити. Залюблював мене і дітей», - заявила жінка.

Дружина нацгвардійця зазначила, що її чоловік знаходив час майже щодня писати їй листи або вірші. І поезії він міг складати просто на ходу про все на світі. Після кожного відрядження Сергій привозив своїй другій половинці блокнотики зі словами вдячності та кохання і дарував їй.

«Він ніколи не забував про подарунки. Навіть коли знав, що має їхати, ховав їх по квартирі, в кишені одягу. А тоді в певний час телефонував і казав, де чекає подарунок. У останній рік свого життя він дарував символічні подарунки, які будуть нагадувати про нього роками. Таке враження, що він намагався щось залишити після себе», - згадує Ольга.

Жінка сказала, що її коханий був дуже наполегливим і принциповим по життю, що він був людиною широкої душі з відкритим серцем.

«Він був чесним і сильним за духом. Відрізнявся почуттям справедливості. Він був справжнім патріотом, дихав свободою і любив Україну», - зазначила вона.

За її словами, чоловік міг багато і довго говорити про армію та гарно знав історію України.

«У нас була «військова» сім'я і ми говорили про різні речі - про війну, про армію та систему. Коли людина проходить війну, то вона закаляється і стає жорсткішою. А Сергій навпаки - хотів залюбити, надихатись. Я не чула він нього слів, які були б наповнені злістю», - розповіла Ольга.

Жінка заявила, що Сергію подобалося ділитися знаннями та навчати особовий склад, про який він піклувався. «Він відважно ніс службу, любив свою державу, героїчно боронив її і ніколи не жалівся», - сказала Ольга.

На честь Сергія Перегончука 30 червня 2023 року у Калинівці відкрили меморіальну дошку. Вона встановлена на фасаді гімназії, де навчався захисник. Того ж дня рідні загиблого воїна посадили дуб у пам’ять про нього.

«Я не можу згадувати його без посмішки. Він робив всіх кращими, бо сам був найкращим. Сергій був найкращим сином з найкращими батьками, найкращим батьком з найкращими дітьми, найкращим зятем з найкращою тещею та найкращим чоловіком з найкращою дружиною. Я вдячна долі за те, що він був у моєму житті», - заявила Ольга.

Вічна пам'ять Герою! 

Фото з власного архіву Ольги Перегончук, Суспільне.Вінниця, Нацгвардія, Калинівка Сіty