Оперативний блокбастер: для чого росіяни знімають постановні відео із затриманими українцями
Злочини ворога є системними й тісно поєднані з іншими інструментами тиску та залякування населення
Сьогодні пропагандистські медіа та силові структури РФ ледь не щодня публікують повідомлення про затримання українців на окупованих територіях чи в Росії. Здебільшого їх підозрюють у терористичній діяльності, екстремізмі, зберіганні, передаванні, виготовленні вибухівки чи зброї, а також шпигунстві та державній зраді.
Росія робить усе можливе, щоб якомога довше приховувати затриманих цивільних. Зокрема, мешканців окупованих територій можуть утримувати без обвинувачень місяцями, а то й роками.
Водночас в РФ зростає й кількість судових справ проти українських громадян. Підприємці, вчителі, тренери, столяри, журналісти отримують у російських судах від 10 до 30 років ув’язнення.
Затриманих цивільних українців у Росії використовують і російські пропагандисти. Вони знімають з ними короткі ролики зізнань та великі телесюжети. І всі подібні відео закінчуються приблизно однаково – залякані та часто побиті люди попереджають інших про небезпеку співпраці з Україною.
Як російські силовики та суди перетворюють цивільних українців на терористів та навіщо пропагандисти публікують відео їхніх затримань та зізнань, розбиралася ZMINA.
ЗІЗНАННЯ ПІД ПРИМУСОМ
Уранці 29 вересня 2022 року в захопленому Мелітополі пролунав вибух. Представники окупаційної адміністрації одразу ж назвали це терактом, організованим українськими спецслужбами. Буцімто невідомі диверсанти прикріпили саморобну вибухівку до дерева поблизу школи, де проходив незаконний так званий референдум.
Уже 13 жовтня російські силовики відзвітували про затримання «терористів». Нібито вибух готували двоє місцевих мешканців – Артур Нестеренко та Роман Зарубаєв.
У той же день пропагандистські медіа опублікували відео із затриманими – нібито це оперативна зйомка, яку їм передали силовики. У ролику чітко видно рани, синці та подряпини на руках та обличчях чоловіків. Саме відео суттєво обрізане на монтажі – подекуди відповіді затриманих складені з кількох вирізаних фраз.
У Нестеренка помітний значний крововилив у лівому оці, подряпини на обличчі та шиї. У ролику він каже, що незадовго до затримання так звані українські куратори наказали чоловікам забрати ще один згорток з вибухівкою. Нібито за планом мелітопольці мали сховати пакунок на ніч у себе, а наступного дня перенести до вказаного місця. Однак, за словами Нестеренка, близько опівночі вибухівка спрацювала у квартирі, де вони переховувалися. Чоловіки в цей момент начебто були в сусідній кімнаті, тому отримали лише незначні ушкодження та контузії.
За версією ФСБ, українські спецслужби так буцімто хотіли позбутися своїх «неефективних агентів».
На підтвердження цього Зарубаєв на відео розказав, що отримав раніше лише один наказ від української сторони – закласти вибухівку під вікна школи.
«Потім мені написали, що вибухнуло дуже погано: ніхто не постраждав, навіть вікна не вибило», – говорить на відео Зарубаєв. Після цих слів – монтажна склейка: «Я знав, що там вдень є діти», – нібито додає чоловік.
На відео у Зарубаєва видно подряпини на обличчі та руках – вони замазані зеленкою. Чоловік також має гематому над оком, як і Нестеренко.
Правозахисники зазначають, що російські силовики примусом та погрозами схиляють затриманих до знімання у подібних пропагандистських роликах. Звільнені з російського полону розказували, як їм в утриманні видавали аркуш із заздалегідь складеним текстом та, погрожуючи розстрілом, змушували читати написане під запис. Часто їм доводилося озвучувати звинувачення на адресу української влади у злочинах проти цивільного населення і хвалити армію РФ чи навіть зізнаватися у серйозних злочинах.
Зокрема, документатори ZMINA зафіксували щонайменше сім випадків, коли росіяни примушували до знімання у пропагандистських відео цивільних, яких тримали в імпровізованій катівні у будівлі школи села Біляївки Херсонської області. За відмову читати на камеру вказаний текст російські військові погрожували тривалими термінами ув’язнення та вбивством: «Або ти текст нам зачитуєш на камеру, або «в яму»».
Погрозами, приниженнями та нелюдськими умовами утримання росіяни схилили до знімання у пропаганді херсонську виховательку Олену Наумову. Її викрали з власного будинку влітку 2022 року та звинуватили в екстремізмі через відео у тіктоку: жінка і до повномасштабного вторгнення активно вела власну сторінку, а після окупації почала розказувати про життя у захопленому місті. Також їй закидали фінансування української армії.
Жінці наказали попросити вибачення у росіян та військових РФ, а також нагадати іншим херсонцям, що всі, хто буде висловлювати проукраїнську позицію, як Наумова, може опинитися за ґратами.
Затримані в Мелітополі чоловіки на відео також «застерігали» від співробітництва з українською стороною.
«Що б ви хотіли сказати тим, хто надалі захоче піти вашим шляхом?» – питає побитих чоловіків голос за кадром, маючи на увазі співпрацю зі спецслужбами України.
«Це того не варте», – відповідає Зарубаєв.
«Вони не цінують людей, які з ними. Для них це просто витратний матеріал», – додає Нестеренко.
Чоловік розказує, як українські «куратори» нібито погрожували йому розстрілом, якщо він не виконає чергового завдання.
«Вони казали: "У тебе ж вагітна дружина. Подумай про це"», – ніби докладає на відео Нестеренко.
Ба більше, далі чоловік повторює доволі типові для російської пропаганди тези: буцімто українські спецслужбовці грозилися розстріляти усіх незгодних з ними одразу після звільнення міста від сил РФ.
Майже за рік після затримання чоловіків – на початку вересня 2023 року, їхню справу передали до Південного окружного воєнного суду в Ростові-на-Дону. Наступне засідання у процесі призначено на 17 травня.
Нестеренка та Зарубаєва звинувачують за низкою кримінальних статей: незаконне зберігання та переміщення вибухових пристроїв чи їхніх частин, виготовлення вибухівки, терористичний акт та, звісно, участь у терористичній організації. До того ж Нестеренку ще й закидають незаконне зберігання чи носіння зброї.
Матеріали справи мелітопольців розглядає колегія з трьох суддів на чолі з Денисом Галкіним. Цікаво, що батько цього судді – Олександр Галкін – до 2016 року командував військами Південного воєнного округу. За даними СБУ, він мав безпосередній стосунок до захоплення територій Донецької, Луганської областей та Криму в 2014 році.
Сам же суддя вже не вперше розглядає справи українців. Зокрема, 7 грудня 2023 року колегія суддів під головуванням Дениса Галкіна засудила до 16 років ув’язнення українця Дмитра Лісовця, якого затримали, коли він намагався виїхати з окупованого Маріуполя. Чоловіка визнали винним в екстремізмі, участі у забороненій організації, а також у «проходженні навчання з метою здійснення терористичної діяльності». Останнє звинувачення чоловік отримав через службу в ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення.
ЗАТРИМАННЯ ЗА СЦЕНАРІЄМ
Росія почала судити так званих терористів на окупованих територіях з 2014 року.
Уже за два місяці після захоплення Криму, на початку травня 2014 року, у Сімферополі затримали режисера Олега Сенцова, студента Олександра Кольченка, фотографа Геннадія Афанасьєва та науковця Олексія Чирнія. Чоловіків звинуватили у підготовці терактів на півострові.
Як згодом розказали самі ув’язнені, росіяни катували їх, щоб вибити зізнання у злочинах, яких вони не скоювали. Зрештою суд у Криму оголосив для всіх звинувачувальні вироки. Сенцова засудили, зокрема за створення терористичної організації, на 20 років ув’язнення. Кольченко отримав 10 років колонії суворого режиму, Афанасьєв та Чирній – по 7 років позбавлення волі.
Майже усіх фігурантів звільнили до закінчення цих термінів завдяки обмінам. Зосібна, Афанасьєв повернувся додому в 2016 році, Сенцова та Кольченка обміняли у 2019-му. Тільки науковець Чирній відбув у РФ увесь термін покарання. Протягом семи років його декілька разів переводили в різні колонії, зокрема в Москві, Ростові-на-Дону та Магадані. Він повернувся в Україну в 2021 році.
За вісім років окупації частини України подібних судів Росія провела небагато. Здебільшого це були великі показові слухання, що мали залякати населення захоплених територій та показати, якими страшними можуть бути українці.
Водночас від початку повномасштабного вторгнення масштаби затримань різко зросли. Експерти ОБСЄ, зокрема, зазначають, що від кінця лютого 2022 року Росія незаконно захопила в заручники тисячі цивільних громадян України. Дуже багато людей зникли безвісти.
Після початку Великої війни стрімко почала рости і кількість судових процесів щодо тероризму. Зокрема, у 2023 році до російських судів направили справ щодо терористичної діяльності. До порівняння, у 2022 році у РФ таких справ було 39, а до того – ще менше. А вже у відкритих 2023 року судових процесах в тероризмі обвинувачують 163 людини. З них, за підрахунками російського видання «Проєкт», майже кожен п’ятий – українець.
Зокрема, 28 серпня 2023 року на російському пропагандистському каналі вийшов репортаж про те, як ефесбівцям нібито вдалося запобігти теракту в Кирилівці Запорізької області та затримати «осередок українських спецслужб».
Репортаж містить нібито оперативні кадри, водночас виглядають вони як продуманий, але доволі дешевий бойовик.
Ось один з так званих терористів іде дорогою десь нібито за межами Кирилівки. Із собою він має лише рюкзак. Його завдання – забрати вибухівку, що схована під стовпом лінії електропередач посеред відкритого поля неподалік від житлових будинків.
Однак чоловік ще не знає, що його плани викрили, заявляють журналісти. Силовики знімають його з дрона, а також із засідки на землі. Глядачам тут же показують і самих ефесбівців – нібито вони в реальному часі спостерігають за «підготовкою до злочину». Перед силовиками в кабінеті два монітори: на одному увімкнено відео з дрона, на іншому – кадри прихованої зйомки. Однак ролики не синхронізовані – поки на одному відео чоловік тільки підходить до стовпа, на іншому – він вже з ним порівнявся. Ба більше, на екранах силовиків немає жодних позначок, що могли б свідчити про пряму трансляцію. Це дає змогу припустити, що силовики дивляться заздалегідь відзняті кадри.
Пропагандисти показали й момент затримання уявного «терориста». Його нібито зловили на вулиці у приватному секторі Кирилівки. Це дійство також знімали з двох ракурсів.
Чоловік на відео – Сергій Чумаченко. Він із Запоріжжя, однак протягом останніх чотирьох років жив у Кирилівці, розказали його друзі.
Чоловіка викрали ще 11 серпня 2023 року, за понад два тижні до того, як пропагандисти опублікували свій репортаж. За словами знайомих Чумаченка, затримали його теж не так, як зображено на відео, насправді його викрали зі спортивного майданчика неподалік від дому.
У пропагандистському ролику силовики зазначили, що чоловік нібито працював не сам – це була «мережа диверсантів». Спільниками Чумаченка буцімто були ще троє мешканців Кирилівки – брати Петро й Олексій Попадейкіни та Сергій Дзямка.
Для кожного із затриманих росіяни відвели окрему роль: Сергій Дзямка начебто дізнавався, де живуть та на яких авто їздять потенційні жертви, Петро відповідав за сховки, а Олексій перевозив вибухівку. Саме він нібито залишив пакунок біля стовпа, звідки потім його дістав Чумаченко. Останнього силовики РФ назвали головою терористичної групи.
Але що саме робив Чумаченко, окрім як забирав вибухівку, російські медійники і самі не визначилися. Зокрема, автор телесюжету спочатку розказує, що силовики затримали Чумаченка через кілька днів після того, як він забрав пакунок з вибухівкою.
У цей час чоловік нібито зідзвонився з куратором із СБУ та за його інструкціями зібрав вибуховий пристрій.
«За інструкцією усе зробив, а потім заклав вибухівку в машину», – надривним голосом розповідає про Чумаченка пропагандист.
Показали у ролику й нібито зізнання самого затриманого:
«Я заклав бомбу», «хотів підірвати», – поспіль йдуть дві обрізані фрази чоловіка.
Однак трохи згодом автор телесюжету показує те, що нібито знайшли силовики в особистому автомобілі чоловіка: телефон, пульт для дистанційної активації вибухівки та протипіхотну міну МОН-90.
За версією силовиків, цю міну так звані терористи хотіли закласти в старенький автомобіль «Таврія» та поставити його на центральній вулиці міста. Підірвати міну планували саме у ранкові години – щоб на вулиці було більше людей, а отже, було б більше жертв, наголошують автори репортажу.
Чумаченко у відео, як і затримані в інших справах та регіонах цивільні, також розказує про тиск на нього з боку українських спецслужб. Буцімто спочатку чоловік відмовився виконувати вказівки спецслужбовців України, однак отримав погрози на адресу його сина, який тоді жив у Запоріжжі.
«Мені прислали відео зі сином та почали залякувати, що можуть щось із ним зробити», – говорить чоловік російському пропагандисту.
Ба більше, далі автор сюжету заявляє, що нібито усі затримані звинуватили СБУ у співпраці з кримінальними авторитетами.
«Я боявся відмовити, бо його ж люди (куратора, – ред.) могли влаштувати все що завгодно», – наче додає Сергій Дзямка.
Завдяки подібним пропагандистським роликам росіяни насамперед створюють застрашливий образ України, її спецслужб та населення загалом, зазначає Євгенія Капалкіна, адвокатка Української правової консультативної групи ULAG.
За її словами, самі ролики, хай навіть із зізнаннями людей у злочинах, не мають ваги в суді, а отже створюють їх передусім для того, щоб залякати та контролювати населення окупованих територій та громадян РФ.
«Росія формує негативну думку в суспільстві про те, що Україна нібито постійно надсилає терористів, які чинять злочини проти Росії, її громадян та мешканців окупованої території. Відповідно РФ намагається усіх врятувати», – зазначає Капалкіна.
У репортажі неодноразово наголошували на тому, що силовики стежили за кожним кроком підозрюваних терористів від моменту їхнього контакту з українськими кураторами. Росіяни нібито прослуховували дзвінки чоловіків, читали їхнє листування та навіть мали доступ до акаунтів затриманих у соцмережах.
Водночас вже понад пів року Росія не оприлюднює жодних відомостей про цих чоловіків. Досі не відомо ані де їх утримують, ані строку арешту, ані стану справи загалом.
Лише у березні 2024 року Генеральна прокуратура РФ повідомила, що направила справу Олексія Попадейкіна до Південного воєнного окружного суду в Ростові-на-Дону.
Чоловіка офіційно звинуватили у тому, що він нібито проходив навчання задля терористичної діяльності, був учасником терористичної групи, а також незаконно перевозив вибухівку та сам виготовляв вибухові пристрої. Крім того, Попадейкіну закидають підготовку до теракту, який міг привести до чиєїсь смерті.
Інформації про інших затриманих наразі немає.
СЕКС-ШПИГУН ЗЕЛЕНСЬКОГО
Попри те, що подібні ролики не мають ваги у судах та не повинні позначатися на процесі загалом, часом вони безпосередньо впливають на винесення обвинувальних вироків, зазначає правниця Євгенія Капалкіна. Це, зосібна, стосується ситуацій, коли справу так званих терористів чи екстремістів розглядає колегія присяжних.
Зокрема, у 2015 році Слідчий комітет РФ передав до суду справу Миколи Карпюка та Станіслава Клиха. Чоловіків звинувачували в участі у Першій чеченській війні. Нібито у 1994–1995 роках затримані воювали проти російської армії у Грозному.
Справу українців розглядав суд присяжних у столиці Чечні.
«У таких випадках вину підсудних визначають виключно присяжні: без доведення вини, без дослідження та аналізу доказів. І в таких ситуаціях є великий ризик, що звинувачувальна риторика на адресу затриманих буде впливати й на самих присяжних та їхні рішення», – додає Капалкіна.
Правниця також звертає увагу на те, що ролики із зізнаннями затриманих, слідчими експериментами чи нібито доказами злочинів, зазвичай публікують не на сайтах силових відомств, а в державних медіа РФ та інших пропагандистських ресурсах. Це, зокрема, дає змогу вийти за межі процесуального кодексу, не дотримуватися презумпції невинуватості та висвітлювати ситуацію саме так, як буде потрібно російській стороні.
Зокрема, 24 вересня 2023 року на російському телеканалі НТВ вийшла чергова серія програми «Нові російські сенсації» під назвою «Секс-шпигун Зеленського». У випуску пропагандисти розказали приголомшливу історію українського прикордонника, який нібито кілька місяців переховувався в окупації та готував теракти у Донецькій області.
Йдеться про підполковника Державної прикордонної служби України Дениса Сторожука. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік командував прикордонним підрозділом у Маріуполі та зрештою опинився на «Азовсталі».
За словами його сестри, Сторожук не погодився виходити в російський полон у травні 2022 року. Натомість він майже три тижні переховувався в одному з каналізаційних люків на території комбінату. Сестра військового також розказала, що він мав поранення ніг, тому не міг вибратися на підконтрольну Україні територію.
Український підполковник був змушений іти вглиб захоплених територій. Там йому вдалося знайти прихисток, де він і пробув з травня 2022 року до квітня 2023-го.
Росіяни у телепрограмі також розказували про «Азовсталь» та каналізаційний люк. Навіть привезли туди самого Сторожука, щоб записати частину інтерв’ю на фоні зруйнованого комбінату. Однак на цьому правдиві факти у пропагандистів закінчилися.
За версією російських телевізійників, Сторожук вибрався з території заводу та якийсь час ховався у Маріуполі. Там він нібито знайшов телефон та подзвонив старій знайомій, яка жила в окупації.
Валентина Заярна, на той момент 63-річна мешканка Амвросіївки, одразу нібито погодилася забрати Сторожука з Маріуполя.
За словами жінки, вона познайомилася з українським військовим на КПП «Пищевик» у 2020 році.
Щоб заінтригувати та розпалити глядачів, автори випуску вдалися до напівмістики. Так, жінка на камеру розказала, як у кінці 1980-х на останніх місяцях вагітності втратила дитину. За її словами, народитися мав хлопчик, і жінка навіть придумала для нього ім’я – Дмитро. Саме так нібито представився Заярній Сторожук, коли вони познайомилися. Крім того, він буцімто сказав жінці, що народився у 1988-му – у рік, коли мав би народитися її син.
«У голові щось клацнуло: Господь повернув мені мого сина. Того хлопчика, якого я не отримала у свій час», – розмірковує у телепрограмі втомлена на вигляд жінка.
За версією пропагандистів, усе простіше – Сторожук нібито знав усе про Заярну, ще до того, як підійшов познайомитися. Однак навіщо підполковнику прикордонної служби була потрібна така детальна інформація про жінку з окупації та для чого він взагалі з нею познайомився, залишилося за кадром.
За словами авторів випуску, український прикордонник та жінка з Амвросіївки після знайомства періодично спілкувалися та навіть бачилися.
Зокрема, жінка переповіла, як одного разу Сторожук прийшов до неї додому, щоб привітати її сина з першою роботою. Вона нібито приготувала вечерю, після якої вони ще довго говорили одне з одним. Та як саме український підполковник Сторожук міг приїхати в окуповану Амвросіївку, пропагандисти не уточнюють.
У програмі жінка розказала ще одну майже фантастичну історію. Її сину буцімто знадобилася довідка про знання української мови. Заярна нібито звернулася по допомогу до Сторожука, і той підробив для неї уявний документ. За це, наголошують пропагандисти, жінка запропонувала прикордоннику випити шампанського.
Протягом майже 50-хвилинного псевдодокументального телешоу пропагандисти усіляко намагалися наголосити, що між Сторожуком та Заярною були інтимні стосунки.
«Професійний шпигун легко закрутив голову літній дамі…», «товариська жінка одразу впала в очі усміхненому офіцеру київського режиму…», «чай-кава-потанцюємо», «легкий флірт за столиком…» – подібні репліки російські телевізійники повторювали кожні кілька хвилин.
Водночас ані Сторожук, ані Заярна не говорять у відео, що їхні стосунки були ближчими від дружніх. Прикордонник весь час називав жінку на ім’я та по батькові, а вона підкреслено зверталася до нього на «ви».
Декілька разів протягом усього випуску пропагандисти ставлять запитання: «Валентина Заярна – жертва спритного секс-шпигуна чи свідома спільниця терориста?». Вони й самі намагаються знайти відповідь: хитрий український шпигун завербував жінку, переховувався у неї вдома, відправляв її «на завдання» – спостерігати за місцевою адміністрацією. Однак згодом Заярна нібито стала для українського підполковника «відпрацьованим матеріалом» – після затримання Сторожук став піклуватися тільки про себе, заявили телевізійники.
У квартирі жінки силовики буцімто знайшли зброю, що її залишив український військовий, а також його підробні документи та навіть медалі. Історія про те, як Сторожук протягом трьох тижнів ховався на «Азовсталі» разом зі своїми нагородами та документами до них, виглядала нереалістичною навіть для російських пропагандистів. Тому вони натякнули, буцімто український прикордонник заховав свої особисті речі у квартирі Заярної ще до повномасштабного вторгнення.
Слідство зрештою вирішило, що Заярна допомагала Сторожуку в його злочинах. Нині їй закидають теракт, участь у терористичній групі, а також незаконне зберігання вибухових пристроїв.
Українського підполковника звинувачують у теракті, участі у терористичному угрупованні, сприянні терористичній діяльності, зберіганні, передаванні та збуті вибухових пристроїв, підробленні документів – усього йому інкримінують порушення восьми статей кримінального кодексу РФ.
Наприкінці березня цього року справу Сторожука та Заярної передали до Південного окружного воєнного суду. Вже відбулося одне засідання, друге відклали через те, що обвинувачуваних не доставили до суду. Наступне засідання відбудеться 15 травня.
Завдяки таким роликам РФ не тільки закріплює за українцями клеймо терористів, а й публічно виправдовує власні злочини, зазначає аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Зокрема, у російському утриманні заручників змушують розказувати на камеру про добрі умови тримання та чемне ставлення до них. Військовополонених побиттями змушують зізнаватися у воєнних злочинах проти цивільних, які сама ж Росія і скоювала.
Щоб переінакшити правду та відбілити власну репутацію, пропагандисти не соромляться прикрашати історії затриманих неймовірними злочинними деталями, викривлювати їхні слова монтажними склейками, а також підміняти відеоряд.
Напириклад, у програмі НТВ про Сторожука, щоби проілюструвати, як українська армія нібито знищує цивільне населення, пропагандисти використали кадри, які відзняв Мстислав Чернов у Маріуполі. На опублікованому в Associated Press відео російський танк обстрілює житлову багатоповерхівку.
Окрім утвердження образу жахливого ворога та виправдовування власних злочинів, подібні відео мають ще одне завдання – показати населенню РФ та окупованих територій, який небезпечний світ навколо них, та що тільки Росія може їх врятувати.
Складні безпекові умови, навала жорстоких злочинців та постійна загроза терактів стають дуже зручними виправданнями для посилення репресій. За таких умов і прослуховування, і стеження за людьми, і суворі обмеження висловлювань та поглядів можна обґрунтувати критичною необхідністю.
«Це допомагає тримати людей у шорах», – наголошує юристка Євгенія Капалкіна.
Свавільні затримання та насильницькі викрадення – це один з елементів глобальної політики вчинення терору проти цивільного населення, зазначає керівниця відділу документування воєнних злочинів ZMINA Єлизавета Сокуренко.
Ці злочини мають ознаки системності та тісно поєднані з іншими інструментами тиску та залякування населення, як-от сфабрикованими справами та незаконним ув’язненням. Правозахисники також регулярно фіксують масові порушення права на справедливий суд.
«Зі свідчень людей, яких незаконно утримувала РФ, та зібраних даних ми знаємо, що стоїть за цими так званими судовими процесами: тримання під вартою без жодних правових підстав, у свідомо створених та підтримуваних нелюдських умовах, постійне принизливе поводження, фізичне та психологічне насильство, відсутність доступу до медичної допомоги та адвоката, примус до підпису або запису на відео самообвинувачувальних показів та інші грубі порушення», – зазначає Сокуренко.
У своєму нещодавньому звіті незалежна Місія ОБСЄ наголосила, що свавільні затримання мирних мешканців в окупації та на території Росії є навмисними, масовими та послідовними. Крім того, представники Місії дійшли висновку, що наразі є розумні підстави вважати, що такі порушення Росії можна кваліфікувати як воєнний злочин та злочин проти людяності.
Діана Колодяжна, журналістка