«Завдання всіх волонтерських фондів зробити так, щоб в нас не було потреби після Перемоги»

Укрінформ розпитав очільників волонтерських фондів, як змінюється їхня робота протягом двох років від початку Великої війни

Напевно, таке явище, як український волонтерський рух, колись забезпечить сотні кіносюжетів для найкращих стримінгових платформ. Як приклади системності, винахідливості, жертовності. Про це вчені напишуть дисертації, а письменники – романи.

Їм усім надовго вистачить і тем, і особистостей. Волонтерство дітей та інвалідів, волонтерство дуже літніх переселенців, волонтерство вдів, волонтерство мам маленьких дітей за кордоном, які дають благодійні концерти на користь армії, волонтерство церков, волонтерство ветеранів або людей, які працювали на перемогу в тилу, а ще змогли відправити на фронт – тисячі машин та дронів, а ще – тепловізори, бронежилети, сухі пайки, однострої...

Але час біжить, війна змінюється, військові відомства – теж, в тому числі це стосується взаємодії з волонтерським рухом... А як змінюється робота волонтерів протягом останнього року, а протягом двох років після вторгнення?

Ці запитання ми поставили очільникам благодійних фондів, які виросли з волонтерських організацій. Визначимося з поняттями: благодійні військові фонди – суто українське явище, така позабюджетна підтримка армії, зазвичай розпочиналося у 2014 році з невеликих груп волонтерів, які прийшли за покликом душі, але на сьогодні виконують роль своєрідних «агентств – добровольців» при ЗСУ, збираючи кошти благодійників та об’єднуючи волонтерів. Благодійні військові фонди – це зазвичай кілька десятків штатних працівників і тисячі жертводавців, сотні волонтерів, які жертвують кошти на військові закупівлі. При цьому кошти на забезпечення армії – це окрема стаття, а порівняно невеликий фонд зарплати – інша.

ЩО НОВОГО У НАПРЯМКАХ РОБОТИ

Діана Ільницька, очільниця благодійного фонду «Рій»:

- За рік ми виросли у фонд, який забезпечує й виробництво – виготовляє те, що потрібно війську. Ми маємо на виробництві зараз мобільні лазне-пральні комплекси для військових. Вдосконалюємо індивідуальні спальні системи та маскувальне спорядження.

Почали працювати із дружинами військовослужбовців. Розвиваємо напрямок, назвемо так, родинного зв’язку. Це робота з жінками, вагітними і тими, які мають дітей дошкільного віку, які чекають своїх чоловіків з фронту. Ми сформували спільноту так, що жінки, які перебувають в онлайн-просторі можуть 24/7 спілкуватися. Модерують ці розмови фахівці. Жінки можуть «випустити пару» чи поділитися радістю. Є психологічні консультації. Ще один  напрямок – материнство. Ми готуємо жінок до пологів і супроводжуємо під час пологів прямо у пологових залах, і у післяпологовий період надаємо консультації щодо грудного вигодовування, догляду.

Працюємо із суспільством, готуючи до приходу військових з війни: як з ними спілкуватися, про що з ними говорити чи не говорити, як не зробити боляче сім'ї. Ще один напрямок – це безпосередньо зв'язок між сім'єю і тим, хто на фронті. Наприклад, проєкт «Казка військовослужбовця»: батько-військовий записує за допомоги спеціального «казкотерапевта» казку для своєї дитини. На жаль, нещодавно ми дізналися, що наш перший військовослужбовець, який записував першу казку, загинув. Ми дізналися про це, коли його вдова подякувала нам: тепер у дитини назавжди лишився спогад про тата...

Яр Бірзул, CEO та Co-Founder @ KOLO — благодійного фонду української TECH-спільноти:

- За минулий рік мало що змінилося — Сили оборони потребують всього та багато.

 Ми в KOLO продовжуємо допомагати захисникам та забезпечуємо їх технологічною перевагою на передній лінії фронту — з фокусом на БПЛА різних типів, оптику (особливо тепловізійну) та захищений зв’язок.

Найбільший прорив відбувся за напрямком безпілотників — тішить як швидко адаптуються та розвиваються українські виробники.

Андрій Шувалов, директор фонду Сергія Притули:

- Якщо йдеться про загальні потреби фронту, вони не змінюються – нам надходять заявки на дрони, засоби зв'язку, оптику, тактмед, транспорт.  Просто треба більше, більше, більше.

Але, якщо аналізувати саме роботу фонду, то зміни відбуваються постійно.

Від початку повномасштабного вторгнення, коли на заклик Сергія Притули ми прийшли та об’єдналися, то купували все, про що просили військові, завозили і передавали якомога швидше.

Після звільнення Київщини фонд почав працювати вже системно, налагоджувати логістику, відкривати офіси. І на сьогодні ми налагоджуємо роботу: вдосконалюємо звітність, форму заявок від військових, плануємо 2024 рік, забезпечуємо бюджетування, ми знаємо, на що збираємо гроші, що саме ми будемо купувати.

Ми почали забезпечувати ремонт трофейної техніки, обладнувати командно-штабні машини. Ми почали займатися FPV-дронами у 2023 році й робимо це до сьогодні.

Після звільнення Херсонщини до нас почали надходити запити на човни для ведення бойових дій через річку. І ми стали закуповувати човни. Тобто ми спираємося на запити і налагоджуємо роботу, щоб бути швидшими, ефективнішими.

Ми завжди намагалися купувати потрібне армії в Україні. Але якщо у 2022 році це було ще складно, в більшості ми привозили необхідне, то на 2024 році й розвідувальні «літаки», FPV, човни – це все купується в Україні.

Звісно, МАВІК ми наразі не можемо закупити українського виробника. Але все інше, що ми можемо купити в Україні, ми спочатку купуватимемо в Україні, щоб нарощувати вітчизняні потужності, залучати інвесторів.

Олег Карпенко, заступник директора фонду «Повернись живим»:

За останній рік дуже багато коштів було витрачено на ППО. Є державна програма з забезпечення ППО і ми беремо в ній участь. Наприклад, 330 мільйонів гривень – це тільки за проєктом «Запакуй небо», який ми реалізуємо із «Новою поштою».

Протягом 2023-го і станом на 1 квітня 2024 року мобільні вогневі групи ППО в Сухопутних військах, Силах ТРО, ДССТ, Нацгвардії, ВМС, ДПСУ та інших формуваннях отримали обладнання на понад 230 млн грн. Це з донатів на рахунки Фонду поза окремими публічними зборами (це 112 нових пікапів, понад 2 тисячі планшетів, більш як 1600 одиниць прицілів, монокулярів і комплектуючих до них, різноманітна техніка для облаштування командних пунктів, засоби живлення і зв‘язку). 

Ми, як і раніше, купуємо багато зброї. У нас є 17 напрямків, і ми розподіляємо кошти і зусилля залежно від того, що відбувається на полі бою.

ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ  ВЗАЄМОДІЯ ІЗ ВІЙСЬКОВИМИ ВІДОМСТВАМИ: ПОКРАЩУЄТЬСЯ, БО ВОНА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ІМЕН ЧИНОВНИКІВ

Діана Ільницька:

Наш фонд співпрацює з 228-м батальйоном логістики Сухопутних військ. Цей зв’язок дає можливість бачити критичні потреби батальйону – і ти справді розумієш, як працює твоя допомога. 228-й батальйон забезпечує одну зі складних ділянок лінії фронту на Східному напрямку. Це перший в Сухопутних військах батальйон логістики, створений за зразком відповідних підрозділів НАТО. Ми вивчаємо потреби таких підрозділів. Допомагаємо використовувати правильні аргументи, створювати автоматизовані інструменти, які дозволяють швидко побачити потребу підрозділів та донести її до благодійника.

Нам вдалося здобути повагу до того, що ми робимо, це важко дається. Нам вдалося добитися, щоб, наприклад, нашу допомогу розподіляли швидко і саме тому кінцевому отримувачу, який просив про це.

Яр Бірзул:

Зазвичай ми тримаємо звʼязок з середньою ланкою командирів Сил оборони. Це значно пришвидшує вирішення всіх питань та дозволяє оминути деякі складності на шляху допомоги.

За два минулі роки вдалося налагодити всі процедури, стандартизувати та пришвидшити процес.

Все завдяки тому, що більшість представників Збройних Сил знають як та вміють правильно подавати запит, приймати допомогу на баланс та вирішувати всі нестандартні питання в процесі. Що свідчить про те, що ЗСУ добре розбудували операційні процеси на різних рівнях.

Андрій Шувалов:

Ми постійно в контакті зі Збройними силами України. Збираємося на круглих столах, вони нам розповідають про потреби. Державна машина трошки повільніша, ніж ми.

Наприклад, армії у 2023-му році були потрібні роботизовані платформи на яких стоїть кулемет. Ми тоді швидко купили перші 5 роботизованих платформ і нам треба було переконатися, що це те, що потрібно. Ми купили в жовтні, а в листопаді держава вже повідомила, що вони й від себе почали закуповувати такі платформи. Тобто ми працюємо в синергії: вони нас чують і ми їх чуємо. Це при тому, що ми не працюємо з прізвищами, ми працюємо з посадами. Сьогодні там одні люди, ми працюємо з ними, завтра будуть інші – будемо з ними працювати.

І я бачу тенденцію: з нами почали радитися. Вони бачать наші звіти: за скільки ми що купуємо – чи медицина, чи дрони, чи зв'язок. Якщо дешевше, то приходять до нас по консультацію: де ми купуємо, як ми домовляємось. І ми показуємо, що в державі теж є можливості вибирати.

Ми можемо казати, що на цей час працює, а що ні, що треба вдосконалити. Ми збираємо експертні оцінки, ми проводимо навчання співробітників фонду і не лише. Навчання військових у нас також є, бо ми зрозуміли в якийсь момент, що ефективніше надавати майно навченим людям – воно довше живе і ефективність його використання набагато вища.

Як це працює? Військове навчання, у синергії з нашим партнером, військовою школою «Боривітер».

Олег Карпенко:

Роботу із військовими відомствами ми намагаємося будувати так, щоб вона не залежала від прізвищ з тої чи іншої сторони.

Робота із військовими відомствами покращується. Ми намагаємося будувати її таким чином, щоб вона не залежала від прізвищ з тої чи іншої сторони і щоб взаємодія відбувалася зрозумілою обом мовою і на певному рівні. Звісно, напрацьовані вже певні механізми, найактивніше ми взаємодіємо із департаментами логістики. Звісно, є контакти безпосередньо з підрозділами  на рівні батальйонів, бригад. У нас є інформаційна лінія, яка опікується запитами.

ЯКА ПРОБЛЕМА ВОЛОНТЕРІВ НАЙГОСТРІША?

Андрій Шувалов:

Порівняно з 2022 роком, мені здається, було більше коштів купити, але не вистачало того, що б нам хотілось купити.

Нині на місяць ми збираємо понад 100 мільйонів, але розмір середнього донату впав вдвічі. Але ми свою планку повинні тримати. У нас кількість транзакцій не впала, 150 тисяч транзакцій – як було, так і залишається.

Але спробуйте побачити весь процес. От ми закуповуємо велику партію дронів, а вона приїде за 2 тижні. А сусіди тим часом теж збирають на Mavic, скажімо. І най вони куплять дорожче, нічого страшного, бо він там потрібен саме зараз. Потім ще якісь ініціативи підтягнуться – знову десяток-два Mavic привезуть. Потім наша сотня дронів приїде, і ми передамо її хлопцям і дівчатам. Зона бойових дій має підживлюватися постійно, треба працювати синергетично.

Олег Карпенко:

Наша проблема – люди, вузькі фахівці з ППО, чи РЕБу, яких потребує фонд. Динаміка надходжень не відповідає нашим очікуванням, які ми ставили собі на перший квартал. Перший квартал важкуватий... Кількість донатів зменшилася, але я сподіваюся, що ми доженемо у наступному кварталі.

Яр Бірзул:

Їх дві — вигорання волонтерів та рівень донатів.

По-перше, люди втомлюються. Через це фондами доводиться інституціалізуватися, наймати людей на зарплату та шукати додаткові кошти для компенсації їх роботи — це непросто, однак, якщо виходить, створює передбачуваність та дозволяє фондам бути стійкими та продовжувати допомагати захисникам.

По-друге, як відмічають всі фонди, рівень надходжень від донатів продовжує падати. Тобто для збору тієї ж кількості грошей доводиться докладати в кілька разів більше зусиль, ніж рік тому. І точно в десять разів більше, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Та це не означає, що настав час опускати руки чи зменшувати масштаби. Навпаки – слід шукати більш креативні підходи та канали залучення коштів.

Діана Ільницька:

Мені здається, що українці звикають до інформаційного потоку. І щоб донести ту чи іншу інформацію, ми вже маємо бути просто гуру  інформаційних технологій і маркетингу. Маємо знімати відео, робити кліпи, щоб донести якусь інформацію з лінії фронту. І це вимагає ресурсу таке донесення інформації до суспільства.

Буду відверта, що ще одна проблема фонду – фінансування. Ми живемо з пожертв. Частина військових фондів закриваються через це. Натомість у суспільства часом викривлене ставлення: тільки-но хтось чує про благодійний фонд, то тут же малюються якісь схеми відкату і зловживань. Бракує ставлення до благодійних фондів, як чогось сильного, потужного і справедливого. Хоча благодійні фонди будують проєкти з нічого, без грошей, об’єднують сотні людей (у нашому фонді їх 700). Подібне за кордоном робиться мільйонами доларів. А коли, як у нас, без нічого і при тому є такі красивенні результати, то для закордонного благодійництва це нонсенс. Вони колись дослідження по роботі наших фондів будуть писати.

ЯКИМИ БАЧАТЬ МАЙБУТНЄ БЛАГОДІЙНИХ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ФОНДІВ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ

Андрій Шувалов:

Коли війна закінчиться, нам все одно треба мати сильне військо в Україні. Нам треба будувати свою країну так, щоб ні від кого не залежати – чи дадуть нам допомогу, чи не дадуть. І той досвід, який в нас є і ще буде, буде безцінний для того, щоб так і було.

Олег Карпенко:

На етапі, коли нам потрібно не програти, дуже важко замислюватися над тим, чим буде займатися благодійна організація після перемоги. Я впевнений, що роботи буде дуже багато, по різних напрямках. Від того навіть, що коли Україна переможе, це не означає, що проблем в армії не стане.

Займатися точно буде чим. Я б говорив про навчання, це не дуже сильна сторона держави. Кажу і про навчання військових, і про навчання цивільних, це перспектива на десятки років. Ми говоримо також про якісну аналітику, розуміння того, що відбувається в країні і в армії. А ще ми будемо мати величезну проблему з ветеранами.

Яр Бірзул:

Після завершення активних бойових дій наші захисники потребуватимуть не меншої допомоги, ніж зараз. На жаль, скажений сусід нікуди не зникне, тому в інтересах кожного українця допомогти Силам оборони набути найкращої можливої боєздатності.

Впевнений, більшість благодійних фондів продовжать працювати за своїми напрямками, щоб допомогти зробити це реальністю.

Діана Ільницька:

Завдання всіх волонтерських фондів зробити так, щоб в нас не було потреби після Перемоги.

Моє завдання – зробити і впровадити на рівні держави, наприклад, виробництво маскувального спорядження так, щоб ми ніколи в житті ним не займалися.

Так само і по інших проєктах.

Але завжди буде потреба в освітніх програмах, у програмах підтримки, реінтеграції. Відповідно, фонди з міцною командою будуть затребувані і після Перемоги.

Ярослава Міщенко, Київ