Пам’яті солдата Владислава Качинського

Він із дитинства мріяв одягнути берет десантника

27-річний солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади гранатометник Владислав Качинський загинув 20 березня 2022 року на Ізюмському напрямку.

Владислав народився у селі Парипси Попільнянської громади на Житомирщині. Після закінчення місцевої школи навчався на столяра у Фастівському центрі професійно-технічної освіти. Хлопець з дитинства мріяв про берет десантника, тому вже в дорослому віці вирішив підписати контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.

- Владислав був дуже добрим, мав надзвичайно м’який характер, міг знайти спільну мову з будь-ким, – розповідає мама Героя Оксана Редчиць. – Пам’ятаю епізод, коли син був ще маленьким і одного разу взяв великий пакет і почав стрибати з ним із тумбочки, викрикуючи: «Я парашутист!». Потім він кудись зник, ми всюди його обшукали, аж поки не побачила, що мій двоюрідний брат ніс сина на руках. Він зустрів Владислава, коли той біг до іншої бабусі показати, який він парашутист. Так що десантно-штурмові війська були його мрією ще змалку. Коли син повідомив, що збирається підписати контракт, я намагалася його відмовити, але він стояв на своєму: «А я хочу піти і послужити в 95-й бригаді».

Владислав спочатку проходив службу в Житомирі, а в листопаді 2021 року в межах ротації відправився на Донеччину. Пані Оксана згадує, як син періодично їй телефонував і запитував рецепт борщу або капусняку, коли чергував на кухні і готував для побратимів.

Саме на Донеччині десантника застала повномасштабна війна. За 15 км від нього перебув його старший брат Анатолій, який проходив службу в 54-й окремій механізованій бригаді ім. гетьмана Івана Мазепи. Брати-військовослужбовці домовилися, що зустрінуться наприкінці лютого, але війна внесла корективи у їхні плани. Побачитися їм так і не судилося.

За словами мами, коли розпочалася війна, вона одразу списалася з синами. Вони її заспокоїли, домовилися щоранку надсилати смайлики, аби вона не занадто хвилювалася.

9 березня 2022 року жінка втратила зв’язок зі старшим сином Анатолієм. Молодший Владислав всіляко її підтримував, але за тиждень зв’язок зник і з ним. Перед тим він попередив маму, що таке можливо. Тож пані Оксана почала розшукувати одночасно двох своїх синів.

Згодом їй повідомили, що Владислав загинув на Ізюмському напрямку, куди перекинули його підрозділ. Там були важкі бої, тож воїна не змогли евакуювати одразу.

Владислава Качинського поховали у його рідному селі.

Поруч із Владиславом похований його друг дитинства Артем Заєць. Разом вони дружили, а потім захищали Україну. За іронією долі, їхні підрозділи змінили один одного на війні. Владислав у лавах 95-ї бригади прибув на Харківщину, а Артем зі своєю 30-ю бригадою опинився на Донеччині, де загинув через пів року після смерті друга.

Через кілька днів після похорону солдата Качинського із російського полону повернувся його брат Анатолій. Найперше він запитав у мами про Владислава. Жінка сказала синові правду...

Після лікування та реабілітації Анатолій Качинський повернувся служити у свою 54-ту бригаду, хоча мав достатньо підстав не йти в армію знову.

«Сини у мене такі, що коли раз сказали, то другий повторювати не будуть, як і не змінять свого рішення. Так було з Владиславом, коли він вирішив йти на службу в 95-ту бригаду, і з Анатолієм, коли сказав, що повертається до своїх хлопців», - додає пані Оксана.

У Владислава Качинського залишилися мама, брат і сестра. Герой посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У пам’ять про сина та всіх загиблих на війні Оксана Редчиць хоче створити сквер пам’яті у селі Парипси.

Вічна слава і шана Герою!

Фото надала Оксана Редчиць