Пам’яті молодшого лейтенанта, Героя України Вадима Блищика (позивний «Ворон»)
Побратими згадують, що його гаслом на війні були слова: «Своїх не кидаю»
36-річний молодший лейтенант 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Вадим Блищик із позивним «Ворон» загинув 14 серпня 2022 року в бою на межі Донеччини та Харківщини.
Вадим родом із села Новосілки Рівненської області. Він зростав у багатодітній родині. Зі своїм братом Юрієм вони були близнюками й разом проходили спочатку строкову службу в Полтаві, а потім підписали контракт із 30-ю бригадою. Хлопці пов’язали долю з військом у пам’ять про свого дядька, який загинув під час війни в Афганістані. Тоді вони ще не знали, що обоє підуть з цього світу молодими.
Юрій вимушено залишив військову службу через стан здоров’я. Згодом він помер у 31-річному віці, а його брат Вадим продовжив цю справу за двох.
Чоловік був професійним військовим, який постійно навчався і вдосконалювався. За його плечима - школа сержантів, дві миротворчі місії в Косово, міжнародні навчання в Румунії та Німеччині і війна в його рідній країні, на захист якої Вадим став у 2014 році.
Воїн пройшов багато гарячих точок на сході України. У 2014 році під Кремінною отримав поранення, після чого проходив тривалий курс лікування та знову повернувся у військо й був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Герой неодноразово ухвалював блискавичні рішення на полі бою, рятуючи життя побратимів. Зокрема, в бою під Троїцьким після поранення командира роти Вадим взяв справу в свої руки, не допустивши прориву диверсійно-розвідувальних груп. Командування також відзначило його роботу поблизу Новотроїцького, коли в складних умовах йому вдалося зберегти особовий склад і техніку.
У житті Вадима була короткий період без бойових дій, коли він працював сержантом-менеджером та відбирав кандидатів на військові посади. Тоді й одружився з військовослужбовицею своєї бригади, яка була заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення.
Паралельно з військовою службою Вадим здобував вищу освіту. Спочатку закінчив бакалаврат за напрямом "Фізичне виховання", а потім магістратуру, після чого здобув фах реабілітолога. Військовослужбовець вирішив навчатися далі, вступивши на факультет правоохоронної діяльності, але його плани змінила повномасштабна війна.
У боях під Травневим на Донеччині, де сили ворога значно переважали, «Ворон» особисто знищив 15 окупантів та дві їхні одиниці техніки, виявив наступ штурмовиків та забезпечив ліквідацію 30 російських армійців. Вадим також врятував життя двох своїх побратимів, вчасно надавши їм медичну допомогу. Там воїн отримав контузію, але відмовився від евакуації. У бойовій історії Вадима був і вчасний відвід свого підрозділу на запасні позиції, коли росіяни підірвали аміачну станцію. Побратими згадують, що його гаслом на війні були слова: «Своїх не кидаю».
У серпні 2022 року «Ворон» брав участь в боях на межі Харківщини та Донеччини. Там він разом зі своїм підрозділом знищував окупантів, особисто збив ворожий квадрокоптер, отримав з нього інформацію, завдяки якій українські захисники завдали удару по позиціях росіян.
14 серпня Вадим не встиг привітати свою маму з днем народження. Саме того дня мужній воїн прийняв свій останній бій.
"Противник, знаючи, що в цей район зайшла «тридцятка», не давав змоги окопатися та облаштувати оборону, не жалкуючи боєприпасів, він поливав наші позиції з усіх видів озброєння, здійснював штурмові дії. Під час артилерійського обстрілу наш командир перебував в окопі з головним сержантом взводу Дмитром Д’яковим. Приліт… вибух поблизу окопу. Унаслідок пожежі Дмитро почав горіти. Вадим Блищик побіг надавати допомогу. Ще один приліт. Командир накрив своїм тілом Дмитра, але, на жаль, його це не врятувало, загинули обоє. Я лише ввечері, коли знизилась інтенсивність обстрілу, зміг відкопати та евакуювати тіло мого командира – так, як він свого часу відкопав мене після бою поблизу Травневого. Завдяки Вадиму я живий, та й не лише я – нас, хто йому завдячує життям, тут багато", - згадує старший сержант Віктор Махновець.
Вадима Блищика поховали у Звягелі на Житомирщині. Посмертно йому присвоєно звання «Героя України». На фасаді Малотелковицької гімназії на Рівненщині, де він навчався, відкрили меморіальну дошку в пам’ять про військовослужбовця.
Вічна слава Герою!
Фото: АрміяInform, Володимирець.Сіті