Вовчанська вже нема, а за цивільними полюють снайпери та дрони
Евакуйовані з півночі Харківщини розповіли, як російська армія вбиває жителів і «стирає» місто безперервними обстрілами
У хабі, куди привозять жителів з прикордоння Харківської області, з початку нового наступу росіян на північ, – безупинна робота. Тут люди можуть переночувати, поїсти, отримати ліки, підтримку психологів, узяти одяг, зареєструватися на фінансову допомогу. Кількість прийнятих людей поступово зменшується, та розселяти їх стає важче.
Що розповідають жителі про повторний наступ росіян на північ Харківщини та як вибиралися з-під ударів – у матеріалі Укрінформу.
«ДО КІЛЬКОХ АВІАБОМБ НА ДЕНЬ ЗВИКЛИ, АЛЕ ПІСЛЯ 10 ТРАВНЯ МІСТА НЕМА»
Олег Сьомочкін із дружиною виїхав посеред ночі три дні тому власною машиною. Зі собою взяли деякі речі, собаку та кота, великих собак просто відв’язали та випустили. Заселитися з тваринами в гуртожиток не змогли, тепер тимчасово розмістилися у знайомих. У подальшому будуть шукати варіанти житла, говорить чоловік.
Його сусіди, а їх близько чотирнадцяти, намагаються рятуватися у підвалі багатоквартирного будинку. Періодично вони виходять на зв’язок. Унаслідок обстрілу там уже горів дах, коли люди боролися з полум’ям, росіяни атакували їх дроном.
«Полізли гасити пожежу, щоб вогонь не перекинувся на перекриття, – вони ж дерев’яні, згорів би весь будинок. І по них ударили. Один чоловік загинув, Дмитро Львович, 64 роки, ще один, сусід його, Сергій – поранений, лежить із животом розірваним, а забрати його звідти неможливо. Там з ними медик, Валентина. Та треба ж якісь засоби, матеріали, щоб обробляти рани. Чим ту перев’язку зробити… Не знаю, як вони будуть далі… Отаке розповіли сусіди. Пальне для генератора закінчується, далі вже й телефони ніяк їм буде зарядити», – говорить житель Вовчанська.
Окупаційна армія прицільно б’є по жителях, які намагаються покинути місто.
«Розстрілюють снайпери, накривають дронами. Дрони літають постійно. Якщо дві-три людини вкупі, б’ють. Цивільні, нецивільні – їм все одно! Сусід з родичами пробував виїхати. Він загинув, його тітка з інвалідністю загинула, а дружина та сусід поранені, але повернулися додому. Є таке, що росіяни утримують у підвалах людей. Неподалік нашого дому таке було, декому вдалося втекти», – розповідає Олег.
Родина Сьомочкіних у 2022-му перебувала під час окупації в рідному місті.
«Якось виживали. Це була постійна напруга, психологічно важко. Бо до будь-кого могли прийти і забрати на агрегатний» (завод, де окупанти влаштували одну з найбільших катівень на тимчасово захоплених територіях Харківщини, – ред.)», – згадує Олег.
Про те, що російська армія робить із містом тепер, він каже: «Розбирають».
«От сім місяців вони в нас просиділи (у 2022-му, – ред.). На дев’ятиповерхівці вішали банер на весь фасад про «єдиний народ» і вони ж цей будинок «розібрали», від 1 до 9 поверху. Зрівняли з землею. Раніше на місто «приходило» по 4–8 КАБів, і ми вже якось до цього звикли, але з пів на третю ночі 10 травня почалися безперервні обстріли. Гудить з усіх сторін, будинки «стрибають». Міста як такого вже нема», – говорить чоловік.
«ПОДЗВОНИЛИ НА ГАРЯЧУ ЛІНІЮ – ЗАБРАЛИ ВОЛОНТЕРИ»
Там, де ще умовно дозволяє військова обстановка, працюють евакуаційні групи – поліцейські чи волонтерські.
75-річного Василя Дорошевича вивезли після того, як зателефонував.
«Зв’язок був. Подзвонив на гарячу лінію – і мене забрали до Харкова наступного дня. Есемески з номером приходили на телефон (у регіоні ще з осені діє таке оповіщення від військової адміністрації, – ред.). Коли їхав, будинок ще стояв, – давлячи сльози, говорить пан Василь. – Отут розмістили на ночівлю, я хоч виспався – тихо було».
Де його поселять, чоловік ще не знає. Запропонували місце в гуртожитку, та коли пенсіонер дізнався, що кімната на п’ятому поверсі, категорично відмовився.
«Ще кілька днів буду тут, мабуть. Я ж не зійду на п’ятий поверх, ліфта немає. Нога болить, а якщо не раз на день спускатися… Не зможу. Потрібен перший, у крайньому разі – другий поверх. Кажуть, немає таких вільних місць. Може, знайдеться щось», – зітхає пан Василь.
Новий наступ на Вовчанськ згадує із жахом – люди, як могли, ховалися від дронів. Вікна у будинку чоловік забив. Світла, води не було.
«Покинув дім… Собаку відв’язав, кішка від обстрілів десь забігла. Там таке страхіття, ой… Бомблять. Місто горить. Нема у Вовчанську вже нічого. Вони ще гірші за Гітлера! Бийтеся ж з військовими!» – гірко розмірковує пенсіонер.
Оксана Терещенко 18 травня евакуювалася з п’ятирічним сином і маломобільною бабусею з селища Приколотного Куп’янського району.
«У нас з одного боку – Вовчанськ, з другого – Куп’янськ, а ще з одного – 10 км до російського кордону, і там проходить залізнична гілка з Бєлгорода: Вовчанськ – Білий Колодязь – Приколотне – Великий Бурлук – Куп’янськ. Саме положення населеного пункту дуже небезпечне. Ми вже були у 2022 році в окупації. Тоді прокинулися і не зрозуміли, що відбулося. О 9 ранку російські танки їхали. Пів року їхні колони йшли нашою трасою на Куп’янськ. Ми старалися не висовуватися. Згуртувалися із сусідами, пережили це. А в лютому цього року почалися прильоти. З 10 травня не спали, бо гримить з Вовчанська, ми з вікон бачили, як він горить, димить», – розповідає пані Оксана.
Жінку з дитиною та бабусею за заявкою вивезли волонтери, чоловік залишився вдома.
«Не може наважитися. Не хоче залишати будинок. Розумієте, він сам його зводив, своїми руками все будував, – говорить Оксана. – Та, мабуть, доведеться. Це дуже тяжко… Господарство роздали, кіз подарували сусідам. Ще багато залишається людей».
ЛЮДЯМ ПОТРІБНО МАЙЖЕ ВСЕ – ВІД ОДЯГУ ДО ЖИТЛА
За даними Харківської обласної військової адміністрації, від початку російського наступу на півночі з населених пунктів Чугуївського, Харківського та Богодухівського районів евакуювалися майже 10700 жителів.
Близько 7 тисяч пройшли через координаційний хаб в одному з районів Харкова. Більшість із них – пенсійного чи передпенсійного віку. Тут люди перебувають обмежений час, це транзитний пункт. Якомога швидше координатори намагаються підшукати місця для розселення, щоби не було великого скупчення евакуйованих. Тут постійно чергують психологи ДСНС. У хабі організовані ночівля, харчування, видавання гуманітарної допомоги та реєстрація на фінансові виплати від благодійних фондів, ще можна підібрати уживаний одяг та отримати ліки.
«Минулого тижня наш лікар проконсультувала 500 людей, – розповідає керівниця благодійного фонду "Незламний Харків" Марія Зайцева. – Фахівець пише на талончику перелік, згідно з яким ми безкоштовно видаємо медичні препарати. Тобто працюємо за рекомендацією лікаря, а не роздаємо все підряд, що називають люди, щоб не було самолікування. Найнеобхідніше на перший час вони отримують – серцево-судинні, від тиску, для зниження цукру, заспокійливі, для шлунково-кишкового тракту засоби, ще додаємо вітаміни. Також у нас можна підібрати окуляри, "плюси". Це теж літнім людям дуже потрібно».
Розселення людей уже стало проблематичним, місць у Харкові не вистачає, ще зростає потреба у психологічній підтримці, говорить виконавчий директор «Координаційного гуманітарного центру» Богдан Матвєєв.
«Якщо казати про першочергові потреби, то це майже все. Бо інтенсивність обстрілів, оцього тиску рашистів така, що люди приїздять у чому були на момент удару. Чи хапають щось геть непотрібне, що потрапило під руку. Тут їм дають речі, харчі, навіть посуд. Для того, щоб розпочати налагодження побуту, оформлюється грошова допомога, консультують юристи. Великий запит тепер, і ми будемо посилюватися, це психологічна допомога. Люди приїздять у дуже пригніченому стані, їм важко – я навіть не можу передати наскільки. Розселення – велике питання. Місць небагато по місту, тепер уже селимо людей в області. На локації людей розвозять», – розповідає Матвєєв.
Жителям прикордоння він радить завчасно евакуюватися, аби вберегти своє життя.
«Ми розуміємо, що люди тримаються за своє господарство. В нас було таке, що приїздили сюди з забитою худобою. Бо шкода кидати… Але треба виїздити, і не в такому режимі, як це відбувалося з Вовчанськом. Разом із ОВА, місцевими адміністраціями ми працюємо ще й над інформуванням. Бо не забезпечені волонтери такою кількістю спеціальної техніки, щоб проводити «спецоперації» з порятунку тих, хто сидить до останнього. Так, є відчайдухи, сміливі люди, які це роблять. Ми усіх закликаємо працювати в координації з нами, щоб не було випадків з викраденням, пораненнями, загибеллю. Для нашого сусіда – всі мішені», – зазначає Матвєєв.
Скільки людей залишається у захопленій частині Вовчанська та інших населених пунктах на півночі, достеменно не відомо. Поліцейські евакуюють жителів із найнебезпечніших територій.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського