Пам’яті волонтера, механіка-водія ЗСУ Михайла Панкова
Під обстрілами вивіз із Попасної близько двох тисяч людей
Молодший сержант Михайло Панков загинув 5 травня цьогоріч, захищаючи Харківщину на Куп’янському напрямку. До масштабної московської навали він працював учителем історії та правознавства в маленькому шахтарському селищі Врубівка Попаснянської міської громади. Уже 24 лютого Панков відгукнувся на заклик керівника Попаснянської міської військово-цивільної адміністрації евакуювати людей з Попасної, і до 29 квітня, зробивши 40 рейсів, зумів вивезти близько двох тисяч попаснян. На сторінці Попаснянської міської військової адміністрації сказано, що вивозив шкільним автобусом «Богдан». На сторінці ж Панкова у Фейсбуці згадується про марку «Еталон». І те, й інше – правда.
«Особисто я познайомився з Михайлом Володимировичем уже під час активних бойових дій, коли він долучився до евакуації мешканців Попасної разом із військовою адміністрацією, – каженачальник Сєвєродонецької районної військової адміністрації Роман Власенко. – Він звертався до мене, я допомагав ремонтувати бус, шукав колеса на заміну прострелених. Потім, коли він пішов до ЗСУ, ми пару разів організовували комплект гуми на пікап, із генератором допомагали. Тобто були на зв'язку. Ми спілкувались, я знав, де він. Занозистий трохи був, складний. Гадаю, сам факт, що він визвався їздити до Попасної, характеризує його як непересічну особистість. Тисячі попаснян, у тому числі – й ми, вдячні Панкову: він долучався до справи тоді, коли дехто з тих, хто мав такі зобов'язання, втік. Людина сильна, смілива. Усі у скорботі, що його не стало».
Останній свій рейс Михайло Панков здійснив 29 квітня. Віз попаснянам гуманітарну допомогу від міської адміністрації, плануючи на зворотньому шляху вивезти ще кілька десятків мешканців, та потрапив у полон до «вагнерівців». Окупанти обстріляли його автобус, цілячи по кабіні водія. Казав: добре, що встиг вискочити з кабіни за мить до того, як її прошила автоматна черга.
Потім почалось те, що так полюбляють московити: допити, тортури, провокації. Як виявилось, пропагандисти знімали сюжет для московського НТВ. Парадоксальним чином це врятувало Михайла: родичі побачили його по телебаченню і зуміли передати документи і гроші. Адже загарбники забрали все цінне, що було в полоненого. Спроба пройти на вільну територію через лінію фронту в районі міста Золотого не вдалася – там точились запеклі бої. Панкову довелось два місяці пожити в сусідньому Первомайську – його рідному місті, – а потім – вибиратись через Москву та Європу. А вже у вересні 2022-го Михайла мобілізували до ЗСУ, де він обійняв посаду механіка-водія розвідувальної роти.
На Фейсбук-сторінці Михайла Панкова – лише три фотографії, де він особисто фігурує, причому дві – від 2021-го року і одна – з евакуаційним автобусом на задньому плані. На решті фото й відео – зруйнована Попасна і люди, які намагаються втекти з-під ворожих обстрілів. І вогонь, і стовпи диму. А в коментарях – подяки від врятованих людей, прохання допомогти тим, хто ще залишався, розшукати рідних. І – побажання берегти себе. Один із коментарів: «Михайло я вас впізнала по голосу. Ви що, там нічого не боїтеся?.. Хоча чого нам боятися – життя одне. Я пишаюся вашою відвагою і дуже вдячна за ваші сюжети. Ви – справжній історик із великої літери, дай вам Бог вижити і наживо дітям доносити цю непросту історію».
«Ми із ним разом вчилися, але після університету не спілкувались, – каже викладач Луганського національного університету ім. Шевченка Нана Гогохія. – В університеті Мишко тримався якось окремо, як то кажуть, на своїй хвилі. Не був у наших компаніях, хоча ми всіх запрошували. Але те, що він обрав долю шкільного вчителя, багато про що говорить. Він виявився непоганим учителем. Про загибель Михайла мені написав один із одногрупників. Я знайшла його сторінку в Фейсбуці. Він дивовижна людина, з цікавими політичними поглядами, – сповідував анархістські ідеї. З цього приводу сперечався з начальством, але по-дружньому. Вони його переконували, що його ідеї – нездійсненні. Але коли почитала, що люди пишуть у коментарях, була шокована. Йому всі і дякували, і просили порятунку, і висловлювали надію».
Ось строфа з вірша Михайла Панова «Автобусу віддайте шану», написаного в грудні 22-го:
Під звуки вибухів громових
На вогневому рубежі,
Між двох позицій йшов військових
Шкільний автобус на межі.
Водій-механік, молодший сержант Михайло Панков загинув у віці 48 років. У нього залишилась цивільна дружина і її дитина.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з Фейсбуку Михайла Панкова