Пам’яті бійця «Азову» Владислава Литвиненка (позивний «Вектор»)
Загинув 23 березня 2022 року під час оборони Маріуполя
Владислав Литвиненко (позивний «Вектор») був військовослужбовцем полку «Азов», радіотелеграфістом групи розвідки спеціального призначення.
Його дитинство пройшло у Маріуполі, згодом родина переїхала до Києва.
Перед тим, як вступити на військову службу, Владислав навчався у Київському регіональному професійному училищі будівництва. У студентські роки брав участь у Революції гідності.
«Владислав був спортсменом: східні єдиноборства, тайський бокс, плавання. Потім шахи, які опанував самотужки. І при цьому з усіх видів дитячих книжок, які я йому купувала, обрав за найулюбленішу енциклопедію зброї, – розповіла Укрінформу його мама Віра Литвиненко. – У ньому був завжди якийсь духовний пошук. Коли йому було шість років, він прийшов і запитує: “Мам, а у чому сенс життя? Ну. чому ми живемо?..”
У січні 2015 року хлопець вирішив доєднатися до одного з добровольчих підрозділів і двічі їздив у Піски на Донеччині, де проводив по два тижні. Йому тоді виповнилося лише двадцять років!
«У той час був указ не брати на фронт без військового квитка, а квиток студентам не давали. Владислав знайшов «Азов». Пішов, пройшов курс молодого бійця. Вишкіл на «Азові» був важким: пробіжка з екіпіруванням, у бронежилетах, з розвантажками, біг з перешкодами, потім з мішками (імітувати пораненого товариша). Він все склав, – розповіла мама, – але як і всі азовці постійно вчився та багато читав».
Вишколи в «Азові» поєднував із навчанням. Владислав вступив на факультет дизайнера інтер’єру.
За два роки до повномасштабного вторгнення РФ увійшов до складу розвідки «Азова». Пізніше у розмовах з побратимами сина пані Віра дізналась, що у полку дуже цінували розвідників і що під час оборони Маріуполя вони робили неймовірні речі. «Його побратими мені сказали, що розвідка – це еліта «Азова». Це боги війни», – додає вона.
25 лютого 2022 року Владислав зателефонував мамі з Маріуполя і сказав: «Мам, нас сім років вчили воювати. Ми маємо завершити цю війну. У перші дні дзвонив і казав: «Не хвилюйся, ми тримаємо наше місто... Навіть для азовців, які приїхали з різних куточків України, Маріуполь – це вже було своє. Вони не лише захистили його у 2015 році, вони там жили весь цей час, він вже став їхнім містом, – ділиться пані Віра, – я пам’ятаю нашу розмову 8 березня, він був в «Азовсталі». Їх поливали з усього, що можна. Кидали три-п’ятитонні бомби, била артилерія, танки. Я ж йому розказую, як ми облаштуємося після війни, а він каже: «Мамо, у мене великі плани на майбутнє, але може бути по-різному. І я хочу, щоб ти знала, що я ні про що не шкодую...».
Владислав загинув 23 березня 2022 року від артилерійського обстрілу поблизу драмтеатру в Маріуполі під час виконання бойового завдання.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з сімейного архіву