Російський режим розширює зону нестабільності в Європі й готовий миритись із величезними людськими втратами - Agenda Pública

Чому слід віднайти нові моделі санкційної політики щодо країни-агресора

Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватимуться збройний конфлікт і політична та економічна ситуації в Україні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.

БІЛЬШУ АМОРАЛЬНІСТЬ СКЛАДНО УЯВИТИ: УБИВЦЯ, ЯКИЙ ЗОБРАЖУЄ СКОРБОТУ ЗА СВОЇМИ ЖЕРТВАМИ Й ДАЛІ ВБИВАЄ

Війна в Україні стала тим чинником, що призводить до поширення Росією зони нестабільності в Європі та до глобального конфлікту взагалі. Саме так слід сприймати, очевидно, провокативні ідеї Кремля з одностороннього перегляду морських кордонів з Фінляндією та Литвою у Балтійському морі, висловлені військовим відомством РФ. До ідей додалися відповідні дії на річковому кордоні Росії з Естонією, де з фарватера Нарви російські прикордонники забрали кілька десятків буйків, що позначали лінію кордону. За даними Пентагону, Росія запустила на навколоземну орбіту протисупутниковий апарат, здатний атакувати американські супутники. До того ж цей апарат перебуває на тій самій орбіті, що й урядовий супутник США. Тобто РФ розширює простір конфлікту.

Воднораз війна спричинила в Росії «чистки» серед високопоставлених військових. З'явилося повідомлення, що генерал-лейтенанта Вадима Шамаріна, начальника Головного управління зв'язку збройних сил Росії та заступника начальника Генерального штабу Валерія Герасимова, було заарештовано на два місяці у справі про отримання дуже великого хабара. Перед цим в РФ було заарештовано командувача 58 загальновійськової армії генерала Івана Попова. Його звинувачують у розкраданні коштів, які загарбники витрачали на будівництво укріплень на тимчасово окупованій території України. Такі арешти можна вважати непрямими втратами армії РФ від дій Сил оборони України.

Сили оборони України зірвали плани російської агресії та захищають Україну. Завдяки їхнім діям втрати РФ перевищили пів мільйона одиниць живої сили. На початку Великої війни багато експертів вважали, що межею  втрат у живій силі, після якої Росія жахнеться і перестане воювати, є 100 тисяч осіб. Росія виявилася ще більш людожерським утворенням, ніж вважали ці фахівці. Це не означає, що Росія не чутлива до втрат. Це вказує на те, що вони мають бути більшими. А для цього інтенсивнішим повинен ставати потік допомоги Україні озброєнням західного виробництва. І не має бути обмежень щодо його застосування по території Росії.

Російські війська продовжують тиск на півночі Харківської області. Харків – дуже важливий для України обласний центр. Через наближеність міста до російського кордону росіяни постійно обстрілюють і руйнують його, щоб зробити життя в ньому нестерпним. У Харківській області евакуйовано понад десять тисяч людей. Евакуйовано з районів, які РФ захопила 24 лютого 2022 року, люди там пережили окупацію кілька місяців і розуміють, що принесуть ці так звані російські визволителі. У Вовчанську, на кордоні з РФ, росіяни розстрілюють та беруть у заручники мирних мешканців. Російські окупанти вбили літню жінку Галину, яка не могла ходити через хворобу ніг. Разом із нею загинула молода людина, яка допомагала вивозити Галину після життя під обстрілами протягом чотирьох днів. Її 70-річний чоловік Олександр, що дивом залишився живий, зумів вийти до позицій українських військ. Росіяни, які розстріляли групу, добре бачили, що перед ними – мирні люди.  Тіло жінки в інвалідному візочку зафіксували українські аеророзвідники. Таких прикладів сотні й тисячі. За цією трагедією Харківська обласна прокуратура здійснює досудове розслідування за фактом порушення законів та звичаїв війни.

Саме в Харкові Росія вчинила свої чергові злочини. 23 травня вона завдала ракетного удару по друкарні видавництва «Віват» (Фактор-Друк) – загинуло семеро його працівників, з них п'ять жінок, будівлю зруйновано. «Віват» випускає різну літературу українською мовою. Вони мають чудові книги, зокрема дитячі. Це цілеспрямований удар. Росіяни розбомбили видавництво за тиждень до «Книжкового Арсеналу» – головного книжкового ярмарку України, на якому презентують книги, спілкуються автори, читачі та видавці, де продається величезна кількість книг. Багато книг для Арсеналу мало бути надруковано там, у Харкові. Росія намагається вбити українське слово. Бомбардуванням знищити український книжковий ринок.

В окупації уже тепер росіяни спалюють українську літературу просто за те, що вона українська, написана українською мовою. Це одна з перших і системних дій окупантів. Для росіян українська друкарня – стратегічно важлива ціль. Так вони продемонстрували ненависть до всього українського. На це треба зважати західним інтелектуалам, які закликають «помиритися». Та росіяни нічого не доб'ються. Українці за один вечір на підтримку видавництва «Віват» замовили у нього величезну кількість книг та обвалили сайт.

А вже 25 травня двома планувальними авіаційними бомбами, імовірно, УМПБ Д-30, російська авіація завдала удару по будівельному гіпермаркету «Епіцентр» у Харкові. Ці авіабомби може застосовувати авіація з відстані майже 90 кілометрів. В «Епіцентрі», дуже популярній мережі, до того ж у суботній весняний день, коли тривають розпродажі, на той момент могло перебувати близько двохсот людей. Виникла пожежа, над містом висів важкий чорний дим. Відомо про щонайменше 14 загиблих. Поранено 43 особи, з них двоє – у тяжкому стані, одна людина – в опіковій реанімації. 13-річну дитину прооперовано. Ще 16 людей вважають зниклими безвісти. На місці діє оперативний штаб із ліквідації наслідків обстрілу. Працює мобільна лабораторія генетичної експертизи. Рятувальники говорять про те, що, можливо, для пошуків загиблих доведеться просіювати попіл. Росіяни того дня завдали удар ще по одному з парків міста, постраждали понад двадцять осіб. Особливо цинічно, що один із добре відомих у світі російських пропагандистів Сергій Марков написав, що Росія, мовляв, «відчуває жаль за загиблими харків'янами в супермаркеті будматеріалів». Більшу аморальність складно уявити – вбивця, який зображує скорботу за своїми жертвами і далі вбиває.

У ніч проти 26 травня Росія використала стратегічну авіацію та безпілотники-камікадзе для удару по Україні. Цілями були переважно об'єкти на заході країни. Завдяки діям протиповітряної оборони України збито всі 31 «шахед», запущені з тимчасово окупованого Криму й Азовського узбережжя РФ, та всі 12 крилатих ракет Х-101/Х-555, запущені з літаків Ту-95МС з повітряного простору в Саратовській області РФ. Не вдалося збити дві ракети Х-47М2 «Кинджал», запущені з літаків МіГ-31К з повітряного простору над Тамбовською областю. Вранці було завдано удару ще одним «кинджалом». Це вказує на те, що є необхідність посилення ППО України засобами, здатними збивати балістичні ракети на кшталт «кинджала», як, наприклад, останні модифікації системи «Патріот», про що постійно говорить Україна. Крім того, критично важливою є і можливість завдання ударів західними озброєннями по території Росії. Але країни, що передають своє озброєння, повинні дати згоду на це і усвідомити, що це не призведе до ескалації у війні, а до їх прямого конфлікту з Росією й поготів.

В інтервʼю агентству «Рейтер» Президент України Володимир Зеленський говорив про те, що немає жодної загрози в тому, щоб НАТО, країни, що входять до складу Альянсу, допомагали збивати російські ракети над територією України, подібно до того, як це було за іранської атаки на Ізраїль.

Російські ракети вже залітали до Польщі. Немає жодної гарантії, що під час наступної атаки вони не будуть скеровані на її територію. Російські ракети спрямовані на знищення газосховищ, а в них зберігається не лише український газ, а й газ партнерів, ця інфраструктура потрібна Європі. І її потрібно захищати. Якщо немає можливості сприяти за допомогою зенітно-ракетних комплексів, то Україна готова до того, що літаки країн НАТО, піднявшись з аеродромів у Польщі, збиватимуть російські ракети в повітрі. Україна розуміє, що ці ракети будуть падати, і готова підписати угоду про те, що не має претензій до наслідків відбиття удару.

РФ намагається змусити МАГАТЕ та світову спільноту змиритися з окупацією Запорізької атомної електростанції та погодитися з тим, щоб Росатом розпочав її повноцінну експлуатацію. Росія, мовляв, будує насосну станцію, щоб подавати воду в ставок-охолоджувач, і це, мовляв, дасть змогу запустити реактори. Всі дії РФ спрямовані на те, щоб показати, що вона виконує всі необхідні вимоги і ніякої загрози немає. Але водночас російські військові, які охороняють об'єкт, публікують свої фотографії, на яких вони перебувають зі зброєю на вогневих позиціях на дахах реакторних відділень і всередині реакторного відділення, що є грубим порушенням. До речі, Місія МАГАТЕ не може контролювати ці приміщення, їх просто не пускають туди окупанти. Ось так Росія «дотримується ядерної та радіаційної безпеки». Дивно, що багато західних фахівців більше стурбовані ризиками застосування Росією тактичної ядерної зброї, ніж ризиками аварії на ЗАЕС із величезними радіаційними наслідками не лише для України, а й для суміжних держав в умовах варварської поведінки агресора на ядерно-небезпечному об'єкті.

Україна здійснює удари по важливих російських об’єктах. Увечері у четвер 23 травня у тимчасово окупованому Криму лунали численні вибухи. Під ударом українських ракет опинилися Сімферопольський район та Алушта на південному березі. Метою атаки під Алуштою стала одна з військових частин РФ у регіоні – важливий вузол зв'язку та управління у селі Сонячногірському. Партизани з руху «АТЕШ» заявляють про значні пошкодження обладнання та втрати росіян в особовому складі. Була пожежа у військовій частині ФСБ у селищі Семидвір'ї, вибухи в районі військового аеродрому «Бельбек».

На Донеччині 5 ракет ATACMS вдарили по аеродрому «Моспіно». Там знищено 3 пускові установки ЗРК С-400, пункт управління та РЛС. Є відео цього удару. Ціна С-400 може сягати 1 млрд доларів, РФ прагне продавати їх за кордон. Наразі конкурентоспроможність С-400 впала. Поблизу Армавіра дронами були пошкоджені антени РЛС «Воронеж-ДМ», що входить до глобальної системи попередження РФ про ракетний напад з дальністю виявлення цілі до 6 тисяч кілометрів. Напередодні ударні дрони були помічені в Татарстані, Казані та Нижньокамську, де розташовано низку стратегічно важливих підприємств, продукція яких використовується у військовій галузі. Припиняли роботу аеропорти Татарстану. Вночі 26 травня у тимчасово окупованому Криму лунали вибухи у районі Євпаторії. Успішного удару було завдано по командно-вимірювальному комплексу, або Центру далекого космічного зв'язку повітряно-космічних сил РФ. Він забезпечує управління орбітальним угрупуванням космічних апаратів Росії, зокрема системи ГЛОНАСС. Відомо про те, що удар завдано по так званому першому майданчику комплексу в районі села Вітіного.

У грудні було уражено «третій майданчик» цього обʼєкта. Крім того, уражалися військові об'єкти в Бєлгороді, тиловій базі наступу російських військ на Харків, там працювала російська ППО, ракети якої, що падають, спричинюють пожежі і вбивають росіян. На початку тижня було завдано ракетного удару по будівлі так званої Академії внутрішніх справ «Луганської народної республіки» в тимчасово окупованому Луганську, де розташований високий штаб окупантів. Відомо про 13 знищених та 26 поранених окупантів.

Для того щоб перемогти Росію, Україна використовує не тільки військові засоби, а й політичні важелі. Росія – штучна країна, створена з територій різних народів, насильно приєднаних до неї. Москва пригнічує їх, обдурює, асимілює, залучає до своїх злочинів, оскільки втягує до війни проти України, де представники всіх цих народів гинуть.

Україна знає, що таке бути під владою Росії, тому підтримує національно-визвольні рухи у Росії. 17 травня у Києві пройшла міжнародна конференція з прав поневолених народів РФ, яку організувала Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради. А 23 травня у Львові пройшов Форум російської опозиції на підтримку України за участю понад 40 представників провідних антипутінських утворень. Починають з'являтися росіяни, які прагнуть поразки путінізму. Саме такі люди зібралися у Львові. Зокрема, на форумі були російські добровольці, які давно воюють пліч-о-пліч із захисниками України. Україна зацікавлена в тому, щоб Росія після своєї поразки більше не становила військової загрози для України, країн-сусідів та всього світу. Тому ми й підтримуємо сили, які готові взяти на себе відповідальність за це. Ми думаємо про те, які країни можуть виникнути на територіях на схід від українського кордону.

ПОЛІТИЗАЦІЯ ПИТАННЯ ОБМІНУ ПОЛОНЕНИХ: НОВИЙ ФРОНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Питання звільнення українських полонених є одним з найбільш гострих для суспільства. Чимало українських військовослужбовців перебувають у полоні вже понад два роки. Зокрема, мова про захисників Азовсталі. Весь цей час рідні військовополонених чекають на їх звільнення.

Водночас сам процес обміну полонених дуже повільний, а останнім часом він узагалі загальмувався через позицію російської сторони, яка, очевидно, просто не зацікавлена у звільненні власних військовослужбовців.

Нещодавно російська пропагандистка М. Симоньян обвинуватила Україну в тому, що вона, мовляв, відмовляється звільняти власних громадян, що є перекручуванням фактів та спробою поширити неправдиву версію подій. Росіяни блокують обміни полонених, але одночасно поширюють інформацію, що їх блокує Україна.

Розрахунок росіян – простий. На відміну від Росії, в Україні до своїх полонених ставляться дуже відповідально. Якщо російське суспільство просто закриває очі на власних полонених, то для українців перебування власних військовослужбовців у полоні – дуже болюче питання. Відповідно росіяни блокують обміни й одночасно запускають інформацію, що все блокують українці. Так вони прагнуть впливати на рідних військовополонених, мотивувати їх до акцій протесту та суспільного невдоволення.

Цинізм росіян полягає у тому, що вони прагнуть використовувати будь-яку зачіпку для ведення інформаційної війни проти України. Починаючи від прямого тероризму у вигляді обстрілів міст, житлових кварталів, знищення електростанцій, щоби цивільні громадяни були без електроенергії, і завершуючи спекуляціями довкола військовополонених та заручників.

Питання звільнення полонених буде одним з ключових на Саміті миру у Швейцарії, що має відбутися у червні. Крім того, досі є гострою проблема цивільних заручників, викрадених українських дітей, за що російський диктатор В. Путін уже одержав ордер на арешт від міжнародного суду. А поки що питання є складним і важким для вирішення.

ЯКІ САНКЦІЇ ВИДОЗМІНЮЮТЬ ЕКОНОМІКУ РФ

У 2023 році Росія суттєво видозмінила структуру своєї міжнародної торгівлі. Загальний зовнішній товарообіг становив 710 млрд дол. Це 39% ВВП. У 2013 році, до введення санкцій, зовнішній товарообіг РФ становив 841 млрд дол. Але у відносному значенні (ставлення товарообігу до ВВП) показники майже не змінилися: як було 37%, так і залишилося – завдяки зниженню номінального ВВП у доларовому еквіваленті.

Насправді показник у 37% свідчить про те, що залежність РФ від зовнішніх ринків значна, але не критична, як закладається у чинні санкційні моделі і в очікування щодо їх застосування. Для порівняння: в Україні у 2021 році міжнародний товарообіг становив 141 млрд дол., або 70% ВВП. Зважаючи на ці параметри, в Україні тоді була маленька, відкрита економіка. Отже, за десять років санкцій Росія втратила 131 млрд дол. зовнішнього товарообігу, або 15,6% у річному обчисленні. Але її поки що не можна назвати закритою економікою.

Закрита економіка – економіка, яка не використовує національні абсолютні та відносні торговельні переваги міжнародної торгівлі. Така економіка не бере участі у глобальних технологічних ланцюжках додаткової вартості та орієнтується на внутрішній, циклічний обіг капіталу, номінований у національній валюті.

У ХХІ столітті до умовно закритих економік належали держави з міжнародним торговим обігом на рівні 27% і менше. Тобто РФ потрібно для цього статусу скоротити цей показник на 10 п.п.

Судячи із зміни структури зовнішніх торгових партнерів, РФ поки що не йде шляхом автаркії, як Іран, а лише кардинально змінює вектор торгової взаємодії.

Ось п'ятірка основних торгових партнерів Росії (обсяг товарообігу в 2023 році в млрд дол.):

► Китай – 240 млрд дол.;
► Індія – 65 млрд дол. (зростання у 1,8 раза);
► Туреччина – 57 млрд дол.;
► Білорусь – 55 млрд дол.;
► Казахстан – 26 млрд дол.

На цю п'ятірку припадає 443 млрд доларів товарообігу з 710 млрд, або 62%.

За структурою торгівлі РФ замість ЄС орієнтується на Азію та її зростальні економіки, які потребують енергоресурсів. До десятки країн товарообігу РФ також входять Південна Корея, Німеччина, ОАЕ, Бразилія, Нідерланди. Наприклад, обсяг торгівлі з Німеччиною становив 12 млрд дол.

У загальній структурі 51% торгівлі РФ припало на країни Азії, 23% – на Європу, 11% – на країни Близького Сходу, 8% – на країни СНД, 4% – на країни Америки, 3% – на країни Африки.

Насправді тепер відбулося лише те, що й так би стало реальністю до 2050 року, коли ЄС планував перейти до вуглецево-нейтрального статусу, скоротивши, наприклад, імпорт природного газу до 40 млрд м куб. на рік. Тобто навіть без війни РФ частково втратила б європейський ринок збуту для свого енергетичного експорту (вугілля, нафта, газ), просто це сталося б через 10–15 років із повною втратою цього напрямку збуту енергоносіїв у 2050 році.

Переорієнтація на Азію дасть РФ ще 20–30 років для отримання доходів від вуглецевого експорту: Азія запізнюється з метою вуглецевої нейтральності на 20–30 років порівняно з ЄС (а можливо, і більше). Крім того, Азія найближчим часом потужно зростатиме, а отже, нарощуватиме споживання енергії, і цей показник буде збільшуватися в середньостроковій перспективі.

Екстраполюючи попередні на це 10 років санкцій, можна оцінити такий геополітичний маневр РФ приблизно у втраті 2,5 трлн дол., що більше від її річного ВВП. У якісних показниках це означає втрату приблизно 5% ВВП на рік. Але чому тоді економіка РФ зростає (у першому кварталі 2024 +4,2% з урахуванням сезонності)? Це явище пояснюється зростанням не нафтогазового комплексу та появою нових драйверів зростання як низки сегментів внутрішньої економіки, наприклад, іпотеки. Несировинний сектор дає десь +7–8% ВВП у структурній трансформації валового доходу Росії. Отож з урахуванням падіння сировинного комплексу економіка РФ отримує сальдово (зростання несировинного сектора мінус падіння сировинного сектора) приблизно на +2–3% до традиційних (базових для її типу економіки) темпів зростання на 2–2,5% щорічно.

Питання – наскільки довговічним є цей драйв? По суті, це факторне, кон'юнктурне зростання завдяки імпортозаміщенню, ВПК та іпотеці, які спираються на бум попиту, інвестицій та держзамовлень. Це питання поки що не має однозначної відповіді.

Щодо міжнародної торгівлі, то на сьогодні Росію можна віднести до великих і відносно відкритих економік. Поки що РФ не перейшла у стадію автаркії, оскільки це могло б негативно позначитися на її темпах зростання: доти є можливість продавати газ, вугілля, нафту, зерно, уран, алмази та метали, РФ це робитиме, намагаючись максимально розвинути за цей період свій несировинний сектор економіки.

Нинішня модель санкцій цьому, хоч як не дивно, навіть сприяє, адже прискорює трансформацію економіки у бік внутрішніх, несировинних, секторів, які мають досить високу резистентність до зовнішніх впливів і орієнтуються здебільше на ендогенні чинники.

До 2050 року Росія спробує зберегти глобальну інтеграцію у світову економіку, переорієнтуючи її із заходу на південь та схід. А з 2050 року, а може, й раніше світову економіку можуть чекати поділ на 5–6 глобальних кластерів розвитку і певна криза глобальних механізмів розвитку, щось на кшталт «Епохи кластерів, що воюють», коли певні правила будуть виконуватись лише у межах окремих кластерів, і ці внутрішньокластерні  «моральні кодекси» можуть суттєво відрізнятись від сталого світу міжнародного права. Останнє може зміститись тільки в систему «міжкластерної» взаємодії та співробітництва.

Також слід очікувати на фрагментацію світової економіки на конкурувальні геополітичні кластери та протокластери з переходом у стадію дефрагментації, тобто збирання в новий пазл світової економіки, а саме: оптимізація світової економічної системи з відбраковуванням зайвих «файлів-країн».

Утім, дата 2050 не означає, що зазначені процеси включають дискретно, методом «рубильника». Наприклад, прелюдією Першої світової війни була низка війн, зокрема Російсько-японська 1905 року. Багато елементів цих процесів уже відбуваються у світі. Крім того, і дата 2050 умовна, це може бути і 2040 або інша дата в періоді 2024–2050.

У цьому контексті Україні разом із західними союзниками слід шукати нові моделі санкційної політики, наприклад, окремий податок на «російський енергетичний слід» за аналогією із запланованим екологічним податком на «вуглецевий слід». Якщо Азія не може відмовитись від російських нафти та природного газу, то необхідно створити податковий механізм сплати за їх використання.

Автори:

Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук, Олексій Кущ, експерти Аналітичного центру «Об’єднана Україна»

Джерело: «Agenda Pública»

«Об’єднана Україна»