Олександр Алфьоров, історик, офіцер 3 ОШБр

Історик, автор одного з найпопулярніших українських ютуб-каналів про історію та офіцер 3-ї окремої штурмової бригади Олександр Алфьоров у минулі вихідні виступив у Житомирі на Дні ідей під час панельної дискусії «Військове лідерство в добу випробувань».

Скориставшись нагодою, кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з Олександром про морально-психологічну підтримку бійців бригади, найпоширеніші міфи про українців, а також про те, чому УПЦ МП є загрозою для України. Він поділився думками про те, що для нього буде перемогою нашої держави у війні.

ПОВЕДІНКА РОСІЇ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ УПРОДОВЖ СТОЛІТЬ

- Пане Олександре, чи була для вас повномасштабна війна очікуваною?

- Оскільки я служив в «Азові» у 2014–2015 роках, то розумів, що ця історія надовго і Путін буде її продовжувати. У 35-річному віці я пішов в університет оборони, щоб здобути військову освіту.

Коли ж почалася повномасштабна війна, відверто скажу, що навіть не прогнозував, що вона відбудеться в такий спосіб. Конфронтація була зрозумілою, але те, що це буде операція, щоби «взяти Київ за три дні» чи, умовно, за тиждень, і абсолютне стирання будь-яких морально-етичних правил і правил ведення війни, до цього я був неготовий і не передбачав такого.

Але тоді мені стало до кінця зрозуміло, чому Петро І видає наказ знищити повністю Батурин з усіма мешканцями. Мені стало зрозуміло, як Муравйов заходить у 1918 році в Київ і знищує за три дні 5 тисяч цивільних мешканців.

Скажу чесно, що як історик не був готовий до того, що Московія не змінилася у своїй поведінці з XVI ст.

- Під час панельної дискусії про військове лідерство ви розповідали, що впродовж минулого року провели для військовослужбовців своєї бригади 700 лекцій, частина з яких присвячена історичній тематиці. А як бійці бригади ставляться до лекцій з історії України?

- У 3-й окремій штурмовій бригаді я – начальник групи гуманітарної підтримки відділення морально-психологічного забезпечення. Ці лекції проводив я зі своєю командою.

Лекції читати дуже важко, бо не завжди ти можеш зібрати людей, працюєш із малими групами. Ми не змушуємо військовослужбовців до цих лекцій, але вони розуміють, що є тренування, підготовка з тактичної медицини, і гуманітарний складник теж має бути. Частина лекцій – обов’язкові.

Практика наших лекцій демонструє, що бійці зацікавлені ними і просять продовження.

3-я окрема штурмова бригада – світоглядна, у неї є свої цінності, які ми переносимо на нашу державу і наше майбутнє. Дуже важливо, щоб кожен боєць розумів, що таке перемога. Адже один думає, що це – кордон 1991 року, інший – капітуляція Росії, роззброєння і створення сірих коридорів. Ми знаємо, що для усіх бійців 3-ї окремої штурмової бригади перемога – це розпад Російської Федерації.

- Ви кажете, що бійці інколи замовляють у вас теми лекцій. А як ви наповнюєте свій ютуб-канал – теми обираєте самостійно чи на запит аудиторії?

- На багато лекцій є запит від аудиторії. Але через те, що часу вести ютуб у мене абсолютно мало, то переважно всі мої відео – це те, що народилося в голові, я сформував думку і розповідаю. Я не веду, на превеликий жаль, моніторингу, яка персона чи подія тепер цікаві суспільству. Відео записую на телефон, нічого не монтую і так публікую, а моя подруга Анна Нікуліна робить обкладинки. 

ТРИ ІСТОРИЧНІ МІФИ ПРО УКРАЇНЦІВ

- А як ви оцінюєте шкільну програму з історії України? Ви під час дискусії згадували, що вона перенасичена датами. От саме потреба завчати їх відбивала в мене свого часу любов до історії. Хіба для розуміння ситуації не достатньо знати століття, в якому сталася подія?

- Дати – це дуже великі умовності. Ми можемо розповісти історію так, щоб не використати жодної дати, апелюючи дуже простими реченнями. Наприклад, трішки більше ніж тисячу років тому Володимир Великий хрестив Русь, правив він понад 20 років, після нього був Ярослав Мудрий. Історію треба розповідати так, щоб вона текла, як річка, а дати – це камінці.

На превеликий жаль, у нас склалася така традиція, що у школі і в університеті вимагають знати дату, подію, персоналію. Я противник дат, хоча знаю їх величезну кількість, але переважно не використовую, коли розповідаю про історію. Розумію, що аудиторія не сприйме, що датою смерті Володимира є 1015 рік, а сприйме це іншими відрізками – 1000 років тому помер Володимир, який хрестив Русь. Часто я вживаю аморфні хронологічні прив’язки – 200, 300 років тому, бо людині нічого не скаже 1741 рік. Більше скаже така аналогія: останній бій УПА зафіксований у той рік, коли Юрій Гагарін полетів у космос. Для людей це шок, бо нібито УПА була дуже давно. Ось такими аналогіями треба оперувати. Професійна історія прискіпливо ставиться до дат, обставин, подій, але переважно, коли ми говоримо на загал, нам треба абстрагуватися, щоб історія була цікавою.

- Оскільки ми говоримо про історію, то попрошу вас назвати кілька історичних міфів, які вам доводиться найчастіше спростовувати.

- Перший – ми народ / нація-жертва. Це міф, який нам насаджують. Ми ніколи не були жертвою. Так, були величезні події, які дійсно знекровлювали нашу націю, як Голодомор, війни, але ми настільки гідний, культурний, цивілізований народ, що ми не жертва. Якби ми були вічним народом-жертвою, ми б не існували.

Другий міф – про нас, українців, мирних. Він десь схожий на міф про жертву. Ми ніколи не були мирним народом. Сучасна Україна виникла як найбільша європейська країна, завдячуючи тому, що 1000 років тому ми були звичайною європейською імперією. Якби наші предки були мирними, вони ніколи не зшили б два береги Дніпра, який є природним кордоном. Наші предки вперлися б у Карпати і ніколи б їх не перейшли. Тоді, 1000 років тому, коли виросла ця європейська імперія Русь, вона мечем, а потім і спільною культурою зшила величезну кількість дрібніших держав, які називають часто племенами. Завдячуючи тому, що ми були імперією, ми найбільша європейська держава, ми не жертва, і ми не пацифісти.

Третій міф – про те, що ми найрозумніші й найкрасивіші. Ми, українці, – дуже великі егоцентристи і часто не здатні подивитися, що в інших країнах є свої політичні, історичні, державницькі процеси. Часто ми думаємо, що нас усі бачать, причому в центрі уваги, але це не так. Нам ще потрібно провести величезну роботу, щоб відкривати Україну. Якщо світ із 2022 року дізнався, що в нас синьо-жовтий прапор, бо ці кольори стали символом боротьби за свободу, незалежність і проти останньої імперії зла, то це не означає, що всі знають, що таке Україна. Перед нами тепер – величезна робота, щоби ми справді почали популяризацію нашої історії, культури на найвищому рівні.

- А хто має займатися популяризацією України – МЗС і Міністерство культури та інформаційної політики чи українці, які проживають за кордоном?

- У світі на сьогодні близько 10 мільйонів українців, і вони мають бути послами України. З ними треба працювати, через них треба транслювати їхнім сусідам нашу культуру. Росію у світі сприймають такими категоріями, як «водка», «Распутін», «казачок», «цар», «Путін». Натомість нам треба піднімати планку, щоби нас не сприймали як вареники, сало, галушки й шаровари.  

Я дуже вболіваю за тих, хто вимушено покинув нашу Батьківщину. Тепер із ними треба працювати, щоби вони стали послами доброї волі від України, щоби вони демонстрували це своєю поведінкою та мовою, бо російськомовні українці, які гризуться з німцями чи поляками російською мовою, створюють театр абсурду.

РОСІЙСЬКА ЦЕРКВА ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ ВХОДОМ ДЛЯ ОКУПАНТІВ В УКРАЇНУ

- Мене дуже обурює російська у громадському просторі. Інколи на цю тему висловлююся або пишу щось у соцмережах, а дехто апелює, мовляв, відчепися від цивільних, бо в ЗСУ теж розмовляють російською. Пане Олександре, скажіть, а якою мовою розмовляють в українській армії?

- В українській армії мовою спілкування має бути українська, але не завжди так є. У мене як у історика – прекрасне розуміння, що мова стала ідентифікатором національності для українців у ХІХ–ХХ ст., бо є народи, які не розмовляють своєю мовою.

Щодо питання української мови в армії, то загалом армія україномовна. Я часто спілкуюся з нашими бійцями, які походять з різних регіонів України, і вони починають переходити на українську мову. Це свідомий вибір, який я завжди підтримую.

Мова – це сьогодні один із вимірів ідентичності. Путін зайшов на територію нашої держави, використовуючи три патерни: російська мова і російська культура; 9 травня і культ якоїсь «общності», перемоги і братерства; російська православна церква.

- Ви згадали про РПЦ. А як думаєте, чи поставить Україна нарешті крапку в історії із забороною УПЦ МП?

- Псевдопатріарх Гундяєв під час інавгурації Путіна сказав «Ваше височество». От уявіть собі, що завтра Гундяєв коронує Путіна, і всі представники московського патріархату в Україні мають автоматично визнати, що в них є цар. Це дуже грубе порівняння, але воно можливе.

Російська православна церква в Україні мала унікальний шанс приєднатися до собору в 2018 році разом із Українською автокефальною церквою та Київським патріархатом і стати повноцінною автокефальною церквою. Утім, вона від цього відійшла.

У 2022 році після нападу на Україну вони (духовенство УПЦ МП, – ред.) на соборі сказали, що не мають нічого спільного з РПЦ у Москві, але казали вони це нам, дурникам. Жодній іншій православній церкві вони цього не сказали. Вони далі – п’ята колона. Якщо російська мова і 9 травня вже не є входом, то РПЦ – це той патерн, який лишився для входу окупантів усередину держави через наші блокпости і фронт конкретно в людей.

Це страшна історія, яка має бути припинена. Це мають розуміти держава і наші громадяни. Церква для Росії – це завжди ручний інструмент та інституція впливу РФ.

- На вашу думку, чи достатньо ми сьогодні робимо для того, щоби зберегти пам’ять про тих, хто віддає своє життя за Україну?

- Це дуже серйозне питання, бо є безіменні герої, які були розстріляні в підвалах, йшли без зброї на багатьох озброєних. Багато цих вчинків ми не зафіксували. Їх бачили окупанти, і це їх лякало. Величезні дослідження ще мають відбуватися.

Я зараз запитаю у простір. Чи мають право сучасні історики та інтелектуали, не будучи причетними до війни, говорити про неї? Це вже момент етики. Я знаю, що багато хто з українських інтелектуалів замовкли у 2022 році. Їм не було що сказати, вони виїхали за кордон, вони спостерігали, а потім почали знову говорити про війну. Можливо, їм треба підказувати, що неетично оцінювати військових за мовою, неетично говорити про те, що нам треба готуватися воювати ще 10–15 років, що ми можемо створити з України східну і західну Німеччину, а потім об’єднатися. Історики та інтелектуали загалом мають підтримувати морально-психологічний стан українського війська. Озвучуючи свої тези про ще 10 років війни, вони говорять кожному українському воякові, що, грубо кажучи, є 90% ймовірності, що ти загинеш. Інколи треба вимикати академізм і розуміти, що ми говоримо про війну на виживання.

РОЗПАД РФ – ЦЕ СПРАВА ДУЖЕ КОРОТКОГО ПЕРІОДУ ЧАСУ

- Ви кажете про підтримку морально-психологічного стану війська з боку інтелектуалів, але й від їхніх заяв залежить і настрій цивільних та ставлення до армії загалом…

- Є професійні люди, які коментують газ, нафту, війну, дипломатію, питання мови, антропології, будь-чого. Але суспільство має довіряти армії і відновити в собі розуміння, що війна – це не схід і не південь, а вона по всій території України. Мені надзвичайно прикро, коли я опиняюсь в якомусь великому місті у формі й бачу погляди, які мене питають: «Ти з ТЦК?», «Іди звідси, не стій тут». Це дуже прикро. Так само прикро, коли багато хто думає, що служити в армії означає, що тебе вб’ють. Прикро, що буде віднайдено 100 аргументів, аби не йти в ЗСУ, починаючи із запитання, чому не воюють діти депутатів, завершуючи словами: «А в мене спина болить». Та і в мене четверо дітей…

- Ви говорили, що для бійців 3-ї окремої штурмової бригади перемогою України буде розпад Росії. Ви щось до цього б додали?

- Для мене як історика розпад Російської Федерації буде перемогою. Я про це сказав у перші дні повномасштабного вторгнення у себе на ютубі. Тому що тепер росіяни йдуть з гаслами «дєди воєвалі», завтра буде повна капітуляція Росії, а післязавтра – через 5–6 років – підросте покоління дітей знищених тут окупантів, які знову підуть на нас із гаслами «отци воєвалі».

Треба усвідомити: якщо ця війна навіть завтра закінчиться перемогою України і виходом на кордон, вона буде продовжена через певний час. Тому що, коли Росія наполягає на перемовинах і перемир’ї, ми маємо знати, що вона озброюється. Виключно розпад Російської Федерації, виключно внутрішня громадянська війна змусить їх підписати будь-які документи з нами, що було не один раз в історії. Коли їм погано, вони не здатні проявляти свою агресію ззовні, бо треба втихомирювати Чечню чи ще щось.

Від чого Російська Федерація почне розпадатися, нам невідомо, але ми знаємо точно, що вона розпадається вже протягом останніх 100 років, починаючи від російської революції і продовжуючи розпадом СРСР. Розпад Російської Федерації – це справа дуже короткого періоду часу.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надав Олександр Алфьоров