Шість найпоширеніших наративів російської пропаганди, які допомагають убивати українців
Зараз росіяни переконані, що українців треба знищувати, бо “українці – нацисти”
Щоб підготувати свідомість росіян до лояльного сприйняття воєнних злочинів та геноциду, які вчиняє РФ щодо українців, пропаганда країни-агресора використовує різні наративи. Найпоширеніші з них можна умовно зарахувати до декількох категорій. Їх перелік – у матеріалі Центру прав людини ZMINA.
1. Використання архетипів Другої світової війни – нацисти є ворогами, а отже їх треба знищувати. Поступово ця конструкція розмивається, і у свідомості росіян залишається наратив, що “українці – нацисти”, а отже вони є ворогами, яких треба знищувати. Саме на цьому базується більша частина російської пропаганди.
Коли протягом 10 років у Росії казали, що “українці – нацисти”, ми з цього сміялись. А тепер ця конструкція укорінилась у свідомості росіян. І зараз вони переконані, що українців треба знищувати, бо “українці – нацисти”.
2. Наратив про “бандерівців”. В українському культурному просторі “бандерівці” – це позитивна конотація, оскільки Бандера боровся за незалежність України. Натомість у свідомості російських громадян “бандерівці” – це однозначно негативна конотація. Тобто для них “бандерівці” – нацисти, які є їхніми ворогами і яких треба знищити. Цей логічний ланцюжок, який будується у їхній свідомості, потім зникає, і в голові залишається лише наратив про те, що їх треба знищити.
3. Наратив про терористів. Дуже часто використовується, особливо останнім часом. Ще 10 років тому він не звучав так часто в російському інформаційному просторі. Але він став активно поширюватися під час повномасштабного вторгнення через партизанський рух та масовий опір російській агресії. І зараз усі вияви українського опору на окупованих територіях росіяни розцінюють як тероризм. Саме тому проти цивільних заручників, яких вони незаконно затримують, фабрикують кримінальні справи за терористичними статтями. Тобто Росія називає таких людей терористами й за це відправляє їх до в’язниць.
Зокрема, наша організація регулярно документує випадки переслідування кримських татар: їх усіх звинувачують за терористичними статтями. Це допомагає російській пропаганді формувати образ “українця-терориста” та чіпляти на нас цей ярлик.
Так згаданий наратив використовувався під час чеченських війн, коли росіяни знищували чеченський народ, який боровся за свою незалежність. Тоді ж з’явилася сумновідома фраза Путіна про те, що треба “терористів мочити в сортирі”. Зараз вони цей наратив використовують проти українців. Цю цитату часто вживають їхні пропагандисти на ТБ: тобто раніше вони чеченських терористів мочили, а зараз українських.
Цікаво, що цей ярлик використовується в метафоричному значенні. Вони порівнюють українців не просто з терористами, а з ІДІЛ. Росіяни навіть вигадали спеціальну назву – УДІЛ (Українська держава Івано-Франківська і Львова. – Ред.), яка є співзвучною з ІДІЛ.
Коли відбувся теракт у Підмосков’ї, вони казали, що це зробили українці разом з ІДІЛ. Навіть попри те, що “Ісламська держава” взяла на себе всю відповідальність, а Україна до цього не мала жодного стосунку, російські пропагандисти однаково продовжували розповідати про те, що саме українці і є терористами. Тобто транслюється думка, що українці такі самі жахливі, як іділівці, тому їх треба знищувати.
Такі ярлики показують прямий зв’язок між мовою ненависті та воєнними злочинами. Наприклад, після теракту в Крокусі в російській пропаганді з’явилися наративи про те, що треба “поквартально” бити по Харкову, тому що “українці є терористами”. І зараз ми бачимо, як вони щодня обстрілюють Харків. У такий спосіб у свідомості їхніх громадян виправдовуються воєнні злочини, скоєні російськими військовими.
Росіяни також користуються наративом про тероризм, оскільки світова спільнота дуже боїться поняття “тероризм”. Адже є реальні терористи, такі як “Ісламська держава”. Росіяни ж апелюють до того, що українці теж терористи, і ставлять нас на одну планку з ІДІЛ. Тому, коли ми розповідаємо про те, що росіяни чіпляють ярлики на наших політв’язнів і роблять з них терористів, міжнародна спільнота ставиться до таких кейсів з підозрою. Саме на цьому й грає російська пропаганда. Своїми меседжами вони намагаються апелювати насамперед до іноземців, щоб приховати політичні переслідування українців у Криму. І нам потім дуже складно доводити, що наші люди, яких засудили за терористичними статтями, не є комбатантами або терористами. Що вони не є воєнними злочинцями. Необхідно докладати чимало зусиль, щоб переконати міжнародну спільноту в тому, що саме цей наратив використовують росіяни для підготовки до геноциду проти українців.
4. Наратив про дегуманізацію на основі релігійних переконань. Це коли, наприклад, Рамзан Кадиров каже, що всі росіяни – це воїни світла. Що вони є військом Ісуса і що це священна війна проти антихриста. У нього антихрист – це українці. Навіть був ефір, під час якого російські пропагандисти намагалися довести, що Зеленський – це антихрист, а ми всі – його слуги. Тобто вони в такий спосіб апелюють до міфічного мислення своїх громадян, які вірять російському патріархату. Цей наратив розрахований не лише на чеченців, які живуть на території Росії, а й на всіх росіян.
5. Вертикаль наративів. Топові посадовці під час своїх публічних виступів не дозволяють собі прямих закликів до геноциду. Вони ніколи не кажуть: “Йдемо вбивати всіх українців”. Путін просто каже про “денацифікацію”, але він не пояснює у своїх спічах, що саме він мав на увазі. Для цього в нього є цілий пул телеведучих або лідерів думок, які потім пояснюють у прямих ефірах, що таке “денацифікація”. Розкладаючи це поняття на складові, вони роблять висновок про те, що “денацифікація” вимагає фізичного знищення всіх українців. І знову ми чуємо наративи про “українців – нацистів та ворогів народу”.
Сама по собі нейтральна фраза поступово перетворюється на заклик до геноциду. Потім ці заклики до геноциду виливаються в реальні воєнні злочини, які ми зараз усі бачимо.
Спікерів дуже багато, і це не лише пропагандисти. Вони запрошують на ефіри людей, які мають вплив на свідомість окремих категорій громадян. Це можуть бути письменники, політологи, воєнні експерти або лікарі. Наприклад, хірург-онколог, який має великий авторитет серед своєї спільноти, каже, що Україна – це ракова пухлина, яку треба вирізати. Він через метафору транслює на свою аудиторію всі ці послання.
Російський філософ Дугін пояснює, що українська ідея – це всі українці, а отже її необхідно знищити.
Цей наратив поширюється не лише на радіо та ТБ, а й у соцмережах. Усі ці пропагандисти й так звані лідери думок мають від ста тисяч до мільйона підписників. І там мова ворожнечі є набагато брутальнішою.
6. Наратив про те, що українські військовополонені є фашистами та терористами, яких треба страчувати. Про це вони часто говорять у своїх ефірах, а потім ми дивимося відео реальних катувань та розстрілів наших військових. Це прямий зв’язок наративу зі злочинною дією, тому ми маємо про це говорити.
Для того щоб боротися з російськими наративами, необхідно зібрати докази, які покажуть масштабність цієї пропаганди та повторюваність цих наративів. Це також дасть змогу довести, що росіяни постійно фабрикують усі кримінальні справи проти українців та кримських татар. Оскільки є докази, що ці справи є повністю сфальшованими.
Плюс нам треба буде довести, що цей наратив поширюється за допомогою вертикалі влади. Тобто заклик до геноциду йде зверху до різних пропагандистів, які постійно залучені до інформаційної війни.
У комплексі ми зможемо показати повну картину і довести, що це все інформаційна війна. І що в реальності немає такого явища, як “українці-терористи”, а є лише інформаційна агресія, яка дуже потужно поширюється. Саме тому ми сконцентрувалися на тому, щоб зібрати ці докази, систематизувати їх та зробити окрему базу даних.
Вона буде публічною, щоб люди могли дослідити, як поширюється наратив, ким він поширюється та за допомогою яких інструментів він поширюється. А також ми плануємо це все перекласти англійською мовою, щоб показати нашу базу даних іноземцям.
З виступу під час дискусії “Як мова ненависті пов’язана з воєнними злочинами” в межах фестивалю Docudays UA
Автор: Ірина Сєдова, експертка Кримської правозахисної групи