Пам’яті сержанта, заступника командира роти Юрія Домашина

Двічі добровільно ставав на захист України

Юрій Домашин загинув 3 серпня 2022 року на Херсонщині.

Юрій родом з Житомирщини. Закінчив Житомирський сільськогосподарський технікум та Вінницький педагогічний інститут. Працював викладачем у профтехучилищі, вихователем Довбиської спеціальної школи-інтернату, тренером дитячо-юнацької спортивної школи, вчителем у Довбиській школі.

На Житомирщині чоловік відомий тим, що тривалий час був Довбиським селищним головою. Цю посаду він обіймав упродовж 1996-2002-го та 2005-2020-го років. Усі, хто його знали, кажуть, що Юрій завжди був борцем із несправедливістю.

Уперше він добровільно став на захист України у 2015 році. А коли розпочалася повномасштабна війна, зібрав речі та поїхав у військкомат.

- Я завжди порівнював тата з Атлантом, адже він був одним із тих, на чиїх плечах стоїть цей світ, – згадує син воїна Назар Домашин. – Він мав багато чеснот справжнього чоловіка, випромінював світлу і позитивну енергію. Йому вистачало сил і на громаду, і на сім’ю. Радів, що маю повноцінну родину, де є взаєморозуміння, підтримка. Саме батько привив мені відчуття свідомої любові до того, що я – громадянин країни, багатої культурою, історією, традиціями. Завдяки цьому я ніколи не мав сумнівів щодо власної ідентичності… Тато був моїм супергероєм, якого я постійно намагався наслідувати і бути схожим на нього. Приймаючи важливі рішення, завжди згадую батька і запитую себе: «А як би в цьому випадку вчинив тато?». 

Журналіст Віктор Конєв пригадує, що Юрій був дуже сильною людиною, істинним патріотом та справжнім бійцем. Він ніколи не прагнув розкішного життя, очолюючи громаду, жив так, як її пересічні мешканці.

- Юрій прийняв нерівний бій, коли його намагалися усунути від посади, ув’язнивши за сфабрикованим обвинуваченням. Судові засідання тривали чотири роки. Загалом їх було більше 190… Усі ці роки Домашину довелося доводити, що вся ця історія – погано зрежисована вистава. І він це довів. У підсумку суд виправдав його за всіма статтями, – написав журналіст. 

Він пригадує, що під час Революції Гідності Юрій разом із однодумцями возив необхідне тим, хто протестував на Майдані Незалежності проти режиму Януковича. Коли чоловік уперше пішов на війну і побачив, як в армії нераціонально використовуються цінні ресурси, повідомив про цей факт засобам масової інформації.

Дружина воїна пані Лариса знала, що коли чоловік приймав якесь рішення, воно було остаточним. Тож вмовити його не йти на війну було неможливо. Жінка каже, що чоловік постійно телефонував їй з фронту, надсилав фотографії з квітами. Востаннє подружжя спілкувалося за пів години до загибелі Юрія.

- Він нас називав “любі”, “кохані”. Казав, що на війні дуже загострюються почуття. І така неймовірна любов до всього. Казав, що за нами дуже сумує, – говорить Лариса. 

За словами Назара, батько розповідав, що ситуація на фронті складна. Попри всі труднощі, заступник командира взводу Юрій Домашин разом із побратимами звільнив три населені пункти Херсонської області, де ЗСУ змогли закріпитися.

Воїн загинув 3 серпня 2022 року на Херсонщині. Йому було 53 роки.

Посмертно нагороджений відзнаками «Честь і слава Житомирщини» та «За заслуги перед Новоград-Волинським районом».

У пам’ять про батька Назар ініціював проєкт «Збережи та запам’ятай», під час якого він відвідував різні європейські країни, розповідав про війну в Україні та збирав кошти на автомобілі для евакуації поранених військовослужбовців.

У Юрія Домашина залишилися дружина, троє дітей та онуки.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Суспільне. Житомир, Times.zt, Фейсбук-сторінка Віталія Бунечка