Порятунок з енергокатастрофи: це складно, дорого, але він є
Щоб реально скоротити дефіцит електроенергії до зими, грантів замало: нам доведеться розв’язати купу складних технічних завдань
Чи не щодня різні країни кладуть нам гроші до Фонду підтримки енергосектору, надсилають обладнання або обіцяють надіслати. Створюється враження, що гуртом дірки, пробиті ворогом, вдало залатають та й по всьому. І чимало українців вірять, що разом з партнерами до зими «щось порішаємо» – хочуть вірити, щоб їм спокійніше спалось. Але це хибні сподівання – просто не вийде отримати ззовні вдосталь ресурсів, щоб покрити величезний енергодефіцит. Експерти пояснили, чому не можна заколисуватися, чуючи про чергові західні гранти і які кроки мусимо зробити самостійно, щоб забезпечити собі тепло і світло восени-взимку по максимуму.
Доларами хату не освітиш, дефіциту не уникнути
За даними «Укренерго», внаслідок серії російських атак на об’єкти енергетики Україна втратила близько 9,2 гігавата генеруючих потужностей. Руйнування енергетичної інфраструктури катастрофічні, не втомлюється писати на своїй сторінці у Фейсбук і говорити публічно Ольга Кошарна, експертка у галузі атомної енергетики. «Ви не уявляєте, масштаб, пошкодження та повна руйнація ТЕС та ГЕС – у 4-5 разів більша порівняно з 2022-2023 роками», – наголошує вона і радить мати в резерві лампи, спиртівки, пальники, дрова тощо. 9 ГВт генеруючих потужностей – це приблизно 50% нашого поточного зимового піка споживання, пояснює генеральний директор компанії Yasno Сергій Коваленко у своєму інтерв'ю The Page. «Загалом втрати досягли понад 40 ГВт, і це жахливі цифри», – каже він. До війни ми мали 55 ГВт.
Так, наодинці посеред згарища нас не лишають. Ось хоч і з останніх новин: під час Саміту миру в Швейцарії США оголосили про виділення понад 1,5 мільярда доларів через USAID і Держдеп, зокрема, на підтримку енергетичного сектору України. Днями стало відомо, що Швеція розгляне можливість поставок в Україну обладнання для розбудови розподіленої генерації і нещодавно вже зробила внесок до Фонду підтримки енергетики. Данія теж нещодавно його поповнила, Норвегія 100 млн євро обіцяла. Загалом у Фонді – понад 550 млн євро наразі. Трохи раніше литовська компанія анонсувала автотрансформатори, інше обладнання, та й про обіцяні великогабаритні установки для теплових електростанцій ми не забули.
Втім, донорські гроші – не гарантія вирішення проблеми, вони ще повинні конвертуватися в обладнання (правильно замовлене), у проведення монтажних і пусконалагоджувальних робіт, а з цим будуть складнощі, наголошує Михайло Гончар, експерт з енергетики, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI». «Щось буде відновлено до настання зими, але навіть максимум відремонтованого (протягом місяців, а не років) та встановленого не дозволить подолати дефіцит в енергосистемі – його лише скоротять», – каже він. В «Укренерго» теж визнавали, що Україні не вдасться до зими повністю відновити електромережу. І зовсім не тому, що грошей у Фонд підтримки поклали замало.
Газ підстрахує, якщо діяти швидко й грамотно
Оскільки постійно відновлювати електростанції, чекаючи нових і нових обстрілів, неможливо, постало питання децентралізації виробництва електроенергії. Про газотурбінні, газопоршневі установки нині, мабуть, лише глухий не чув. І нещодавно Президент Зеленський на конференції з відновлення України у Берліні заявив, що Україна за допомогою партнерів має намір побудувати у 2024 році до 1 гігавата газової маневреної генерації (і ще 4 гігавати згодом).
Цього явно замало (хоча свою роль той 1 ГВт зіграє), вважає Андріан Прокіп, експерт з енергетики Українського інституту майбутнього. «Зимовий пік у середньому – це 16,5 ГВт, минулого року він становив 18 ГВт. Тепер половини потужностей немає, – пояснює він. – Зараз наша енергосистема покриває до 9 ГВт при середньому навантаженні». І за вікном середина літа, до зими можуть бути нові втрати.
«Газопоршневих установок в такій кількості, як нам треба, банально не знайдеш», – переконаний Прокіп. Ніяка допомога Заходу не вирішить наші проблеми швидко: пацієнт хронічно хворий, але можна давати пігулки, щоб полегшити стан – подарувати кілька десятків установок газогенерації, говорить Ігор Тинний, підприємець та співзасновник Української асоціації відновлюваної енергетики.
Навіть якщо Захід надасть нам вдосталь обладнання, буде великим викликом його застосувати, і французи з німцями над цим голови не ламатимуть. «Це не так просто – підключити установку газогенерації, це не те що кнопку-другу натиснули – і все», – зауважує пан Гончар. Треба під’єднатися до системи подачі газу, перед цим спланувати як те зробити в умовах міста, пояснює експерт. Чи вистачить потужності компресорної станції подати додатковий чималий обсяг газу? Якщо вона була розрахована на подачу газу на певний мікрорайон, то не потягне ще велетенського споживача. А від цієї станції ще ж треба прокласти лінію подачі виробленої. У кожному конкретному випадку – свої ребуси. Технічно ці складнощі можна розв’язати, але не швидко – завдання безпрецедентні, ніхто такого ще не робив. «Десь встигнуть, а в багатьох випадках це потребуватиме більше часу, – говорить пан Михайло. – Наприклад, лише зараз монтується дещо з того, що замовили для ремонту зруйнованого після зими 2023-го: цикл його виготовлення становив 9 місяців, рік, півтора».
Великий плюс газотурбінних, газопоршневих установок – вони розосередяться і ворогу складніше буде їх зруйнувати, каже Андріан Прокіп. Їх можна поставити в регіонах, що серйозно постраждали і це відчутно їм допоможе. Щоправда, немає сенсу намагатися закрити весь дефіцит енергії ними: в нормальній ситуації вони потрібні в енергосистемі як пікова маневрова потужність, щоб швидко покрити тимчасову нестачу. «А у нас дефіцит цілодобовий, стабільний, – міркує пан Андріан. – І є в газовій генерації вузькі місця: де дістати обладнання в потрібних обсягах, як спростити процедуру підключення». Та й чи вистачить запасів газу – як тільки енергетика переорієнтується на нього, ризик ударів по об’єктах газотранспортної системи, сховищах зросте – впевнений експерт. «Технічну допомогу не можна отримувати без згадки про ППО – думаю, треба знову звертатися до НАТО, країн-партнерів з проханням закрити небо, – каже Михайло Гончар. – Наша територія не компактна, а критичної інфраструктури дуже багато. Це має бути гуманітарна місія».
Наше світло в руках громад і бізнесу
Дуже важливо, хто саме візьметься за роботу. «Західні партнери нам чимось допоможуть, але більше я сподіваюся на бізнес», – каже пан Прокіп. Промислові споживачі вже будують собі якусь генерацію, щоб закривати свої потреби, але цим вони ще й зменшать загальне споживання. «Я не дуже вірю, що державні компанії впораються з газовими установками, але приватні, зокрема, неенергетичні, в принципі, спроможні побудувати 1 ГВт Зеленського», – вважає експерт з енергетики. «Вчора в коментарях у прямому ефірі 5 каналу я підкреслила, що сподіватися на Міненерго у підготовці до наступної зими не варто, – писала нещодавно на своїй сторінці у Фейсбук і Ольга Кошарна. – Нас всіх можуть врятувати тільки місцеві органи влади разом з приватним бізнесом щодо децентралізації генерації електроенергії». Саме до мерів міст на початку літа публічно звертався журналіст-розслідувач Юрій Ніколов, закликаючи самостійно подбати про малу генерацію для потреб містян. Дехто відгукнувся.
Від Заходу насамперед потрібні інвестиції в енергетику, то буде найкраща допомога, впевнений Ігор Тинний. Давайте кредити, а приватний бізнес вміє швидко задовольняти попит своїми силами. «Тільки зараз він не має стимулів і мотивацій розвивати приватну генерацію в належних обсягах», – говорить він.
Роками ціни на електроенергію в Україні трималися на популістично-низькому рівні, і на жодні інвестиції в енергетику традиційного формату, де 70% виробництва – державне, не було запиту. Розвивалася лише відновлювана енергетика, бо «зелений» тариф був дещо ближчим до європейських і закріплений в євро. А енергоринок накопичував борги. «В Україні десятки приватних компаній, кожна з яких може побудувати потужності, які забезпечать електроенергією близько 150 000 домогосподарств, – розповідає експерт. – Кожна країна розвиває те, що є, ми аграрна рівнинна країна, і у нас величезні можливості для переробки біомаси і біогазу, встановлення вітряків». Лише спалюючи солому та інші відходи, можна забезпечити енергією велику частину населення, впевнений пан Ігор. На об’єктах у північній частині Італії з коров’ячого посліду виробляють 1 ГВт електроенергії щороку – це як один атомний блок, наводить приклад Тинний. «Чому вони можуть, а ми ні? Кілька об’єктів таких вже є, але не досить – їх не будували, бо не окупляться», – каже інвестор з 15-річним стажем.
Держава будувати не вміє і не повинна, за його словами, не лише наша: США чи країни ЄС теж не беруться за великі інфраструктурні об’єкти, це нормально. Бізнесу, щоб самотужки впоратися з енергокризою, потрібні західні кошти, щоб кредитуватися, від української влади – спрощені умови отримання, а ще – ринкове ціноутворення, ділиться своїм баченням пан Тинний. Решта заходів, як добудова атомних енергоблоків на ХАЕС чи відновлення ТЕС ситуацію не порятують і навіть виглядають абсурдно, впевнений він. Роками будувати за технологіями 50-60 років минулого століття те, що в мить може бути зруйноване, сенсу немає і не допоможе нам виграти війну. «Дії уряду часто запізнілі і виглядають мало не ігноруванням національних інтересів», – говорить він. І наводить приклад «ефективності» державного будівництва: подаровану Штатами газотурбінну установку у Броварах «Енергоатом» встановлював рік і 4 місяці. А скільки часу піде на 500-600 таких установок?
Коли споживачі почнуть платити ринкову ціну, а дотації отримуватимуть лише малозабезпечені, на ринку зникнуть заборгованості, і інвестори активно будуватимуть приватні електростанції, як досі – об’єкти зеленої генерації. Зараз нам дуже потрібні маневрові потужності – газотурбінні і газопоршневі установки, акумулятори – все це бізнес може організувати швидко і багато. «А західна допомога потрібна хіба системному оператору «Укренерго» – здійснювати передачу електроенергії лініями високої напруги», – говорить він.
Поки що всі надії на очільників громад, які в рамках децентралізації можуть діяти ефективніше держави – в цілому і точково покращувати ситуацію. «Щось потроху будується, зазвичай для власних потреб, – розповідає Ігор Тинний. – Ось є завод, щоб не закриватися, сам собі будує генерацію, а буде надлишок – постачатиме на ринок». Навіть Укрзалізниця вже сама себе електрифікує – днями повідомили про створення ТОВ «УЗ Енерго» і плани будувати розподілену генерацію електроенергії для потреб залізниці. Іншого виходу нема – взимку може статися, що світло даватимуть по 5-12 годин на добу, а в гіршому випадку – всього 2, вважає Андріан Прокіп. Тинний каже, що «буде здивований, якщо навіть великі міста матимуть на добу більш як 6-8 годин електроенергії.
Атомних блоків не буде, стимулюватимуть до дій населення і інвесторів
Нещодавно у Верховній Раді з’явився, але швидко був знятий з розгляду законопроєкт щодо будівництва енергоблоків 3 та 4 на Хмельницькій АЕС. Депутат Андрій Жупанин, голова підкомітету з питань газової, газотранспортної галузі та політики газопостачання Комітету ВР з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, був одним з його противників. Мовляв, великі ядерні реактори – це великі гроші та багаторічне будівництво. «Міністр фінансів переконує, що до кінця цього року Україні не вистачає 250 млрд грн для фінансування армії. Не думаю, що за таких умов ми можемо дозволити собі витрачати мільярди доларів на енергетичні довгобуди», – коментує він свою позицію. Тим більше, коли є альтернативні варіанти вирішення проблеми дефіциту електроенергії. Але тоді потрібні інші ідеї, як рятувати енергогалузь і громадян.
Верховна Рада ще минулого року прийняла фундаментальний закон, який заклав основи для децентралізації української енергосистеми, розповідає Андрій Жупанин Укрінформу (Закон України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України (№3220-ІХ)). «Основне завдання для уряду та міністерства енергетики – реалізація новел, впроваджених цим законом. Тут і механізм самовиробництва, і нова модель аукціонів для будівництва генерації, і малі системи розподілу тощо, – розповідає депутат, як ВР пропонує долати енергокризу. – Наразі Комітет з питань податкової та митної політики розглядає питання зняття ввізного ПДВ для обладнання вітрових, сонячних та гідроелектростанцій, а також для газопоршневих та газотурбінних електростанцій та накопичувачів електроенергії». Прийняття законопроєктів суттєво здешевить будівництво електростанцій, що повинно заохотити інвесторів інвестувати в це кошти.
Проблему з дефіцитом електроенергії, на думку народного обранця, можна вирішити кількома способами одночасно. Швидким будівництвом будь-яких генеруючих потужностей (газопоршневі та газотурбінні електростанції, СЕС), збільшенням потужностей для імпорту електроенергії з країн ЄС і – заходами для зменшення споживання електроенергії з мережі населенням та промисловістю (наприклад, тут може допомогти кредитування придбання або ж і дарування сонячних панелей). Також депутат стверджує, що в комітеті розуміють важливість вирішення проблеми з боргами на ринку електроенергії, яких накопичилося на понад 50 млрд грн. «Наявність боргів суттєво підриває бажання в потенційних інвесторів будувати нові потужності генерації електроенергії», – визнає пан Жупанин.
Тетяна Негода, Київ