Пам’яті медикині «Госпітальєрів» Ірини Цибух (позивний «Чека»)

За рік до загибелі дівчина написала записку, яку назвала «посмертним листом»

29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку загинула 25-річна парамедикиня "Госпітальєрів" Ірина Цибух на позивний "Чека". У лютому 2022 року вона долучилася до добровольчого батальйону і зайняла позицію старшої екіпажу. 1 червня цього року Ірині мало виповнитись 26 років...

Вона народилась у 1998 році у Львові, закінчила Національний університет "Львівська політехніка". З 2017 року була менеджеркою реформи Суспільного, також реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донеччини й Луганщини. Там вона готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою. Поза роботою Ірина брала участь в освітніх проєктах, де розвивала критичне мислення та медіаграмотність дітей у школах - розповідає Суспільне про свою колегу. 

"Що мене мотивує і звідки я знаходжу ресурс? Мабуть, раніше я могла б відповісти на це питання якимись конкретними прикладами, розповісти про людей, натхнення. А зараз це просто рутина. Треба працювати, бо я інакшого життя для себе не бачу. Або це про відстоювання особистої гідності, або бажання, щоб моїм загиблим побратимам не було за мене соромно. Поза тим уже немає ніяких мрійливих романтичних мотивів продовжувати", - ділилася Ірина з виданням "Детектор медіа". 

Повномасштабне вторгнення РФ застало Ірину на сході України: 22 та 23 лютого 2022 року в Покровську та Краматорську вона презентувала свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії. 24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня — в Києві. Але домівки героїв фільму Ірини опинились у російській окупації, а вона повернулася до лав добровольчого батальйону "Госпітальєри", де відбула кілька ротацій на передовій ще з 2014 року. У складі батальйону Ірина забезпечувала евакуацію поранених бійців із найгарячіших місць і надавала домедичну допомогу.

Дівчина врятувала чимало бійців, неодноразово ризикуючи власним життям під час евакуацій. Крім того, регулярно з’являлась у медіа, надавала інформацію колегам журналістам щодо роботи парамедиків та медиків у зоні бойових дій, інформувала про можливості навчання й підготовки добровольців для надання якісної домедичної допомоги.

"Думаю, щоб не бачити війни на власні очі, треба бути сліпим. Натомість, щоб уникати розуміння, що твоя участь у війні є обов’язковою – треба бути інфантильним ідіотом і мені шкода тих цивільних людей, які вірять, що їх щось врятує від участі у цій війні", - казала вона 8 жовтня 2023 року в інтерв’ю виданню "Букви". 

Разом із колегами з Суспільного Ірина стала переможницею конкурсу професійної журналістики "Честь Професії" у 2021 році у категорії "Найкраща публіцистика в локальному медіа» та фіналісткою у номінації "Найкращий репортаж" у 2018 році. У листопаді 2023 року отримала відзнаку від Президента України орден "За заслуги" III ступеня, у березні 2024 року стала лауреаткою премії "УП 100. Сила жінок".

"Прожити цей період в якихось подорожах, університетах, навчальних програмах, обмінах і так далі, звичайно, цікаво і було б непогано, але ніхто у світі з молодих людей не має спроможності виборювати власну свободу", - розповідала раніше Ірина в інтерв’ю Суспільному. 

Брат Ірини Юрій опублікував в Instagram записку сестри, датовану ще квітнем минулого року. Вже тоді дівчина назвала її "посмертним листом". 

"Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з 5 екіпажем працюємо для розвідки 80-ї бригади, на фоні грає Dream On від Aerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист", - йдеться у записці.

Ірина пише, що повномасштабна війна змусила її перестати бути "рабом страхів".

"Сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога. Щоб мати свободу треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу. Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист пишеться так просто. У цей момент, як і у той коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла", - написала вона.

В інтерв'ю для "ELLE Україна" 30 липня 2022 року Ірина говорила: "Я така ж молода дівчина, як будь-яка у Франції чи Іспанії. Ми відрізняємося тільки тим, що на нашому кордоні тоталітарний режим, котрий напав на країну, яку я дуже люблю. Мені подобається подорожувати, але жити я хочу тут. І тому я захищаю свою країну, тому й готова померти, щоб мати волю у своїй країні". 

Президент України Володимир Зеленський висловив співчуття з приводу загибелі медикині. 

«На Харківському напрямку на війні загинула Ірина Цибух – бойовий медик «Госпітальєрів», одна з тих, хто не лише захищав державу, а й робив усе, щоб інші долучалися, тренувалися, вчилися бути ефективними. І в питаннях фронтової медицини, і в питаннях поваги до українських воїнів – у питаннях меморіалізації подвигу українців. Мої співчуття всім побратимам та друзям, усім близьким Ірини, кожному, хто її знав, і кожному, кого вона надихала боротися заради України і здобувати результат заради України. Дуже важливо, щоб її справи та зусилля всіх наших полеглих героїв були продовжені», – сказав він.

А у День Конституції України Президент Володимир Зеленський посмертно удостоїв ордена «За мужність» ІІІ ступеня бойову медикиню «Госпітальєрів» Ірину Цибух. Нагороду отримали її батьки. 

Церемонія прощання з Іриною відбулася 2 червня у Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності в Києві. Провести в останню путь дівчину прийшли рідні, друзі, військові, побратими та сотні небайдужих українців.

Потім церемонія прощання продовжилася у Львові. Служби відбулися у двох львівських церквах. За заповітом загиблої, відбувся парастас та прощання для близького кола у храмі Андрія Первозваного. Під час прощання співали українські пісні, які любила дівчина. За її ж побажанням усі присутні були одягнуті у камуфляж або у вишиванки.

Священник отець Андрій сказав: «Свій патріотизм Ірина Цибух взяла у християнській вірі. Вона змалечку брала дуже активну участь у житті парафії. Події, які організовувалися до релігійних свят і пам’ятних дат, ніколи не обходилися без участі Ірини. Також вона була учасницею театрального гуртка при храмі».

Поховали Ірину на Личаківському кладовищі у Львові.

Незадовго до своєї загибелі «Чека» була гостею відеопроєкту Укрінформу «Станція Краматорськ», де вона, зокрема, говорила про культуру пам’яті, дітей у зоні бойових дій, проживання травми війни тощо.

Вічна пам’ять Героїні!

Фото: Інстаграм yura_tsybukh, Юлія Кочетова, Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics