Пам’яті Володимира Сергієвського (позивний «Ірландець»)

Воював за Україну, щоб "у кожного тут був свій куточок, щоб у кожного тут було майбутнє"

4 липня 2024 року в боях за Україну загинув 31-літній Володимир Сергієвський з позивним «Ірландець». Уродженець міста Лисичанськ Луганської області поліг під Кураховим на Донецькому напрямку.

Володимир 11-річним переїхав із сім’єю до Києва. З 2014 року був учасником АТО, а з початку повномасштабної війни добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

З 2018 року Володимир працював у «Київ Мілітарі Хаб». Опікувався спортивним напрямом, а пізніше перейшов до комунальної організації «Муніципальна охорона». Уже перебуваючи на передовій, «Ірландець» був активним членом Всеукраїнської профспілки спортсменів, працівників сфер фізичної культури і спорту, молодіжної політики та національно-патріотичного виховання. Він очолював спілку ветеранів АТО Дніпровського району столиці і був членом Київської міської молодіжної ради. 

Володимир, який служив у складі 26-ї окремої артилерійської бригади, розповідав у жовтні 2021 року «Вечірньому Києву»: «У 2012 році я тільки звільнився зі строкової служби в армії, а вже у наступному, 2013-му, у країні почались заворушення. Я давав присягу українському народові, тому навіть у такому молодому віці, а мені тоді ще не було й 20, відчував, що маю захищати землю. Спочатку мене усі відмовляли, говорили, що у тебе старенькі батьки, подумай про них, ти в них один. Але після того, як двох знайомих привезли «вантажем 200» до Києва в один тиждень, вирішив: досить, треба їхати».

Володимир в АТО був під Дебальцевим, у Щасті, Станиці Луганській. Воював на сході у 2014-2015 роках. Все пережите не забувалося. Молодий чоловік розповідав: «Війна залишила спогади, які дуже хочу забути, але не можу… Дещо можу згадати лише з побратимами, про дещо й зовсім не говорю».

Фронтовий досвід змінив світогляд Володимира. «Я не хочу лицемірити: до війни вірив у братерство слов’ян і слов’янський дух. Але пережиті події дали чітке усвідомлення, що жодної рівності чи братерства немає, є лише свій до свого по своє, – резюмував у 2021 році. – Наша земля скроплена кров’ю тисячі українців, щоб ми вільно жили тут. Щоб у кожного тут був свій куточок, щоб у кожного тут було майбутнє. І я народився на цій землі, їм з цієї землі, хочу, щоб тут жили мої діти та онуки, хочу прожити життя тут і померти, а тому мушу боронити її, бо вона дорога мені».

Перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну Володимир зазначав, що ветеранська спільнота дуже організована. Ті, хто зі зброєю захищає свою країну, завжди готові прийти на допомогу усім, хто її потребує: демобілізованим, які тільки повернулись; родинам, які втратили на війні близьких; дітям, які залишились сиротами.

«Якщо мій народ обирає шлях боротьби за незалежність, я буду йти поруч, бо не можу зрадити ані своїй присязі на вірність українській землі, ані собі самому», –  казав хороший тато, люблячий чоловік, турботливий син, вірний побратим, надійний друг, справжній Воїн, взірець мужності, патріотизму та незламності, вірний син своєї Батьківщини Володимир Сергієвський із позивним «Ірландець».

Ще 2 липня побратим Ігор Маріо про себе, «Ірландця» і ще кількох захисників писав таке: «Сьогодні наш другий день народження. 02.07.2022 р. ми з побратимами потрапили під ворожий обстріл та дивом залишилися живими.  Інакше ніж Божим втручанням складно пояснити те, що всі, хто був у не броньованому, цивільному бусі вижили та не втратили кінцівки, хоча і зазнали значних травм».

А 4 липня прийшла сумна звістка про те, що Володимир Сергієвський вже на щиті.

Чин відспівування військового відбувся 9 липня у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва, який з благословення Блаженнішого Митрополита Епіфанія звершив митрополит Переяславський і Вишневський Олександр. Далі ходою пошани траурний кортеж рухався до Майдану Незалежності. Військово-прощальний церемоніал відбувся на Алеї Слави на Лісовому кладовищі.

«Володимир Ірландець, ти зібрав сьогодні чималий двіж крутих людей, рідних, близьких... Ти завжди вмів гуртувати навколо себе, мотивувати, надихати... Боляче і тяжко говорити, писати, що «був»... Бо ти залишишся в думках і пам'яті такої кількості близьких тобі по духу, що будеш з нами завжди!», - написала у Фейсбуці Олена Бєлячкова.

Без тата залишилася  маленька донечка, без чоловіка – дружина Валерія.

Будьмо достойні пам'яті тих, хто віддав своє життя за нас.

Герою – Слава!

Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Ірландець, Фейсбук-сторінка Ігор Маріо, Православна церква України