Пам’яті солдата Ігоря Конотопського

Став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення попри хворе серце

Ігор Конотопський народився у селі Чернелів-Руський на Тернопільщині. Навчав дітей і молодь бойовим мистецтвам, займався бізнесом.

- Коли почалася повномасштабна війна, Ігор пішов у військкомат. За пів року до цього він пережив другий інфаркт і стентування, та не міг залишатися вдома. Три дні очікував у черзі під військкоматом, допоки його взяли, – розповідає дружина воїна Людмила.

Пані Людмила добре пам’ятає 24 лютого 2022 року. У них із чоловіком на цей день був заплановий візит до кардіолога.

- Ігор попросив лікаря швидше його відпустити, адже він поспішав у військкомат. Лікар здивовано запитав: «Хіба ви військовий?». На що чоловік обурено відповів: «А щоб захищати країну, треба бути військовим? Якщо всі ми залишатимемося в теплих домівках, хто тоді воюватиме?», – пригадує жінка.

Ігор був активним учасником Помаранчевої революції і Революції Гідності. Займався у тернопільському спортивному клубі «Характерник», був співзасновником школи айкідо.

- Спорт із дитинства став невід’ємною частиною його життя. Він навчався бойовим мистецтвам і передавав ці знання іншим. Ще у 90-х роках разом із кумом Андрієм створили гурток карате при школі у Великих Бірках. У нього було дуже багато вихованців, з якими спілкувався до останнього дня. Багато з них ­– тепер на фронті. Вони телефонували Ігорю, дякували, казали, що спортивна підготовка допомагає долати складнощі на передовій, – розповідає пані Людмила.

Чоловік служив у 105-й бригаді Тероборони. У свої 58 років виконував роботу на рівні з молодими хлопцями, не хотів жодних поблажок через вік чи за станом здоров’я.

- Коли я питала, чи йому важко, він відповідав: «Важко всім, винятків не може бути. Ми всі працюємо заради Перемоги, щоб не довелося нашим внукам закінчувати цю справу і виганяти ворога з нашої землі», – пригадує вона.

Підрозділ Ігоря Конотопського дислокувався на Тернопільщині, Полтавщині, згодом їх перевели на Сумщину.

- Востаннє ми з Ігорем розмовляли на його день народження, 18 серпня. Він розповідав про побратимів, службу. А я зловила себе на думці, що не хочу класти слухавку і питала то про одне, то про інше. Напередодні молодший син із дружиною розповіли нам, що чекають на дитину. Ми так раділи, що станемо дідусем і бабусею. Уявляли, як будемо няньчити маля. Але, на превеликий жаль, Ігор не побачив своєї чудової онучки, – із болем каже жінка.

Ігор Конотопський загинув на Сумщині 19 серпня. За день до цього йому виповнилося 59 років. Осиротіла родина – дружина і двоє синів Юрій і Сашко, а також велика спільнота учнів, для яких він був наставником і прикладом у житті.

- Люди в труну кладуть костюми. Я ж поклала кімоно з синім поясом. Бо знала, що воно для нього означало, – зауважує пані Людмила.

Ігор умів об’єднувати довкола себе молодь. Після його смерті друзі та вдячні учні приїздять до нього на могилу, приходять у гості до його родини. Вихованці дякують, що він змінив їхнє життя, допоміг обрати правильну стежину.

- Особливо не вистачає батька нашим синам, адже Ігор був поруч із ними з народження. Брав із собою у всі поїздки, тренував… У нас була традиція: на День народження кожного члена сім’ї задувати свічки на святковому торті. Навіть якщо ми не були поряд, то робили це по відеозв’язку. Це були такі щасливі миті для всіх нас. Тепер особливо боляче у ці дні …, – зі сльозами на очах розповідає дружина захисника.  

Ігоря Конотопського поховали 24 серпня на кладовищі у селищі Великі Бірки на Тернопільщині. Йому посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернопіль».

Вічна слава і пам’ять Герою!

Фото з сімейного архіву