Олександр Півненко, бригадний генерал, командувач Нацгвардії

В одному із центрів підготовки НГУ зрання стрілянина – тренуються снайпери. Тут також проходять тренування бійці, обладнані вогневі рубежі, є модульні будівлі для особового складу та укриття. Командувача чекаємо в компанії дронарів – вони дбайливо розкладають безпілотники різних типів, зокрема ті, які виготовляють власні майстерні Нацгвардії. Трохи дискутуємо про якість «кухонних» дронів, сходимося на тому, що чим більше дронів, тим краще.

Герой України бригадний генерал Олександр Півненко – командувач молодий, спортивний, у розмові помітно, що береться за справу по-хазяйськи. Показує зразки військової техніки, розповідає про відремонтовані машини. А також генерал розповідає про «гвардійські» хлібопекарні, станції розливу води і польові шпиталі. «Це автономність», – пояснює Олександр Півненко.

На посаді він трохи більше року – був призначений саме на початку липня 2023-го. Помітно, що генерал тримає в голові мільйон справ і при цьому знаходить час, аби зустрітися з батьками бійців і терпляче поспілкуватися з ними. Каже, що сам приймає скарги і відповідає на звернення на своєму Фейсбуці. 

Командувач розповідає, як НГУ стає ефективною і боєздатною структурою в Силах оборони, як долає дефіцит людських ресурсів і планує ротації, куди влаштовують служити бійців після полону та з травмами… І, звісно, які наші перспективи у цій війні.

НА ВСІ РУКИ МАЙСТРИ: СОБІ ДРОНИ РОБЛЯТЬ, А ЧУЖІ – ЗБИВАЮТЬ

- Пане генерале, ви вже рік на посаді – як минув цей час? Якісь особливі труднощі, розчарування були?

- Труднощі завжди є. Основне наше завдання було, окрім фронту, – збільшення спроможностей навчальних центрів. Ми розуміли, що чим більше буде якісно підготовлених військовослужбовців, тим ефективнішими ми будемо на полі бою, тим більше вдасться зберегти особового складу. Раніше півтори тисячі людей могли готувати за один раз, зараз, як мінімум, 5 тисяч одночасно може проходити навчання, і ми цю кількість збільшуємо. Коли я прийшов, було два навчальні центри, ми створили ще один, плюс четвертий у процесі створення. Ми працюємо над підвищенням фахового рівня безпосередньо інструкторів і програм підготовки. Навчання за кордоном також проходять постійно. Близько десяти країн нам у цьому допомагають – мовна підготовка, підготовка штабів, підготовка снайперів.

- Тобто розширюються і закордонні програми?

- За потреби. Десь і зменшуємо, якщо розуміємо, що вже можемо через свої навчальні центри людей готувати. Так краще і швидше, тому що фронт диктує свої умови і нам інколи потрібно діяти швидко, а з-за кордону забрати, наприклад, 300 осіб, оперативно не вийде. На їх навчання виділяються кошти міжнародними партнерами, люди у відрядженні на місяць, два чи три. Це потрібно враховувати і планувати. 

- Рік тому, коли ви стали командувачем, у розпалі була гучна кампанія зі створення у Нацгвардії бригад наступу. Де вони, як себе показали? Які підрозділи формуєте нині?

- Воювати бригадою ефективніше, ніж перекидати туди-сюди ротні чи батальйонні тактичні групи. Це стосується також і підготовки штабів, управління батальйонами, ротами, різними підрозділами забезпечення…  Коли всі свої – робота більш злагоджена і один одного розуміють, як мене розуміли мої комбати з пів слова. Зараз всі сім бригад, про які ви питаєте, виконують завдання на різних напрямках, починаючи із запорізького і закінчуючи харківським (наша «Хартія» зараз там). Позиції не втрачаємо, потихеньку забираємо назад, як от на деяких напрямках на сході. Ми створили тактичну групу, яка об’єднує дві-три бригади, може керувати ними. У Збройних Силах це не новинка, а в Нацгвардії це така перша практика.

І це ефективно. Потрібна якась інформація, допомога в озброєнні, щось згоріло і треба замінити, закінчуються боєприпаси – все відбувається дуже швидко. Якщо командир бригади, наприклад, планує наступати або знає, що противник щось планує, то я видаю зі свого резерву, щоб не було перебоїв. Окрім того, що ми отримуємо для виконання завдань від ЗСУ, у нас завжди є резерв.

- Якщо у вас уже власні майстерні для виготовлення безпілотників з’явилися, то забезпечення, очевидно, вийшло на якийсь новий рівень?

- Спочатку ми отримували дозволи на виробництво у військовій частині таких дронів. Вирішували це на рівні міністерства... Дозволи отримали, і тепер ми маємо змогу державні кошти витрачати на виробництво своїх дронів. FPV, зокрема, ми виготовляємо. Раніше у нас був один окремий підрозділ операторів БПЛА, тепер маємо ще два (окремий підрозділ застосування БПЛА «Крила Омеги» і «Тайфун»). Створили центр управління безпілотних систем, який займається аналізом і застосуванням. Це важливо, щоб мати змогу зберігати, аналізувати і контролювати цю роботу, підвищувати її ефективність.

- А що за артилерійська бригада у вас має бути? Чи вже є?

- Окрема артилерійська бригада за моєю ініціативою була створена, щоб підтримувати на певному напрямку підрозділи Національної гвардії. Ця бригада з «Богданами» на озброєнні (самохідна артилерійська установка українського виробництва і натівського калібру 155 мм, – ред.) – вже непогано себе показала. Дві такі машини на напрямок достатньо, а взагалі у нас буде близько 20 систем. Для потреб Національної гвардії – цілком достатньо. Екіпажі на вісім з них уже готові. Тобто, крім того, що ми виконуємо правоохоронні завдання, ми вміємо і повноцінно воювати, виконувати завдання і для посилення кордону і безпосередньо на лінії зіткнення. Зрозуміло, охорона громадського порядку, охорона важливих державних об’єктів, атомних електростанцій, конвоювання – це теж наші завдання. 

- До слова, про критичну інфраструктуру. Зараз основна мета – відбивати «Шахеди» чи від диверсій її охороняти?

- Основна мета посилювати охорону, забезпечити у разі необхідності оборону, збивати ворожі безпілотники і ракети. Таких контрдиверсійних завдань, як виконує, скажімо, Головне управління розвідки, у нас не було.

Працюємо в єдиній системі Збройних Сил, виконуємо завдання з посилення системи ППО держави. Для цього, звісно, потрібні переносні зенітно-ракетні комплекси або системи типу «Гепард» (німецька зенітна самохідна артилерійська установка, – ред.) – оце дуже дієва зброя. 

- Відчуваєте зараз брак якихось ресурсів? Чого б хотілося більше мати в арсеналі?

- Підготовлених кадрів, розрахунків БПЛА. Людей треба відбирати – аналізувати, хто має які навички, потім готувати… Прийшла людина по мобілізації – проходить у нас п’ять тижнів загальну військову підготовку. Потім направляється, наприклад, у підрозділ БПЛА, там відбувається фахова підготовка і вже потім бійця залучають до виконання завдань.

МОБІЛІЗАЦІЯ, РЕКРУТИНГ, ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ ПІСЛЯ ВАЖКИХ ПОРАНЕНЬ ЧИ ПОЛОНУ

- А як взагалі люди до вас потрапляють – контракт, рекрутинг? Як це у вас працює?

- Є сайт Нацгвардії для рекрутингу, реклама постійна, працюють також самі бригади. А паралельно йде мобілізація – Генштаб теж певний відсоток людей нам надає.

- Але наскільки це ефективно? Ось тільки у квітні ви говорили про нестачу особового складу.

- Зараз загалом у чотири рази збільшилася кількість людей, які йдуть у наші підрозділи. 

- Думаєте – завдяки закону про мобілізацію?

- Збільшилась кількість тих, хто приходить по мобілізації, а також тих, які доєдналися через наш рекрутинг. Зараз і ресурси та ІПСО ворога працюють: мовляв, кидають непідготовлених на фронт тощо. Наші командири розуміють, що підготовка – це найважливіше. Ну, відправили непідготовленого бійця, а він, не дай Боже, загинув або втратив позицію. Потім треба йти підготовленому, щоб ту позицію повернути. Це набагато важче, ніж утримувати. Тому краще не втрачати. І у нас завдяки досвіду командирів і якісній підготовці були наступальні дії майже без втрат: всього один 300-й, а відбивали по 8-9 позицій.

- Добре, в чотири рази, кажете, у вас збільшився потік новобранців. Можливість ротацій тепер є?

- Ротації будуть, але пізніше, тому що всі зараз на фронті. Є також завдання з посилення кордонів, на прифронтових та деокупованих територіях та інші задачі в цьому контексті.

- Але ви можете їх планувати окремо, в межах Нацгвардії?

- Можу, але зараз мова не про ротацію у складі бригад. Ми можемо робити це на рівні батальйонів, ротних груп. Це теж важливо. Ворог намагається проводити активні дії по всій лінії фронту, тому ми повинні мати зосереджені сили, залучаємо наші спецпідрозділи. Довжелезна лінія фронту, активність штурмів, авіаційні удари, але працюємо. І будемо нарощувати наші спроможності, розвиватися, готуватися, вчити командирів. Буде краще.

- Це ви говорите про час, коли інтенсивність бойових дій трохи знизиться?

- Так. Але з нашим сусідом це така собі історія… Ми швидше за все будуватимемо армію і будемо готуватись за зразком, як в Ізраїлі, але з урахуванням своїх національних інтересів, досвіду, зі своїм баченням. Якщо ми хочемо жити як держава і вижити як нація, нам постійно доведеться захищатися.

- Згідно з законом, Нацгвардію наче не для передової створено? Ваше – це охорона критичної інфраструктури, блокпости, патрулі…

- Так, у нас є інші завдання. Але є і великий військовий компонент. І зараз усі складові сил оборони виконують головне завдання – це відсіч збройної агресії. І надалі участь у стабілізаційних заходах на деокупованих територіях – це також завдання для підрозділів Національної гвардії. Але якщо ми можемо створити бригади, які за своєю якістю і кількістю не поступаються механізованим бригадам ЗСУ, то маємо робити все для перемоги над ворогом уже зараз.  

- Знаю про випадки, коли в бригаду «Лють», як-то кажуть, заганяли поліцейських і вони звільнялися, бо не хотіли в штурмовики. Як оцінювати подібне? Чи ви про такі випадки в НГУ чули? Прийшла рознарядка – треба 20 людей в штурмовики, де хочете, там і беріть…

- Ми і так воюємо, навіщо нам ці рознарядки. Бачте, поліція виконувала одні завдання. Тоді почали бригади наступу формувати. Але це не лише піхота чи штурмовики. До речі, зараз у нас у навчальних центрах більш як 800 поліцейських проходять загальновійськову підготовку, проходять злагодження. 

Війна – це завжди важко, дуже важко її сприймати всьому суспільству, тому що це бої, гинуть люди. Я, як колишній спецпризначенець, до цього готувався. У лютому 2022-го ми прибули в частину, зарядилися, поїхали виконувати завдання. Танк стоїть – знесли той танк разом з 30 військовими, які вже на околицях Харкова стояли… А зараз, коли я вже командувач, я постійно спілкуюся з бійцями, з рідними полонених, рідними загиблих, безвісти зниклих військовослужбовців і розумію, які є складні питання в усіх. Йде війна, російські війська продовжують тиснути, треба мати підрозділи, щоб захистити наші міста і людей. Воюють і патрульні, і прикордонники. Головне тут – хороша підготовка і забезпечення.

-  Полонених нацгвардійців, здається, близько 700 наразі вже звільнено. Скільки ще, за вашими оцінками, в полоні?

- 755 повернуто. Багато потрапили у полон у Маріуполі. Тому є ще велика частка «азовців» і бійців інших наших підрозділів, яких ми намагаємося повернути.

- Але в кожній партії на обмін є гвардійці?

- Майже під час кожного обміну вдається повернути наших військовослужбовців. Ми постійно контактуємо і з профільними відомствами, і з рідними. Я завжди підкреслюю, що наше завдання – повернути всіх додому. 

- Ви зустрічаєтеся потім з кимось з тих, кого поміняли?

- Звісно, щоразу. Вони приїжджають в медично-реабілітаційні центри, даємо їм 2-3 дні адаптуватися, спокійно розібратися, всі документи відновити тощо. Ми в першу чергу намагаємося забезпечити повноцінне лікування і реабілітацію. Підрозділи і офіцери соціального супроводу працюють задля розв'язання всіх інших питань соціального захисту, надають інформацію щодо можливості подальшого проходження служби, навчання чи звільнення. Хтось іде на фронт після полону, каже: «Хочу до своїх хлопців, буду воювати».

- А якщо люди з серйозними пораненнями, травмами, ампутаціями, але хочуть служити, є така можливість?

- Служать і вони. В системі МВС і у нас є такі посади. Міністр внутрішніх справ опікується соціальним напрямком. Наприклад, коли людина має каліцтво, або це дружина бійця, що загинув, або й мати. Ми пропонуємо їм можливість працевлаштування на цивільну або навіть військову службу. Ось випадок, у Кривому Розі жінка служить. Боєць загинув, а його дружина тепер у нас служить, пройшла підготовку в навчальному центрі. Щодо тих, хто навіть отримав серйозні травми чи ампутації, – вони мають досвід, вони багато пережили. Дехто проходить службу в підрозділах соціального супроводу, дехто на посадах інструкторів. 

- Ще нагадаю, якщо ми вже говоримо про людей, історію, коли молодого гвардійця – Вадима Бондаренка – суддя Олексій Тандир збив на блокпосту. Вже давненько ця історія тягнеться, ви стежите за розслідуванням, судовим процесом? Не складається враження, що воно затягується? Мені здається, за образу, шкоду Силам оборони відповідальність повинна миттєво «прилітати».

- Так. Стежу, знаю, що обвинуваченому продовжили запобіжний захід до кінця літа. З боку командування військової частини було необхідне сприяння слідству. Увага ЗМІ та суспільства до цього випадку також велика. Тому в першу чергу йдеться про справедливий вирок.

ВОРОГ НЕ ВСЕСИЛЬНИЙ, АЛЕ БІЛЬШЕ РЕСУРСІВ, ДОПОМОГИ ТА КМІТЛИВОСТІ НАМ ЗНАЧНО ДОПОМОЖУТЬ

- Як же вистояти? Вже і про 10 років кажуть, які ще триватиме війна…

- Є напрямки, де ми дуже серйозно розвиваємося, є напрямки – наприклад, боєприпаси, де хотілося б більше. Зараз випробовуємо дрон, який дуже стійкий до РЕБ. На нього кілограм вибухівки можна причепити. І це перспективно, тому що РЕБ розвивається – і наш, і їхній. Постійно треба рухатися, змінюватись знову і знову. Вдосконалювати підготовку, нарощувати логістику, гуртуватися. Так і вистояти.

- Як взагалі оцінюєте ситуацію на фронті?

- Важко. Але ж наступальні можливості противника не безмежні, та й скільки вони зазнають втрат… Я думаю, ще місяць-півтора і вони не зможуть вести активні штурми одразу на багатьох напрямках і стануть в оборону в будь-якому випадку. А нам за цей час потрібно сформувати наші підрозділи, підготувати. Так, це війна…

- Раніше ви говорили – вірите, що рано чи пізно знайдемо діряву ланку в їхній обороні і прорвемо фронт.

- Треба шукати слабкі місця ворога і обходити сильні. Треба адаптуватися, змінювати модель управління, ставити завдання: якщо так не працює – пробувати асиметрично. Але кардинально все не зміниш, на все потрібен час, особливо якщо говорити про системні зміни.

- Як тепер із забезпеченням Нацгвардії?

- Логістичне забезпечення дуже адаптоване до умов війни. Постачання озброєння, боєприпасів, продовольства здійснюється з урахуванням загроз і задля максимально швидкого доставлення, куди потрібно. У нас уже є три власні меблеві цехи, де збираємо меблі для потреб Національної гвардії: столи, стільці, тумбочки, шафи. Збудували швидкозбірні (модульні) казарми, і меблі купувати не потрібно. Є спроможності для виготовлення засобів для фортифікаційних споруд.

- Деякі західні аналітики дійшли висновку, що ситуація з фортифікаціями у нас нарешті покращується. Це так?

- Коли стаєш в оборону, потрібно зариватися і зариватися капітально. Ми на цьому робимо акцент. Ми маємо розуміти, що є лінії оборони, є безпосередньо ті фортифікації, які роблять бійці і наші інженерні підрозділи самостійно. Якщо буде нормально обладнана позиція, то шансів на її виживання набагато більше. А ще потрібні ж запасні позиції. Коли ми вигнали ворога з Харківщини (у 2022-му році), смуга оборони нашої бригади була близько 70 км. Але ми підвозили матеріали, обладнували, укріплювали позиції.

- Роль волонтерів сьогодні як би ви оцінили? Вона зменшується?

- Навпаки. Максимальна, я б сказав, волонтери нам дуже допомагають. Я розумію, що з часом воно трошки просідає – спочатку пік, потім активність знижується, але потім знову буде пік. Є напрямки, які, навпаки, зросли. Зокрема щодо розвитку медичних, реабілітаційних, навчальних центрів, соціальних проєктів.

- Чи існують якісь проєкти щодо автономності військових частин за умов усіх викликів війни?

- Я люблю автономність. Майже в кожній військовій частині є станція розливу води, є хлібопекарні, щоб не було перебоїв з постачанням хліба. Як це траплялося на початку вторгнення, уже не буває. Ми ведемо роботу над оптимізацією сухпаїв (добовий польовий набір продуктів, – ред.) Буде у нас їх 9 видів. Раніше все було в одному великому сухпаї – і сніданок, і обід, і вечеря. Ми розділили: сніданок окремо, обід окремо, вечеря окремо. Часто бійцям потрібен не весь денний набір одразу, вони можуть брати щось одне чи декілька на завдання.Тисяча нових наборів вже пройшла апробацію у військових частинах. Бійці хвалять.  

- А ви якось контролюєте закупівлі, щоб не було зловживань? 

- Кожна військова частина веде закупівлі для себе, є аудит, є відкриті торги, є відповідальність. Не потрібно везти із заходу України на схід продукти, якщо є, наприклад, виробник на Харківщині. Та й масштаби менші. І кожен командир знає, що він відповідає особисто. Також є закупівлі, які здійснюються через бази забезпечення відповідно до законодавства про оборонні та публічні закупівлі. 

- До глобального повернемося. Не прошу прогнозів, бо це дурна справа, але в чому наша надія? У що вірите ви? У рішучу допомогу партнерів, у диво?

- Я вважаю – в будь-якому випадку ми вистоїмо. Потрібно розвиватися, якщо ми будемо постійно на крок попереду і думати про майбутнє, то все буде нормально. Найважливіше, що може бути зараз – це підготовка, розвиток навчальних центрів, закупівлі озброєння, військової техніки, виробництво нашою країною військової техніки, дронів, бронетехніки, засобів ППО, ПЗРК, боєприпасів. Ми працюємо над створенням резервів. Ми вчимося. І наше завдання як військових – мати боєздатні підрозділи, бригади, які здатні ефективно виконувати завдання на фронті, здатні обороняти нашу державу.

Тетяна Негода, Київ

Фото Євгена Котенка