Маркус Райснер, полковник австрійської армії

Полковник служби генерального штабу Австрії Маркус Райснер у своїй країні, напевно, є найвідомішим військовим експертом із питань загарбницької війни РФ проти України. Вже понад два з половиною роки в численних виступах для австрійських, а також і для німецьких ЗМІ та на Youtube-каналі австрійського Бундесгеру він розповідає про триваючу війну, аналізує її головні моменти. За цю інформаційну роботу в листопаді 2022 року Райснер навіть отримав відомчу нагороду "Військовий року".

Він має як практичний досвід служби в елітному підрозділі австрійської армії "Jagdkommando" та участі в закордонних місіях у Боснії, Афганістані, Чаді, ЦАР, Косові та Малі, так і добре розбирається в теорії військової справи. Райснер є автором низки наукових праць, тема його дисертації – "Роботизовані війни". З березня 2024 року він є керівником Інституту підготовки офіцерів Терезіанської військової академії.

Власний кореспондент Укрінформу у Відні розпитав австрійського військового експерта про його бачення нинішнього етапу та майбутніх сценаріїв війни, а також про боротьбу з КАБами, атаки на російські нафтопереробні заводи та аеродроми, використання збройними силами Австрії українського досвіду та інше.

ВИРІШАЛЬНИМ ФАКТОРОМ ДЛЯ НИНІШНЬОЇ ФАЗИ ВІЙНИ Є РЕСУРСИ

- Пане полковнику, чи очікували ви особисто, що Росія здійснить  повномасштабне військове вторгнення в Україну? І коли вам стало зрозуміло, що російський бліцкриг провалився?

- Конфліктом в Україні я почав займатися давно – з 2014 року. У Косові я мав честь під своїм командуванням мати близько 60 українських військовослужбовців, і з ними я провів багато часу. Двоє з них уже загинули. І те, що я побачив у 2014 році, під час вторгнення Росії в Україну, а також те, що дали мені ці розмови, переконало мене в тому, що Росія повернеться.

Тому коли почалося розгортання військ (російських – ред.), мені було відразу зрозуміло, що це не є просто навчаннями, а призведе до нападу. Вразило те – й експерти одностайно це стверджують, – що вторгнення здійснювалося такими незначними силами. І сьогодні ми розуміємо, що тут оцінка ситуації з боку росіян була повністю хибною.

Коли стало зрозуміло, що російський бліцкриг провалився? У березні, коли росіяни почали відходити з-під Києва на Донбас, що стало наслідком неправильного застосування сил. Вони спробували зібрати свої сили на Донбасі й ще раз тут щось зробити, але їм це не вдалося.

- Як би ви схарактеризували нинішній етап війни і які вирішальні фактори зараз визначають її хід?

- Загалом я розділив конфлікт на кілька фаз. Зараз дуже коротко розповім про ці етапи, а потім зосереджуся на останньому, який триває зараз.

Перша фаза – це успіх української оборони. Вона тривала з лютого по березень 2022 року.

Друга фаза – початок війни на виснаження, з квітня по серпень 2022 року.

Третя фаза – українські наступальні операції під Харковом і Херсоном у вересні-жовтні 2022 року.

Четверта фаза – російське зміцнення протягом зими, з листопада 2022 по квітень 2023 року, спроба активізації за допомогою стратегічних авіаударів.

Потім п’ята фаза – невдалий літній наступ українських військ, з травня по жовтень 2023 року.

Далі – перехід до шостої фази, коли Росія спробувала відновити імпульс, з листопада 2023 року по лютий 2024-го, другий російський зимовий наступ.

Зараз відбувся перехід у сьому фазу, нинішній російський літній наступ – у спробу розтягування сил. Цей етап розпочався в березні й триває досі. Його початком фактично став російський наступ на територію північніше Харкова.

Можна розпізнати оперативний намір РФ розтягнути українські Збройні сили. Іншими словами, була зроблена спроба відволікти ЗСУ з Донбасу та забезпечити, щоб там більше не розгорталися резерви. І, на мій погляд, це також призвело до того, що росіянам врешті-решт вдалося прорватися на найближчі українські оборонні позиції, не лише в Очеретиному, а й у низці інших місць.

Крім того, ця фаза також характеризується збільшенням кількості залучених російських військових. Вважається, наразі залучено близько 650 тис. російських солдатів. З них близько 520 тис. перебувають на фронті. Вони намагаються просунутися вперед, передусім на Донбасі.

Вирішальним фактором для цієї сьомої фази є ресурси. Тобто йде війна на виснаження. І треба розуміти: навіть якщо, на перший погляд, на фронті мало що відбувається, насправді перебіг війни продовжується та визначається витратами ресурсів.

- На вашу думку, які тактичні цілі переслідують зараз російські збройні сили?

- Тут слід розрізняти тактичний, оперативний та стратегічний рівні.

На тактичному рівні ми бачимо, що росіяни намагаються зв'язати українців по всьому фронту, де це можливо. Це означає утримання розгорнутих сил у безпосередньому контакті, щоб вони не були мобільними і доступними.

На оперативному рівні метою росіян є розтягнути українців у застосуванні їхніх сил. Це було дуже чітко видно на прикладі сьомої фази, тобто застосування військ північніше Харкова. Метою було не просунутися до самого Харкова, а примусити Україну перекинути цінні резерви та сили в цей район.

І на стратегічному рівні метою є виснажити Україну за допомогою повітряних ударів по критично важливих об'єктах інфраструктури. Тобто насправді ми маємо справу з війною на виснаження.

- А як ви оцінюєте тактику українських захисників, які намагаються зупинити і сповільнити цей російський наступ на Харківському напрямку?

- Україна намагається атакувати лінії постачання за російськими фронтовими позиціями, включаючи ті, що знаходяться на російській території. І тут тактика України, за підтримки Заходу та відповідних західних систем озброєнь, полягає в тому, щоб порушити ці лінії постачання, а також атакувати ті аеродроми, з яких росіяни намагаються здійснювати удари своїми бойовими літаками з використання керованих авіабомб. Мета українських захисників – зупинити наступ росіян і перешкодити його продовженню.

ІЗ ВИНИЩУВАЧАМИ F-16 ЗСУ ЗМОЖУТЬ ЗМІНИТИ ДИСТАНЦІЮ, НА ЯКІЙ РОСІЙСЬКІ ЛІТАКИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПЛАНЕРНІ БОМБИ, НА НЕВИГІДНУ

- Російські КАБи становлять велику загрозу для українських Збройних сил та цивільної інфраструктури. Які стратегії або технології, на вашу думку, можна було б розробити або вдосконалити, щоб мінімізувати вплив і використання керованих авіабомб Росією? Як Україна могла б більш ефективно протидіяти цьому типу загрози?

- Основним засобом боротьби із застосуванням таких планерних бомб є масована, активна та пасивна протиповітряна оборона. Що я маю на увазі під масованою? Це означає не просто розміщення окремих батарей тут і там, а масоване використання батарей різних типів – середньої, а також і великої дальності. Все це в поєднанні з радарами для раннього виявлення відноситься до пасивної протиповітряної оборони.

Якщо поглянути на зобов'язання, взяті на саміті НАТО, то можна припустити, що незабаром в Україні буде розгорнуто близько 7 батарей Patriot, тобто систем великої дальності, а також близько 30 систем середньої дальності. З моєї точки зору, Україні насправді потрібно в чотири рази більше. Іншими словами, їй потрібно щонайменше 25 систем Patriot та близько 100 комплексів середньої дальності. Це лише для так званої пасивної протиповітряної оборони, і все це має бути підкріплено відповідними системами раннього виявлення, тобто радіолокаційними системами.

Активний компонент ППО, на мій погляд, – це застосування українських Повітряних сил. І тут, звичайно, великі сподівання зараз покладаються на можливу поставку F-16, що дасть змогу, з використанням відповідного озброєння класу "повітря-повітря", фактично змінити дистанцію, на якій зараз російські бойові літаки застосовують планерні бомби, на невигідну для росіян. Це змусить їх відступити ще далі у свій повітряний простір через активну протиповітряну оборону України, в даному випадку – застосування винищувальної авіації.

Якщо ж Україні не вдасться створити цю масовану активну та пасивну протиповітряну оборону, то буде дуже і дуже складно, тому що Росія зможе поступово нарощувати цей тип війни завдяки своїм ресурсам та за підтримки союзників.

І це видно на прикладі застосування одних лише планерних бомб. Президент Зеленський нещодавно зазначав, що щотижня скидається 800 керованих авіабомб. Це – понад 100 бомб на день. І це також можна побачити в російських соцмережах – майже щодня з'являються десятки нових відео, на яких видно, як застосовуються планерні бомби. Проблема також полягає в тому, що ці бомби стають усе більшими. Зараз уже є навіть ФАБ з УМПК вагою 3000 кілограмів, яка може просто знищити  середньостатистичний український ротний чи взводний опорний пункт. І це, звичайно, велика проблема.

У ВІЙНІ НА ВИСНАЖЕННЯ СИТУАЦІЮ ЗМІНЮЮТЬ НЕ ОКРЕМІ ТОЧКОВІ УДАРИ, А МАСОВАНІ АТАКИ

- Президент України наголошував, що для ефективної боротьби із загрозою, яку становлять російські бомби та ракети, необхідно знищувати російські бомбардувальники безпосередньо на їхніх аеродромах. Для цього потрібна зброя великої дальності, а також послаблення обмежень на використання західних озброєнь. Чи може це бути рішенням?

- Окрім активної та пасивної протиповітряної оборони, яку Україна може застосувати, існує ще один підхід – практично запобігти самому старту цих бойових літаків. А тут уже мова йде про відповідні системи озброєння великої дальності, які можуть вражати ці стартові позиції в самій Росії.

Однак, очевидно, що є обмеження на використання цієї зброї. Україна намагається обійти це шляхом застосування безпілотників для атак на нафтопереробні заводи або аеродроми російської авіації. Але ефект можливий тільки тоді, коли ці обмеження будуть подолані. Лише тоді можливі результати, здатні змінити ситуацію.

У війні на виснаження не окремі точкові удари з високою точністю змінюють ситуацію. Потрібні масовані атаки, численні удари з високою інтенсивністю та протягом певного часу, щоб справді зламати супротивника.

Основна проблема, з якою тут зіткнулася Україна, полягає в тому, що хоча їй і постачаються високоякісні та високоточні системи озброєння від Заходу, вона не може використовувати їх тією мірою та в тому масштабі, щоб здійснити суттєвий вплив на російську сторону.

І на мою думку, справа тут у тім, що США насправді не зацікавлені в тому, щоб знищити Росію або змусити її капітулювати, а хочуть поставити її на місце. Це часто повторюється в самих Сполучених Штатах: не "знищити Росію", а "стримувати Росію". І це також видно на багатьох прикладах, зокрема, кількості поставлених систем озброєнь. Згадайте системи HIMARS, які продемонстрували велику ефективність. Тоді Україна хотіла отримати 300 одиниць, але поки що отримала трохи менше 48. Згадайте про затримку поставок F-16, про обмеження на застосування ATACMS.

Крім того, США дали зрозуміти, що атаки на нафтопереробні заводи не зовсім позитивно сприймаються, оскільки це може призвести до дефіциту ресурсів на світових ринках і так далі, й так далі.

Тобто, хоч як це трагічно, але доводиться констатувати, що таке "варіння жаби" (американська стратегія "Boiling the Frog" – ред.), як я це називаю, у цьому завжди проявляється.

- А як ви оцінюєте ефективність атак безпілотників на нафтопереробні заводи в Росії?

- Тут чітко простежується стратегічна спроба України знищити або принаймні пошкодити важливу ресурсну основу росіян. Оскільки продаж нафтопродуктів дає Росії змогу постійно отримувати гроші, Україна намагається на стратегічному рівні позбавити основи цю воєнну економіку РФ.

Припускається, що атаки, які були здійснені до цього часу, скоротили російське виробництва на 5-10%. Але, як я вже зазначав, 5-10% не є критичними. Для досягнення реального ефекту потрібно більше інтенсивних масованих атак, щоб дійсно завдати економічної шкоди Росії та позбавити її ресурсів, необхідних для продовження війни на фронті в Україні.

- Зараз уже розпочинається постачання літаків F-16 в Україну. Як застосування цих винищувачів може змінити хід війни?

- Одна система озброєнь сама по собі не змінює хід війни. Так само й F-16 не є якимось "вундерваффе" (диво-зброєю). Потрібно завжди розглядати F-16 у поєднанні з поставленим озброєнням класу "повітря-повітря" та "повітря-земля", і це все має бути забезпечено відповідною логістикою. В Україні також має бути ряд аеродромів, щоб ці винищувачі F-16 могли перебазовуватися та не бути одразу виявленими росіянами.

Проте ця поставка – важлива, тому що вона є внеском у стратегічний захист критично важливої інфраструктури України. Згадайте, що я говорив раніше про активну і пасивну протиповітряну оборону, де F-16 є частиною активної ППО.

Іншими словами, тут можна досягти двох речей. Перша – це захист критичної інфраструктури, тобто зменшення кількості стратегічних повітряних атак Росії в глибині України. Але інша – це також можливе відтиснення російської бойової авіації вглиб Росії і, таким чином, зменшення використання Росією керованих авіабомб.

Це ті дві великі надії, які покладаються на застосування F-16.

- На вашу думку, які конкретні види військової допомоги були найбільш ефективними і як можна було б оптимізувати західну підтримку, щоб краще задовольнити потреби Збройних сил України?

- Справді, окремі системи озброєнь виділяються тим, що вони мали потрібний ефект у правильний час. Думаю, як приклади можна навести постачання систем HIMARS, використання касетних боєприпасів, зрештою, ATACMS та безпілотні морські дрони.

Але тут важливо розуміти, що в умовах війни на виснаження, коли не вдається швидко прийняти рішення, противник завжди має змогу пристосуватися до відповідних обставин. Іншими словами, було видно, що Росія змогла адаптуватися до застосування HIMARS. Наприклад, децентралізувавши свою логістику, а також використовуючи засоби радіоелектронної боротьби та глушіння ракет GMLRS, випущених HIMARS. Те ж саме стосується і застосування касетних боєприпасів та ATACMS. Вони були успішно застосовані проти аеродромів та систем ППО російських повітряно-космічних сил, але можна побачити, що Росія вже змогла швидко адаптуватися.

Іншими словами, потрібне масоване застосування. А це означає, що за короткий проміжок часу, протягом 14 днів, майже щодня, потрібно завдати потужних ударів, щоб сильно вразити ворога та змусити відступити.

І тут перед Україною постають два виклики. Перший – це наявність і кількість цих систем озброєнь. І другий – це обмеження, накладені союзниками. У цьому конкретному випадку – Сполученими Штатами, які мають суттєвий вплив на ситуацію.

МИ ПЕРЕЖИВАЄМО СПРАВЖНЮ РЕВОЛЮЦІЮ У ВЕДЕННІ ВІЙНИ

- Чи вважаєте ви, що використання безпілотників у російсько-українській війні та широкомасштабне застосування таких технологій суттєво змінить майбутні війни та оперативне мистецтво? Які розробки в галузі безпілотних технологій можуть ще більше змінити війну?

- Тут я би хотів послатися на статтю генерала Залужного, яку він написав незадовго перед звільненням. На мій погляд, він досить точно описав те, що ми завжди в теорії називали так званим "скляним полем бою" ("gläserne Gefechtsfeld"), яке в майбутньому дійсно існуватиме.

Що я маю на увазі? Завдяки одночасному використанню десятків тисяч дронів на полі бою кожен може спостерігати за іншим. Це можна порівняти з Першою світовою війною – тоді колючий дріт та кулемети призвели до патової ситуації, з якої вдалося вийти з появою танків. А зараз використання такої кількості безпілотників означає – кожен знає, що робить інший, і більше неможливо маневрувати чи здійснювати підготовчі заходи. І тепер це потрібно подолати.

Як сказав генерал Залужний, потрібно щось на зразок винаходу, подібного до китайського чорного пороху, що дасть змогу опанувати електромагнітне поле. Тобто потрібно досягти прориву в тій сфері, де відбувається радіозв'язок з безпілотниками.

Але також очевидно, що дрони зараз є визначальними для ведення війни. Ми бачимо широке розмаїття систем – на воді, на суші, в повітрі, в інших сферах, таких як космос.

І це має вирішальне значення, якщо пригадати, що ми неодноразово переживали події в історії військової справи, які порівнювали з революціями. Наразі ведуться дискусії, чи переживаємо ми еволюцію у веденні війни чи революцію? Я переконаний, що ми переживаємо справжню революцію, тому що ці системи зараз мають суттєвий вплив на спосіб ведення війни.

Видно, що ЗСУ насправді багато чому навчилися за короткий проміжок часу, в той час як західні збройні сили дивляться на ці події з подивом і поки що не зробили жодних висновків, які б проявилися в структурних змінах або в закупівлях для власних потреб.

- А що ви думаєте про адаптивність Збройних сил України? Вони отримали вражаюче різноманіття різних видів озброєння та військової техніки, що ускладнює опанування всіх цих систем у короткий термін.

- Думаю, що ми повинні абсолютно чітко розуміти одну річ. Якщо поглянути на боротьбу українських Збройних сил протягом останніх семи фаз, як я їх представив, то вони вже написали військову історію своїми досягненням. Про це треба чітко говорити.

По-перше, звичайно, завдяки відповідній підготовці до можливого конфлікту, коли Україна завжди говорила, що росіяни спробують знову, хоча Захід казав: ні, ні, ви суттєво помиляєтесь. Але було глибоке переконання, що Росія не заспокоїться, і що після захоплення Криму та вторгнення на схід України вона повернеться по нові території. І це справді так і сталося.

Тобто, можна сказати, що Україна змогла трансформувати свої Збройні сили – а ви знаєте, яким був стан ЗСУ до 2014 року – за дуже короткий проміжок часу та підготувати їх до боротьби проти переважаючого супротивника.

Окрім цього, те, що постачалося Україні, часто було "латанням дірок". Відбувалися великі політичні дискусії про те, коли надавати те чи інше обладнання, в яких обсягах і так далі. І ці затримки неодноразово призводили до того, що Україна не отримувала те, що могло би мати вирішальне практичне значення, коли їй це було найбільш потрібно.

Можна пригадати, наприклад, літній наступ минулого року, на який покладалося багато надій. Україна втратила місяці через процес прийняття політичних рішень щодо постачання систем. Потім були ще додаткові фактори, як, наприклад, витік через Discord – коли американський солдат оприлюднив інформацію, яка фактично дала Росії повне уявлення про ситуацію. І все це призвело до того, що коли наступ почався, то українські війська фактично потрапили прямо в пастку росіян.

Ще треба розуміти, що початкові успіхи України були досягнуті завдяки добре підготовленим кадрам. Але багато із цих кадрових військових уже поранені або загинули. І зараз солдатів, яких відправляють на фронт, часто треба навчити протягом дуже короткого терміну. А це, звичайно, важко зробити у випадку складних систем озброєння. Наприклад, порівняйте український Т-64 "Булат" з Leopard 2A6. Не сприймайте це зневажливо, але це як "Лада Тайга" і "Тесла".

НАЙБІЛЬШ УСПІШНІ ОПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ – ОБОРОНА КИЄВА, КОНТРНАСТУП НА ХАРКІВЩИНІ ТА ОЧИЩЕННЯ ЧОРНОГО МОРЯ

- Чи є певні військові операції або стратегічні заходи Збройних сил України, які ви б хотіли виокремити?

- Так, є такі. Я хотів би підкреслити три з них, що стосуються застосування ЗСУ. По-перше, успішна оборона Києва. Як відомо, це було надзвичайно важливо для України в той час. І до сьогодні лишається популярним висловом: ми вигнали росіян із Києва, і це означає, що ми також звільнимо решту України.

По-друге, військова операція під Харковом, де завдяки принципу несподіванки та обману, а також тому, що російські збройні сили на той момент були розтягнуті, вдалося здійснити швидкий прорив.

Третій військовий елемент, який я хотів би згадати у цьому зв’язку, – це зачищення Україною західної частини Чорного моря, що можна вважати абсолютним успіхом, адже це дало Україні змогу принаймні частково відновити свої зернові коридори.

Як четвертий елемент, але який не стосується безпосередньо застосування військ, я б виділив операції в інформаційному просторі. Утім, тут є негативне зауваження: проблема полягає в тому – і я постійно про це говорю, – що нам потрібна об'єктивна оцінка ситуації. Звичайно, мета України – представити свої дії таким чином, щоб Захід, зокрема, відчував, що є сенс продовжувати підтримувати Україну. Однак, на мою думку, також важливо передати момент, коли потрібно чітко сказати: так, нам зараз дійсно необхідна ваша підтримка, тому що інакше нам справді буде важко.

Тобто інформаційні заходи для підняття бойового духу та отримання стратегічної підтримки є важливими, але не до того рівня, коли у Заходу з'явиться відчуття, що Україна впорається й сама.

АВСТРІЙСЬКА КОНЦЕПЦІЯ 1980-1990 РОКІВ ПРОТИ ВТОРГНЕННЯ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК ПІДТВЕРДИЛА СВОЮ АКТУАЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

- Як ви оцінюєте здатність австрійських збройних сил виконувати свої завдання з оборони держави в нинішньому міжнародному середовищі?

- Наразі як обмежену. Чому? Як і багато інших країн, ми стали жертвою так званих "мирних дивідендів". Ми масово роззброювали наші збройні сили після закінчення "холодної війни". І зараз ми намагаємося переозброїти наші збройні сили.

В останні роки було розпочато ряд дуже важливих програм закупівель. І тому ми оптимістично налаштовані, що у найближчі роки зможемо виконувати те, що передбачено нашою конституцією, якщо тільки ресурси будуть і надалі надаватися.

- Які уроки винесло австрійське військо з війни Росії проти України?

- Є ціла низка уроків на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях.

Я б сказав, що найважливіше – це бути повністю готовими. Очевидно, що у 2014 році Україна болісно усвідомила важливість підготовки до майбутньої війни і протягом восьми років активно готувалася. І це, по суті, стало основою її успіху. Для нас це також актуально: ми повинні підтримувати наші збройні сили в такому стані готовності, використовуючи комплексний підхід, щоб бути підготовленими до можливих конфліктів.

І також цікаво, як на мене, що старі концепції цілком себе виправдали. До 1980-1990-х років австрійські збройні сили мали так звану концепцію "просторової оборони" (Raumverteidigung). Ідея полягала в тому, щоб у разі можливого вторгнення радянських військ пропустити їх углиб і потім атакувати їхні лінії постачання. Ми називали це тоді "мисливським боєм" (Jagdkampf).

Якщо поглянути на успіх української оборони на початку війни, то можна побачити, що ця концепція "Jagdkampf" була дуже успішно використана в районі Києва та на північ і схід від нього, шляхом застосування військ територіальної оборони, але насамперед – українських спецпідрозділів.

- Якою мірою нинішня російсько-українська війна інтегрована в підготовку австрійських офіцерів у Терезіанській військовій академії? Чи включені конкретні елементи військової стратегії та тактики ЗСУ в навчальну програму, і якщо так, то які саме аспекти?

- Так, і я цим трохи пишаюся. Це, напевно, одна з причин, через яку я став відомим. З 2014 року ми дуже інтенсивно вивчали хід війни. Ми також використовували симулятори – у нас є власні симуляційні установки – для відтворення певних бойових дій.

Ви, напевно, знаєте про Зеленопілля, коли дві українські механізовані бригади на відкритій місцевості були атаковані російськими військами з артилерії, що стріляла з російської території. Ми детально вивчали цю ситуацію і намагалися зробити висновки. Тоді багато хто сміявся з нас, але факт залишається фактом: ми інтегрували ці знання в нашу підготовку дуже рано і змогли дуже швидко зробити важливі висновки в нашій системі зв’язку. 

Це все лишається частиною навчального процесу. Як керівник інституту, відповідальний за два курси, я регулярно проводжу заняття і включаю до них питання щодо тактичного, оперативного і стратегічного рівнів, і чого можна навчитися, коли переважаючий противник атакує малу країну або, здавалося б, слабшу країну, і які висновки з цього можна зробити.

У ВІЙНІ НА ВИСНАЖЕННЯ МОЖНА ВИСТОЯТИ ЛИШЕ РАЗОМ ІЗ СОЮЗНИКАМИ

- Які ваші прогнози щодо перебігу війни? Які сценарії ви вважаєте зараз найбільш вірогідними?

- На мій погляд, є три варіанти розвитку подій. І всі три варіанти залежать від того, наскільки активно Захід підтримуватиме Україну. Чому? Україна зараз має дуже обмежені можливості забезпечити і стійкі поставки до Збройних сил за рахунок власного військово-промислового комплексу, і населення. Іншими словами, все залежить від ресурсів, які Захід надає Україні, як військових, так і цивільних.

Перший сценарій – це коли Україна проривається, росіяни зазнають краху, і ми повертаємося до ситуації, яка існувала на початок 1990-х років. Імовірність цього на даний момент низька. Чому? Через величезний тиск росіян по всьому фронту.

Другий сценарій: росіяни прориваються, Україна зазнає краху, і росіяни стоять фактично під Львовом. Імовірність цього теж низька, але трішки вища, ніж у випадку першого сценарію. Чому? Тому що у російської сторони також немає ресурсів і можливостей для такого масштабного прориву. Проте цілком можливо, що росіяни будуть використовувати вже здійснені прориви або вторгнення.

Це підводить нас до третього сценарію, який фактично є своєрідним замороженням конфлікту. Іншими словами, буде якесь перемир'я. Але це можливо лише за умови, якщо обидві сторони вбачатимуть у цьому сенс. На даний момент ми поки не бачимо такої ситуації в ході війни, коли обидві сторони визнають це доцільним, хоча, на мою думку, вже видно деякі сигнали. Згадайте, що нещодавно Президент Зеленський зауважив, що Росія повинна бути присутня на наступній мирній конференції. Це може бути початком зондування можливостей для переговорів.

- Пане полковнику, дуже дякую за це інтерв'ю та компетентні відповіді на всі мої запитання.

- Можливо, на завершення – ще кілька слів від мене. Перше і найважливіше, що я вважаю за потрібне сказати, – це те, що я в жодному випадку не хочу читати лекції чи роздавати поради.

На моє переконання, важливо розуміти, і це другий момент, – що Україна вже вписала себе в історію. І це не можна буде стерти. Це – факт. Оборонний успіх, якого насправді досягла Україна, є історичним фактом. Про це будуть написані сотні книг.

Звичайно, це не означає, що Україна зараз стоїть на порозі перемоги. Можливо, буде досягнуто компроміс через нестачу ресурсів у цій виснажливій війні.

Але не забуваймо, що Німеччина також була розділена протягом багатьох десятиліть, поки, зрештою, не возз’єдналася. Жодним чином не намагаючись передбачити майбутнє, я хочу лише підкреслити, що історія – це не сьогодення, а низка подій, які відбулися в минулому і які ще стануться в майбутньому. Тобто потрібно завжди дивитися з історичної перспективи.

І останній момент, який також важливий, – у війні на виснаження, яка потребує багато ресурсів, можна вистояти лише разом із союзниками. З хорошими союзниками. І Україна має тут проблему – її успіх залежить не від власної волі, а фактично від волі тих, хто її підтримує. У військовій справі це називається "центр тяжіння". Навіть якщо Україна продовжуватиме далі хоробро битися, вона зможе досягти своєї мети лише за умови, що Захід продовжуватиме підтримувати Україну. В іншому випадку буде важко.

Але це також те, що можна побачити в історичному контексті. Можливо, буде якийсь проміжний період, що триватиме кілька десятиліть, допоки не відбудеться наступний ключовий етап розвитку.

І тут важливо розуміти, що ця ситуація означає для Росії в довгостроковій перспективі зростання ізоляції і так далі.

Підсумовуючи, ми переживаємо історичні події, і більшість людей цього не усвідомлюють. Ніхто не може сказати, яке рішення було правильним, а яке – ні. Це зможуть оцінити лише історики в ретроспективі.

Василь Короткий, Відень

Фото: milak.at, Österreichisches Bundesheer, militaeraktuell.at та надані Маркусом Райснером