Пам’яті телеоператора, старшого солдата Володимира Чернишова

Цукерки у кишенях та посмішка - те, що згадують всі, хто знав Володимира

Він завжди ділився добром та хорошим настроєм. Навчав дітей відеозйомці та фотомистецтву, працював на телебаченні у Кропивницькому. Загинув на Донеччині на початку серпня 2024 року.

Володимир народився 22 березня 1971 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №32 та Центральноукраїнському національному технічному університеті. Працював відеооператором у молодіжному клубі «Олімпія», пізніше у медіа: телеканали «TV-Центр», «Вітер», TTV, «Інтер». З 2001 року Володимир Миколайович працював керівником гуртка відеооператорів у центрі естетичного виховання «Натхнення» у Кібернетико-технічному коледжі. Він ділився з вихованцями своїм досвідом, брав з ними участь у багатьох конкурсах різних рівнів та виборював призові місця.

З 2013 року Володимир разом із центром «Натхнення» перейшов до ліцею «Максимум» і працював керівником фотогуртка. За цей час гуртківці реалізували цікаві фотопроєкти, відзначені на всеукраїнському рівні. Він був справжнім професіоналом, закоханим у свою справу. Робив все щиро та легко. З ним було цікаво і дітям, і дорослим.

«Наш Вовчик.... З сумом повідомляємо, що на війні з Росією загинув наш колега Володимир Миколайович Чернишов. Мозок відмовляється в це вірити. Найдобріша, найвеселіша, найпорядніша людина. Так коротко можна про нього сказати. Він бачив світ через обʼєктив. Намагався це робити креативно, правдиво, легко. У нашому центрі естетичного виховання «Натхнення» він працював з 2001 року по 2022 рік. З ним було цікаво і студентам, і дітям, і дорослим. Весь відеоархів «Натхнення» - це просто памʼятник нашому колезі. Він завжди був усміхнений, з цукерками в кишені. А ще він приходив на допомогу всім, хто звертається до нього, завжди був готовий до зйомок, навіть у неробочий час. Нам здавалося, що його знає пів міста. Він співпрацював з багатьма телеканалами, але завжди вважав наш центр другою домівкою», - так згадали Володимира на Фейсбук-сторінці центру «Натхнення» ліцею «Максимум».

Фотокореспондент Ігор Філіпенко у коментарі Укрінформу поділився спогадами про колегу: «З Володимиром я знайомий був дуже багато років, приблизно 20-25. Я з ним перетинався, коли він ще на “TV-Центрі" працював, була у нас така телерадіокомпанія. Він там телеоператором був. Дуже компанійський, від нього завжди віяло теплом. За будь-яких обставин він був завжди позитивно налаштованим, від нього прямо передавалося це відчуття. Підходиш до нього, каже: "Зі святом!». З яким святом, я й сам не завжди знав, а він починав розповідати, що за свято у цей день. Тобто він стежив за цим, старався всіх привітати, просто для приємних емоцій. Це було дуже невимушено і душевно. Він працював і на регіональних телеканалах, і для всеукраїнських, був у медійній сфері багато років. Був фахівцем, який добре знав свою справу і з ним завжди було приємно працювати. Ми часто перетиналися на якихось заходах, то він завжди пропонував свою допомогу. І завжди відгукувався, якщо його просили допомогти. Для цього він і у вихідні міг вийти. Він, можна сказати, жив для людей. Дуже шкода, що таку людину вбили рашисти».

Завідувачка центру естетичного виховання «Натхнення» Світлана Хлопотіна під час прощання з воїном також згадала його вміння допомогти всім та дарувати хороший настрій.

«Я дотепер здивована, як людина встигала відгукуватися на безліч прохань друзів, сусідів, знайомих, колег, як людина віддавала себе всім нам. Ми прекрасно знаємо, як багато людей у нашому місті будуть підіймати свої фотоальбоми, відео та згадувати, як Володимир Миколайович посміхався та кукурікав, аби тільки з'явилася у вас посмішка, аби ви мали гарний настрій. А ще я хочу відзначити його професіоналізм як відеооператора. Ми готували з ним безліч конкурсних фільмів і він був надзвичайно вимогливим до якості своєї роботи. Я його бачила повністю серйозним та зосередженим хіба що тільки під час монтажу. Остання наша з ним розмова відбулася 1 серпня. Він був трохи розгубленим. Це було пізно ввечері. Він казав: “Я зроблю все, щоб нікому не було за мене соромно”. Ви уявляєте, як жила людина? Він жив для всіх нас».

З початком вторгнення Росії в Україну Володимир допомагав людям, які цього потребували - довгий час чергував у центрі допомоги біженцям. У червні 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив на посаді старшого стрільця-оператора.

Володимир Чернишов загинув 4 серпня 2024 року біля Новоселівки Першої Покровського району Донецької області під час виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України.

Попрощалися з воїном у Кропивницькому 13 серпня. Під час прощання багато хто з присутніх мав з собою цукерки та ділився ними. Не тому, що так годиться, а тому, що цукерки для всіх завжди мав у кишенях Володимир.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Чернишов, Ігор Філіпенко, Суспільне.Кропивницький, Кропивницька міська рада