«Цезар» і «запорожці»: запальний тандем

Гасло артилеристів «Запорізької Січі»: «Не сперечаємося – ставимо крапку». Французькі гармати «Цезар» допомагають увиразнювати «крапки»

Фотокореспондент Укрінформу побував на позиціях 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на Донеччині. Побачив, як вправно запорізькі артилеристи працюють по окупантах іноземною технікою. А також дізнався, що потрібно удосконалити українським зброярам і які яскраві моменти роботи арти не зловиш у фотооб’єктив.

РОЗУМНИЙ, ПОТУЖНИЙ І НЕПЕРЕБІРЛИВИЙ

Для мене як для запоріжця ця поїздка до військових дуже особиста.

Усі роки, що працюю фотокором, я знімав 55-ту окрему артилерійську бригаду «Запорізька Січ»: урочисті заходи, навчальні стрільби, повернення військовослужбовців із зони АТО, вручення артилеристам червоних беретів…

А сьогодні, на запрошення колишнього колеги з газетного ремесла (зараз – офіцера управління бригади), їду знайомитись із роботою артилеристів на найтривожнішій ділянці фронту біля Покровська. Везу Андрію величезний кавун із запорізького ринку.

Зустрілись, швидко вітаємось, вручаю кавун і застрибую до машини артилеристів. Ми поспішаємо до вогневої позиції, де вже стоїть наш «Цезар». Поки їдемо, розмовляю з офіцером Миколою про його службу, бригаду та знамениту французьку гармату. Служить Микола з 2020 року, випустився з Національної академії сухопутних військ і прийшов по розподілу в 55-ку.

Каже, що 55-та ОАБр «Запорізька Січ» ­ дуже потужна бригада. Коли на напрямку працює 55-ка, ніхто не почує від піхоти: «Ми заходимо на позиції без підтримки арти».

- Ми працюємо 24 на 7, не зупиняючись. Ми той підрозділ, який першим познайомився з САУ “Caesar”: у квітні 2022-го, пройшовши навчання у Франції, отримали шість гармат, які заїхали в Україну. Техніка нами була опанована швидко, хоча колісна база була і незвична, ми раніше з такою не стикалися. Але дуже швидко у подальшій роботі ми відчули усі переваги “Цезаря”: швидкість, маневреність та швидкострільність. Система наведення у цій гарматі повністю автоматизована за допомогою комп`ютерних блоків управління. Тобто ввів у калькулятор координати цілі – і сам “Цезар” визначає, де він перебуває, обраховує всі установки. Тобі залишається тільки натиснути кнопку пострілу, все! Йому потрібно не більше п`яти хвилин, щоб відкрити вогонь у будь-якому напрямку будь-яким снарядом. Всі натовські снаряди, які є, в “Цезарі” можна використовувати: від найкоротшого до найдалекобійнішого. Сорок кілометрів – максимальна дальність стрільби звичайним осколково-фугасним снарядом. Не кожна гармата використовує усі снаряди, не всі стволи це витримують. У французького “Цезаря” все працює як швейцарський годинник.

- А кажуть, що “Богдана” – це гордість українських зброярів.

- Ми стикалися із її найпершою модифікацією при звільненні острова Зміїний, коли вона в Україні була єдина. Діяла вона, потім приїхали ми і “Цезарями” допрацювали Зміїний до «жеста доброї волі» від російських окупантів. Зараз українську САУ доробили. Якби ще додати систему автоматизації і систему прив`язки, то “Богдану” можна було би порівнювати з “Цезарем”. Можливо, це була б найкраща самохідна колісна гармата у світі. Треба зовсім трошки допрацювати. Але і зараз можна казати, що “Богдана” – гордість України.

БАГАТОТОННА «СНАЙПЕРКА» В КУЩАХ

Тим часом ми доїхали, загнали пікап під дерева і далі вздовж посадки попрямували пішки. Раптово із зелені дерев вийшов незнайомий боєць й повідомив, що ми на місці. “Цезаря”, який стояв за три метри, з ґрунтової дороги побачити було неможливо.

- Командир гармати, – представився військовий, як з’ясувалося, теж Андрій.

Він запросив нас у гущавину дерев, де під маскувальною сіткою спокійно і навіть велично відпочивав “Цезар”.

- Роботи зараз безліч. Разом у групі з мотопіхотними і піхотними бригадами утримуємо певні ділянки фронту, – відразу перейшов до справи Андрій.

Сам він із Волинської області, воює шостий рік. До армії був кухарем, але попав на “срочку” в 55-ту бригаду, та так і залишився в ній. Неодружений, до цього ще не дійшло – каже, вже після перемоги, і має надію, що це зовсім скоро.

- Війська рф намагаються просуватися, ми їх стримуємо, надаємо допомогу піхоті. Два роки працюю на цій гарматі, до неї був “Гіацинт-Б” та Д-20. Різниця між самохідною й причіпною гарматами дуже велика. Спочатку було незвично, але згодом стала як рідна, – каже командир гармати.

Він називає “Цезар” “снайперською гвинтівкою” і стверджує, що з ним по точності й швидкості стрільби не зрівняється жодна артилерійська система – ні радянська, ні натовська.

- Ми стоїмо в спеціально підготовлених місцях. Далі чи від командира дивізіону, чи від корегувальника з командного пункту приходять мені координати цілі. Я вираховую їх, вводжу в комп`ютер, і рушаємо на ціль. Займаємо вогневу позицію і відкриваємо вогонь. Якщо необхідно, корегувальник корегує мене, куди точніше робити постріл.

Іноді стріляємо під “птичку” (розвідувальний дрон, – ред.), іноді, як зараз, без. Є банк планових цілей: в різні дні повітряна розвідка виявляє різні “жирні точки” – або ворожа артилерія, або склади з БК, паливом, або місце скупчення живої сили, або точки зльоту їхніх операторів БпЛА. Ми їх заносимо в планшет і в різний час, щоб вони “не розслаблялися”, вдень, вночі і вранці, по них працюємо.

Сьогодні планова ціль – це точка вильоту ворожого FPV, анонсує подальшу роботу командир гармати. Каже, два снаряди потрібні «на заборону дії» – все буде швидко і гучно.

- Не стійте позаду ствола, станьте збоку, – попередив мене Андрій, – ми починаємо.

Збоку гарно все було видно, але... не було чого розглядати: все сталося швидше, ніж швидко. Артилеристи уклали два постріли у п`ять хвилин. Чотири години дороги та 260 кілометрів я обміняв на п`ять хвилин бою. Я розгублено стояв, і командир роздивився на обличчі досаду.

- Це вам здається, що те, що відбулося, – це швидко і несерйозно. Але уявіть собі, що саме в цю мить, поки ми розмовляємо, для когось мандрівка у наш чудовий світ закінчилася назавжди. Бо коли два снаряди прилітають у хату, вони обов`язково кого-небудь вб`ють, хтось буде контужений, комусь відірве руки-ноги. Цим “джентльменам” вже не до полювання буде, бо не треба до нас лізти.

- Але буває, ми дуже часто спостерігали на екрані в КП, що відриває руку – а він біжить далі, відриває ногу – а він намагається повзти. Або дуже вмотивовані, або дуже наколоті, – приєднується до нашої розмови Микола.

ЯКЩО МИ ВИЯВИЛИ ГАРМАТУ – НА НІЙ СТАВИМО «ХРЕСТИК»

- А яка є пам`ятна знищена ціль, така, щоб дуже раділи?

- Раділи? Ну, приємно, коли знищуєш потужного та принципового супротивника. Для нас це контрбатарейна боротьба. Одного разу спостерігали, як ворог змінював раніше пошкоджену нами гармату на нову. Приїхав “Урал” із гарматою Д-30, десять осіб розрахунку цієї гармати, викотили пошкоджену – і в цей момент ми взялися за роботу з ураження. Почали з касет, вразили відкрито розташовану живу силу – вони бігли у посадку та трималися за “п’яту точку”; знищили “Урал”, гармату, яку вони привезли, та добили пошкоджену. Якщо ми виявили гармату, то все, її нема, на ній ставимо хрестик. Найбільш приємно знищувати гармати в той час, коли вони працюють: біля неї розрахунок, а ти з першого снаряда в район цілі відпрацьовуєш. І весь командний пункт дивиться у монітор, і це виглядає, як казав знаменитий “полтавський палій”: «Ну, мені нравиться, як воно горить, як люди суєтяться…» Коли вони починають одне одного там тягати, коли БК горить – оце найприємніша картина.

- Андрію, – питаю у земляка, – скажи як запорожець запоріжцю: наше місто має пишатися 55-ю бригадою?

- Думаю, не тільки Запоріжжя, а й вся країна. Бо на початках повномасштабної війни було достатньо гострих моментів, коли реально артилерійський вплив запоріжців вирішував дуже багато. Думаю, противник швидше й динамічніше просунувся би тоді, весною 2022-го, якби не були відповідним чином підготовлені запорізькі артилеристи і якби вони не зустрічали ворога на напрямках Волновахи, Мар`їнки, Авдіївки, – ну й взагалі всієї смуги Донецької області.

За два з половиною роки цієї війни про 55 артбригаду вже знають на багатьох напрямках, тому що, крім Донеччини, ці “Цезарі” брали участь у звільнені острова Зміїний Одеської області, й під час контрнаступальних дій у Харківській області теж були залучені наші артилеристи. Та й загалом найбільш потужні військові операції повномасштабної війни, а також періоду АТО/ООС були проведені завдяки артилеристам із Запоріжжя.

Ми примножуємо славу міста-фортеці Запоріжжя та його бойової потужності. Тому наше місто, сподіваюся, пишається, що така бойова частина з нашого краю походить.

- Напевно, дуже прикро, коли ваші хлопці вміють воювати, а не вистачає снарядів, не витримують стволи гармат, коли не дуже швидко реагують західні партнери? – питаю.

- У мене є особиста думка, її і можу донести. Сучасна війна, конкретно наша війна з росією, не схожа на попередні. Ті велись обмеженими контингентами проти повстанських, партизанських та інших угруповань. А коли артилерія двох регулярних армій двох країн, доволі потужних у військовому відношенні, працює вдень і вночі – це вже новий досвід. І не всі країни світу були готові до ситуації, коли ведеться стрільба не по одиночних цілях, а йде повноцінна контрбатарейна боротьба двох ворожих армій. Коли штурмові дії величезними купами живої сили супротивника треба відсікати артилерією – до цього світ теж був неготовий. Тепер, дивлячись на всі наші особливості, світ робить висновки, вчиться у нас воювати й повністю переглядає усі концепції ведення сучасної війни.

На наший землі ворог, наша ціль – його знищити, наголошує військовий.

- Ми у кожному бою робимо свою справу. Ми не сперечаємось, а кожним пострілом на кожній цілі ставимо крапку, – майже девізом бригади закінчує Андрій мою поїздку до запорізьких артилеристів.

Для захисту від ворожих дронів запорізьким артилеристам потрібен комплекс РЕБ, і всі охочі можуть долучитися до збору на нього.

Дмитро Смольєнко, Запоріжжя

Фото автора