Як відреагували жителі Суджі на фільм про злочини рф у Бучі
На відміну від росіян, які знищують українські міста, Збройні Сили лишили Суджу майже недоторканою
Журналісти “Українського Свідка” показали жителям Суджі документальний фільм “По той бік миру” про злочини рф у Бучі, створений командою сил ТрО.
Вони також зафільмували реакцію росіян на побачене, поспілкувались із жителями міста й дізнались їхню думку стосовно “есвео” та російсько-української війни.
У новому репортажі проєкту “Український Свідок” – місто Суджа, Курська область. Після того, як сюди зайшли Збройні Сили України, у Суджі лишилось чимало місцевих – за їхніми словами, їх ніхто не евакуйовував: влада їх просто кинула.
“Локня, Свердліково, Лебедьовка (населені пункті Курської області) – сидимо без світла та води, – розповідає місцева жителька на ім’я Галина. – Нас кинули, ми тепер ніби як зниклі безвісти. Дякуємо, що українська армія нам допомагає”. На питання журналістів, чому, на думку росіян, українці їм допомагають, Галина відповідає так: “Бо українці нормальні люди. Вчиняти так, як росія, не можна”.
Йдеться про розстріли та катування цивільного населення російськими військовими у Бучі. Адже журналісти проєкту показали суджанам документальний фільм “По той бік миру” , створений командою Сил ТрО Збройних Сил України. Після побаченого місцеві почали ридати та попросили води.
На думку суджан, якщо показувати такі фільми по всій росії, то, можливо, щось зміниться. “Але хіба нам таке покажуть? – додає Галина”.
Журналісти проєкту показали містянам фотографії українських бійців після російського полону. “Вони наче повернулись із концтабору, – кажуть суджани. – Не можемо дивитись”.
За словами Галини, російська пропаганда розповідала, буцімто у Лебедівці українці загнали цивільних у місцевий клуб та підпалили. “Уявіть що думають наші родичі, які живуть у інших містах росії”, – каже вона”.
Але попри це, суджани впевнені, що російсько-українська війна – це “ігри політиків”. Мовляв, вони ніяк не награються, а страждає простий народ. “Треба жити у мирі, – каже Галина після перегляду документально фільму. – Треба жити у мирі, а вони там щось ділять та ніяк не поділять”.