Пропаганда і псевдогуманізм: що не так зі стрічкою «Росіяни на війні»

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює, як фільм «Росіяни на війні» допомагає путінському режиму просувати свої пропагандистські наративи та здійснювати інформаційний вплив за кордоном

Демонстрація документальної стрічки «Росіяни на війні» (Russians at War) на міжнародних кінофестивалях у Венеції та Торонто викликала справедливе обурення не лише в українських кіномитців. Громадяни різних держав долучилися до Х/Twitter-штормів з вимогами скасувати сеанси, акцій протесту у Канаді. Українська держава (в особі структур Міністерства закордонних справ і Міністерства культури та стратегічних комунікацій) висловила протест проти публічних показів і промоції цієї стрічки на міжнародних майданчиках, зокрема, запланованого показу на Кінофестивалі в Цюриху. Мінкульт включив режисерку «Росіян…» Анастасію Трофімову до Переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці.

Російська держава формально не має стосунку до створення стрічки, яка є канадсько-французькою копродукцією. Сама Трофімова, продюсери та інші публічні адвокати стрічки називають фільм «нейтральним» і навіть «антивоєнним». Наполягаючи на тому, що він нібито допоможе глядачу краще зрозуміти, що відбувається насправді та розсіяти «туман війни». Трофімова ж називає себе російсько-канадською режисеркою, адже має паспорти обох держав (а також дипломи Університетів Торонто й Амстердама).

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює, як фільм «Росіяни на війні» допомагає путінському режиму просувати свої пропагандистські наративи та здійснювати інформаційний вплив за кордоном.    

Росія веде проти України агресивну загарбницьку війну. Терор проти цивільного населення, катування і страти військовополонених і цивільних заручників, ракетно-бомбові удари по критичній інфраструктурі, житлових будинках та інші воєнні злочини є звичайною практикою для російських військових і мають системний характер. Російська агресія є неспровокованою, тому кремлівська пропаганда «пояснює» напад на Україну необхідністю боротьби з  вигаданим «нацизмом», порятунку «народу Донбасу», возз’єднання «єдиного народу», захисту Росії від «агресивного блоку НАТО» тощо. 

І от одна частина цих наративів ретранслюється у стрічці як позиція авторів, інша частина ‒ як некритичне цитування дійових осіб ‒ російських окупантів, які беруть участь у бойових діях на території України:

• один з персонажів фільму, уродженець Донецької області, пояснює свою мотивацію воювати на боці Росії тим, що Україна  «вісім років бомбила Донбас» від початку «громадянської війни» у 2014 році. Цей наратив авторка фільму не лише не деконструює, а й навіть не піддає сумніву;
• персонажі стрічки розповідають про свою боротьбу проти «українського нацизму». Режисерка навіть не згадує про те, що нацистська ідеологія в Україні є забороненою, а за її пропаганду передбачена кримінальна відповідальність;
• дійові особи стрічки заперечують свою причетність до воєнних злочинів. Особисто Трофімова прикривається твердженням про те, що вона особисто не була свідком злочинів російських військових;
• автори фільму не приховують бажання «олюднити» російських військових, зняти з них будь-яку відповідальність за співучасть в агресії, зобразити жертвами і заручниками «дій політиків», викликати співчуття глядачів до окупантів та їхніх сімей. Попри те, що значна частина з них зізнається, що бере участь у війні добровільно ― з метою заробити грошей. 

Автори фільму послідовно ігнорують факти, важливі для розуміння контексту та сутності російсько-української війни. Вони не згадують про окупацію та оголошення анексії Криму. Не згадують про російську окупацію частини Донецької і Луганської областей  з 2014 року ‒ юридичний факт, закріплений вердиктом ЄСПЛ від 25 січня 2023 року. Так само як і про те, що наслідком цієї окупації стало збиття малайзійського «Боїнга» у небі над Донеччиною. 

На момент створення стрічки масові вбивства цивільних у Бучі, Ізюмі, Ірпені, бомбардування пологового будинку та драмтеатру в Маріуполі вже були добре задокументовані та висвітлювалися в міжнародних медіа. У 2023 році відбулася прем’єра і розпочався міжнародний прокат документальної стрічки «20 днів у Маріуполі», яка отримала премію Оскар. Але за словами Трофімової, цей фільм вона не дивилася. 

Автори «Росіян…» намагаються переконати глядача в тому, що повномасштабна війна проти України є прикрою випадковістю, адже Росія нібито тривалий час взагалі ні з ким не воювала. Трофімова чомусь «забула» про російську агресію проти Молдови та Грузії, дві чеченські війни, інтервенцію в Сирії і, врешті решт, той факт, що агресія проти України розпочалася у 2014-му. На рахунку кожного правителя РФ ‒ Єльцина, Путіна, і Медведєва ‒ є як мінімум одна розв’язана ним війна. 

Анастасія Трофімова тривалий час співпрацювала з RT Documentary ‒ структурним підрозділом телеканалу RT (Russia Today), який є ключовим каналом поширення російської пропаганди на іноземні аудиторії. З 2022 року трансляцію RT заблоковано в ЄС і США, на телеканал, його філії та співробітників накладено санкції. Трофімова співпрацювала з RT як мінімум з 2014 року і зняла для російської компанії 11 фільмів. 

У вересні 2024-го США оприлюднили докази співпраці та координації RT з російською розвідкою, а також залученості телекомпанії до фінансування російської армії. З огляду на це, робота на RT чи інші підсанкційні структури РФ мала б бути «червоним прапорцем» для грантових організацій – адже не можна гарантувати, що ексспівробітники RT припинили працювати далі в інтересах російських спецслужб. 

Тим більше, що у 2023 році Трофімова розмістила на своїй сторінці некролог російського «воєнкора» Кирила Романовського, якій здійснював інформаційний супровід діяльності ПВК «Вагнер» і особисто Євгенія Пригожина. Текст свідчить про теплі дружні взаємини режисерки з інформаційним злочинцем. Свої фільми для RT Трофімова знімала, зокрема, у Сирії та Демократичній Республіці Конго ‒ країнах з присутністю «вагнерівців». 

 

Але все це не завадило Трофімовій отримати 340 тисяч доларів канадських платників податків, якими Canadian Media Fund частково профінансував «Росіян на війні». А організатори Кінофестивалю Торонто не вказали факт багаторічної співпраці Трофімової з RT у пресрелізі на своєму офіційному сайті.

 

Автори «Росіян на війні» стверджують, що Трофімова потрапила в окуповану частину Донецької області разом з одним із російських військових, з яким вона познайомилась у потязі. Режисерка нібито без узгодження (!) з командуванням сім місяців (!) перебувала з підрозділом Збройних сил РФ біля Бахмута та несанкціоновано знімала натуру та інтерв’ю з військовими. І після того змогла безперешкодно залишити територію РФ. 

Ця версія є не просто непереконливою, а відверто фантастичною. Трофімова не змогла б нічого зробити без дозволу російського військового командування і контррозвідки. З огляду на централізацію процесу ухвалення рішень у РФ, цей дозвіл вона навряд чи отримала на місці від командира, підлеглі якого стали дійовими особами стрічки. Хоча російська держава не має формального стосунку до створення фільму, але без її сприяння він не міг з’явитися.   

Також не варто забувати, що Анастасія Трофімова незаконно перетнула кордон України та незаконно перебувала на українській території. І тому в України є всі підстави для притягнення її до відповідальності.  

Російські операції впливу не зводяться лише до дуболомної пропаганди у стилі Соловйова чи Скабєєвої. Під різні аудиторії у різних країнах адаптовані різні наративи та меседжі. Вони просуваються не лише для того, щоб переконати людей у правильності дій РФ чи закохати їх у Путіна. А й для того, щоб вплинути на аудиторію та підштовхнути до певних дій або бездіяльності, що також допомагає Кремлю досягати своїх цілей.   

• зняття відповідальності з «простих росіян», перетворення їх на «жертв війни» суголосне із закликами послаблення санкційного тиску РФ, щоб зменшити їхні «страждання». Хоча метою санкцій є не страждання російського населення, а зменшення спроможностей РФ вести війну і вбивати українців;
• формування емпатії західної аудиторії до російських військових та їх сімей має вплинути на громадську думку та знизити рівень підтримки військової допомоги Україні: адже ця зброя вбиватиме  «простих російських хлопців»;
• меседжі про «нікому незрозумілу» і «нікому непотрібну» війну, яку треба просто «припинити», суголосні з вимогами Кремля змиритися з «територіальними реаліями», тобто з окупацією українських територій. А отже залишити у заручниках путінського режиму мільйони українців, які перебувають під окупацією, та дати можливість Росії підготуватися до нового акту агресії;
• урівняння морально-етичних позицій агресора і жертви агресії, загарбника і захисника рідної країни так само вигідне Кремлю. Адже це применшує його злочини та деактуалізує питання покарання за них.

Демонстрація цього фільму на міжнародних майданчиках ‒ в Італії, Канаді, Швейцарії ‒ генерує додаткові конфлікти, підриває взаємну довіру між українцями та громадянами цих країн, провокує негативні емоційні реакції. Це також грає на руку Кремля, який прямо зацікавлений у створенні хаосу та послабленні Вільного світу.  

Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу