Юрій Федоренко, командир батальйону ударних БПЛА «Ахіллес»

Гість студії Укрінформу у проєкті «Командири нашої перемоги» – Юрій Федоренко (позивний «Ахіллес»), командир батальйону ударних БПЛА «Ахіллес» 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Від початку повномасштабного вторгнення Федоренко та його бійці були у стрілецькому підрозділі територіальної оборони. Уперше вони підняли безпілотник у травні 2022 року на Харківщині, коли противник нещадно обстрілював їхні позиції. 

Капітан ЗСУ Федоренко розповів про плани розширення свого підрозділу до полку, порушив актуальні питання, як-от радянщина в армії, мобілізація, військові в політиці, а також поділився думками, яка роль Курської операції, що робитиме після нашої перемоги і чи може одна людина змінити хід історії.

- Ви дуже медійний, багато у ЗМІ ваших коментарів, інтерв’ю, ви активно ведете сторінку в соцмережах. Для чого це вам, чому для вас це важливо?

- Впізнаваність – це джерело надходження додаткового ресурсу для підрозділів. Є два складники, завдяки яким підрозділ стає ефективним. Перший складник – це команда, сам командир нічого зробити не може. Коли є команда вмотивованих людей, де кожен посідає своє місце в загальному механізмі, тоді обов’язково буде успіх, і другий складник – це додаткові джерела фінансування. Війна – дуже дороговартісна штука, і той, хто не може залучити додатковий ресурс (це засоби радіоелектронної боротьби, розвідувальні засоби БПЛА, ще ударні засоби БПЛА та інші речі, необхідні для комплектації підрозділу і подальшого виконання бойових завдань), ці підрозділи ніколи не зможуть реалізувати весь потенціал особового складу, який в них проходить службу, і розкритися повною мірою, тому що пілоту для того, щоб стати ефективним, треба 70–100 дронів спілотувати з низьким рівнем ефективності, доки відчує навик, так би мовити, отримає настріл, для цього потрібно мати ресурс. Тому люди дають нам гроші, на які ми купуємо (або вже передають) необхідне озброєння, техніку і засоби БПЛА, ми ефективно застосовуємо їх проти ворога і звітуємо перед українським суспільством. Тому медійність – це невід’ємний складник, необхідний для ведення бойових дій сучасних, на жаль.

- Яка у вас ситуація, власне, якщо ми говоримо про збори, а люди донатять активно, чи стикаєтеся ви з тим, коли не можете закрити збори?

- Достатньо часто ми не можемо закрити збори, я все розумію, економічна ситуація не найкраща тепер у державі, а от стала підтримка, в середньому, якщо взяти за місяць, вона залишається, плюс-мінус, ідентичною, буває трошки вище, буває трошки нижче. Але загалом люди далі підтримують, – і це дуже сильно надихає, насправді, скажу, що виключно коштом українців також не можна виграти війну. Плюс додатково долучаємо представників закордонних наших партнерів, які допомагають фінансово і технікою, зокрема, напряму в підрозділи, плюс державні програми, об’єктивно, стали працювати краще, порівняно з 2023 роком, і техніки тепер, «БПЛАшний», саме в Силах оборони стало більше. Тепер хтось подивиться це відео і скаже: слухай, ну, що він розповідає, ну, реально, 50–60% знаходимо самі, Мавіків, FPV-дронів, бомберів й інших засобів. Так і в батальйоні «Ахіллес», ми на сьогодні отримуємо 50 на 50: половину – від держави, 50 відсотків – коштом інвесторів української нації. Чи може держава повною мірою закрити всі 100 відсотків для всіх підрозділів? Це не реально, навіть Російська Федерація, величезна держава, з нафтодоларом, якій допомагають треті країни, зокрема фінансово, вони повною мірою не можуть обслужити свій військово-промисловий комплекс, тому в них теж псевдоволонтерські рухи, які збирають, акумулюють гроші, і в гаражах у них збирають ті самі FPV, які вони постачають російським окупаційним військам. Тому треба усвідомити, що не варто говорити: крадуть, все пропало, все погано. Держава робить все, що може, а наше завдання – допомогти Силам оборони, допомогти державі реалізувати ті повноваження, які на них покладені, без нації перемогти в цій війні неможливо. 

- У медіа ви також дуже відверто говорите на такі теми, і в одному з інтерв’ю сказали, що це непопулярна, так би мовити, думка, коли йшлося про мобілізацію, ви коментували і раніше про демобілізацію. Власне, щодо непопулярних ідей і непопулярних рішень, якщо вже конкретно говорити, чи доводилося вам уже виконувати подібні до цих дії?

- Та постійно.

- Наприклад?

- Наприклад, я щиро вважаю, що військовозобов’язаними мають бути всі. Я вигріб просто хвилю хейту, мені байдуже, якщо чесно, я коментарі не читаю, мені просто друзі скидають, там уже коли пишуть «здохни, тварь», я умовно кажу. Чому я кажу про те, що всі мають бути військовозобов’язаними? Тому що це найменше, що може дати держава, підготовити свою націю, підготовити своє населення до можливої фізичної і силової протидії проти них. Якщо б ми це рішення ухвалили у 2014 році, закон про територіальну оборону, якщо б ми ухвалили рішення, що всі мають бути військовозобов’язаними, і підготували людей, щоб всі пройшли загальновійськовий вишкіл, отримали спеціалізовану підготовку, то під час повномасштабної війни, можливо, ворог би і не пішов би на таке, на повну війну, на повномасштабну. А якщо пішов би, то втрати на початку  війни у нас були би набагато менші, за більшого результату зупинення ворога на полі бою. Я на конкретному прикладі наводив і наведу ще раз: 95% у підрозділах... на початку повномасштабної війни, в перший день повномасштабної війни, ніколи в житті  до цього не тримали вогнепальну індивідуальну зброю, типу автомата Калашникова. А такі люди вступали в бій вже 26-го, хтось 25-го, хтось 24-го ввечері прийняли бій.

- Так, але, на жаль, у 2014 році цей момент був упущений, це рішення не було ухвалене, а, на вашу думку, що можна зробити тепер? 

- Все більш ніж просто: ми, коли кажемо про минуле, ми ж нічого вже змінити не можемо. І минуле – це лише досвід, безцінний досвід, який можемо застосувати в теперішньому і в майбутньому. Тому ми розуміємо, що ці рішення не були ухвалені в 2014, 2015, 2016 рр. і по 2024 рік, значить, нам треба сьогодні сказати українській нації: друзі, з наступного року всі будуть військовозобов’язані…

- З вісімнадцяти років?

- З вісімнадцяти років.

- І чоловіки, і жінки?

- І чоловіки, і жінки з вісімнадцяти років. Що стосується – участі безпосередньо у бойових діях, то з двадцяти трьох.

- Як ви вважаєте, наше суспільство готове до такого кроку?

- Дивіться, ми ж не кажемо зараз про те, що всі військовозобов’язані, мається на увазі, що вся нація почала служити водночас, це ж не є можливим. Чому не є можливим? Тому що на це не вистачить ні грошей, відповідно мають працювати критичні інфраструктури, мають працювати економіка, приватні підприємства, всі водночас служити не можуть. Ми кажемо лише про те, що кожен українець, якому дозволяє здоров’я, з вісімнадцяти років проходить загальновійськовий вишкіл, тобто розуміє, як працює військова частина, отримує необхідну військово-облікову спеціальність. Якщо необхідно, з двадцяти трьох років їх можна мобілізувати і направити для виконання бойових завдань, якщо ми кажемо зараз про повномасштабне ведення бойових дій. Якщо ми кажемо про цивільний час, раз на рік обов’язково мають поновлювати свої знання, вміння і, таким чином, за все життя людина може в бій і не вступити. Рішення не популярне, ой-ой, всі мають служити, а, з іншого боку, якщо його розкрити, виходить так, що це рішення дасть можливості нам на випередження працювати для недопущення війни. Тому що коли нація підготовлена, будь-якому окупанту не дуже буде хотітися починати повномасштабну війну. А друга історія, якщо вже війна почалася, то нація зможе ефективно відпрацювати і знищити ворога, з мінімальними втратами.

- Насправді наразі для цивільних є багато можливостей пройти навчання. Якщо наступного року всі з вісімнадцяти років стануть військовозобов’язаними, підуть на навчання, чи є у нас ресурс навчати так багато людей?   

- А у нас для цього є Кабінет Міністрів України, який має прорахувати видатки, спільно з Міністерством оборони і Генеральним штабом, перемножити на кількість людей, які у нас є в державі, і кому дозволяє здоров’я, орієнтовно, хто може бути військовозобов’язаним, прорахувати цільову програму, за якою нація має готуватися. Всі одночасно не зможуть піти на полігон і приготуватися, у нас у країні йде повномасштабна війна, не вистачає ресурсу, це питання загальнодержавної політики на десятиліття. Просто починати треба сьогодні, я не думаю, що є хоч одна мати в усьому світі, яка народила свою дитину і,  колихаючи на руках, каже: «Тебе точно для війни народила, ти будеш гарним військовим, гарно будеш ворога вбивати». От не думаю я, що хоч одна мати в житті зичить таку долю для своєї дитини, але ми маємо бути готовими битися для того, щоб захистити своє найцінніше, для того, щоб, зокрема, захистити своїх дітей.

- Ваш позивний «Ахіллес», звідки він з’явився і, на вашу думку, чи пасує вам?

- Як я це можу оцінювати? Я не знаю. Звідки він з’явився? Все достатньо просто, заступник з тилу, на поточний момент, а на початок повномасштабної війни – це мій колега з Київської міської ради, він був свого часу прокатником фільму «Троя», і під час виконання бойових завдань, як ви розумієте, з першого дня, там було все не дуже добре з постановкою завдань і т.д. Ми завжди казали про те, що ми завдання виконаємо, виконаємо чітко, якісно, але не зовсім так, як нам декларують. Тобто у мене весь час були певні протиріччя з керівництвом, не з точки зору виконання чи невиконання, а з приводу того, як ми будемо виконувати. Якщо у мене є завдання, то, напевно, я уповноважений ухвалювати рішення, як я це завдання буду виконувати для того, щоб забезпечити той результат, який визначили, що я маю досягти. Ось ця палітра якостей, а саме певна така, знаєте, непокірність, друге – рішучість, третє – пил у бою, і це бачили неодноразово, четверте – абсолютно нормальні людські якості в цивільному житті, і наштовхнули на думку прокатника, що за рисами я схожий на персонажа Ахіллеса. І так воно і пристало, була передумова, я воював ще у 2014 році, в мене був позивний Рембо, і в 2014 році мені було 23, я був такий фізично підготовлений добре, нашого кулеметника вивели із строю і мені дали кулемет: тепер ти кулеметник. Я стою... в тільняшці, такий весь, з цим кулеметом, тут щось косинка зав’язана, мені кажуть: ну, Рембо, перша кров, і так був Рембо. А коли почалася повномасштабна війна, мені кажуть: от ви атовець і т.д., який у вас позивний? Я кажу: Рембо, він каже: от там ще стоять чотири, будете п’ятим, я кажу: тоді  Юрій. І на поточний момент підрозділ потребував, щоб мав назву, тому батальйон називається «Ахіллес», але переважно до мене «Ахіллесе» не кажуть уже, до мене звертаються: Юрію, друже командире, як завгодно. І це, напевно, дуже добре, тому що коли ми кажемо про підрозділ «Ахіллес», це не робота однієї людини як командира, це робота величезної команди, яка працює як швейцарський механізм. Я не можу сказати, що я дуже лояльний, лайтовий командир, в мене вистачає свого, скажемо так, це не те щоб жорстке управління, але я за результат. Той, хто добре воює, той добре і відпочиває, наскільки це можливо в умовах повномасштабної війни, він має можливості додатково побачити сім’ю, головне, щоб виконував своє завдання чітко й якісно, і виконував так, щоб побратими залишилися живі, а ворог був мертвий. Тому ми відходимо від мого позивного, трохи, бо так вже називається підрозділ, він так ідентифікований. Чи буде в мене позивний якийсь інший, бо підрозділ так називається, третій, я не думаю. Я думаю, що ми переможемо в цій війні, так чи інакше, і третього раунду не буде в моєму житті.  

- Оскільки ми почали мову про ваш підрозділ, поговоримо і про вас як про командира. Найціннішим на цій війні є, безперечно, людське життя, і ви часто, постійно на цьому наголошуєте як про один із пріоритетів. Що ви як командир робите для того, щоби зберігати свій особовий склад?

- Підготовка, – наведу конкретний приклад. Тепер, з початку 2024 року, підрозділ знищив і пошкодив  цілей у три рази більше, ніж це було в 2023 році, коли ми були ротою. З липня 90 відсотків екіпажів, які працюють в полі тепер, тобто фактично пілоти, штурмани, заряджальники, розвідники, – це все люди, які були мобілізовані в 2024 році, 90 відсотків, і тільки 10 відсотків – ті, які раніше виконували бойові завдання. Тобто ще шість місяців, тому ці люди нічого не знали про військову справу, сьогодні вони є одні з найкращих  Сил оборони. Це досягається системною роботою, дисципліною і постійним як самовдосконаленням, так і навчанням особового складу. Тому підготовка – це 85 відсотків результату на полі бою і можливість залишитися живим. Плюс додатково, я особисто воюю зі своїм особовим складом, де б вони не перебували... Тепер ми воюємо на трьох відтинках одночасно, – це населений пункт Глибоке Харківської області, це Вовчанськ, це Куп’янщина. В поточному моменті, на час запису інтерв’ю, найскладніше в Куп’янську, відповідно як командир спостережного пункту батальйону я перебуваю на напрямку саме Куп’янському і виконую бойові завдання завжди там, де найскладніше.

- До батальйону ви розширилися пів року тому, так?

- Сім місяців.

- А яка ситуація з комплектуванням і як ви відбираєте бійців до себе?

- Комплектація тепер – більше ніж 75 відсотків уже, я міг би закомплектуватися і до 100, але чому не можу? Ті, хто в роті входили в управління роти, увійшли в управління батальйону, добрали декілька професійних офіцерів, ті, хто були командирами взводів, вони піднялися зараз і стали командирами рот, ті, хто були командирами відділень, вони отримали офіцерські звання і стали командирами взводів. Плюс додатково – військовослужбовці, які не бажають бути офіцерами або краще справляються на сержантських ланках, тому що сержантська ланка – це хребет загалом Сил оборони, без якої війна не можлива. Їм треба час для того, щоб отримати офіцерське звання і піднятися на посади, а ось ці 15 відсотків, якими ми недоукомплектовані, – це ми чекаємо, поки люди стануть на посади, і потім у нас звільняться клітинки для того, щоб повністю заповнити всю штатку. На поточний момент в резерві батальйону стоїть 600 людей, які хотіли проходити у нас службу, просто у нас немає куди брати. І, я думаю, абсолютно доцільно й логічно, що ми про це поговоримо наступного разу...

- А ви готові до такого розширення?

- Ми маємо ставати кращими, навчатися, якщо ми відчуваємо сили в своїй команді, що ми можемо бути полком, треба рухатися до полку. Тобто мова не про особисте зростання в званнях, я поясню чому... Державні нагороди – це окрема історія, у мене не так багато державних нагород, і їх бути більше не може, подання не доходять. Чому не доходять, – не на часі, завершиться війна, я думаю, що ми поговоримо окремо. Тому нагороди мені теж не світять державного рівня найближчим часом у будь-якому разі. І воюємо ми не за нагороди, зокрема я, тому що якась кількість їх у мене вже є, і – доводити результат своєї роботи я можу знищеною руснею на полі бою, і це вдається робити більш ніж ефективно.

За особовий склад, скажу відверто, я сварюся з командирами, я сварюся з керівництвом Міністерства оборони, інколи – Генерального штабу, з комісією геральдики державних нагород. За свій особовий склад я готовий розірвати просто. Хлопці 2,5 року, більшість з них, вони просто працюють? З ранку до ночі, забуваючи про все, про сім’ї, про особисті проблеми, про здоров’я. На здоров’я війна впливає негативно. І йому, кур...а, та нагорода «За мужність» – через вісім місяців після подання?.. У вас заліза в країні немає, щоб віддрукувати?.. Для військовослужбовця, навіть того, який каже, що для нього нагороди не важливі, відзнака від держави чи від відомства – це один з мотиваційних факторів, що його внесок в загальну перемогу бачить держава. Це певне визнання в суспільстві, тому з приводу нагород у мене взагалі зриває дах.

- Це якась наболіла ситуація конкретно?

- Це не наболіла ситуація, ще раз, інколи так буває, людина вже загинула – і через пів року на неї приходить нагорода. Чого у нас немає в країні: паперу, на якому надруковано, чи металу, щоб виготовити цю нагороду? Розуму, щоб відпрацювати подання, чи довіри не вистачає до бойових командирів, які подають на нагороди? В чому проблеми? Я вам скажу: має задовольнятися більшість подань, за винятком вищих державних нагород, ну там зрозуміло, Герой України і т.д., – це дещо інша історія. Відомчі та державні нагороди, якщо командир бойового підрозділу вважає, що цей військовослужбовець заслуговує, значить ця нагорода має бути відпрацьована в офіційному порядку, віддрукована і видана військовослужбовцю, ну, якби крапка. Якщо в країні нагороди ходять по одному року до військовослужбовця, – це стан справ недобрий, це зневага, я вважаю. Тому що ще раз кажу: немає металу, віддрукуйте пластикові. Тому ми вболіваємо, я хочу, щоб ви це почули, виключно за набуття спроможності, боєздатності на полі бою, тому, думаю, рішення щодо полку буде ухвалене.

- Ви, коли говорили про нагороди, сказали 2,5 року, – це той час, коли не відбувалася ротація, правильно я розумію?

- Я вам скажу більше, що на цей момент ми жодного разу не були на ротації і не плануємо, ми маємо відновлювати людей під час виконання бойових завдань... Що я маю на увазі? Не весь батальйон вийшов, а, наприклад, якась його частина вийшла на перепочинок, на бойове злагодження, потім знову зайшла в бій. Підрозділи, які виходять на ротацію, на повну, тепер йдуть шалені втрати під час виходу цього організму, під час заходу нових організмів. І якщо ми кажемо про безпілотну історію, через місяць ти повністю випадаєш з інформаційного контексту, ти не розумієш, що відбувається на полі бою, як діє ворог, як протидіяти, кожного дня на фронті щось змінюється.

Що стосується 2,5 років, я вам скажу ще більше – що навіть коли штурмова піхота, таке було нечасто, всього два рази по одному тижню в 92 штурмової бригади, перший раз після Харківського контрнаступу, коли перетягували на Донецький напрямок, на відновлення було цілих три дні, – це сміхота, не можна відновитися за три дні, це просто переміщення. І ще один раз був у районі чотирьох днів. Безпілотні підрозділи постійно в роботі, тобто якщо ти не працюєш в інтересах своєї бригади, будеш працювати в інтересах іншої бригади.

- Якщо казати про цей шлях від першого разу, коли ви підняли дрон, до вже планів розширятися до полку, наскільки складно було впроваджувати ці технології і нововведення?

- Ми починали з «ТРОшного» стрілецького підрозділу і до безпілотної теми взагалі вперше звернулися в травні-місяці 2022 року, коли виконували бойові завдання на Харківському відтинку поза Чугуєвим. Противник нещадно розбивав населений пункт, в якому ми перебували, обстрілював з усіх боків, проводив ударно-штурмові дії такі кволі, проте із залученням легко броньованої, броньованої техніки. Ці атаки відбивали представники інших підрозділів територіальної оборони, які поруч з нами боронили визначений населений пункт. І водночас ми не бачили ворога, за винятком відбиття цих атак, ми не бачили, звідки нас обстрілюють. І це психологічно складно, коли весь час по тобі стріляють і намагаються вбити, а ти навіть не розумієш, звідки воно летить. І перший дрон Mavic, який з’явився у нас в підрозділі, на той час його пілотував хлопець, який, на жаль, вже загинув, він віддав своє життя за вільну і незалежну Україну на Бахмутському відтинку... Він підняв дрон – і ми побачили вперше противника, звідки він стріляє і переміщається, і що противник зовсім нас не боїться, тому що по ньому прицільний вогонь не ведеться.

З травня по серпень 2022 року 50 відсотків стрілецької роти вже підготували безпілотні засоби типу Mavic 3 і виконували бойові завдання на лінії зіткнення, ми собою закрили 30 км від Печеніг і, завершуючи Пришебом, – це цементний завод у Балаклії. У харківський контрнаступ ми вже пішли як переважно підрозділи, що займаються коригуванням артилерії, і там певна частина, що виконувала стрілецькі функції. В контрнаступі безпілотник має бути готовий до ведення ударно-штурмових дій стрілецькою зброєю. Дуже добре, що у нас була ця підготовка як стрілецького підрозділу, тому що... не раз довелося вступати в бій з противником. На початку 2023 року з територіальної оборони ми перейшли за пропозицією командира 92 штурмової бригади в 92 штурмову бригаду, в першу роту, в якій були утворені Сили оборони за ініціативою Главкома, – рота ударних безпілотних зенітних комплексів. І на початку 2024 року було ухвалене рішення у зв’язку з ефективністю збільшити чисельність до батальйону.

- На початку ви сказали, що коли згадували все це, то відчували, ніби мурахи по шкірі... Що саме спричинює у вас такі відчуття?

- Я мав дуже велику протидію. Знов-таки тебе запитували: чому, Ахіллесе? Бо була заборона... У мене був населений пункт визначений, оборона населеного пункту для недопуску спротиву бойових наших порядків, відбиття атак противника. От бойове розпорядження є, є населений пункт, за його межі вліво, вправо виходити не мали права. – Це було моє управлінське рішення, моя відповідальність, зокрема і кримінальна, що люди, які входили в підрозділ, працювали на відтинку фронту завдовжки 30 км, хоча ми мали бойове розпорядження всього на 3,5. І на той момент, ви розумієте, що ти виконуєш завдання як стрілецький підрозділ, навчаєш людей в бойових умовах, шукаєш ресурс, команда ще не злагоджена, комплектування команди – це просто було дуже складно. Перші вісім місяців повномасштабної війни (так я вважаю сьогодні, мені 33 роки) – це найважчий іспит, який я складав у своєму житті. Але воно того вартувало, бо сьогодні я вкотре наголошую, що команда батальйону «Ахіллес» – це одна з найкращих команд безпілотних в Україні в Силах оборони, яка тепер працює.

- Якщо йдеться про ефективність, чи можете сказати про ураження цілей?

- Так. Щоб уявити, за технікою знищеною і пошкодженою, яку противник не зможе поновити, умовно, розбили танк, але йому не відірвало башту, от феєрично гарно, але він вигорів, – це теж вважається знищене, але інколи пишуть «пошкоджене» чи «уражене», по-різному. Тільки знищеною технікою, от уявіть Красну площу в Москві, трохи або сильно палаючий Кремль, – уся ця площа, коли поставити там техніку, яку ми знищили, буде заповнена. І плюс на поточний момент – ще одна, дві такі, як Красна (площа, – ред.). Уявили собі масштаби? І знаєте, в чому наша перевага в підрозділі? – Статистика знищених цілей вища, ніж буде наведена в презентації. Поясню на прикладі: сім окупантів забігають в один підвал, ми заганяємо туди FPV-дрон з потужним боєприпасом, летить тільки дрантя, зверху на них падає ще плита – і ми розуміємо, що сімом окупантам прийшов кінець, вони пішли до пекла. Але ми подаємо знищення інженерно-фортифікаційної споруди. Чому? Тому що немає підтвердження того, що вони мертві, можливо, вони залишилися живі. Тобто коли знищений окупант, в нього або залетіло FPV-дроном, або попало гранатою, гарантовано він знищений, коли можна це зафіксувати на відео.

Так само зі знищеною технікою і технікою, яка була уражена, – на кожну цифру, яка наведена у звіті, презентації, у нас є відео про підтвердження. Тому ми не можемо ніяк збільшити свій результат, додумати, придумати, бо в нашій діяльності і це – одна з переваг безпілотних систем: ми бачимо ворога і те, як ми його фактично знищуємо. Не кожному в Силах оборони дана така можливість.

- Ви знищуєте від споруд, піхоти і до техніки, а чи є якісь цілі найбільш пріоритетні, за якими полюєте?

- Ворожі пілоти різних ґатунків, «мавіководи», «ефпевішники», ті, які запускають Superсam, «Орлани», «Ланцети» і пілотують з них. Це все – пріоритетна категорія особисто для мене, тому що БПЛА з боку противника – велика проблема для військ сьогодні. Водночас, якщо ви поспілкуєтеся з бойовими командирами, більшість зафіксує, що противник активно почав боротися з нашими безпілотниками. Ми тепер копаємо втричі більше, ніж копали, коли були стрілецьким підрозділом, і всі позиції готуються дуже ретельно, готуються по три-чотири запасні позиції, відбувається переміщення. Тому що противник намагається з’ясувати, звідки ми вилітаємо, і після цього нанести максимальне вогневе ураження. Це може бути керований бойовий припас..., це може бути КАБ, це може бути гармата, що завгодно. Тому як ми для противника є пріоритетом, так і вони – для нас. Загалом ми маємо спроможність вже в батальйоні «Ахіллес» нищити ворога від нуля лінії бойового зіткнення, від кожного піхотинця, завершуючи достатньо суттєвою дистанцією, зокрема на території Російської Федерації. І категорії цілей – піхота, легко броньована, броньована техніка, пілоти, як я сказав, різних ґатунків, місця зосередження особового складу, камери, боєприпаси, РЕБ-системи, системи протиповітряної оборони, інші засоби.

- А що можете сказати про їхній розвиток технологій?

- У противника немає нічного бомбера типу «Бабай», того, що в нас, це виключно українська розробка, якою ми тепер користуємося і яка є абсолютним лідером у світі. Але він противнику і не потрібен дуже тепер, тому що у них є, мені інколи здається, в безмежній кількості керовані авіабомби, якими вони розбивають наші позиції, прифронтові села і міста. Mavic 3, Mavic thermal, – у противника їх більше, можна сказати, він дуже суттєво переважає, але завдяки близькості до Китаю в них цих засобів об’єктивно більше. FPV-дрони день-ніч. Українська держава. Українська нація забезпечила паритет з ворогом, на сьогодні найбільші ці відтинки у нас одне до одного, десь трохи переважає, є відтинки, де переважаємо ми. І противник дуже скаржиться, вони це називають певним словом, що мають дуже багато дронів і летить в кожного нашого піхотинця. Тепер, якщо ми переходимо до централізованих засобів розвідувальних типу «Крило», от Supercam загалом в противника це – супервиріб, який перебуває на його озброєнні, вони виготовляють це у себе на підприємстві, модернізують і поставляють у війська в значній кількості, «Орлан» з двигуном внутрішнього згорання. У них дещо різний функціонал, висотність: якщо Supercam працюють переважно по передній лінії і відтинку від 10 до 20 км у нашу глибину бойового порядку, то «Орлани» – дещо вище, і їх основне завдання – загальна ситуація, обізнаність, шляхи сполучення і т.ін. Ще сім місяців тому, якщо взяти п’ять безпілотників противника типу «Крило» і п’ять наших, у нас теж і бензин, і електрички, які в Україні виготовляються, які нам поставляють міжнародні партнери, вузький відтинок фронту і за сім днів ми втрачаємо п’ять з п’яти. Противник втрачав два. Чому? Уних набагато більше протиповітряних засобів. Це те, що ми ефективно вже сьогодні знищуємо.

Завдяки набуттю спроможності Силами оборони, завдяки нашим безпілотникам збивати безпілотники ворога за цей же період часу, сім днів, противник також тепер втрачає п’ять. Отже, завдяки збільшенню виробництва всередині держави, допомоги партнерів, навчанню додаткового особового складу ми тепер наближаємося до противника за кількістю цих засобів. Наблизимося повною мірою за зберігання сталої динаміки розвитку десь в середині 2025 року, не раніше. Що стосується ударних засобів типу «Крило», в 2023 році їх використовували в Силах оборони одиниці, спеціалізовані підрозділи, тоді як противник «Ланцетами» засівав все, що можна. На сьогодні ми маємо засоби не такі досконалі, як «Ланцет», але більшість підрозділів безпілотних систем вже застосовують ударні засоби типу «Крило» і палять ворога на його території. Тому, як ви бачите, десь у нас паритет, десь перевага, десь суттєво ворог випереджає. Технології розвиваються, але скажу відверто, незважаючи на всі проблеми, якими хворіє держава наша, і ті люди, які ухвалюють рішення чи мали б ухвалювати рішення, ми тримаємо ще … динаміку розвитку.

- Дякую вам за цю відповідь і перед наступним запитанням я нагадаю нашим глядачам: підписуйтесь на канал Укрінформу, ставте лайки, натискайте на дзвіночок, щоб нічого не пропустити, а ми рухаємося далі. Курська операція: чи змінила вона ситуацію на тих напрямках, де ваші люди?

- Спитаймо себе так: якщо б не було Курської операції, чи змогли б повністю ті бригади, які провели штурмові дії на Курщині, подолати, вилаштувати протидію ворогу, щоб вони зовсім не мали успіху в Донецькій області чи, наприклад, Харківській, на Куп’янщині? На жаль, ні. Противник застосовує надзвичайно великі сили, засоби. Можливо, успіхи були б не настільки суттєві, як тепер, на Донеччині зокрема, але противник, на жаль, успіх певний мав. Що ми мали б? Ми мали б ще одну гарячу точку на межі Харківської області і Сумської або на самій Сумщині, тобто горіли б знову українські села, їх стирали б з лиця землі фактично. Бо Росія готувалася до відкриття ще одного напрямку. Ви знаєте, що у нас проблема з обмінним фондом, росіяни ж у полон не здаються, пропаганда працює так, що він після невеликого поранення в ногу бере автомат і прострелює собі голову замість того, щоби здатися в полон. Чому? Тому що їм насаджують думку щиру, що з них знущаються, а військові російських окупаційних військ ...навіть не знають, яке населення Російської Федерації. Тобто це люди з дуже низьким рівнем освіти, і вони вірять в бабая, це не значить, що вони х...рово воюють, вони нормально воюють, вони нормально ходять в атаки, просто я про загальну ерудицію цих людей, вони вірять в бабая, вони вірять в те, що їх тут злі укри посадять на кіл, наприклад. Тому поповнення обмінним фондом, зокрема кадировців, – це теж дуже важливий аспект, якого ми досягли. На сьогодні вже проведено ряд обмінів, і ми повернули, зокрема, людей, які мали високе звання Героя України, яких попередньо росіяни не віддавали, не було на кого поміняти.

Наступне питання. Уперше з часів Другої світової війни ми показали, що Російська Федерація має недоскональну систему оборони, її бойові спроможності дуже перебільшені, і, маючи шалений потенціал на напрямках основного зосередження, Російська Федерація неспроможна повністю закрити лінії державного кордону. Це дуже серйозний політичний, міжнародний посил від України, так можна, Росія вдає, що вона найсильніша, вона має дуже багато слабкостей. Це важливо. Плюс, звісно, про Курську операцію можемо сказати, що противник перетягнув на той відтинок багато сил та засобів, зокрема з-поміж резервів, які були на території Російської Федерації і на тимчасово підконтрольних їй територіях Донецької і Луганської областей. Противник вимушений був їх перекинути на Курщину. Якщо б цього не відбулося, я думаю, динаміка бойових дій на Харківщині тепер була б зовсім іншою і набагато шаленішою. Тому Курська наступальна операція – точно історична подія, яка дала можливість Україні в поточному моменті стати сильнішою як політично, так і з військової точки зору. І ми вкотре показали, що ми навчилися не тільки оборонятися, а й наступати. Операція була проведена дуже ефективно та якісно. Тому ми не можемо оцінювати – доцільно чи ні, можемо тільки констатувати те, що ця операція вирішила ряд питань, яких без її проведення неможливо б було досягти.

- Вам доводилося спілкуватися з різними командирами, генералами... І тут хочеться поставити питання, яке часто обговорюють у суспільстві, але ви, військовий, як ніхто знаєте на нього відповідь, – щодо радянщини в Збройних силах.

- От якщо б ви запитали мене про це рік тому, я б тут зараз же розказав про «паперову армію» та інше. На сьогодні я маю вам сказати, звідки взялася «паперова армія». Вона взялася з того, щоб були порядок, облік і загальний алгоритм роботи, бо військо – це надзвичайно складне підприємство, дуже складне, якщо переводити з цивільного погляду. Логістика в батальйоні, наприклад, – це логістика торгової мережі, що закриває таке місто, як Харків. Ну, напевно, можна з цим порівняти. І логістика, це також складно – прорахувати, зробити, щоб ти витрачав якомога менше ресурсу, часу, мінімально ризикував людьми, мінімально витрачав пальне і максимально забезпечував усе необхідне. Так ось, для того, щоб все це реалізувати, має бути чіткий облік, звідти взялася «паперова армія». Тепер я дуже підтримую армію, плюс, але я вважаю, що цифровізація армії має відбуватися поступово. Поясню чому. Противник і так досить багато перебуває в інформаційному контексті з приводу комплектації, постановки бойового завдання, всього, що відбувається у нас, у військах, завдяки агентурі. У противника серйозно працює агентура і щоденно, це не афішується, Служба безпеки України кожного дня має певні здобутки з виявлення «кротів» у Силах оборони. З паперовим документообігом це робити дещо складніше, з цифровим достатньо просто зламати код і отримати всю необхідну інформацію. Тому цифровізація армії має відбуватися поступово з максимальним протоколом безпеки для того, щоб у ворога не було будь-якої можливості, з ешелованим рівнем захисту, щоб у ворога не було можливості цю базу зламати.

Що стосується самої «паперової армії», її треба адаптувати під поточні реалії ведення бойових дій. Що стосується решти радянщини в українському війську, – залежно від підрозділу. Мені пощастило. Чому? – У територіальній обороні це був новоутворений підрозділ з цивільних, 92 штурмова бригада – наступне місце служби. Це одна з найкращих штурмових бригад в Україні, можливо, найкраща, дуже потужна, сильна команда, міцний комбриг, і нам не довелося стикатися з радянщиною. Але якщо сказати про рівень певних генералів і полковників, які тепер є, їх треба просто вигнати і дати надійне грошове утримання тим офіцерам, які сьогодні проходять випробування боями. Поясню чому. Офіцер, який розуміє ціну людського життя, якщо казати про генералів, зараз ми до цього дійдемо, він буде робити все можливе на своїй посаді для того, щоб зберегти людей і зробити максимальний механізм, який буде нищити ворога. Я вже вп’яте про це кажу. Офіцер, що не був у пилу бою, в міру своєї посади, а таких дуже багато, вони навіть не були в зоні бойових дій, – це люди, наприклад, які ухвалюють рішення про забезпечення, які не можуть відрізнити, що таке Mavic 3 і FPV-дрон. Як вони опинилися у військах? Ці люди не мали бути у військах на тих посадах, що в них є, від них треба позбавлятися, позбавлятися дуже швидко, бо вони своєю тупістю призводять до непоправних наслідків під час ведення бойових дій, зокрема повномасштабних. Ну як людина може робити замовлення, коли не може відрізнити Vampire від Mavic і Mavic від FPV-дрона, і яка працює в системі БПС, це серйозно? Тому проблем дійсно багато. Ми, коли наведемо порядок, будемо найкращою державою у світі, я в це свято вірю. Я свято вірю в те, що протягом 25 років Україна може стати однією з топових держав у світі.

- Віримо, що так буде. Чи є у вас політичні амбіції, яким ви бачите себе після нашої перемоги, адже панує думка, що військові можуть бути одними з ключових гравців на політичній арені.

- Є декілька складників, і це відповідь, яка має бути розгорнута. Перше – війна не закінчиться так, як ми повністю собі спланували, друге – після завершення бойових дій перші три місяці будуть найбільш гіркими для української нації. Чому? Тому що ми почнемо відчувати весь масштаб горя, який відбувся у нашій державі, тепер всі заряджені на результат. Коли буде перемога, буде певний такий відкат, і от все горе, яке було в державі, воно стане зрозумілим. З’являться, я так м’яко скажу, негідники, яких ви тепер не бачите, їх не чутно і не видно, які будуть звинувачувати і судити, – побачите, так і буде, на жаль. Кого зроблять винними в усьому, що відбулося? Звісно, будуть паплюжити владу, це абсолютно зрозумілі речі, забуваючи про те, що війну розпочав Путін, і з Путіним неможливо домовитися ні про що, хто був президентом, війна на цьому почалася, ворог до цього рухався певною мірою, – це моя думка. Питання лише в тому, що ми зробили для підготовки в цій війні. І винні будуть в усьому, це моя думка суб’єктивна, військові, вище керівництво військове, яке ухвалювало рішення, і польові командири, тому я маю сумніви, що великий відсоток військових опиниться в політиці. Якщо буде потрібно державі, щоб я був у політиці, я буду в політиці, якщо необхідно, щоб я був у війську, я буду у війську, якщо я не потрібен ні у війську, ні в політиці в якомусь розрізі часу, я думаю, що знайду, чим зайнятися в цьому житті, у мене багато захоплень і багато речей, які мені хотілося б зробити, щоб цей світ став бодай трохи кращим і добрішим.

- Ви сказали, що спочатку там буде «відкатуватися» ці втрати, цей біль, і ми це розуміємо. Напевно, це те, що відрізняє нас від ворога, – що ми розуміємо, якою ціною. Але ви вже бачите на власні очі цей біль і ці втрати. Як ви це переживаєте, як тримаєтесь?

- Значить, літо 2023 року, я приїжджаю в чергове відрядження в місто Київ і розумію, що в профільній нашій історії «БПЛАшній» тих, хто мав би бути глибоко в матеріалі, тих, хто мав би бути в контексті, що потрібно війську і що потрібно робити, вони не можуть відрізнити чорне від білого. Те, що закуповувалося в 2023 році, було багато ініціатив гарних, але стільки зайшло сміття в Сили оборони, що це просто... Отак дивишся – нормальна людина, тільки стає на посаду, з’являється якась кормушка – їх ніби підміняють, падає забрало, мордою – в це корито, поки не лопнуло. Я не можу зрозуміти, що з нашими людьми, так, у цьому контексті: чи то голодне дитинство 1990-х років, чи то пороблено, я не можу усвідомити. Просто я працюю в тій команді і є також серед тих, які віддали на війну дуже багато, заощаджень особистих зокрема, і я не можу зрозуміти, як посадовець може мордою в корито, поки не лопне, тоді як люди – під усім, що може стріляти, під отруйними газами і фосфорами, – ну в мене в голові не вкладається. Коли я приїхав на пункт управління, повернувшись з Києва, мені так стало боляче, може, ви переживали колись таке в житті, може, ні, не знаю, – у мене душа і серце впало десь туди вниз, у мене впало все абсолютно і рівень мотивації, і я захворів. У мене піднялася температура, почалася апатія, мені зле, мені недобре, коли дихати не хочеться. У цей час, це Бахмутський був відтинок, «свистопляска» на полі бою страшна іде. Я дозволив собі в такому стані побути один день, потім, розмовляючи зі собою, думаю, потрібен компроміс, треба якось знайти рішення, так же не можна. 

Чому ми піддаємося всьому? Є ж і позитивні ініціативи, є хороші компанії, які виготовляють ті чи інші засоби..., вони дослуховуються, проводять модернізацію, є люди, які підтримують, є бізнес, який підтримує, передає засоби, є результат на полі бою, противник не має успіху. І я дійшов думки, що не треба крутити головою і казати: от крадуть, обговорюють одне одного і т.д., треба, встаючи кожного ранку, дякувати Богу за те, що ти живий, бо життя насправді – це найбільший дар, і ставити собі одне питання, і себе в цьому не обманювати, не брехати собі: що я зробив вчора і що я зроблю сьогодні для того, щоб Українська держава відбулася? І стало дуже легко, і мотиваційно абсолютно правильно, це не заплющування очей і, типу, не звертання уваги на загальні проблеми, – це дещо інше, це не відволікання, на що ти не можеш вплинути, а максимальне акцентування своєї уваги на те, де ти можеш забезпечити результат, досягти, стати кращим. Якось так.

- Дуже вам дякую за цю відповідь. І хочеться, власне, подякувати за те, що ви робите, за вашу позицію і за те, що стоїте на захисті нашої країни. Скажіть наостанок про те, про що кожен з нас мріє найбільше, – про перемогу. Що для вас означатиме перемога? Я знаю, що ви вірите в те, що нам вдасться вгамувати ворога, щоб він більше не хотів взагалі підходити до наших кордонів.

- Перемога... Вона, як вже ви бачите, ділиться на етапи. Перше – це втрати, те, що ми маємо, це дуже важливо.

Друге – це можливості відбити те, що відібрав у нас ворог. І на якійсь межі розумного і співмірного між нашими можливостями і можливостями ворога утворити політичну передумову для поетапного повернення наших територій в загальновизнані межі до 1991 року. Але очевидно, що повністю військовим шляхом цього досягти не є можливим. Ми можемо довбати Росію, щоб Росія стала слабкішою, і тоді може йтися повною мірою про повернення цих територій. На сьогодні військовим шляхом... Хіба що нам дадуть бригад з 15 наші міжнародні партнери, щоб ми могли повною мірою провести деокупацію, і все озброєння, яке ми запитуємо у рамках військової допомоги.

Третє – це, мені б дуже хотілося, щоб усі зрадники були виявлені, я розумію, що це ідеалізм, і навіть просто мрії мої, але я б щиро хотів, щоб ці зрадники покинули нашу державу. Мерзота, яка тепер причаїлася, щоб не підняла голову, що обов’язково, на жаль, відбудеться. І щоб ми змогли зберегти єдність і досягти країни, як кажуть, Країни мрій. І що найцікавіше, що в України є всі можливості, щоб цю Країну мрій зробити. У нас все є, просто треба ось тих, які рило в корито і доки лопне, поетапно прибрати.

- Дякую вам за ці відповіді. А насамкінець пропоную бліц-запитання. Я буду ставити вам низку запитань, ваше завдання – коротко і швидко відповідати.

- Добре.

- Чи є в «Ахіллеса» слабке місце?

- Ні. Є таке поняття, як «післяопераційна діяльність», – це коли ми зробили щось хороше, проаналізували чому і повторили. Коли ми зробили щось погане, проаналізували чому, виключили недоліки і зробили добре. Ми провели післяопераційну діяльність діяльності «Ахіллеса», вилучили всі недоліки, закриваю п’яту – і на сьогодні підрозділ «Ахіллес» не має слабких місць. Є місця, які потребують доопрацювання, нарощування бойової спроможності, але то все в робочому порядку, слабких місць немає.

- Найбільш шалений вчинок у вашому житті?

- Нехай на це відповідь дадуть історики.

- З якою думкою ви прокидаєтеся?

- Я живий, – чесне слово, кожного ранку.

- Що для вас означає командирська честь?

- Особлива складність – не підвести тих людей, які стоять у тебе за спиною. Виконати обов’язок і передати бойовий досвід. Ця мета не є основною. Основна – честь офіцера, бути вірним своїм і працювати для своїх.

- Хто для вас герой?

- Як би це не було, але скажу так: українська нація. Українська нація – для мене герої, я клянусь, я щирий, радий тим, я безмежно гордий, що я є українцем.

- Як би ви описали роботу пілотів БПЛА одним словом?

- Ефективна. 

- Який девіз ви використовуєте у житті?

- Вперед, вперед!

- Як би ви описали свободу трьома словами?

- Можливість самореалізації в безпеці.

- Чи може одна людина змінити хід історії?

- Так, може, але за цією людиною завжди буде стояти величезна команда.

- Що для вас є найбільшою нагородою?

- В поточному моменті – це кількість знищених ворогів і доповідь 4 5 0, без подій...

- Що найперше зробите після перемоги?

- У нас в підрозділі виключно «сухий» закон, і я спиртних напоїв не вживаю, на цей момент – рік і два місяці загалом. Десь було на якихось заходах загальних, коли якісь тусовки відбувалися, я умовно кажу – тусовки військового призначення... З початку масштабної війни взагалі не вживаю, ну й до цього не дуже вживав. Особовий склад, побратими, посестри отримали державні нагороди, отримали відомчі нагороди і т.д., ми нічого не відсвяткували. Відповідно після перемоги перше – це буде збір особового складу, подяка і так, знаєте, як велике свято, схоже на весілля в сільській місцевості, де ми одне одному подякуємо. А далі – раунд два, багато серйозної роботи над тим, щоби Українська держава відбулася. Якось так я бачу перемогу.

- Що ж, це було дуже емоційно, місцями жорстко, але відверто. І я вам за це дуже дякую, до зустрічі.

Діана Славінська

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на каналі Ukrinform TV