Анатолій Казмірчук, командувач Медичних сил ЗСУ

Ми зустрічаємося з Анатолієм Казмірчуком у Національному військово-клінічному центрі, де він розпочав свій професійний шлях з посади старшого ординатора ще 1997 року. Нині пан Анатолій – командувач Медичних сил, який не просто знає всю систему надання медичної допомоги військовим ізсередини, а брав участь у побудові цієї системи. Своє перше інтерв’ю засобам масової інформації на посаді командувача пан Казмірчук дав Укрінформу, розповівши, як під час війни працює система, скільки поранених воїнів повертаються у стрій, чому лише 10% бойових медиків мають медичну освіту, як відбувається евакуація поранених із Курської області, як розв’язати проблему кадрового голоду та багато іншого.

НЕ БУЛО ЖОДНОГО ВИПАДКУ, КОЛИ Б МЕДИК ЗАЛИШИВ СВОЮ БОЙОВУ ПОЗИЦІЮ

- Пане Анатолію, 19 листопада 2023 року Указом Президента вас призначено на посаду командувача Медичних сил. Який спадок ви отримали і з якими викликами зіткнулись?

- Я хотів би розпочати з того, що до призначення на посаду я очолював Головний військовий госпіталь, і, звичайно, ми з особовим складом були компонентом у забезпеченні лікувально-евакуаційних заходів, які проводилися для військовослужбовців. Відповідно госпіталь, який я очолював, готував команди лікарсько-сестринських бригад, передові хірургічні групи, передові хірургічні відділення, які безпосередньо займалися наданням медичної допомоги не тільки у стінах госпіталю. Це відбувалося і в зоні ведення бойових дій. По суті, система, яку створили усі представники медичної служби, працювала і працює, на мій погляд, досить злагоджено. Це досвід, кропітка праця і кров наших колег упродовж війни.

Водночас зрозуміло, що, як в діяльності і роботі будь-якої служби, були певні проблемні питання. Але ще раз повторюсь: це не значить, що ця служба не працювала. Ми, на жаль, часто чули про те, що військові підрозділи, через ту чи іншу причину, залишали свої бойові позиції і йшли. Так от, якщо говорити про Медичну службу ЗСУ, то я не можу вам навести жодного випадку, коли чи то лікар-хірург, чи то середній або молодший медичний персонал сказав: «Вибачте, я вигорів, я стомився, я не буду надавати медичну допомогу». І, мабуть, це зайвий раз свідчить про той високий професіоналізм і відповідальність за життя наших військовослужбовців, що притаманні нашим медикам.

- Які завдання ви окреслили для медичної служби тепер?

- Головне завдання Медичної служби ЗС України полягає саме в тому, щоб максимально зберегти життя та здоров'я військовослужбовців і в разі поранення чи травмування забезпечити умови, щоб військовий отримав весь необхідний обсяг медичної допомоги на всіх етапах медичної евакуації. На жаль, війна – це на сьогодні «епідемія бойової травми». І від того, наскільки швидко, своєчасно буде надана медична допомога воїнові, який цього потребує, залежать життя та здоров’я його й побратимів.

- Що ви маєте на увазі?

- Військовослужбовці, які вже служили, мають певний досвід, після поранення і повернення у стрій цей свій досвід можуть передати побратимам, з якими вони проходять військову службу. І це дає можливість не шукати новий мобілізаційний ресурс, а використовувати навчені кадри. Адже всім відомо, що військовослужбовець, який прийшов за контрактом чи за мобілізацією, повинен пройти в навчальному центрі основи базової загальновійськової підготовки, до якої також входить військово-медична підготовка. І, на жаль, на сьогодні ця підготовка триває близько 13 годин, що ми вважаємо недостатнім.

У зв’язку з цими викликами дійсності ми ініціювали відеознімання онлайн-курсу з тактичної медицини, де представлено програму підготовки бойового медика за алгоритмами MARCH- PAWS. Попри наш (на початку) скептицизм, бачимо, що він популярний, особливо серед інструкторів з тактичної медицини. Деякі з навичок, що опубліковано, підходять і для військовослужбовців, які проходять БЗВП (базову військову підготовку, – ред.). Наприклад, самодопомога під вогнем (зона прямої загрози) та само- / взаємодопомога в тактичному укритті (зона непрямої загрози).

Звичайно, відеоформат розрахований лише на засвоєння вже отриманих навичок та їх повторення, але так ми наближаємо доступність у засвоєнні навичок для кожного військовослужбовця.

Також наше пріоритетне завдання – зробити так, щоб у нас кожен військовослужбовець був навченим: як мобілізований військовослужбовець, так і бойовий медик. І, зокрема, ми тепер апробуємо курс інструктора другого рівня для того, щоб поліпшити контроль за якістю підготовки на загальному базовому військовому курсі з тактичної медицини.

ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА МОБІЛІЗОВАНИХ МАЄ ТРИВАТИ НЕ МЕНШЕ НІЖ 20 ГОДИН

- А скільки в ідеалі має тривати така підготовка, на вашу думку?

- Світові стандарти вимагають довшої підготовки – до 40 годин. Ми маємо 13 годин, тому й говоримо, що через реалії війни потрібно збільшити термін підготовки в цьому напрямі до не менше ніж 20 годин.

- Чому не можна збільшити час підготовки для новачків?

- Це комплексна проблема. Ми подали пропозиції до Генерального штабу щодо збільшення навчальних годин у сфері домедичної допомоги до 20 годин. Наразі очікуємо впровадження цих змін.

ЛИШЕ 10% БОЙОВИХ МЕДИКІВ МАЮТЬ МЕДИЧНУ ОСВІТУ

- Наскільки важливі навички надання домедичної підготовки?

- Ми завжди говоримо й намагаємося це донести, що військовослужбовець, який прийшов на військову службу, повинен бути навченим наданню домедичної допомоги собі і своїм побратимам. Адже якщо військовослужбовець матиме при собі індивідуальні засоби з надання допомоги (АМЗІ), але за відсутності знань та навичок не зможе ними користуватися, то, на жаль, він не допоможе ні собі, ні побратиму.

Близько 10% бойових медиків мають медичну освіту, але на полі бою працюють зовсім інші правила. Там ідеться про порятунок життя, а не про лікування. Тому ми говоримо про те, що коли військовослужбовець навчений, то він врятований.

Наприклад, є випадки, коли в тактичному укритті (зона непрямої загрози) не проводять необхідні маніпуляції, такі як оцінювання доцільності використання турнікета в разі тих поранень, де було б достатньо тиснучої пов’язки та подальшої відсутності переміщення або конверсії турнікета при «високому» турнікеті.

Через ці випадки було вирішено внести навичку переміщення турнікета до програми базової загальновійськової підготовки.

ПОНАД 70% ПОРАНЕНИХ ВОЇНІВ ПОВЕРТАЮТЬСЯ У СТРІЙ

- Хотілося б уточнити, який відсоток поранених повертається у стрій після лікування?

- За нашими даними, понад 70% поранених військових повертаються у стрій. Це середньостатистичні дані. Адже ви розумієте, що на різних напрямках фронту цифри можуть різнитися між собою. Ми можемо говорити, що саме ці 70% військовослужбовців, по суті, є кістяком, основою військового контингенту.

- Чому зберігається постійна потреба в медиках, хоча їх активно готують?

- Не секрет, що бойовий медик перебуває в місцях ведення бойових дій. Окрім того, що бойовий медик має рюкзак, де є необхідні медичні засоби для надання необхідної допомоги, він виконує обов’язки звичайного військослужбовця з повним бойовим екіпіруванням. Тобто бойовий медик перебуває зі своїми побратимами на полі бою, тому це дуже вразлива категорія військовослужбовців, які на сьогодні не підпорядковані Медичній службі Командування Медичних сил. Вони підпорядковані підрозділам родів і видів Збройних сил. Тобто комплектацією посад бойових медиків займається підрозділ, а безпосередньою спеціальною підготовкою – ми.

- Але ж за їх підготовку відповідає ваше Командування?

- Так, Командування є відповідальним за їх медичне забезпечення і постачання медичного майна, а також за все, що стосується підготовки цих військовослужбовців. На сьогодні таких фахівців готують у Школі тактичної медицини КМС ЗС України.

- Розкажіть більш докладно про цю Школу, будь ласка.

- Школа тактичної медицини випускає понад 75% бойових медиків на потреби ЗСУ загалом. Школа тактичної медицини тепер готує бойових медиків згідно з міжнародними стандартами.

На сьогодні є потреба трансформування Школи в Навчальний центр тактичної медицини Командування Медичних сил Збройних сил України з нарощуванням спроможностей відповідно до покладених на неї завдань.

Ми очікуємо, що це дасть можливість збільшити підготовку старшого бойового медика роти (батареї) для потреб командувань видів, родів військ (сил) Збройних сил України, проведення курсів підвищення кваліфікації інструкторського складу навчальних частин (центрів) видів, окремих родів військ (сил) за напрямом тактичної медицини першого (для проведення занять з тактичної медицини під час базової загальновійськової підготовки та підготовки військовослужбовців за програмою стрільців-санітарів) і другого (для спеціалізованої підготовки бойових медиків) рівнів та розроблення типових навчальних програм підготовки особового складу, що надає домедичну допомогу, та стрільців-санітарів, бойових медиків, інструкторів за напрямом тактичної медицини першого і другого рівнів.

- Чи проходять підготовку бойові медики за кордоном?

- Частину бойових медиків готують також за кордоном. Підготовка бойових медиків і в нас, і в країнах НАТО проходить за єдиними затвердженими програмами. Тобто на сьогодні немає такого явища, коли один центр готує по-своєму, інший – інакше. Усі ці програми – уніфіковані. Хоча й можуть бути певні особливості відповідно до специфіки спеціальних завдань, які виконують захисники.

- Чи співпрацюєте ви з цивільними медуніверситетами в цьому питанні? Можливо, вони б узяли на себе частину навантаження з підготовки?

- Це різні поняття. Бойовий медик – не медичний працівник, тому це не входить до компетенції університетів медичного профілю. Якщо ж ми згадали вже про медуніверситети, то треба говорити про необхідність відновлення і створення, як це раніше називали, військових кафедр. Тепер це називається «кафедра медицини катастроф і військової медицини». Усі ці процеси дуже повільно відновлюються, для таких кафедр не вистачає фахівців. Тепер ми знайшли рішення. Для дипломованих медиків, які не мали військової кафедри, при Українській військово-медичній академії за скороченою програмою можна пройти двомісячні «Офіцерські курси», і після успішного проходження курсу медику присвоюють первинне офіцерське звання «молодший лейтенант медичної служби». Від початку цього курсу минуло менше ніж 5 місяців, але курс уже випустив близько 200 офіцерів. Завдяки цьому вдалося частково поповнити лави наших кваліфікованих кадрів, однак на сьогодні, на жаль, усе одно є дефіцит певних лікарських посад.

- Кого найбільше не вистачає?

- Традиційно це хірурги та анестезіологи. Те саме стосується середніх медпрацівників. Маю на увазі представники хірургічної спеціальності: операційні сестри, фахівці, які відповідають за трансфузіологію тощо.

- Як, на ваш погляд, можна розв’язати проблему кадрового голоду?

- Якщо говорити про фахівців із вищою медичною освітою, то ви, напевно, знаєте, не є секретом: за час повномасштабної агресії досить багато лікарів поїхали за межі держави, певна кількість лікарів останніми роками не реєструвалися у ТЦК. Тож треба провести переоцінення цієї категорії і надати їм відповідні посади у ЗСУ. Щоб не було випадків, коли дипломований лікар працює, наприклад, на посаді стрільця-санітара або кулеметника.

Якщо говорити про середній медичний персонал, то, звичайно, потрібно активізувати роботу в медичних коледжах, які випускають таких фахівців, популяризувати службу в Медичних силах. Ідеальний варіант – це готувати таких фахівців в одному з таких навчальних закладів, орієнтованих на військову медицину. На жаль, на сьогодні таких закладів у нас у державі немає.

МАЙЖЕ 70% ВІЙСЬКОВИХ, ЯКІ ПРОХОДЯТЬ ВЛК, ДИСТАНЦІЙНО ЗАПИСУЮТЬСЯ НА ОГЛЯДИ

- Тепер дуже модна тема цифровізації в армії, і одне із завдань, яке перед вами ставили, –полегшити шлях військового, що зазнав поранення. Чи простіше тепер стало військовим зі збором необхідних медичних паперів, виписок?

- За цей рік спільними зусиллями з Міноборони й Генеральним штабом ми змогли досягнути багато революційних змін в цьому напрямі. Є небезпідставне твердження, що українська армія – це «паперова армія». Бо треба було брати папірець в руки, йти по всіх інстанціях, відносити до того чи іншого фахівця. А це величезні черги. І справді, людина приходила, стояла в черзі перед дверима, довго чекала, коли приймуть. Це часто спричиняло об’єктивне незадоволення. І це дійсно ненормально, коли поранений чи травмований воїн стоїть у черзі цілий день. Тому була проведена досить велика робота з начальниками медичних служб військових підрозділів. І їм було надано право запису військовослужбовців відразу в військовій частині на проходження або військово-лікарської експертизи, або ж планового огляду в лікувальних закладах.

На сьогодні ми говоримо про те, що майже 70% військовослужбовців, які проходять військово-лікарську комісію або медичне обстеження, записуються на візит до лікаря дистанційно. Мова тепер про ВЛК.

І відповідно створена сітка медичної інформаційної системи в ЗСУ. Ми маємо дуже амбітні плани – до кінця цього року впровадити її на 100% у наших закладах. В усіх закладах Медичних сил розгорнуті електронні інформаційні системи, і ми створили близько двох тисяч робочих місць в наших закладах. Про що йдеться? Це дві тисячі фахівців, які вносять в електронному вигляді всі відомості про військовослужбовця.

Наприклад, лікар оглядає пацієнта і, маючи електронний ключ, усі записи робить електронно. Так само, коли проводять обстеження, лабораторну діагностику чи рентгенівське обстеження, фахівець вже не пише від руки нерозбірливим почерком висновок, а вносить дані в електронному вигляді.

Ще один плюс цієї системи – в тому, що є можливість сформувати свідоцтво про хворобу на основі тих діагнозів, які вже попередньо зібрано й відображено у ній.

Так само, якщо, наприклад, раніше військовослужбовець пройшов ВЛК і, за результатами обстеження, потребує відпустки через хворобу, йому потрібно було виписатися з лікувального закладу з виписним епікризом, їхати в військову частину, писати рапорт. На сьогодні у всіх підрозділах Збройних сил є електронний документообіг СЕДО (система електронного документообігу, – ред.).

Тобто в день виписки у військову частину надходить довідка про те, що військовослужбовець виписаний. І автоматично сповіщається про те, що військовослужбовцю, наприклад, надана відпустка за станом здоров'я. Тож військовослужбовець їде у відпустку, не повертаючись в частину, бо туди надіслана електронна копія про те, що він отримав відпустку. Якщо буде потреба продовжити лікування, то він повинен надати направлення військової частини, яке також може прийти електронною поштою.

Тепер робимо все можливе, щоб інформаційна система, яка функціонує в медичній службі Збройних сил України, була повністю сумісна з медичною інформаційною системою охорони здоров'я. Адже в Україні діє система Єдиного медичного простору. Окрім того, є необхідність розгорнути МІС ЗС України в медичних підрозділах ЗСУ для спрощення процедури документообігу за медичним напрямом на усіх етапах медичної евакуації.

- Як ви думаєте, до кінця 2025 року завершиться цей процес цифровізації медичної системи ЗСУ?

- Будемо робити все можливе. Для цього треба збільшувати кількість робочих місць, забезпечувати оргтехнікою, гаджетами тощо. Як я сказав, тепер є дві тисячі робочих місць, але для повноцінного функціонування потрібно ще близько півтори тисячі.

Ще раз наголошу: дуже важлива тут взаємосумісність з ЕСОЗ (електронна система охорони здоров'я, – ред.), тому що для наступних етапів лікування військовослужбовця необхідні результати досліджень, які вже проводились в тому чи іншому лікувальному закладі.

Тут варто наголосити, що Верховний Головнокомандувач робить акцент на принципі людиноцентричності. І ми говоримо про те, що військовослужбовець, який зазнав поранення чи захворів, повинен бути в центрі уваги медичної служби. Для нього мають створити всі умови: як для повноцінного лікування, так і для подальшої реабілітації, відновлення і відповідно повернення у стрій. Сьогодні в ЗСУ реалізується «Програма збереження життя та здоров’я військовослужбовців», яку ініціював Головнокомандувач.

Ключові завдання програми: поліпшення надання медичної допомоги пораненим відразу на полі бою, вчасна і максимально безпечна евакуація, зокрема з використанням наземних роботизованих платформ. Ще одне з важливих питань – надання підрозділам спеціалізованої техніки для безпечної евакуації поранених. Наразі ми багато уваги приділяємо підготовці бойових медиків та поліпшенню навчання усього особового складу тактичної медицини.

НА СЬОГОДНІ ВДАЛОСЯ СТВОРИТИ ДОСТАТНІЙ ЗАПАС ІНДИВІДУАЛЬНИХ АПТЕЧОК

- Якраз плавно перейдемо до чутливої теми забезпечення. Ще до вашого приходу на посаду ми були свідками гучних скандалів про неякісні турнікети, що отримували військові. Скажіть, будь ласка, яка тепер ситуація із забезпеченням Медичних сил? Наскільки забезпечені бойові медики й медичні бригади всім необхідним?

- Я не бачив жодного керівника закладу або жодного лікаря, який би сказав, що в мене є все, що потрібно. Це вічний процес, вічна проблема, і сказати, що вона може бути розв’язана одномоментно, раз і назавжди – ні. Але в цій ситуації важливо, як ви сказали правильно, щоб засоби, які використовують для збереження життя військовослужбовців, були якісними.

І ми собі поставили за завдання №1 забезпеченість військовослужбовців якісними і лише сертифікованими АМЗІ (аптечками) та їх складниками, що відповідають міжнародним стандартам, стандартам НАТО. На сьогодні нам вдалося створити достатній запас цих компонентів АМЗІ.

КОЛИ ВИЛУЧАЄМО НЕЯКІСНІ ТУРНІКЕТИ, ВИКОРИСТОВУЄМО ЇХ У НАВЧАЛЬНИХ ЦЕНТРАХ

- Чи можна сказати, що неякісні турнікети чи аптечки вже не потрапляють до військових?

- Скажу відверто, що є проблема, коли до наших підрозділів потрапляє частина, зокрема, турнікетів або загальновійськових індивідуальних аптечок, які не завжди якісні. Чому? Ну, певна частина таких засобів надходить туди нецентралізовано. Про що мова? Ми знаємо і завжди дякуємо громадянам України, які допомагали, допомагають і будуть допомагати Збройним силам, але іноді стається так, що ті індивідуальні аптечки або турнікети можуть бути від сумнівного виробника.

Тепер у Командуванні Медичних сил створені мобільні групи медичного постачання, які з певною періодичністю перевіряють наявність і необхідну кількість засобів захисту, їхню відповідність стандартам.

Військовослужбовцю і рідні, і близькі досить часто купують і передають ці засоби захисту. Чому так було? Через проблему зі списанням індивідуальних аптечок. Про цю проблему відомо давно, і нам вдалося за цей рік спростити процедуру їх списання. Це майно вже не належить до інвентарного, а є витратним. У зв’язку з цим вже і випадків виявлення неякісних складників аптечок, зокрема турнікетів, менше. Що стосується перевірки якості турнікетів: турнікети, які надходять до нас як матеріально-технічна допомога, – європейської якості й відповідають міжнародним стандартам.

ЧЕРЕЗ ПРОБЛЕМИ З ТАКТИЧНОЮ ЕВАКУАЦІЄЮ ДОВОДИТЬСЯ ГОВОРИТИ ПРО ТУРНІКЕТНИЙ СИНДРОМ

- Крім якості турнікетів, на що ви звертаєте особливу увагу?

- Тут я коротко хотів би зупинитись на іншій проблемі. На жаль, на сьогодні не завжди вдається дотримуватись правила «золотої години». Про це знають усі. Ворог використовує багато різноманітних видів зброї і, на жаль, ми змушені говорити про те, що часом буває так, що евакуація з місця поранення до місця надання медичної допомоги може тривати декілька годин: це може бути і 10 годин, і 15 годин, навіть понад добу. Мова про те, що коли накладений турнікет, і якщо військовослужбовець не навчений проводити конверсію і переміщення турнікета, то ми змушені сказати, що така кінцівка буде ампутована. Цій проблемі ми приділяємо величезну увагу. Саме ЗСУ ініціювали зміни до принципів конверсії турнікета. Тепер у країнах НАТО також введені зміни, які свідчать про те, що конверсію можуть здійснювати навчений військослужбовець або бойовий медик, а не лише медичний персонал на подальших етапах евакуації.

На жаль, через проблеми з часом евакуації пораненого часто ми говоримо про турнікетний синдром. Це, звичайно, проблема не через медика, який невчасно надав допомогу, а через неможливість своєчасно вивезти пораненого зі зони ураження. Тому ми говоримо про постійну потребу в броньованому санітарному транспорті, про можливість вивезення пораненого зі зони ураження різноманітними наземними платформами на зразок дронів чи інших платформ. Сьогодні поки що немає серійного виробництва таких засобів, але ми знаємо, що на певних ділянках такі засоби дають можливість, наприклад на цій платформі, відвезти боєкомплект на лінію зіткнення, а назад повернути пораненого.

- Наскільки масово їх тепер застосовують?

- На жаль, масовості використання їх немає, це, по суті, апробаційні зразки. Але вони вже показали свою ефективність.

БРОНЬОВАНОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ ЕВАКУАЦІЇ ПОРАНЕНИХ Є ТРОХИ БІЛЬШЕ НІЖ ПОЛОВИНА ВІД ПОТРЕБИ

- А загалом яка ситуація із забезпеченням медичним транспортом?

- На жаль, ворог ігнорує всі можливі міжнародні конвенції та обстрілює як медичний санітарний транспорт, що евакуює пацієнтів, так і медичні заклади. Ворог використовує і fpv-дрони, і артилерію, і КАБи. Тобто потреба у броньованому транспорті є досить гостра. В Україні виробляють, наприклад, броньовані автомобілі «Козак-5МЕД». Хоча масового виробництва їх немає. Загалом по лінії допомоги від наших партнерів ми отримуємо броньовану техніку, і це дає можливість, скажу так, дещо триматися на плаву. Але повторю: потреба у броньованому евакотранспорті доволі гостра.

- Чи не плануєте ініціювати щось на зразок медичної коаліції, де можна було б вирішити питання постачання броньованої техніки?

- Є система, в якій викладені потреби не тільки медичної служби, а загалом військові. Звичайно, у цій системі ми зазначаємо потребу, зокрема в броньованій техніці. І саме завдяки цьому тільки в поточному році нам вдалося отримати більше ніж 100 одиниць такої техніки. На жаль, цього мало. Ще раз скажу: ворог за ними полює. Якщо говорити про медичний транспорт, який має відповідний клас і можна використовувати для медеваку, то також за цими напрямами ми отримуємо такі автомобілі від деяких країн-членів Альянсу. Зокрема, цьогоріч надійшли евакуаційні машини М-113. Це важлива підтримка для наших медиків на етапах медичної евакуації.

- Чи допомагають міжнародні партнери в реабілітації наших військових?

- Потреба в реабілітаційних ліжках дуже велика. Лікувальні заклади Міністерства охорони здоров'я, з якими ми тісно співпрацюємо і перебуваємо в єдиному медичному просторі, проводять основну кількість реабілітаційних заходів. Тому що ліжковий фонд наших закладів у системі ЗСУ обмежений через орієнтацію на лікування поранених та хворих. У зв’язку з цим ми ініціювали ще в минулому році такий Проєкт зі створення п'яти реабілітаційних центрів на близько дві тисячі ліжок. І саме до цього проєкту ми залучили для допомоги наших партнерів. Було вибрано кілька локацій в різних регіонах. Наприклад, в одній з них декілька днів тому побудовано нову котельню, поставлено багато обладнання, яке використовують саме в реабілітаційних заходах. І я можу вам сказати, що наші військовослужбовці, які про це знають, відмовляються тепер їхати лікуватися за кордон, адже є можливість бути вдома, бачити своїх рідних і близьких і водночас отримувати якісну реабілітацію. Крім того, в таких центрах враховані вимоги щодо інклюзивності: обладнані пандуси, ліфти, двері тощо. Коли ми чуємо, що військовослужбовці хочуть лікуватися вдома, це вважаємо досягненням.

- Але ж за кордоном теж проходять лікування наші військові?

- Так, певна кількість наших військовослужбовців на сьогодні лікуються за кордоном. І, щоб ви розуміли механізм відбору пацієнтів для лікування за кордоном, вони лікуються, наприклад, у наших госпіталях, у цивільних лікарнях, і МОЗ зобов'язаний знайти їм лікувальний заклад. Ця категорія військовослужбовців є в певній базі, і закордонні партнери, які не бачать прізвищ, відбирають на лікування поранених за специфікою їх лікувального закладу. Це дуже цінна допомога для нашої системи охорони здоров’я.

НА АЕРОМОБІЛЬНУ ЕВАКУАЦІЮ ПРИПАДАЄ ЛИШЕ 2% ВИПАДКІВ, НА НАЗЕМНИЙ ТРАНСПОРТ – УСЯ ІНША

- Повернімося до теми евакуації. Ви тісно співпрацюєте з Укрзалізницею?

- На жаль, не можемо використовувати аеромедичну евакуацію. Ми знаємо, що повітряний простір не безпечний, і тому нам вдалося з 2022 року організувати і відпрацювати евакуацію залізничним транспортом. Цей проєкт ми реалізуємо з Укрзалізницею. Нам вдалося створити і реанімаційні вагони на колесах, і вагони для лежачих пацієнтів, і для легкопоранених. І це дає можливість, по суті, з усіх оперативних напрямків евакуювати поранених. Український досвід ведення війни, зокрема в медичній евакуації, спонукає партнерів замислитись над альтернативами аероевакуації. Адже на сьогодні аеромобільну евакуацію проводимо лише у 2% випадків. Більше ніж 50% – все-таки евакуація наземним транспортом.

МЕДЗАКЛАДИ КУРЩИНИ НЕ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ УКРАЇНСЬКИМ ПОРАНЕНИМ

- У зв'язку з операцією в Курській області чи коректно сказати, що евакуація з цих територій відбувається за єдиним принципом, який у вас діє?

- Звичайно. Евакуація поранених, травмованих та хворих із цієї зони відбувається відповідно до тих принципів, які функціонують на будь-якому іншому напрямку.

- А використовують там місцеві медичні заклади?

- Ні. Медична допомога надається на стабілізаційних пунктах, які розгорнуті Медичними силами або підрозділами відповідних медичних служб підрозділів ЗСУ та Сил оборони України, які там є. І далі шляхи евакуації – це прифронтові наші лікувальні цивільні заклади, де працюють також наші військові лікарі, медперсонал. Ну і відповідно евакуація проводиться потім углиб країни.

БЮДЖЕТ НА МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АРМІЇ В 2025 РОЦІ ЗАЛИШИТЬСЯ НА РІВНІ ЦЬОГО РОКУ

- Тепер формується оборонний бюджет на наступний рік. Скажіть, будь ласка, чи вистачило вам бюджету, який у минулому році закладали? Чи сформовано потреби для Міністерства оборони на 2025 рік?

- Зрозуміло, цифри я не називатиму. Втім, якщо говорити про початок повномасштабної військової агресії РФ, то в 2022–2023 роках, крім бюджетного фінансування, якого завжди не вистачає, ми отримали рекордну кількість гуманітарної допомоги. Вона була різноманітна: це обладнання, ліки, засоби захисту, індивідуальні аптечки, турнікети, наліпки і все інше. І коли потім вкінці року ми проаналізували, що ж отримали централізовано і децентралізовано завдяки благочинним організаціям, міжнародній технічній допомозі, то зрозуміли, що потреба у медичному забезпеченні дуже велика. Скажу, що фінансування на майбутній рік закладено в межах тих асигнувань, які були раніше.

- Яка ситуація тепер з протезуванням військових, що втратили кінцівки? Адже часом ми бачимо повідомлення, що збирають гроші на протез.

- На сьогодні діє державна програма з протезування, і вона дає можливість пацієнту, який втратив кінцівку чи навіть кінцівки, отримати досить сучасний протез. Причому компоненти протеза, який у нас виробляють, – міжнародної якості. Протезні підприємства є державні та недержавні. Вони проводять протезування тоді, коли пацієнт із втраченою кінцівкою ще на лікуванні. І пацієнт має право вибирати. Якщо раніше всі хотіли протезуватись тільки за кордоном, то нині все частіше замовляють в Україні. Це ж так само техніка, вона потребує технічного обслуговування, і їхати за кордон поміняти те чи інше –проблема. Звичайно, наявна проблема з протезуванням високих ампутацій, коли, на жаль, є обмежені можливості нашої вітчизняної протезної промисловості, та й світової теж. Адже в разі високої ампутації важко встановити протез. І в нас, звичайно, є військовослужбовці, які зазнали, на жаль, високої ампутації. Ті протези, які рекомендовані для них, звичайно, дороговартістні, і державна програма не перекриває цього. То часом громадські організації збирають кошти. Тобто наразі це – спільна проблема державного апарату. Думаю, найближчим часом це питання вдасться вирішити.

- У вас працює гаряча лінія. Чи часто туди звертаються громадяни, які найпоширеніші питання ставлять?

- Гарячу лінію розгорнуто для того, щоб бути якомога ближчими до проблем самих військовослужбовців та їх родин. Вона функціонує вже близько пів року. Основні питання, якщо звертається хтось з військових частин, стосуються медичного постачання, забезпечення тим чи іншим майном, створення тих чи інших підрозділів, проходження військово-лікарської комісії. Якщо говорити про звернення громадян, то це переважно, звичайно, питання про лікування, тобто де можуть військовослужбовці лікуватися, де найближче можна пройти військово-лікарську комісію, як найшвидше отримати рішення, куди звернутися зі скаргою на ВЛК.

Окрім гарячої лінії, ми намагаємося налагодити комунікацію з представниками громадських організацій у сфері військової медицини. У нас визначені координатори за різними напрямками, які за короткі терміни реагують на потенційні кризи, про які повідомляють волонтери, – намагаємося чути і бути почутими.

- На завершення – питання про плани на майбутній рік.

- Ну, знаєте, план №1 у кожного громадянина України –  щоб війна закінчилась нашою перемогою якнайшвидше. І, звичайно, наша медична служба повинна бути готова до будь-яких викликів, щоб надати максимально необхідну допомогу, і відповідно за всіма напрямами діяльності все повинно працювати. Я маю на увазі, що має і надалі тривати робота, яка стосується персоналу, навчання. Тому що ми розуміємо, що без навченого особового складу, на жаль, дуже важко. А ще – пошук нових методів лікування та новітніх технологій, взаємодія з партнерами, медичне постачання, розширення можливостей лікування наших пацієнтів за кордоном. Про це можна говорити дуже довго. Сказати, що наша служба ефективно функціонує, можна тоді, коли за всіма напрямами діяльності не виникає поточних робочих проблем, всіх їх розв’язують, адже для цього є всі необхідні ресурси: як людський професійний, так і з матеріально-технічного забезпечення.

Ірина Кожухар

Фото: Павло Багмут