Пам'яті Героя України, спецпризначенця Ігоря Замоцького (позивний «Яшка»)

25-річний воїн під час штурму прикрив собою побратимів, проте сам отримав смертельне поранення

Ігор був довгоочікуваною дитиною. Народився у Кропивницькому 26 липня 1997 року. Його мама Тетяна згадує, що син від народження був моторним: коли інші робили перші кроки, він уже бігав.

- Він з дитинства був дуже активний, сміливий, взагалі нічого не боявся. Мені пригадується такий випадок: до нас звернулася сусідка з проханням, щоб він заліз до неї додому через віконце і подав ключі. А там собачка був, пудель. Ігорю всього три роки було, але він заліз туди, не боявся того собаки, знайшов ключі та відімкнув. А в садочку вже вихователька розказувала, що всі лягали спати, а він не хотів. Погодився з умовою, що ляже спати у рукавичках. Я йому напередодні купила такі цікаві, з "оченятами". То вона мені казала: "Знаєте, я готова була йому хоч валянки на ноги вдіти, щоб він вже тільки заснув".

Таким же активним Ігор був і в школі, так само вмів наполягати на власній думці та залишався самостійним.

- Улюбленим його предметом була скоріш фізкультура. Хоча він і математику любив. Задачі сам розв’язував, я з ним уроками не займалась. Потім він паркуром зацікавився. У футбол ганяв. Знайомий хлопець, з яким він навчався в ліцеї, залишив свій коментар до однієї з публікацій про Ігоря. Писав, що коли старшаки кидались яблуками по їхніх дівчатах, Ігор пішов один з ними розбиратися, не побоявся, хоча він тоді був не дуже рослий.

Ігор умів не лише захищати, а й дружити. Про нього як про найкращого друга згадує Олена, яка знала хлопця з дитинства:

- Ігор був для мене найкращим другом та найкращою людиною, яку я знала. Він був для мене підтримкою. Коли було сумно чи важко, то він переводив все на жарт. І всі проблеми відразу пропадали. Він був сяючим, він був посмішкою, він був промінням сонця, він був патріотом. Був дуже сміливим, завжди казав, що його найбільший страх - це тільки якщо на його районі буде висіти прапор окупантів. Його дуже не вистачає. Час нічого не лікує.

Відважним та справедливим Ігоря згадує і його тітка Оксана:

- Ігор з самого дитинства був гіперактивним хлопчиком, поспішав жити і хотів знати все. Мав багато друзів, міг постояти за себе і захистити слабших. Був чесним, сміливим, порядним, справедливим і відважним. Ніколи нічого не боявся. Завжди був на позитиві. Для своєї матусі він був надійною опорою, любив і беріг її. Хотів одружитися і створити сімʼю з дівчиною, яку покохав, але не встиг. Ігор був патріотом своєї країни, вірив, що перемога буде за нами. Пишаюсь своїм племінником.

Мама Ігоря розповіла, що й заробляти на власні витрати син став доволі рано - роздавав листівки та брався за іншу подібну роботу. При цьому ніколи не забував про близьких.

- Такий випадок стався, коли йому було десь, може, рочків дев'ять. Ми перед Новим роком завжди ялинку прикрашали. А це якось так забарилися, що уже настало 30 грудня, а ялинки не було, за роботою не встигли купити. Я його відправила в магазин по молоко, це був ранок. А він повертається і велику таку ялинку несе. Запитала, звідки ж взяв. Він каже: “Мамуля, ти знаєш, я підійшов до дядечка, спитав, по чому ялиночки. Він мені ціну сказав, а я дивлюсь, в мене там не вистачає. То я кажу: "Дядя, а можна, ви мені продасте за цю ціну, бо в мене грошей не хватає?" І цей чоловік погодився і практично задарма йому ту ялинку віддав.

Ігор завжди дарував мамі на день народження квіти, навіть ще малим знаходив можливість порадувати.

- Побачив у палісаднику квіти гарні жовті, знайшов господарку. Попросив цю жіночку, сказав, що у мами день народження і хоче подарувати, вона погодилася. Приніс мені на роботу, привітав, дуже приємно було.

Тато Ігоря помер, коли хлопцеві було 18 років. Тоді Ігор сказав, що тепер на ньому будуть обов'язки голови родини.

- Він піклувався про мене, бачив, як я страждаю і переживаю після смерті чоловіка. Зрештою подарував подорож у Єгипет. Це для нього був серйозний подарунок, хоч він уже й працював, але йому був всього дев’ятнадцятий рік, - каже пані Тетяна.

У 2016 році Ігор підписав контракт та вступив до війська. Після присяги брав участь у бойових діях АТО. Водночас він встигав підвищувати кваліфікацію, навчався військовій справі.

Коли почалася повномасштабна війна, також став на захист країни, попросив маму, щоб не хвилювалася.

- Він мені голосові постійно відправляв, ми на відеозв'язку були. Звісно, коли його не було по три дні, то ночами не спала, це дуже страшно. Вперше Ігор був поранений у червні 2022 року. В лікарні був, але відмовився від реабілітації, казав, що хлопці у дуже небезпечних місцях і він хоче до них, бо їм потрібна допомога. І він зі швами поїхав туди, вже там знімали. Вдруге він був поранений уже в серпні, також відмовився від реабілітації. Деякий час полежав - і на передову.

Пані Тетяна розповіла, що з дівчатами Ігор ніколи особливо не зустрічався, вона навіть переймалася через це. Але він відповідав, що як тільки серйозно закохається - одразу познайомить маму зі своєю обраницею. Зрештою так і сталося, згадує жінка.

- Це було у 2022 році, коли він зустрів Олю. Він мені тоді зразу написав: "Мамуль, я закохався". Вона його і на війну провела. Він колись був з Олею у відпустці, у Львові, і там з нею і зі своєю сестричкою по татові розмовляв про війну. І сказав їм: "Я з війни повернусь тільки Героєм України". Він і мені говорив, що от побачиш, от побачиш, мама, про мене знатиме вся Україна.

Дівчина тепер хоче розгорнути на Говерлі прапор на честь Ігоря, здійснити його мрію.

- Він був людською версією сонця, поруч із ним можна було відчути тепло. Навіть у найскладніших ситуаціях він шукав позитив і вихід з цієї ситуації. В нас було дуже багато спільного, як він говорив: "Ти моя Янь". Окрім цього, дуже часто він говорив про досить глибокі життєві теми, що свідчить про його мудрість, яку він отримав завдяки життєвому досвіду. Ігор любив Україну. Всім серцем. Він мріяв відвідати кожне місто України, піднятися на Говерлу та побачити всю країну вільною, - розповідає Ольга.

Дівчина додає, що Ігор мав багато цікавих ідей щодо життя після Перемоги, наприклад, розводити вдома креветок. Але не тільки мріями доводилося жити її коханому, а й службою та жахами війни.

- Прокидалася вночі, коли йому снилися жахи, заспокоювала його. А на ранок він розповідав жахливі речі, "флешбеки", які він бачив уві сні, - згадує дівчина.

Попри все, Ігор мав чудове почуття гумору та багато друзів.

- Майже зі всіма його друзями я була знайома особисто, і жодного разу ніхто не говорив поганого про нього, він був прикладом людини, на яку потрібно рівнятися, прикладом справжнього чоловіка. І я впевнена, що він був би прикладом хорошого батька. Після завершення війни Ігор хотів мати сім’ю та сина - Святослава, на честь полку, в якому він служив. Так, як в історії України: князь Ігор, княгиня Ольга та їхній син Святослав. На жаль, захищаючи мільйони життів, всі мрії і цілі залишив нездійсненими. Ми з його мамою в кожній країні Європи залишали позначки, що Ігор також був тут. Плануємо піднятися на Говерлу та розгорнути прапор з його фото, здійснити його нездійснені мрії, - говорить Ольга.

Мама воїна пригадує, що останнім часом перед загибеллю сина було складно, вона розуміла, що він знаходиться у дуже небезпечних місцях.

- Він нічого мені такого страшного не розказував, але я розуміла, де він. Останню розмову я ніколи не забуду. Завжди йому молитви слала, 90-й псалом, кожного дня і кожного вечора я молилась за нього. Але напередодні загибелі він мені пише: "Мамуль, ти можеш мені відіслати ту молитву, яку завжди висилаєш?” Звісно, я йому вислала, але серце було не на місці. За день до загибелі Ігоря ще говорили по відеозв’язку. Він дивився на мене, ніби милувався, говорив, що надивитися не може. Після того ще голосове повідомлення присилав, що у нього все нормально. Але таким голосом стомленим, ледве-ледве говорив. І після того вже мені не відповідав. А 9 червня мені зателефонували. Я побачила незнайомий телефон, одразу серце почало калатати. Не хотіла чути жодного слова, що вони мені кажуть, я не вірила, казала, такого не може бути, - говорить пані Тетяна.

Молодший сержант Ігор Замоцький загинув 8 червня 2023 року поблизу села Благодатне на Донеччині. Під час штурму прикрив собою групу особового складу. Усі його побратими залишилися живими, проте сам воїн отримав смертельне кулеметне поранення.

Завдяки його професійним діям було знищено багато ворожої техніки, важкої броньової техніки та особистого складу ворога.

У травні 2022 року бійця нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Посмертно захисника нагородили орденом "За мужність" ІІ ступеня та присвоїли йому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Фото надані Тетяною Замоцькою