Воїн із Кіровоградщини врятував 14 побратимів, які потрапили в оточення

Попри втрату побратима, бій і складні поранення, Сергій із добровольцями виконав завдання в Часовому Яру

Сергій, військовослужбовець одного з батальйонів 121 окремої бригади ТрО, отримав Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Нагороду бійцю вручив Президент України: за прояви надзвичайної мужності та героїзму в ході виконання бойових завдань.

Сергій під час наступу в районі Часового Яру отримав наказ вивести групу військовослужбовців з оточення. Разом із побратимом вони вирушили на розвідку, але натрапили на ворога. У цьому бою побратим загинув, а Сергій, попри важке поранення, вступив у бій і знищив ворога, завдяки чому вдалося вивести з оточення 14 військовослужбовців, врятувавши їхні життя.

Військовий розповів кореспондентці Укрінформу про свою службу й те, як він зумів провести цю операцію.

У МОБІЛІЗАЦІЇ ВІДМОВИЛИ ЧЕРЕЗ МОЛОДИЙ ВІК

Сергій пішов служити в липні 2022 року, добровольцем. На той момент йому відмовили у ТЦК щодо служби – був занадто молодий за віком, лише 24 роки.

- Казали, що ще не мобілізаційний вік. Але через те, що я офіцер запасу, закінчив військову кафедру, то все-таки добився, щоб мобілізували. Хотів в якусь бойову частину, але мене відправили в тероборону. Спочатку це була Олександрія, потім перевели до Кропивницького батальйону. Поїхав на Запорізький напрямок, був на Херсонському, якраз під час звільнення Херсонщини. Коли штурмові групи пройшли, ми вже діяли як група зачистки і зайняття рубежів оборони. Тобто ми були першими, хто заходить після штурмовиків як група прикриття, і плюс зачищали. Можна сказати, допомагали, – розповідає Сергій.

Підрозділ, де служив Сергій, заходив на Донеччину двічі, другий раз це був Часів Яр.

- Це Бахмутський напрямок, там було найважливішим утримання позицій. Ми заходили на оборону, але нас прикомандирували до бойових частин і ми стали в один ешелон з ними. Відбивали наступи, плюс проводили контрнаступи. Хоча, думаю, це не зовсім правильно називати контрнаступами – ми повертали собі своє. Тобто сьогодні втратили частину території, наступного дня ми її старалися назад забрати. У нас там був населений пункт, плюс «зеленка», шматок лісу. І так ми відбили два штурми, – згадує воїн.

Спочатку бій складався відносно успішно: російські війська штурмували, українські – відбивали штурм. Але зрештою ворожі  сили переважили, після чергового штурму наших воїнів оточили.

- Ми в першу добу навіть не могли нічого зробити, хлопці вже були в повному оточенні, зайшли переважальні сили противника. На другу добу ми вийшли на вище командування і попросили дозволу хоча б спробувати вивести хлопців з оточення. Ми розуміли, що якщо за добу не зможемо нічого зробити, перейняти ініціативу, то це вже все. Бо в оточенні немає ні провізії, ні боєкомплекту. І зв'язок обірваний, бо працюють ворожі РЛСки та РЕБи. Ми подавали воду хлопцям дроном, бо зайти туди не могли. Я день провів у лісі. Ми першою групою вийшли, пробували пройти до них, але спочатку не змогли навіть вийти з лісу: з одного боку була природна перешкода, з другої – кулеметні гнізда противника, – згадує  Сергій.

Воїн розповів, що як тільки він з побратимами пробував хоча б вийти з позицій, рашисти одразу шквальним вогнем змушували їх повертатися назад у посадку. А далі вели атаку всім можливим озброєнням: FPV-дронами, мінометами, артилерією, танками. На третю добу наші військові узгодили з командуванням маршрути, на яких можна планувати свої дії, і пішли.

- Були три групи, я був старший своєї групи із чотирьох осіб. Ці 12 бійців, які зібралися, вони добровольці. Коли отримали команду, що можна виводити людей, я сказав, що хто хоче – йдіть зі мною, бо це мої хлопці, мені їх треба вивести. От так зібралися, – розказує військовий.

ОДНУ З КУЛЬ ЗУПИНИЛА ОБРУЧКА

Сергій удвох із побратимом вирушили вперед, вийшли з ним у дозор. Інші бійці були позаду, щоб не потрапити під атаку всім одночасно. Так перевіряли стежку, чи немає засідок тощо. І все-таки на підході, метрів за сто до позицій, потрапив в засідку.

- Мій побратим попав під вогневий контакт, поранення було смертельним, він одразу помер. А я почав переміщуватися вбік і вступив у стрілецький бій. Знищив одного противника, перемкнувся на другого. Другий все-таки влучив мені в черевну порожнину. Але я вирішив, що треба йти далі. Міг розвернутися, піти назад, але розумів, що мене тоді просто в спину розстріляють.

Тому перезарядився, знищив другого, ще одного ранив. У мене розірвало магазин, одна куля зайшла в нирку, друга – збоку, третя зрикошетила біля ока, кадик розірвало і руку. На руці якби не обручка, то відбило б пальця. Обручка зігнулася. У лікарні Мечникова потім розпиляли її, вона деформувалася у формі серця. Тепер планую нам з дружиною нові, на річницю весілля, – каже військовий.

П'ЯТЬ ПОРАНЕНЬ І ВАЖКИЙ БІЙ

Поранений Сергій себе почував погано, але і стрілецький бій помалу стихав. У росіян вже були втрати та поранений, вони почали відходити у свій бік. Сергій теж вирішив повертатися.

- Я хвилин п'ять посидів, думаю, ну що ж сидіти, зараз кров'ю стечу тут, та й усе, тож все-таки вирішив, що треба виходить до своїх. Розвернувся, взяв автомат, як ціпок, і потихеньку пішов, двісті метрів долав майже годину. Як дійшов, мені надали першу медичну допомогу, масовану кровотечу зупинили. Двоє хлопців з групи пробували мене нести, але не вийшло, це посадка.  То ми з ними потроху пішли в бік наших. А всім іншим наказав продовжувати рух, щоб вивести своїх людей, тож ще дві групи по четверо пішли далі звільняти наших хлопців з оточення. І все вийшло. Вони вже як повернулися, то сказали, що по них не було жодного пострілу. І так виходить, що загалом тим боєм врятував 22 військовослужбовці: чотирнадцять – з оточення і тих вісім чоловік, які йшли позаду, – говорить Сергій.

Нині Сергій перебуває на лікуванні й потребує тривалої реабілітації. Утім, військовий націлений на повернення до служби. Говорить, що планує якщо не бойову роботу, то хоча б штабну:

- Посадки штурмувати вже, мабуть, не вийде, лікар сказав: «У тебе зостався один шанс. Людям дається два, в тебе – один». Але можу займатися штабною роботою. Я знаю, що можу принести там користь, тому що вже з бойовим досвідом, не просто людина, яка все життя в кабінеті просиділа: пройшов шлях піхотинця. Хто, як не ми, будемо захищати? Тим паче у мене командирська посада, хлопці мені дзвонять, кажуть: «Якби не ти – ми б померли. Ти маєш залишатися, у тебе  є хист. Ти з тих командирів, які не кричать “Вперед!”, а кличуть “За мною!”».

Сподіваємося, після п'яти поранень і реабілітації Сергій знайде своє місце в житті і зможе реалізувати інші амбітні плани щодо перемоги над росіянами. А в нас тоді з'явиться можливість назвати повне ім'я героя.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото: Офіс Президента України, 121 окрема бригада ТрО, особистий архів Сергія