План перемоги: примус РФ до миру та спроба відродити віру Заходу в себе
Експерти аналізують представлений Президентом План перемоги й аргументовано підтримують його
Документ складається з п'яти пунктів та трьох таємних додатків.
«План перемоги України – це план посилення нашої держави, посилення наших позицій. Щоб бути достатньо міцними у завершенні війни. Щоб Україна була з усіма мускулами. Цей план можливо реалізувати. Це залежить від партнерів. Разом ми повинні змінити обставини так, щоб війна закінчилась. Безвідносно до того, чого хоче Путін. Ми всі повинні змінити обставини так, щоб Росія була примушена до миру», – сказав Президент.
Він додав, що, якщо почати рухатися за документом зараз, то, може, вдасться завершити війну не пізніше, ніж наступного року.
«Пункт перший – геополітичний. Пункти другий і третій – військові. Пункт четвертий – економічний. Пункт п’ятий – безпековий. Пункти розраховані за часом. Перші чотири – це час війни, щоб її завершити. П’ятий пункт – на час після війни, щоб гарантувати безпеку», – зазначив Володимир Зеленський.
Детальніше з кожним пунктом плану можна ознайомитися за посиланням. Ми ж пропонуємо короткий його огляд.
ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ПЛАН ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ
Перший пункт – запрошення в НАТО
Йдеться не стільки про членство України в НАТО вже і зараз, скільки про те, щоб країни-члени Альянсу найближчим часом надіслали потужний сигнал Путіну, що Україна буде в НАТО.
Другий пункт – оборона
Ключем до реалізації цього пункту плану є:
- успішне продовження операцій Сил оборони та безпеки України у визначених районах ворожої території, щоб не допустити буферних зон на нашій землі;
- незворотне посилення позицій СОУ і знищення наступального потенціалу Росії на окупованій території України;
- допомога партнерів у комплектуванні бригад резерву для ЗСУ;
- виведення ППО України на такий рівень, який є достатнім для захисту наших міст і сіл від російських ракет і дронів, та спільні захисні операції з нашими сусідами в Європі для збиття російських ракет і дронів в межах доступу повітряного щита партнерів;
- розширення операцій із застосування українських ракет і дронів, а також інвестиції у розширення їхнього виробництва в Україні;
- зняття партнерами обмежень на застосування далекобійної зброї на всій окупованій Росією території України і на території Росії – по обʼєктах воєнної інфраструктури ворога, і надання Україні відповідних далекобійних засобів ураження;
- надання Україні в реальному часі супутникових даних і даних, що отримуються іншими засобами розвідки.
«Для кожного з підпунктів оборонного пункту плану перемоги Україна надає партнерам чітке обґрунтування – що саме є нашими цілями, як ми їх досягаємо і на скільки це зменшить російську здатність продовжувати війну», – пояснив Зеленський.
Оборонний пункт плану має таємний додаток – і до нього мають доступ саме ті партнери, які мають відповідний військовий потенціал допомоги.
Третій пункт – стримування
Під нього теж є таємний додаток, який отримали наші партнери. З озвученого Президентом:
- Україна пропонує розмістити на своїй землі комплексний неядерний стратегічний пакет стримування, який буде достатнім для захисту України в майбутньому;
- Також йдеться про спільне виробництво зброї, в тому числі фінансування заходом виробництва зброї в Україні.
Четвертий пункт – стратегічний економічний потенціал
Президент нагадав, що в Україні зосереджені природні ресурси і, в тому числі, критично важливі метали ціною в трильйони доларів США. Це зокрема уран, титан, літій, графіт та інші стратегічно цінні ресурси, які посилять у глобальній конкуренції або Росію та її союзників, або Україну та демократичний світ.
Україна пропонує США разом із визначеними партнерами, зокрема це Євросоюз, частиною якого Україна – буде, та з іншими партнерами у світі, – укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних в Україні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання відповідного економічного потенціалу.
Пʼятий пункт – розрахований на післявоєнний час
Після війни український досвід має бути використаний для зміцнення оборони Альянсу та гарантування безпеки в Європі. Зокрема, пропонується заміщення окремих військових контингентів збройних сил США, які дислоковані в Європі, українськими підрозділами.
ЕКСПЕРТНІ ОЦІНКИ: ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЛАНУ ТА ПРОГНОЗ РЕАКЦІЇ ПАРТНЕРІВ
«План перемоги – це стратегія силового тиску на Росію»
Володимир Фесенко, політолог:
— Цей План – спосіб підштовхнути наших партнерів до більш сильних рішень і рішучих дій, до формування спільної стратегії, яка має посилити наші позиції. Це план силового примусу Росії до миру, і силового стримування Росії від нової війни.
Більшість пунктів я прогнозував ще місяць тому. І не тому, що я такий гарний прогнозист, а тому, що була зрозумілою загальна логіка наших пропозицій. Тому не варто було чекати якихось сенсацій. Суть цього плану в його системності, комплексності й певному максималізмі. А вигадати щось надзвичайне, якусь диво-зброю, що кардинально змінить ситуацію, просто неможливо.
Кожен пункт має свою мету, але вони мають і спільне – це стратегія силового тиску на Росію.
Суть першого пункту – запрошення до НАТО вже під час війни. Це не про членство в НАТО вже зараз. Суть цієї ідеї, щоб країни НАТО вже найближчим часом надіслали потужний сигнал Путіну, що Україна буде в НАТО, і що тема членства України в НАТО не буде предметом торгів із Путіним, а скоріше навпаки, має стати інструментом політичного тиску на нього.
Другий пункт – перенесення воєнних дій на територію Росії, щоб збільшити ціну війни для Росії, і тим самим примусити її до переговорів про завершення війни.
Третій пункт – найбільш втаємничений і цікавий – про силове стримування Росії шляхом розміщення на нашій території потужних неядерних силових ресурсів. Що це може бути, краще можуть відповісти воєнні експерти. Але я згадую, як у Росії були роздратовані розміщенням у Східній Європі американських баз протиракетної оборони. Якщо йдеться про створення на території України військових баз НАТО або США та інших наших західних партнерів, то це скоріше на повоєнний період, це інструмент стримування Росії від нової війни.
Четвертий пункт – це матеріальна й економічна база європейської та євроатлантичної інтеграції України, це інструмент матеріально-ресурсного заохочування наших партнерів для підтримки нашої інтеграції в західний світ, і щоб вони захищали в Україні і свій економічний інтерес.
П’ятий пункт, про заміну американських військ в Європі українськими, – парадоксально-красивий і амбітний. Зовні це виглядає як щось фантазійне. Але насправді це теж про мотивацію наших партнерів. Це пропозиція для Трампа (багато хто з трампістів хоче, щоб американські війська пішли з Європи), і одночасно для європейців, які побоюються, що США вийдуть з Європи і позбавлять європейців безпекової парасольки. Дуже схоже, що це використання ідеї Бориса Джонсона, яку він оприлюднив влітку в «Дейлі мейл».
Які перспективи реалізації цих пунктів, якою прогнозується реакція партнерів? Треба бути реалістами. Реакція буде неоднозначною і не загальною (або так, або ні). Нам не будуть казати ні, але по деяких пунктах буде відкладене рішення (зокрема по далекобійній зброї). По деяких пропозиціях ми можемо отримати позитивну відповідь вже найближчим часом, по деяких – після виборів у США, по інших тільки наступного року, зокрема це стосується й запрошення до НАТО. По деяких пропозиціях наші партнери ще психологічно не готові до конкретної і позитивної відповіді.
Зеленський – максималіст. Він свідомо піднімає планку наших політичних вимог і потреб, навіть знаючи, що негайної відповіді не буде. За два з половиною роки війни він вже звик, що спочатку можуть сказати «ні», потім – «подумаємо», і врешті-решт – «так». Але перший крок – нашим партнерам треба запропонувати конкретне рішення, а далі наполегливо тиснути на них. І така методика у нас в основному і працює весь час повномасштабної війни.
«Мета цього плану – відновити єдність і силу, відродити віру Заходу в себе»
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень:
— Це дуже важливий документ, оскільки Україна демонструє системність. Президент, представляючи План перемоги, чітко зазначив, що ще раніше Україна презентувала мирний план. Для його виконання Україна пропонує інструменти, яким чином примусити Росію до миру і до дипломатичного завершення війни. І ми знаємо, як до цього миру прийти вже наступного року, за умови, що Захід буде адекватно реагувати на ті потреби, які Україна зараз висловлює.
Що важливе я б виділив?
Перше – йдеться про вступ України до НАТО. І розв'язання цього питання через надання офіційного запрошення уже зараз. Це дуже важливо. Оскільки, якщо Україна залишиться нейтральною, це означатиме, що ризики війни будуть постійні, і Путін буде використовувати це, щоби поновлювати агресію, він не зупиниться. Саме Росія вимагає нейтрального статусу України, а ми не повинні цього допустити.
Друге. Україна, це дуже принципово зазначити, не просто наполягає на членстві в НАТО, а говорить про те, яким чином ми бачимо реалізацію статті 5 стосовно України. Через розміщення додаткового озброєння і сил неядерного стримування на території України. Україна допускає розміщення іноземних військових контингентів та баз на території нашої держави, оскільки для сил неядерного стримування потрібні комплексні рішення. Йдеться про те, що Україна хоче отримати ракети середньої дальності, зокрема балістичні й крилаті, це й будуть ті самі сили неядерного стримування. Плюс, говориться про системи протиракетної та протиповітряної оборони. Це дуже важливо, адже таким чином Україна говорить, що поки немає членства в НАТО, то дайте нам такі гарантії безпеки, які фактично мають від США Південна Корея та Японія. Це другий важливий аспект.
Третє – що стосується загалом безпекової ситуації. Перенесення війни на територію Росії важливе для того, щоб і так звані еліти в Росії, і населення бачили й розуміли, що несе путінська агресія, і що наслідки стосуватимуться безпосередньо їх тут і зараз, а не колись.
Щодо реакції наших партнерів... Україна робить все можливе. Ми боремося за свою свободу. І без жодного пафосу можна сказати, що ми боремося за свободу світових демократичних цінностей. Сьогодні ми бачимо, і на цьому Президент теж зосередив увагу, що автократії єднаються у «вісь зла». Проти України фактично воює не тільки Росія, а ще Північна Корея та Іран. Іран передає дрони, ракети, снаряди. А КНДР не тільки снаряди та ракети, а вже й надсилає своїх військових. Отже, це війна не просто російсько-українська, це війна між вільним світом та диктатурами. Відповідно Україна свої кроки зробила. Зараз багато кризових явищ є на Заході. Через це вони, особливо напередодні виборів у США, остерігаються, зважують кожен крок. Іноді політика Заходу нагадує простування до прірви. А український План перемоги – це спосіб врятувати Захід від катастрофи, зробити крок назад від цієї прірви. Тому що спільно ми дійсно здатні перемагати. Ось до цього закликає Президент і в цьому, зокрема, мета плану перемоги – відновити єдність і силу, відродити віру Заходу в себе.
«Простору для компромісів немає: або перемагаємо спільно, або топчемося на місці»
Тарас Семенюк, політичний оглядач:
— Не всі пункти сьогодні можливо реалізувати, та деякі – цілком. Може, розрахунок на те, що спрацює принцип – вимагай максимум і отримаєш те, що насправді хочеш.
Щодо спільної розробки надр – це абсолютно ринковий капіталістичний розрахунок: якщо в нашу безпеку вкладають, то мусимо заплатити. Не маємо грошей – то в інший спосіб.
Перенести війну на територію Росії сьогодні дуже складно і навряд чи Захід погодиться, бо треба мати великі ресурси людські і зброю. Фактор стримування – це реальніше і може лягти в основу певних домовленостей із РФ. Принаймні, якщо йтиметься про системи ППО, які можуть бути гарантією безпеки не тільки нашої, а й європейської.
Щодо вступу до НАТО – зрозуміло, позиція партнерів неоднозначна, мінімум три країни виступають публічно проти (Словаччина, Угорщина, Німеччина). Але поки можна розглядати й певні проєкти, пов’язані з блоком. Знов-таки, в сфері ППО – домовитися про захист хоча б західного регіону силами ППО Румунії та Польщі. Це уже дозволило б підсилити Харків, Дніпро, Запоріжжя.
Загалом можна трактувати План як запрошення Зеленського до того, щоб Захід відчував, що війна в Україні та її завершення – це не проблема лише України, а й усього західного світу.
Аргумент, що план нереалістичний – це з розряду звинувачень України, що вона винна сама, бо щось недопрацювала, не дотягла. Так, він амбітний, на грані фолу, але що нам залишається? Простору для компромісів з Росією немає, або хочемо перемогти спільно, або топчемося на місці. Потрібна така собі Тегеранська конференція 1943 року, яка б чітко постановила цілі союзників – знищити режим Путіна.
Не думаю, що хтось із лідерів країн Заходу публічно виступить проти. Але окремі спікери, звісно, будуть ставити його під сумнів.
«План виглядає логічним і очікуваним, з чіткими й прозорими завданнями»
Олег Саакян, політолог:
— Перше завдання Плану – дати зрозуміти нашим міжнародним партнерам, чому підтримка України є вигіднішою, ніж будь-які домовленості з Путіним.
Друге завдання – це об'єднання українського суспільства. Фактично, мова йде про своєрідний суспільний договір воєнного часу, який чітко демонструє: влада не збирається капітулювати, а налаштована на перемогу. Це важливий сигнал як для суспільства, так і для міжнародної спільноти – Україна рішуче протистоїть агресору й захищає свої інтереси.
Третій ключовий момент – це зв'язок цього плану з Формулою миру, що демонструє прагнення України до дипломатичного врегулювання конфлікту. Для зовнішньої аудиторії це чіткий сигнал: Україна не через гарячу голову говорить про поразку Росії, а демонструє, що поразка РФ – це не спалений Кремль, чого на Заході дуже бояться, а це примус РФ до того, щоби вона пішла з України й була вимушена визнати, що їй не вдасться диктувати свої умови нашій державі. Водночас для внутрішньої аудиторії важливо підкреслити, що Формула миру не означає компромісів щодо територіальної цілісності чи суверенітету України.
Тепер щодо, власне, самого Плану.
Щодо пункту про запрошення України в НАТО, це було доволі очікуваним. Україна прагне використати можливість, що виникла в контексті транзиту влади у США, а також завершення політичної кар'єри президента Байдена, щоб активізувати це питання й отримати запрошення до Альянсу. Отримати офіційне запрошення – значить закріпити незворотність курсу. Це стане потужним сигналом про єдність Заходу в підтримці України. Це надзвичайно важливо для зміцнення довіри між Україною та її міжнародними партнерами. Запрошення до НАТО продемонструє, що безпекові гарантії, які партнери обіцяють Україні, це не лише політична риторика, але й конкретні кроки. Такий розвиток подій стане вагомим підтвердженням реальної підтримки України.
Найцікавіший пункт – про стратегічний економічний потенціал. Президент нагадав, що в Україні зосереджені природні ресурси і, в тому числі, критично важливі метали ціною в трильйони доларів США. Тут ідеться про ресурсну безпека світу, доступ до якої отримають ті, хто підтримують Україну. А також це апелювання до того, що існує ризик потрапляння цих стратегічно цінних ресурсів у розпорядження «осі зла». Інтернаціоналізація ресурсів – це свіжа ідея, яка раніше в політичному й геополітичному дискурсах не озвучувалася. І це може спрацювати. Очевидно, що ризики приходу до влади Трампа спонукали до того, щоби задати такий ультрапрагматичний підхід до аналізу російсько-української війни. Мовляв, дивіться, це ж трильйони доларів, які дістаються або нам із вами, або диктатурам.
Що стосується пункту про оборону, варто зазначити, що під ним, очевидно, є таємний додаток із детальнішою інформацією. З того, що представлено публічно, ми почули вже знайомі тези: більше зброї, посилення систем ППО, можливість завдавати ударів у глиб території Росії, а також інвестиції в український оборонно-промисловий комплекс. Однак є один важливий і новий момент – це створення буферних зон. Україна чітко формулює, що настав час не говорити про те, «що буде, якщо», а звертати увагу на конкретні загрози, з якими зіткнеться Росія, якщо не піде дипломатичним шляхом і не виведе свої війська з окупованих територій. Ціна агресії для РФ лише зростатиме. Це демонструє перехід від стратегії стримування до стратегії примусу – примусу Росії до миру через зростання для неї ризиків і загроз. Цей підхід є ключовим елементом плану і підкреслює, що Україна не лише обороняється, а й активно формує нову парадигму безпеки, яка змусить агресора відступити.
Пункт про стримування. Під нього теж є таємний додаток. Але в моєму розумінні може йтися як про розміщення контингенту на території України, так і надання нам зброї стратегічної дальності. Тобто зброї, яка б дозволяла стримувати російську ядерну загрозу за рахунок своєї неядерної дальності й потужності. Якщо заклик про закриття неба – це апелювання до ізраїльського досвіду, то неядерне стримування – до корейського досвіду.
Щодо перспектив реалізації цього плану. Я переконаний, що існують як амбітна програма максимум, так і більш реалістична програма мінімум. Проте, навіть частковий прогрес у кожному напрямку вже можна буде вважати позитивним результатом для України. Як кажуть, корабель без вітрил зловити попутний вітер не зможе. Зараз Україна напнула вітрила й готується протидіяти фронтальним вітрам, ловлячи при цьому вітри попутні.
«За вмілої дипломатичної роботи цей план може стати реальністю»
Максим Ялі, експерт-міжнародник:
— З одного боку, всі пункти дуже важливі в контексті забезпечення довготривалого миру та гарантій ненападу. Але враховуючи відкриту ворожу позицію деяких діючих Угорщини, вступ України до альянсу виглядає малореалістичним у ближній перспективі. Угорщина, як бачимо, блокує взаємодію Україна-НАТО навіть у тому форматі, що існує на сьогодні, причому роками.
Щодо спільного освоєння природних ресурсів – виглядає логічно: зацікавити наших партнерів. Про це говорив, зокрема, сенатор Ліндсі Грем під час візиту до України, це було б хорошою гарантією повернення вкладів США.
Що стосується використання далекобійного озброєння по території Росії, щоб утримати території, захоплені в результаті успішного наступу в Курській області – малоймовірно. Там досить одного лиш небажання США «йти на нову хвилю ескалації», бо у всіх видах ракет дальнього радіусу дії задіяні американські технології і без згоди Штатів використані бути не можуть.
Втім, спочатку нам відмовляли й у поставці «Хаймерсів», «Леопардів» та літаків. Тож, не дивлячись на увесь скептицизм, за вмілої дипломатичної роботи й за певних обставин план може стати реальністю.
«Ми пройшли рубежі з початком постачання нам летального озброєння, надання ППО. Зможемо пройти і тему НАТО, і дозволів ударів по РФ»
Юрій Богданов, політичний експерт:
— Головне, що ми маємо памʼятати – назва «План перемоги» це більше про маркетинг на зовнішню аудиторію. Його везли в США і в Європу, готували до Рамштайну. Тому він, в першу чергу, про модель взаємодії України й партнерів.
Втім, пункти Плану перемоги в контексті дипломатії й міжнародної політики виглядають цілком логічно. Але їх виконання прямо залежить від політичної волі партнерів. Як залежали від неї початок постачання нам летального озброєння, фінансова підтримка, надання ППО. Ці рубежі ми пройшли. Можливо, зможемо пройти й тему запрошення до НАТО, і тему дозволів ударів по РФ.
Що стосується сприйняття. На мою думку, головна проблема сприйняття Плану перемоги всередині України полягає в тому, що у нас немає суспільного консенсусу щодо розуміння досяжних і недосяжних цілей у війні.
Критика Плану перемоги викликана не тільки політизацією, бо значна частина суспільства вже сильно сумнівається щодо «кордонів 1991 року».
Мирослав Ліскович, Тетяна Негода. Київ