Портрет ухилянта: освіта, професія, сім’я, здоров’я…

Ми провели кілька днів, читаючи вироки в не надто цікавих (зазвичай) справах, аби зрозуміти, – яким є портрет ухилянта, чому він порушує закон і що йому за це буде

Насправді їх набагато більше, ніж подає реєстр Опендатабот (сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру – ред). Принаймні, військові юристи, з якими я спілкувалася, стверджують, що таких справ у досудовому провадженні може бути в рази (рівень варіюється від вдвічі до втричі) більше, ніж самих вироків. Судова система просто не справляється із напливом справ. Це величезне навантаження на правоохоронні органи.

Йдеться саме про 336 статтю Кримінального кодексу – вона одна з «найпопулярніших» щодо ухилення від військової служби, яка діє під час воєнного стану, але не єдина. І це саме та стаття, по якій проходять ті, кого називають ухилянтами, хто нібито навмисно ухиляється від військової повинності у воєнний час. Чи й справді це так і лише ними обмежується перелік? Ні, звісно. 

Отже, все значно складніше, ніж здається на перший погляд у сервісі баз даних. Бо до категорії ухилянтів ми зараховуємо й тих, хто перепливає й не перепливає Тису, переходить молдовські поля десь на півдні України чи ховається від постів у глухих закутках Богом забутих сіл або в чотирьох стінах тилових міст. Скажімо ті, хто мають гроші та вплив, знаходять можливості та способи ухилитись від загальної мобілізації без кримінального сліду, і ми це бачимо на прикладах «віп-персон», які опиняються за кордоном або виїжджають за програмою «Шлях», останній приклад – зізнання міністра культури і стратегічних комунікації Миколи Точицького, що кожен п’ятий діяч культури, який виїхав за кордон, не повертається в Україну. Є інші способи уникнути мобілізації. Нині у медіа йде активний процес обговорення цих надзвичайно важливих, чутливих і складних питань, які потребують і розуміння, і пошуків максимально ефективних способів перекриття лазівок. 

Вироки по 336 статті показують іншу частину ухилянтів, тих, хто опиняється під прискіпливим поглядом Феміди та Кримінального кодексу. І він не схожий на типовий портрет із гучних, розкручених у медіа справ.

Фактично, пояснює Зорян ПАВЛІВ, юрист практики військового права, під дію 336 статті підпадає кожна особа, яка пройшла ВЛК (військово-лікарську комісію) й отримала повістку на відправку, але не з'явилася. Це розглядається як кримінальне порушення й розцінюється як ухилення від призову. Деякі провадження тривають вже по два роки, бо не кожного, хто ухилився від прибуття на збір можна знайти. Хоча справи повільно, але рухаються. 

То, хто ж такий ухилянт? Подивимося на його портрет в розрізі юридичному

Справи, які можна переглянути в реєстрі судових рішень Опендатабот дають підстави сформувати хоча б загальний портрет «офіційного» ухилянта. Почнемо з головного – вироків у справах ст. 336 КК за період останніх 12 місяців винесено 987. Найбільше вироків було винесено у листопаді 2023 року – 122, найменше за цей період у липні 2024 – всього 43.

Загалом за весь минулий рік було винесено 1188 вироків, а за нинішній відомо про 703 рішення. З усіх переглянутих справ не було жодного виправдувального вироку.

Коливання активності суддів не залежить, здається, від політичних чи інших закономірностей, це сезонна історія, влітку їх і справді менше, пояснюють юристи.

Переглянувши частину вироків, а ми опрацювали сотню з них, за останні 12 місяців, можна описати ухилянта загально так – чоловік із середньою або середньою спеціальною освітою. Лише у 12% із переглянутих вироків подають, що у підсудного вища освіта. Зазвичай, навіть із такою «корочкою» ухилянт або не працює, або застосовує набуті знання як охоронець, прибиральник чи зварювальник. Переважно ухилянт по 336-й не працює й не одружений. На обліку у нарколога й психіатра не перебуває, засудженим не був. У 30% зі справ  такі чоловіки мають малолітніх дітей. І, зазвичай, розкаюються у своєму вчинку.

Серед справ є ті, де підозрюваний (імен і прізвищ система не видає, натомість маємо Особа_1 чи Особа_4, 6….) йде на угоду зі слідством або йому обирають умовний термін ув’язнення. І от саме таких справ трохи більше за 40% (за обсягами букв вони найменші) й відрізняються вони від справ інших ухилянтів. Про те, що означають на практиці такі вироки, трохи далі.

Взагалі подавали своє місце роботи 16% від усіх переглянутих справ. Переважно це охорона й сфера послуг: прибиральник у центрі творчості для дітей, охоронець, орендар, токар, зварювальник, пекар, водій і навіть один головний механік. 

Решта – без офіційного місця роботи. Щодо місцевості, тут можна судити лише за місцем, де відбувалося судове засідання, оскільки дані проживання теж  приховані. Однак у самих справах часто можна знайти інформацію про категорію населеного пункту. Тож більша частина з них стосуються сільської місцевості або містечок. Судові засідання у великих містах – Києві, Харкові чи Львові – складають відчутну меншість.

Найчастіше вироки виносяться у Дніпропетровській області – чи не кожен четвертий вирок саме звідти. «Значить. там і справді правоохоронці працюють. В інших областях ставляться лояльніше», – зазначає співрозмовник.

Зорян Павлів пояснює, чому образ людини, засудженої по 336-й відрізняється від загального зрізу чоловіків, придатних до військової служби, серед яких є і чимало тих, хто працює, одружених, з вищою освітою і навіть не однією: «Це ті, хто попався. А це значить вже тоді справа рухається, складається обвинувальний акт і все йде до суду. Скоріше це просто робиться з метою, щоб показати, що такі вироки є, їх виносять, розумієте. Реальність набагато сумніша насправді».

Це люди, які не можуть ніяк зашкодити при затриманні, – каже інший співрозмовник. Бо таку людину легше налякати, маніпулювати нею. Зазвичай такі люди не завжди розуміють складність ситуації саме для них. Та і бронювати безробітних ніхто не буде. 

«Можливо, ці люди, які попадаються, вони, так би мовити, не дають собі ради й потрапляють під дію Кримінального кодексу», – підтверджує Зорян Павлів. 

Особливі випадки

Є незначна кількість справ, не перевищує 4%, де чоловіки виступають у ролі опікунів неповнолітніх дітей. В одній зі справ підозрюваний пояснював, що не пішов по бойовій повістці, бо дружина виїхала в окупований Крим і залишила дитину під його опіку. В іншій справі дружина перебуває за кордоном, а неповнолітня дитина лишається під опікою чоловіка в Україні. Саме неможливістю залишити дитину без нагляду і пояснюють у таких справах чоловіки своє рішення не йти у призначений час за вказаною у повістці адресою. Справді, журналісти-розслідувачі, та й правнича спільнота  підтверджують, що кількість справ, де опіка над неповнолітньою дитиною переоформлюється на чоловіка, за кілька останніх років війни відчутно зросла. 

Тих, хто має вищу освіту й потрапляє у кримінальні провадження по цій саме статті не так і багато. Київ – місто, де справ таких чи не найбільше. Один із них, наприклад, ухилянт, який заробив на 4 роки позбавлення волі рішенням Дарницького районного суду м. Києва. У цій справі приклад, коли чоловік  відмовляється від мобілізації через релігійні переконання. Отже, буддист, він же Особа_1 приїхав на відпочинок з-за кордону (де його храм), в Україну. Саме тут його застав початок Великої війни. За цей час чоловік встиг попрацювати кур’єром, а потім вирішив виїхати за межі України. Для цього чоловік намагався знятись із військового обліку, прийшов до ТЦК, де йому вручили повістку, визнавши «придатним до військової служби». Суд не пристав на аргументи підсудного. Вирок – три роки. 

До речі серед тих, хто відмовився від військового обов’язку і потрапив у наше поле зору, був пастор однієї з церков. До 10% переглянутих справ стосуються відмови у мобілізації саме з релігійних переконань. І серед них більшість – Свідки Єгови. 

Пояснює Зорян Павлів: «Тут треба зразу почати з того, що Україна світська держава, держава відокремлена від релігії, так само й релігія від держави. Відповідно, військовий обов'язок – це, по суті, обов'язок, який іде від держави. Тобто він загальний для всіх. Колись, у мирний час, це було підставою для того, щоб проходити альтернативну військову службу. Зараз такої можливості немає – всі рівні перед законом. На мій погляд, тут не має бути відстрочки. Адже можуть бути якісь зловживання, бо кожен може сказати, що він належить до якоїсь релігійної конфесії і сказати: я не буду служити, бо мені моя релігія забороняє тримати зброю. Бо всім страшно. Ну, майже всім. Але є обов’язок, який вищий за мої бажання».

Одна з причин: «Бідний, не має батьків і дітей, нема за що воювати»

 Як зазначають адвокати, ніхто не хоче служити і всім страшно. І саме це спонукає обвинувачених уникати призову, навіть під страхом кримінального переслідування. Найпоширеніше пояснення, яке доводилося читати – страх за своє життя й небажання воювати. Часто серед пояснень були й посилання на необхідність опіки (у когось у день призову робили мамі операцію, у когось – захворів батько, а комусь лишили дітей на догляд), поганий стан здоров’я (операція, минулі травми, «в цей день заболів живіт», хтось був нетверезий). «Вважає себе непридатним, хворим». 

У одного з фігурантів справи, неодруженого, безробітного, самотнього, із середньою освітою аргумент був таким: «Бідний, не має батьків і дітей, нема за що воювати». 

Судді мало вказують на моральний бік справи, це не входить до їхньої компетенції, але на цей бік можемо глянути ми й кожен зробить власний висновок. Хоча б про те, що у питанні відмови від служби не завжди все так однозначно.

Скажімо, по один бік медалі перебуває житель Дніпропетровської області, який отримував повістку й прибував на місце збору неодноразово, але від нього відмовились три військові частини через «низький моральний та вольовий дух». Тож він потім не з’являється на призовний пункт, бо нетверезий, – і отримує ті ж три роки.

А по другий бік – три роки отримує мешканець Черкащини, який вже відвоював на Донецькому напрямку й більше не бажає бути військовим: «Особа вказує на те, що має похилого віку матір, а також те, що мав бойовий досвід на Донецькому напрямку у 2015-2019 роках у період дії в Україні особливого стану, тому не бажає більше брати участь у бойових діях. Розуміє свою відповідальність і вважає, що для нього буде краще відбути покарання в місцях позбавлення волі».

«Має епілептичні припадки, у роті не вистачає 15 зубів, кілька разів забирала швидка у непритомному стані», – так описують підсудного свідки й пояснюють, що йдеться про алкогольну залежність. Однак ВЛК визнають його придатним до служби. Проблеми із залежністю, як виявляється, причина не з'явитися й отримати вирок три роки, зазвичай позбавлення волі. Такі випадки не перевищують 6%. 

Коментує Зорян Павлів: «Досить часто рішення ВЛК, особливо позаштатних, є необ'єктивними. І це завжди є предметом оскарження. Тобто людина, яка розуміє ці наслідки, оскаржує рішення в комісії вищого регіону І, як правило, отримує тоді позитивне рішення. 

Саме алкоголізм, тобто вживання алкоголю, підпадає під наказ 402 про проходження військово-лікарської комісії. Там є розклад хвороб і є стаття, яка передбачає непридатність до військової служби або, відповідно, тимчасову непридатність, з подальшим лікуванням. Якщо таку людину визнають придатною повністю, а в неї є довідка про діагноз алкоголізм, тоді потрібно звертатися або до юриста, або самому пробувати це оскаржувати». 

Вироки: від трьох до п’яти 

Така «маржа» цієї статті. Однак, як показує практика, підсудні отримують майже всі по мінімальній межі – по три роки, ніби під копірку. Але під час перегляду справ доводилося «зустрічатись» і з одним роком ув’язнення і навіть зі штрафом у 60 тисяч гривень. До речі, це єдиний випадок із переглянутих справ.

Правомірність такого вироку підтверджує Зорян Павлів: «У цій статті є такі моменти, де кримінальний кодекс дозволяє застосувати покарання, яке не передбачено санкцією статті. Наприклад, якщо така особа перший раз притягується до кримінальної відповідальності. Але це вже залежить від судді. Після накладання штрафу, особу можуть повторно мобілізувати». 

Тим, хто отримує реальний термін ув’язнення без права на відстрочку, передбачений пробаційний нагляд та випробувальний термін, майже половина – 46% переглянутих справ. 

Це ті, хто відбуватиме покарання в пенітенціарних установах і на термін ув’язнення мобілізуватися зможуть хіба добровільно. Так, погоджується юрист, це спосіб уникнути мобілізації. Щоправда, з кримінальним шлейфом. 

Важлива деталь стосується тих, хто, як пишуть у протоколах, «йде на угоду». Або тих, хто отримує терміни із можливістю пробаційного нагляду – таких 40%. Зазвичай підсудні з такими вироками вибирають військову службу, а не ув’язнення. 

«Якщо ви бачите, що у вироку є випробувальний термін, або угода, яка укладається між прокурором і обвинуваченим, щоб особа не відбувала реально термін покарання в установах позбавлення волі. Тобто такі терміни, як правило, дають випробувальний, пробаційний рік, відповідно, у такої людини не буде судимості, але вона добровільно мобілізується, тобто перебуватиме на військовій службі», –  пояснює військовий юрист Павлів.

Виходить, що для частини тих, хто став офіційним «ухилянтом», є варіант і можливість змінити собі термін і захищати державу. Напевно це те, що додає темі світла. Але питання реальної кількості тих, хто ігнорує свій обов’язок, залишається відкритим. І, здається, рішення його має бути комплексним. Ще раз хочеться застерегти: описаний портрет, який вимальовується з переглянутих вироків, не претендує на остаточність – ухилянти насправді різні й не всі потрапляють під судові вироки. 

Робити з цього тексту висновок – це справа читача. Хоча обов’язок кожного у воєнний час, – робити понад власні сили все, аби не впасти, не здатись і  рухатися вперед із гідністю. Навіть коли страшно. 

Нехай свої вироки отримують вороги, загарбники.

Ярина Скуратівська, Київ