Пам'яті тренера, заступника комбата Василя Прокопенка (позивний «Вихор»)

Побратими кажуть, що він умів тримати себе в руках у найскладніших ситуаціях

На фронті Василь Прокопенко був заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 110-ї окремої бригади Територіальної оборони.

Він народився і мешкав у Запоріжжі, своє життя присвятив дитячо-юнацькій спортивній школі "СПАС", був тренером-викладачем.

У перший день повномасштабного вторгнення РФ Василь добровольцем пішов до військкомату та був розподілений до лав 110-ї окремої бригади ТРО, яка тоді боронила Запорізьку область.

Побратими згадують, що навіть у війську Василь не залишав справу, яку дуже любив, - продовжував займатись спортом.

- Він не палив, не вживав алкоголь. Василь - взірець того, як має себе поводити справжній офіцер. Це була хороша, доброзичлива людина, яка завжди демонструвала спокій, впевненість, мала міцний внутрішній стрижень та понад усе любила Україну, - говорять побратими.

Після Запорізького напрямку бригада була передислокована на Сумщину. Бійці згадують, як одного разу ворожий снаряд влучив в бліндаж. Тоді, на жаль, загинуло п'ятеро військових. Василь був першим, хто зголосився евакуювати тіла загиблих побратимів. Під щільним вогнем противника евакуаційна група діставала тіла полеглих солдатів та зробила майже неможливе - винесла їх з вогневих позицій.

Згодом підрозділ приймав виснажливі бої на Харківському напрямку, де, за словами військових, ситуація була найважчою за понад два роки повномасштабної війни. Росіяни постійно намагалися штурмувати: і вдень, і вночі ворожі БМП висувались в бік вогневих позицій ЗСУ, висаджували десант. Майже цілодобово працювала ворожа артилерія, міномети, СПГ.

- Єдиний, хто міг тримати себе в руках, навіть у таких надскладних ситуаціях, - це Василь. Він не панікував, не кричав, - згадують побратими.

Коли треба було зайти на вогневі позиції та утримувати їх, Василь пішов не роздумуючи. Ці позиції були під постійним вогневим тиском ворога. Впродовж п'яти діб групу, у складі якої був і Василь, не могли змінити.

17 травня 2024 року близько 4:30 ранку під час чергового штурму росіян військовий отримав важке поранення. Про це було передано по рації. Медична евакуація мала відбутись ввечері, але близько 18:00 побратими почули по рації, що Василь - "на щиті".

Бойові товариші намагалися винести його тіло, однак потрапили під мінометний обстріл.

Ця ділянка фронту нині перебуває під контролем ворога, там постійно ведуться бойові дії. Василь де-юре вважається зниклим безвісти, але відомі координати, де було залишено його тіло.

"Ти був справжнім козаком, мужнім воїном, патріотом України, прекрасним тренером, мудрим учителем. Тепер ти у Перуновому війську боронитимеш рідну землю з небес", - написали на сторінці фестивалю Живий Вогонь.

Василю назавжди 39 років. У нього залишилася мати та сестра.

Шана і слава Герою!

Фото із соцмереж Василя Прокопенка та його побратимів