Українська зброя: на що можемо розраховувати без підтримки ззовні
У наших власних арсеналах – ракети, що виробляються порівняно швидко і великий асортимент надсучасних безпілотників
Після президентських виборів у США щодня отримуємо сигнали, що змушують замислюватися, чи буде у 2025-му військова допомога від нашого заокеанського партнера. Лунають заяви та чутки щодо сценаріїв «примирення» з РФ, повідомлення, що на ключові посади (радника з нацбезпеки, держсекретаря, глави Пентагону) Дональд Трамп збирається призначити діячів, що в минулому висловлювалися проти допомоги Україні. То поки лише слова, але якщо треба - чим зможемо самостійно чинити опір РФ?
9 листопада під час вечірнього звернення Верховний головнокомандувач розповів, що «цього року ми досягли значних результатів у різних галузях». Про сучасний стан українського ВПК, організаційні та економічні проблеми Укрінформ нещодавно писав. Далі – детальніше саме про зброю.
Своїх ракет буде більше, ніж дарованих
Новий етап розвитку української ракетної програми почався після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. Українці вперше побачили, що на озброєнні ЗСУ, виявляється, є сучасні ракети ще у квітні 2022-го, коли ЗСУ ударом двох «Нептунів» уразили ракетний крейсер «Москва». Влітку цього року стало відомо про нову розробку – дрон-ракету «Паляниця», здатного вражати цілі на відстані 700 км, наприкінці серпня нам повідомили про успішне випробування першої вітчизняної балістичної ракети. І ось Президент розсекретив, що за рік вдалося виготовити сотню одиниць цих високотехнологічних боєприпасів. «Раз наша «оборонка» попри всі зовнішні несприятливі фактори таки зуміла зробити в 2024 році аж 100 одиниць власного ракетного озброєння (це насправді дуже багато, наприклад, за мірками Європи), то це точно означає, що в 2025 рік Україна увійде значно сильнішою за потенціалом, аніж ми це зараз собі уявляємо», – так прокоментував новину на своїй сторінці у Фейсбук Іван Киричевський, військовий експерт Defense Express. Володимир Зеленський заявив, що програма має «хорошу динаміку», хоч і зауважив, що подробиць не буде. Але спробуємо ці потужності оцінити.
Мова, очевидно, про балістичні ракети передусім, вважає Олексій Гетьман, військовий аналітик та ветеран російсько-української війни. Такі речі, як ракети до ПТРК «Стугна-П», наприклад, вже поставлені на потік і виробляються в таких обсягах, що говорити щось про них – вже не рівень голови держави, пояснює Іван Киричевський. Тож ймовірно, мова про балістику, може – вдосконалену «Паляницю», міркує Гетьман. «Щодо інших ракет інформація закрита і це добре. А «Нептуни» ми і доти виробляли – лиш знаємо, що дальність їх польоту збільшилась з 280 км майже вдвічі», – говорить аналітик. 100 ракет – це мало чи багато? 100 протягом поточного року – це десь 10 одиниць на місяць. Росіяни, за словами Гетьмана, усіх ракет – крилатих і балістичних – виробляють приблизно 100 на місяць. Балістичних «Іскандерів» з них – 25-30. «Якщо ми виробляємо приблизно стільки ж (удвічі менше, а не вдесятеро) зі своїм менш ніж у РФ розвинутим ОПК і з меншим досвідом (росіяни багато років виробляють ці ракети), то це потужно, це дуже серйозна заявка», – пояснює пан Олексій. Особливо, якщо наші ракети літають хоча б на такі відстані, як «Іскандери» – ракети класу малої і середньої дальності (500+ км). «Літають хоча б на 300-500 км – то це потужна своя зброя і можна не чекати дозволів від наших партнерів на використання їхньої», – каже експерт.
Варто врахувати ще й стартові умови. «Над ОТРК «Сапсан» чи «Грім» (оперативно-тактичні або тактичні балістичні ракети, можливо, в процесі отримали й іншу назву), про випробування якого вперше публічно, підкреслюю – публічно заявив Президент, працювали загалом 13 років (з перервами і змінами), – говорить Киричевський. – У росіян від моменту початку роботи над «Іскандером» до його постановки на озброєння минуло 18 років безперервної роботи». І то – з їхніми ресурсами і їхнім конструкторським, інженерним потенціалом. Та й оперативно-тактичні ракети за Радянського Союзу, нагадує експерт, розроблялися на потужностях підприємств, які були розташовані в Росії. Наші розробки щодо міжконтинентальних балістичних ракет теж мігрували у 80-х роках туди. Тобто росіяни робили 18 років «Іскандер» на всьому готовому, а ми 13 років «Сапсан» без бази взагалі.
Західні партнери, до слова, неодноразово натякали, за словами Гетьмана, що Україна могла б і не вимагати так активно ракетних поставок, бо здатна і сама їх виробляти. На його думку, в цьому напрямку вже зроблені певні кроки – дешевше допомогти нам налагодити власне виробництво, ніж постійно забезпечувати своїми ракетами, кількість яких у країн ЄС ще й обмежена. «Я впевнений, що наша продукція за рахунок нижчої собівартості вийде ще й дешевшою в рази і на Заході це давно прорахували, – говорить експерт. – Нехай краще передають нам зенітно-ракетні комплекси з ракетами, це окреме питання». Точніше, окремий «дефіцитний» головний біль – ось днями стало відомо, що США передадуть 500 ракет до NASAMS та Patriot. Дуже добре, але це – приблизно на один масований наліт, каже Гетьман. «А скільки нам передали балістичних – думаю, йдеться про десятки, не сотні. Тож виробляти 20-30 на місяць власних – це вже більше, ніж зможуть нам прислати».
Та й виробити теж. Темпи виробництва ракет «Томагавк» у американців – 50 одиниць на рік, каже Киричевський. AGM-158, які займають нішу Storm Shadow, російських А-101, А-69 – 500 одиниць на рік. Серед європейських партнерів ракетобудівні спроможності мають тільки Велика Британія, Франція, Німеччина. «Але, скажімо, для французів виробити 50 протикорабельних ракет новітньої модифікації – надзадача, хоча це один з їх топових експортних товарів, – говорить експерт Defense Express. – І це при тому, що по них нічого не прилітає, ресурсів достатньо, їм не треба виділяти гроші на утримання величезної армії». А у нас попри всі негативні фактори – є 100 одиниць ракетного озброєння. І якщо виходити лише з наших офіційних заяв, на думку Киричевського, то мінімум у 5-ти епізодах протягом року використовувались наші модернізовані для ударів по наземних цілях «Нептуни». «Це говорить про те, що у нас набагато кращі справи, ніж ми думаємо», – впевнений він.
Так думаємо – бо мало знаємо, але відсутність публічних деталей про структуру ракетного виробництва – непоганий безпековий запобіжник, говорить Киричевський. Усі сегменти військово-промислового комплексу є вразливими, виробництво максимально децентралізоване і втаємничене.
«Шмавік» та інші грізні дрони
У сфері БПЛА досягнення, мабуть, найпомітніші. Ось днями під час льотних випробувань міністр стратегічних галузей промисловості України Герман Сметанін, зокрема, розповів Forbes Ukraine, що Україна створила щонайменше 10 аналогів популярного китайського цивільного квадрокоптера DJI Mavic, найпоширенішого на фронті різновиду. Аж 8 українських виробників розробили власні моделі мавіка та мають можливість виробляти їх масово, два вже встигли пройти всі необхідні сертифікації та кодифікації, щоб дрони могло закуповувати Міністерство оборони. Один з продуктів назвали просто і мило – «Шмавік».
Виробники дронів настільки масштабували спроможності виробництва, що держава вже не здатна закуповувати весь обсяг, розповідає Анатолій Храпчинський, заступник гендиректора компанії виробника засобів РЕБ. Не тільки мавіки – а й велику кількість комплектуючих для цього обладнання наші дронарі виробляють вже самі. Наприклад, маємо власні антени для засобів РЕБ, наземних систем зв’язку з БПЛА. Проблем з ідеями немає, тільки з фінансуванням реалізації, стверджує експерт. «Коли я чую новину, що росіяни застосували те чи інше, я лиш усміхаюся, бо ми давно таке вже робимо, просто наші розробники воліють тримати це в таємниці, – говорить він. – Насправді купа застосованих у РФ технологій скопійовані з наших рішень, вони мають перевагу лише за рахунок того, що грошей купа і вони їх не шкодують».
Але українські розробники безпілотних систем не стоять на місці, бо дбати про домінування у повітрі треба постійно, говорить Роман Княженко, CEO Skyeton (компанія-виробник безпілотних авіаційних систем). Працюють над тим, щоб зв'язок був більш стабільним, надійним під впливом засобів РЕБ на великих відстанях, і цю саму відстань намагаються збільшити. До 2022 року відстань у 80 км уже вважалася досить суттєвою. «А зараз, наприклад, наші літаки можуть працювати на відстанях 160, 180 і навіть 200 км від наземної станції», – говорить пан Роман. Вдається збільшити і тривалість польоту. Маленькі електричні літаки раніше здатні були проводити в повітрі від 40 хвилин до 1,5 години, а зараз вони літають по 3-4 години. «Щодо нашої техніки – сьогодні ми здатні триматися в повітрі більш як добу (залежно від корисного навантаження від 24 до 30 і навіть 35 годин), – розповідає Княженко. – Це дає можливість маневрувати у ворожому просторі, обходити небезпечні ділянки і безпечно діставатися зони, де треба працювати, а потім також безпечно з цієї зони вийти».
Нарощується багатозадачність платформ. Один і той літак може вести як розвідку, так і коригування, а також, наприклад, пошуково-рятувальні місії. «Ми вже дійшли до того, що одна платформа може бути як розвідником, коригувальником, так і засобом ураження», – говорить пан Роман. Працюють і над надійністю та загальною витривалістю техніки. «Не кожен літак зможе витримати умови зберігання, обслуговування на землі ще до того, як він полетить. Ми постійно це спрощуємо, щоб дуже складна техніка була дуже проста в користуванні, в зберіганні та в обслуговуванні. Це важливо в умовах фронту, – пояснює він. – Це дуже серйозна перевага перед іноземними зразками і всі над цим працюють».
Нові можливості вражають. Заміною корисного навантаження можна повністю змінити тип місій, що виконує літак, і за кілька хвилин конвертувати його з фотольота до коригувальника, з коригувальника до ударника, з ударника до ретранслятора тощо. Вже є радари, які дозволяють вести розвідку в умовах, наприклад, поганої погоди. Коли хмари, дощі, звичайні гімбли (підвіси для відеозйомки, – ред.) не мають жодного сенсу. «Вже доходимо до того, що розвідка та коригування вогню може вестись реально цілодобово. Увесь рік, з ранку до ночі, незважаючи на негоду», – говорить Княженко.
У РФ ціла держпрограма є, яка передбачає розвиток галузі БПЛА до 2036 року і роботу спеціальних економічних зон. В Україні ж, на думку Храпчинського, прогрес забезпечує саме те, що за справу взялися приватні розробники (наразі їх близько 200, на початку війни було 7) – державні ініціативи або корумповані, або неповороткі, недолугі. Від держави виробники БПЛА потребують тільки деяких законодавчих змін та інструментів сталого фінансування, гарантованого на роки наперед (про це Укрінформ готує матеріал додатково). Навіть ракети у приватних руках, можна сказати, полетіли б швидше і далі. «Є купа цікавих розробок приватних компаній, і якщо вони отримають інвестиції, то зможуть запропонувати набагато кращі рішення, ніж зараз розробляє концерн «Укроборонпром», – переконаний Анатолій Храпчинський. Наприклад, ракети, які гарантовано зможуть літати на відстань 1000 км. «Адже нам для перемоги потрібен стратегічний виграш, якого можна досягти за рахунок ударів по промислових можливостях РФ, – говорить пан Анатолій. – Дронами можемо вибивати склади з озброєнням, які легко вибухають, але для знищення виробництв потрібні ракети і бажано з корисним навантаженням більш як 450 кг».
В активах – «Богдани», снаряди і КАБи в розробці
Крім ракет, бойові дії потребують ще багато ресурсів. Насамперед – снарядів, брак яких гостро відчувався на фронті наприкінці минулого року і початку поточного, поки допомога США була фактично заблокована (не схвалена Сенатом та Конгресом), не запрацювала чеська ініціатива «снаряди для України» (президент Чехії Петр Павел пообіцяв українцям 800 тисяч снарядів у лютому, але перші 45 тис. надійшли тільки в червні) і дещо загальмовано надходили поставки з ЄС. Скільки снарядів виробляє Україна – не афішується, але власні боєприпаси є. І є 20 САУ «Богдана» на місяць. «Це дуже багато. Можливо, на планеті більше багатоколісних САУ може виробити тільки Китай, бо там потужності великі, – говорить Іван Киричевський. – А всі інші потужності у нас, слава Богу, втаємничені».
Коли минулої зими ворог почав активно застосовувати тактику скидання КАБів, від лідерів думок українських соцмереж лунали заклики терміново почати виробництво аналогічних бомб, мовляв, це проста і стара технологія, чому ж ні. Дійсно, додати до класичної КАБ універсальний модуль планування та корекції – це, за висловлюванням Олексія Гетьмана, «ні про що». «Це чиста механіка, ніякої електроніки, нічого складного – поставити на бомбу крила. Це можна робити навіть в автомайстерні», – вважає він. У червні стало відомо, що в ЗСУ планували невдовзі почати випробовування керованих авіабомб власного виробництва. За словами начальника авіації командування Повітряних Сил ЗСУ Сергія Голубцова (в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії), саме тривали роботи з переобладнання і створення своїх коригованих авіабомб на базі звичайних вільнопадаючих. Трішки про нову високоточну авіабомбу, що планує, яка незабаром може стати ключовою зброєю ЗСУ для завдання ударів по цілях у тилу РФ, у вересні писав Forbes. Про неї було відомо, що оснащена висувними крилами та прискорювачем, які, ймовірно, дозволяли дотягнути дальність ураження до 65 км. Але в той же час на початку осені українські Повітряні сили ще продовжували використовувати західні КАБи GBU-62 та GBU-39. «Зробити КАБ не так складно, просто нам треба з чогось їх скидати – так, щоб не заходити в зону ураження ворожої ППО», – зауважує Гетьман.
Іван Киричевський з цим не погоджується. Конфігурація російського КАБу розрахована на те, що його можна скидати з висоти 10-12 км у швидкісному режимі. А ми можемо скидати керовані авіабомби тільки на малих висотах. Просто повторити методом реінжинірингу російський модуль УМПК для наших керованих авіабомб не вийде – не на ті режими використання розраховані. Та й не та масовість авіації, немає переваги у повітрі. «Я думаю, що не просто так Володимир Зеленський в одному з виступів сказав «українська ракетна програма і керовані авіабомби». Згадаймо відео польоту СУ-24М, опубліковане у серпні, з невідомим літальним апаратом підвішеним – можливо, буде гібрид – ракетобомби», – міркує він.
«Богдани», «Нептуни», балістика, БПЛА – це все сучасна, досконала зброя, але, на жаль, не «вундервафля», що забезпечила б ЗСУ прорив, про що багато хто мріє. «Спочатку ми мріяли про суперзброю від партнерів, яка б переламала хід війни, зараз – що самі її виробимо. Але не існує зброї, яка сама б по собі воювала і дозволила людям пити вдома каву. Є зброя, яка нам допоможе, але перемагає – піхота», – каже Олексій Гетьман. І наразі Україна не забезпечує себе на 100% ніякими видами зброї. Що не дивно, бо до 2014 року ВПК та ЗСУ цілеспрямовано руйнувалися РФ через своїх агентів. «Потім ми – коли швидше, коли повільніше, але таки стали виробляти власну техніку, снаряди. І зараз темпи зросли, бо війна спонукала, – говорить експерт. – І цілком може бути, з часом станемо світовими лідерами у виробництві деяких видів озброєння, як от БПЛА». Багато такого є, в чому матимемо перевагу. Але ж і в США є види зброї, що поступаються європейським, японським аналогам. «Нагадаю, що бюджет Пентагону втричі перевищує весь державний бюджет Росії, – каже Гетьман. – Тож наш ВПК ніяк не стане в один рівень з ВПК Штатів». Але зробити все, на що спроможні українські мізки, руки та платники податків, ми просто зобов’язані.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото - novynarnia.com