Пам’яті молодшого сержанта Бориса Атуліна (позивний «Казах»)

Друзі називали його казахом із великим серцем українця-патріота

Молодший сержант Борис Атулін із позивним «Казах» загинув 14 жовтня 2024 року внаслідок обстрілу російських військ поблизу Новоандріївки Запорізької області.

Борис був казахом за національністю. Він народився в Росії у багатодітній родині. У дитинстві пережив велику втрату, коли в автокатастрофі загинули батьки. Усіх дев’ятьох дітей із їхньої сім’ї взяв на виховання дядько Бориса. Згадуючи про ті часи, чоловік із посмішкою говорив, що зростав у великій дружній родині та водночас – у мінідитсадку.

Після школи він працював трактористом у радгоспі та проходив строкову службу. Саме в армії хлопець познайомився із дівчиною з України, закохався і одружився. Борис так само полюбив Україну, яка стала його домом, коли він із дружиною переїхав у село Жилинці Шепетівського району Хмельницької області. 

Спочатку чоловік працював трактористом у колгоспі, але його весела вдача і почуття гумору привели його в галузь культури, якій він присвятив 25 років життя. Борису запропонували очолити Вовківецький сільський будинок культури і він погодився, адже мав творчу натуру і багато талантів. Оскільки він любив ще й співати, то був учасником вокального колективу «Гомін». Паралельно з роботою здобув профільну освіту в Кам’янець-Подільському училищі культури.

- Ми всі любили Борю за людяність, щирість, позитивну енергетику, добру вдачу, відкриту душу. Він завжди був душею колективу, з ним весело і цікаво, у роботі – легко. Любив свою роботу. Його кредо – творчість: співав, декламував, читав гумор, брав участь у творчих колективах громади, району, з якими побував на конкурсах та фестивалях у різних населених пунктах області. Борис любив громаду та її мешканців, завжди був активним, - розповідає про Героя його колега Валентина Галімська.

Усі, хто знали Бориса, пригадують, з якою любов’ю та ніжністю він розповідав про своїх доньок Аллу та Марію.

- Тато був дуже добрим, завжди піклувався про нас із сестрою, перевіряв та допомагав виконувати домашнє завдання, прищеплював любов до музики. Завдячуючи йому, я закінчила музичну школу та училище культури. А ще він заповідав нам цінувати кожен день, завжди залишатися добрими та щирими, - ділиться спогадами молодша донька Марія.

Війна внесла корективи в життя Бориса: у серпні 2024 року його мобілізували. Перед цим він іще встиг видати заміж Марію. Рідні та знайомі пригадують, що на весіллі Борис підходив поговорити з кожним гостем.

Після військових навчань чоловік обійняв посаду командира стрілецького відділення. Навіть на війні він намагався не втрачати оптимізму та підтримувати тих, кого знав.

У своєму останньому дописі в соцмережах військовослужбовець написав: «Цінуйте тих, хто присвячує вам свій час, адже вони віддають те, чого ніколи не зможуть повернути назад...».

«Казах» загинув 14 жовтня 2024 року внаслідок обстрілу російських військ поблизу Новоандрїівки Запорізької області. Ворог накрив позиції українських захисників з мінометів та одночасно скидав вибухівку із дронів.

- Ми молилися разом із рідними, щоб знайшовся живим. На превеликий жаль, дива не сталося… Дуже коротким було на війні життя «Казаха», саме такий позивний був у Бориса. «Казах за національністю з великим серцем патріота-українця». Так, це про Бориса. Він понад усе любив Україну, українську мову, українців, шанував українські традиції. Наш Боря – неординарна, колоритна і дуже цікава людина… Не можна змиритися із втратою. Розуміємо, що більше ніколи не побачимо його посмішки, не поговоримо з ним, не розвеселить нас, як він це вмів, не пригостить смаколиками під час зустрічей, - поділилася Валентина Галімська.

Із Героєм попрощалися в Жилинцях та Шепетівці. Поховали Бориса Атуліна в Жилинцях.

Шана і слава Захисникові!

Фото: Фейсбук-сторніка Валентини Галімської, Шепетівська міська рада, Судилківська сільська рад