Пам’яті поета та науковця, капітана Олександра Подвишенного (позивний «Платон»)

Упродовж 75 днів мужньо тримав оборону Кринок

Командир стрілецької роти 104-ї окремої бригади територіальної оборони Рівненщини, капітан Олександр Подвишенний загинув під час оборони Кринок на Херсонщині. Його рідні дізналися про це через пів року.

«Сашка не стало 30 травня 2024 року. Він брав участь в обороні Кринок на Херсонщині й був єдиним офіцером на лівому березі. Він був талановитим і проривним у всьому, за що брався: в літературі, науково-дослідній діяльності, політиці, педагогіці та військовій справі. Українська Держава завжди була для Сашка понад усе. Він доводив свою відданість справами й рішеннями: під час Революції Гідності, АТО, у громадській діяльності в період до повномасштабного вторгнення. А ще тонко відчував людей, умів вести за собою, був лідером. На початку 2022 року, коли Сашко був переконаний, що повномасштабна війна неминуча, приєднався до 104-ї бригади тероборони ЗСУ Рівненщини», - повідомила про загибель воїна дружина Дарія Борисович. 

Олександр навчався за спеціальністю «Літературна творчість» в Острозькій академії, а після строкової служби пішов у аспірантуру цього університету, досліджуючи творчість Уласа Самчука. Він автор двох поетичних збірок «Горизонталі» та «Зажурена ліра», журналіст, громадський і політичний активіст, голова громадської організації «Права ініціатива».

Війна перетворила його на фахового офіцера, який турбувався про підлеглих, був готовим до самопожертви і під час оборони Кринок став легендою серед воїнів. 

Знайомий Героя Павло Алексєвич пригадує, що Олександра найкраще характеризувало слово «мотивація» – у навчанні, службі, прагненні Перемоги.

«Чітко пам'ятаю, як він завжди захищав перед командуванням свій особовий склад і прагнув розвитку та інновацій. Останній раз я його сфоткав під час отримання нагороди. Навіть не сумнівався, що він завжди буде на передовій зі своїм колективом. Як і всі ми, він був не ідеальним, але він був точно кращим за багатьох людей, яких я знав», - додав Алексєвич. 

Брат воїна Михайло Онуфер поділився, що Олександр постійно боровся проти Росії та відстоював інтереси громади. З початку повномасштабної війни він виконував завдання на півночі України, поблизу Часового Яру та в Кринках.

За його словами, Олександр погодився на операцію, не вміючи добре плавати, бо розумів, що він командир, який має вести за собою інших. Воїн свого часу відмовився від евакуації заради побратимів, які більше потребували допомоги. В одному зі стрілецьких боїв капітан Подвишенний знищив до десятка росіян, а напередодні загибелі разом із побратимом евакуював п’ятьох поранених воїнів.

«Сашко безмежно любив кохану дружину та маму, був моїм найкращим другом. Пишаюся життям, яке ти жив, брате. Зроблю усе, щоб повернути твоє тіло додому і продовжити початі тобою великі справи», - написав Онуфер.

Ті, хто знали Олександра, пам’ятають його як ідейну, принципову, рішучу, ініціативну людину, яка вміла глибоко мислити. Він запам’ятався ерудитом, інтелігентом та борцем, котрий водночас багато посміхався та жартував.

Воїн лишився вірним своїм переконанням до кінця. У березні 2024 року Олександр написав у соцмережах: «Ніколи не здаватися в полон, ніколи не зрадити присягу українській Нації. Тоді, коли важко, коли безвихідь, коли немає надії – боротися і йти всупереч усім але. За нами наші родини, наша Батьківщина, все святе та недоторкане… Здобути, або не бути. Зі щитом, або на щиті. Шлях воїна – це йти до Кінця».

У пам’ять про Олександра в альманасі «Кременецький культурний контекст» вийшла публікація «Двадцять заповідей любови. Поезія Олександра Подвишенного та Дарії Подвишенної» з віршами Героя та його дружини.

В одному з віршів Олександра є такі рядки:

В одностроях стояли поети,

Слове кожен із них промовляв:

Боже милий, не страшно нам смерти,

Добровільно ми стали до лав.

У Героя залишилися мама, брат та дружина.

Вічна пам'ять!

Фото: Фейсбук-сторінка Дарія Борисович, Фейсбук-сторінка Михайло Онуфер