Роберт Бровді, позивний Мадяр

Легендарні «Птахи Мадяра», 414 окремий полк ударних безпілотних авіаційних систем, скоро стане окремою бригадою (ОБрУБАС). Про це майбутній комбриг капітан Роберт Бровді днями повідомив у своїх соцмережах, паралельно оголошуючи набір нових людей та збір коштів на дооснащення.

«Птахи Мадяра» – це вже давно бренд. Відео його операторів з «утилізацією хробаків», коментовані у фірмовому стилі Мадяра, у перші ж години переглядають десятки тисяч людей. На третій день після оголошення набору командир писав, що вже отримано понад 1200 заявок від цивільних до 414-ї окремої бригади «Птахи Мадяра», за цей час українці задонатили понад 23 млн грн на її потреби. Протягом року «Птахи» виросли з роти в окремий батальйон, потім окремий полк і нині – в цілу бригаду. Це успіх, від якого виграє весь фронт, а отже Україна.

Мадяр розповів нам, чого сподівається досягти розширеними силами бригади, скільки коштує робота хорошого оператора і ураження однієї ворожої цілі, за якими безпілотними розробками майбутнє і як полк став автономним організмом, в якому бережуть кожне життя і дбають про кожен гвинтик.

ЧИЙ ДРОН ДУЖЧИЙ

- Пане Роберте, днями ви повідомили, що «Птахи Мадяра» стануть бригадою. Що це означає на практиці?

- Це органічне зростання до наступної військової ланки. Воно пов’язане, перш за все, з нарощуванням особового складу, і в результаті – нарощуванням кількості розрахунків різних напрямків. Наша діяльність не обмежується лише застосуванням розвідувально-ударних БПЛА – у нас понад 12 шарів впливу. Тому з розширенням збільшуємо свої можливості, зокрема, у таких специфічних сферах, як радіорозвідка, радіоелектронна боротьба, застосування систем РЛС і ешелонований контроль смуги низкою екіпажів винищувачів, які виявляють ворожі радіорозвідувальні засоби. Давно вийшли за рамки класичної діяльності безпілотних систем, до яких усі звикли. Дрони Мавіки, FPV, нічні бомбери (те, що ворог називає «Баба Яга»), розвідувальні крила, ударні крила – це вже звичайний перелік засобів, які застосовують всі підрозділи БПЛА  вздовж лінії зіткнення. Ми ж протягом майже 2 років вибудовуємо власну модель системного моніторингу всього простору вздовж смуги фронту.

Перше завдання – виявлення всіх FPV-дронів, які ворог піднімає в повітря. Ми перехоплюємо їх відеосигнали і бачимо на моніторах те, що бачить ворожий пілот. Далі засобами РЕБ подавляємо його керування і він падає, не долетівши до цілі. Засобами радіоелектронної розвідки, які ми власноруч виробляємо, створюємо вздовж усієї смуги фронту щільну мережу виявлення – через кожні 2,5-3 км. Власними силами забезпечити весь фронт не можемо, тож багато екіпажів з різних військових частин навчаємо прямо у себе на позиції. 1037 екіпажів уже забезпечені системами виявлення, навчено моніторити цілодобово весь простір аналогових частот. Зазвичай у середньостатистичних підрозділах немає всього переліку необхідних засобів. Не передбачені в РУБпАК (рота ударних безпілотних авіаційних комплексів, – ред.) чи в батальйонах безпілотних систем оператори радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби. Але вони потрібні, щоб у рамках одного підрозділу виявляти ворожі FPV-дрони і негайно передавати інформацію на операторів РЕБ.

Наступний рівень завдань – ворожі розвідувальні безпілотники («Орлан», Zala, Supercam), які літають глибоко, дуже високо (4-5 км), виявляють планові цілі і займаються коригуванням вогню. На початку повномасштабного вторгнення з «Орланами» неможливо було боротися, а тепер працює сітка засобів РЛС (іноземного виробництва, українського і навіть наші саморобні), якими можна виявити об’єкт, супроводжувати незалежно від висоти, визначати – свій це чи чужий, а потім – знищити в повітрі.

І всі ці можливості мають бути поширені вздовж всієї смуги фронту. Перетворенням на бригаду ми й вирішуємо питання розширення смуги впливу на фронті. А якщо створити 4-5 таких «організмів» на кшталт нашого полку (це зараз активно форсується), нам вдасться покрити сотні кілометрів смуги.

- Що ще входить у «сендвіч»?

- Я про ці задачі постійно розповідаю, популяризую, гроші на них збираємо. Міни самі робимо. 95 бригад Сил оборони наразі отримують від нас 20 000 протитанкових мін щомісяця – я днями викладав звіт на своїй сторінці у Фейсбук. Вони споряджені електронікою, що спрацьовує на магнітному принципі на техніку, яка наближається. На ті «цукерки» гроші збирає народ і вже вироблено і видано понад 60 тисяч мін виробництва «Цукрарні» (так називається інженерна служба 414 полку, – ред.) Прищеплюємо підрозділам БПЛА культуру дистанційного мінування на випередження штурмових, логістичних, ротаційних, евакуаційних дій ворога. Мінуються всі можливі дороги, стежки, переїзди, тунелі, потенційні проїзди у посадках. Ці міни оснащені досить якісною електронікою українського виробництва, і вони дуже часто зупиняють ворога. Якщо кожен підрозділ буде їх застосовувати послідовно і регулярно, засипаючи сотнями мін смугу фронту, ми зупинятимемо механізоване пересування ворога. А піхота, яка мала кудись їхати, буде вимушена спішуватися. Виснажиться, потрапить на очі пілотам мавіків і буде знищена. Так вирівнюється перевага ворога при форсуванні позицій технікою.

- А зрештою утвориться ота широка мертва смуга по лінії зіткнення, через яку й миша не проскочить? Ви прогнозували, що протягом наступних 6-8 місяців навіть відпаде потреба в операторах дронів – все контролюватиметься дистанційно завдяки вдосконаленням технологій.

- Кожна зі сторін війни зараз інтенсивно працює над розробками і впровадженням високоінтелектуальних безпілотних засобів. Найперше, над чим працюють обидві сторони – масове застосування дронів на оптоволокні, які не подавлюються засобами РЕБ.

- Це такі котушки, які поступово розмотуються?

- Так. Дрон отримує команди і передає зворотну інформацію у цифровому вигляді завдяки дроту, який розмотується з тієї котушки на відстань 10-15 (а то і більше) кілометрів. Дальність залежить від вантажопідйомності дрона, на великий можна причепити і 50-кілометрову котушку. Це крок, так би мовити, помірно інтелектуальний, він не робить дрон самостійним, має бути пілот, що ним керує. Але людина може знаходитися в більш захищених місцях і буде менш уразливою. Керувати таким дроном можна на менших висотах без ризику втрати радіосигналу і самого дрона.

Це лише частинка тих технологій, які зараз масово інтегруються і застосовуються. Їх питома вага поки що невелика, але це питання часу. Якихось екзотичних компонентів у тих технологій немає, вони доступні, їх можна вільно купити на китайському ринку, збирати в промислових обсягах і застосовувати. Це питання часу, навіть не передбачення: на зміну аналоговим керованим по радіочастотах дронам прийдуть керовані на оптоволокні (чи з іншими формами захисту від впливу РЕБ). Питання короткого проміжку часу: чия промисловість швидше стане на масове виробництво тих засобів, бо зараз ми їх збираємо власноруч. Над ними працює з десяток виробників в Україні і вони потребують часу на тестування та інші процедури, що дають можливість продавати їх державі.

Наступна ланка – розвиток штучного інтелекту. Коли штучний інтелект стане спроможним самостійно розпізнавати цілі, закладені у нього в пам’яті, і відрізняти один вид техніки від іншої (не в прототипах – вони вже існують і навіть застосовуються в бойових умовах, а масово) –  наслідки використання БПЛА стануть значно загрозливіші.

- Ви раніше говорили, що в Україні виробляють найкращі безпілотники у світі.

- Це правда.

- Але в той самий час у застосуванні безпілотників є певний паритет. І технології, і комплектуючі ми з ворогом застосовуємо однакові, з одного ринку. Якої ви думки про останні наші розробки?

- Коли дрон українського виробництва може подолати 1000 км і завдати ураження – чи це не є проривом у виробництві безпілотників? Але масове застосування БПЛА і вся основна діяльність – у смузі рухомого фронту. 10 км у глибину, 20 км у глибину зворотного напрямку – це і є зона масового застосування безпілотників. У ході цифровізації і наповнення інтелектом польотних засобів ця смуга просто приречена стати мертвою зоною. У ній не зможе пересуватися жодна жива істота, дрони зі штучним інтелектом вражатимуть все, до чого дотягнуться.

Щодо якості наших дронів. Вони справді зроблені з компонентів, що доступні всьому світу. Але у нас відбувається постійне їх вдосконалення в результаті бойового застосування. Де ти дуже швидко зіштовхуєшся з вадами чи недосконалістю, змінюєш якісь компоненти, щоб доводити операції з найвищим відсотком ефективності.

СЕКРЕТ ЕФЕКТИВНОСТІ – ЧИСТА МАТЕМАТИКА

- Наскільки високим цей відсоток має бути?

- Сьогодні статистика ефективності застосування дронів (особливо глибинних високотехнологічних) засекречена. Не знає ніхто, скільки літаків реально долітають на глибину 1 000 км, скільки з них вражають цілі. Але щодо засобів масового застосування (FPV, нічних бомберів, «весільних» мавіків тощо) зрозуміло, на яку відстань летять, наскільки точно виявляють, наскільки якісні у них зуми на камерах, наскільки здатні самостійно виконувати операції, коли в умовах подавлення йдуть запрограмованим маршрутом.

Статистика наразі така: ефективність використання FPV-дронів у різних підрозділах коливається від 20 до 40%. Я не кажу про випадки, коли дрон долетів і вразив незрозуміло. Тільки коли долетів, вразив ціль і це зафіксовано, – можна вносити у статистику. Може не спрацювати електроніка і дрон не вибухне, ще в дорозі може здетонувати, чималий процент ворог подавлює різноманітними засобами РЕБ, частина збивається стрілецькою зброєю. Тому ККД дрона у ЗСУ і у росіян – 20-40%.

- Як можна покращити цей показник?

- Багато залежить від професіоналізму екіпажів, якості засобів і боєприпасів, від плат ініціації – вони здебільшого саморобні і мають чимало вад. Це все треба вносити в єдину систему і рахувати.

У нас є власна система обліку, ведеться на рівні підрозділів без будь-яких наказів командування. Ми це робимо для себе. Я за будь-який місяць можу підняти екіпаж і проаналізувати ефективність: кількісні показники, якісні показники застосування, які цілі – рухомі чи планові. В якого екіпажу краще виходить відпрацьовувати особовий склад ворога. Його значно тяжче влупити FPV-дроном, бо рухається. Ворог чує дрон за 200-300 м і починає бігати, жити хоче. Є особливий пласт ідіотів, які мають інструкцію сісти і чекати. Але в більшості інстинкт самозбереження спрацьовує, вони розсипаються як горох, ховаються. І їх вразити FPV-дронами набагато складніше, ніж техніку. Або ж антени – легка ціль. Вони висять на 15-метровій щоглі і забезпечують дієздатність ворожого екіпажу FPV. Сам екіпаж FPV сидить глибоко в підвалі. Щоб його звідти викурити – не знаю, чим треба гепати. А перебили йому антени – стає небоєздатний. Все. Маєте кілька годин, а то й кілька діб святого спокою. Вони не працюють по наших позиціях – потребують відновлення. А коли везуть додаткове обладнання (не можуть же вони сидіти безкінечно в тому підвалі), ви слідкуєте за сектором і знову вражаєте особовий склад або техніку.

Це все практичний досвід, якого в школах не викладають. А специфіка застосування на кожній ділянці різна: залежить від рельєфу, погоди, близькості фронту, рухомості чи статичності, наступальних чи оборонних дій, наявності мережі засобів радіоелектронної розвідки, радіоелектронної боротьби у ворога. І оця наша спроба імплантувати культуру тотального обліку дозволяє, найперше, орієнтуватися в ефективності засобів. Розуміти, наприклад, які дрони закуповуються державою та є нікчемні і їх треба кастомізувати (налаштувати під певні потреби, – ред.), а які відразу успішні.

Можемо орієнтуватися в кількостях реально використовуваних засобів, щоб правильно їх розподілити. Деякі закуповувались з початку війни і втратили вже ефективність, відстали технологічно. А держава і далі їх закуповує, пілоти їх отримують, а перелік уражених цілей від цього не збільшується. І пілоти навіть у більшості своїй приховують це. Бо розкаже, що цілей не вражає, і його завтра кинуть у піхоту в найгіршому випадку, у найкращому – направлять перевчатися.

Бажано мати картину від всіх військових частин і то насправді не складно. Досить звичайної звітності, але не совково-формального характеру, а детальної. Аналіз таких даних дозволить коригувати потреби у боєприпасах, компонентах, від яких залежить використання дронів. Наприклад, більшість штатних FPV, що закуповує держава, крім інших вад, мають акумулятори недостатньої ємності. Ми отримуємо дрони і відставляємо в бік акумуляторні батареї, а беремо нові, бо нам треба летіти глибше, ніж передбачено ТТХ цього дрона. А хто це рахує?

- Потрібна просто зацікавленість?

- Потрібен бенефіціар, який захоче цим займатися і розумітиметься на темі. Як мінімум знатиме, скільки боєздатних підрозділів на смузі. У нас купа родів військ, купа підрозділів, які займаються безпілотною діяльністю, хоча не є ротами чи батальйонами безпілотних систем. Це звичайна піхота, яка використовує дрони повним ходом, але статистики не збирає, а в результаті їх не включають в перелік тих, хто потребує цих засобів. Бачите, що екіпажі ефективно працюють в тій чи іншій бригаді – пріоритетно дайте туди дрони. Стимулюйте, щоб вони не простоювали і свої знання не втрачали лише тому, що не вистачає дронів чи батареї слабенькі.

- Збиралася запитати про секрет ефективності «Птахів Мадяра» і вже потроху розумію. Це – ваш досвід, власні напрацювання, добросовісність навіть у звітах – бо вони корисні вам перш за все. Плюс ще нормальне фінансування (ви говорили у звіті, що полк до 100 млн грн на місяць потребує) – це і є складові ефективності?

- Фінансування у нас не нормальне. Це проблема, просто ми про неї не кричимо, ми відшуковуємо. В інших бригад основна проблема що? Люди і засоби. Комусь не вистачає боєприпасів до гармат, комусь гармат, комусь танків. У нас – навпаки, з людьми проблем немає, а засобів достатньо в Україні, можна придбати. Нам потрібен фінансовий ресурс. Під ці високобюджетні спеціалізовані підрозділи треба на державному рівні передбачати окреме фінансування.

У нас є власний каталог потреб, який ми кров’ю і потом створювали три роки. Він складається з 400 компонентів, починаючи, вибачте, з презервативів та дров. Бо презервативи для одних цілей потрібні (наповнюються водою і замінюють боєприпас при тренуванні, – ред.), а дрова для інших – треба ж чимось грітися. І це треба передбачити.

А ще через специфіку того чи іншого підрозділу складається свій перелік «інгредієнтів». Щоб, скажімо, мавік каруселями виконував 30-40-50 польотів, екіпаж повинен мати понад 75 різних компонентів одноразового чи багаторазового використання. Старлінк, кабель подовжений до Старлінка, щоглу, підсилюючий бустер, павербанк для зв’язку, павербанк для заряджання батарейок або достатню кількість змінних батарейок, екран для зручного огляду, планшет, завантажений програмами. Я вже не кажу про автівку, на яку треба передбачити болотну гуму, літню гуму, зимову гуму, щоб зберегти і машини, і життя бійців. А ще треба додати компактні спектроаналізатори, що інформують про наближення ворожих дронів, засоби РЕБ… І кожен тип екіпажу (а всього 6 типів) має свій перелік потреб. І їх треба на рік прорахувати хоча б в середньому.

Ми так і робимо – з урахуванням досвіду. 7,5 мавіка кожен екіпаж втрачає щомісячно, виконуючи 600-650 польотів. Тож треба 7,5 запасних акумуляторів, краще 8. Тому що використовувати заводське рішення недостатньо, глибини чи тривалості польоту не вистачає. Чіпляємо на нього другу батарейку і літає безперервно. Один дрон повертається, а другий вже на його місце зайшов. Ми можемо годинами, добу безупинно одну точку контролювати, якщо вона для нас важлива, міняючи один дрон на інший. Але для цього треба до одного дрона мати 20 вже заряджених акумуляторів. І тоді за день буде не 25-30 вильотів, а безперервна розвідка.

Хоча зараз у нас підвищений коефіцієнт втрати дронів – ми прийняли на перекваліфікацію понад 20 екіпажів – від Нацполу, прикордонників і ТрО. Я їх приймаю за бойовим розпорядженням на два місяці, перемішую зі своїми екіпажами, забезпечую нашими пікапами, РЕБами, спектроаналізаторами, щоглами, дронами, Старлінками і виводжу на позиції. Вони починають літати і тріпати наші дрони, тому що не звикли працювати в наших умовах. Але за два місяці набираються досвіду, а потім я візьму наступні 30 екіпажів навчити. А ці повернуться у свої частини боєздатними і підготовленими.

- Але статистику ефективності дронів при цьому вже трохи зіпсували...

- Життєвий цикл дронів – це окрема статистика, яку мало хто веде, а ми її ведемо скрупульозно. Вираховуємо, скільки в середньому ходок один бойовий, багаторазового використання дрон зробив до того, як загинув. От на прикладі бомберів. За місяць робимо, наприклад, 2500 вильотів, втрачаємо 22 дрони.  А це дороговартісні дрони, 16-20 тисяч доларів за один «Вампір». Отже, 2000 вильотів, 20 втрат, значить, у тебе середній життєвий цикл – 100 ходок, за ці 100 ходок ми віднесли 400 боєприпасів, по 4 «цукерки» на кожному за раз. 400 завданих уражень, з них виділяємо 150 успішних. Ділимо на 16 тис. вартості борту і чітко хоч міністру, хоч головнокомандувачу чи президенту можемо відрапортувати: вартість завдання ураження (середня по полку) ударним дроном становить 100 доларів. Середня вартість завдання ураження FPV-дрона, в якого 22% ефективності і ціна 300 доларів, – 1,5 тис. доларів. 

Треба вираховувати вартість війни, щоб планувати, щоб не сидіти з простягнутими руками.

Нема нічого складного в цій системі. У мене жодний пілот не може собі придумати, що він літав, якщо він не літав. Якщо в нього була втрата, вона зафіксована в журналі бойових дій через секунду після того, як це сталося, а коли було завдано ураження, через хвилину у мене вже в журналі бойових дій – електронному, а не пропонованому військом паперовому – є відеофіксація ураження. Результат, відфільмований зовнішнім дроном, якщо він там є, і повністю вся метрика в складі одного повідомлення: екіпаж, координати, час, тип боєприпасу, номер вильоту, ідентифікація цілі, статус цілі – уражена, знищена…

ВЛАСНІ ШКОЛИ, ВЛАСНІ ІНЖЕНЕРИ, НЕ ЧУЖІ БІЙЦІ

- Слухаю і думаю: без вашої менеджерської хватки багато з вищесказаного, мабуть, не реалізувалося б...

- Не треба від всіх хватки, ми розробили алгоритми – візьміть їх за основу і робіть.

- Я про глобальніше: про майданчики, на яких у вас рекрутинг відбувається, про навчальні центри…

- Так, у нас є вже досить давно школи, які ми не афішуємо, щоб до них диверсанти не зайшли та не повбивали людей там.

- А як ви реалізуєте свій принцип мінімізації втрат? Ви неодноразово підкреслювали, що дбаєте про це.

- Пояснюю: бюджетуванням (планування майбутніх операцій, – ред.) кожного новоствореного екіпажу. Не просто отримав 20 пацанів, розділив по троє, от вам дрони – воюйте. Ні-ні. Злагодження, тестування, випробування полігонні, потім доєднання їх до бойових підрозділів 3-4-м номером, і лише потім формування їх у правильні екіпажі та оснащення засобами безпеки. У мене жоден екіпаж не виїжджає без портативного широкосмугового засобу радіоелектронної боротьби – за визначенням заборонено, навіть при бойовій евакуації. Нема РЕБу – на смугу не пхаєшся, немає у кожного персонального спектроаналізатора – теж. Він коштує нещасних 20 тис. гривень – життя воїна незрівнянно дорожче. Це така штучка розміром з телефон, яка тобі персонально сигналізує, що у твій бік прямує FPV-дрон. Якщо це високотехнологічна штука – ми самі їх робимо – то показує, наш дрон чи ворожий. Якщо ще більш якісна штука – просто на екрані бачиш, що саме летить, і маєш 99% ймовірності вижити. Бо увімкнеш засіб подавлення ворожого дрону або передислокуєшся, сховаєшся. Нехай машина згорить, а ти в той час десь у підвалі будеш, де тебе той дрон не дістане, а наступний – прилетить лише за 5-6 хвилин.

Розуміючи, що тебе «змалювали», ти оперативно передаєш інформацію про напад. І тоді мобілізуються наші внутрішні розрахунки бойової евакуації (ми не використовуємо ніяку зовнішню евакуацію) і розвідників бойових, які готові заїхати туди, куди не заїде медична бойова евакуація. Навіть у тил до ворога, щоб вивезти екіпажі. Була така ситуація у населеному пункті Сонцівка – прямо у гирло ворога заїхали розвідники і по-бойовому вивезли три екіпажі, тому що ті потрапили в оточення і шансів вийти не було жодних. Один джип переслідували тоді, розстрілювали, але без втрат. Були поранені, але виїхали. 

- Ще про кадри: чи дає плоди оцей ваш підхід рекрутингу українців в Європі? Ви збиралися навчати, залучати їх якось.

- У більшості своїй – це фантазери. Вони собі понамальовували нереальних картин, а коли до справи доходить… Хоча є позитивні приклади – ті, хто дійсно хотіли, самі на нас вийшли, ми з ними провели співбесіди, допомогли повернутися. Повернулися (зокрема, навіть жінки були) і дуже гарно влилися в наш колектив.

А взагалі рекрутингові центри в Україні відкривати не плануємо. У нас величезна за розмірами анкета, і вам не сподобається її заповнювати. Але я з ймовірністю більш як 50% ще в той момент, коли подзвоню і почую ваш голос, зрозумію, підходите ви нам чи ні, потрапляєте у певні групи ризику чи ні. Це перший рівень фільтрування, другий – особисте спілкування. Особисте, а не через менеджерів рекрутингового центру – хай навіть з військових. Я не кажу, що це неефективно – я розповідаю, як у нас це ефективно.

Командир у свій підрозділ набирає тих, кого він висповідав вздовж і поперек і прочитав 94 пункти його анкети. А якщо той рекрут збрехав, далі він потрапляє у підрозділ оперативної психології і проходить детектор брехні, і виявляється все, що приховав. Ми про це попереджаємо, бо якщо людина не підходить нашому підрозділу, ми даємо йому півтора-два місяці, щоб знайти відношення і піти. Якщо ж відношення собі не наколядуєш – вибачте, супроводжувати як дитину до кінця життя не можу. В зоні ризику – якщо він чийсь агент, чи алкоголік, чи вживає наркотики. Один заліт по алкоголю – відрахування незалежно від кількості нагород. Тут спортсмени зібралися, люди свідомі, розуміють, що таке зброя і умови підвищеної боєготовності. Ми закуповуємо тести на наркотики, і всі знають, що в будь-який момент можемо перевірити, і це працює. Навіть собак для пошуку наркотиків застосовуємо.

А ви мене питаєте – завдяки чому люди живі. Тому й живі, що дисципліна.

- У певному сенсі опікаєте їх, як дітей...

- Ми себе опікаємо від неприємностей.

- Щодо неприємностей. Ви оголосили днями, що приймете, зокрема, в бригаду і СЗЧ. А це не ризиковано?

- Є купа людей висококваліфікованих, яких застосовували не за призначенням. Я ж не кажу, що зараз прийму 500 СЗЧшників будь-яких, щоб лиш набрати чисельність. Мене ніхто в спину не штовхає, щоб було 100% наповнення бригади. Повірте, ефективність нашої роботи значно більша буде з 50% адекватних людей, ніж при 100%, з яких половину треба няньчити.

Ми попереджаємо, що відбраковуємо 80% анкет. Під час попереднього набору до нас близько 50-ти людей претендували на одне місце. Хтось не готовий, когось беремося вчити. Але якщо я тебе беру мотористом, то мені треба, щоб ти уже як «Отче наш» знав, як той мотор розбирати, бо у мене 25-30 машин стоїть, їх треба відновлювати негайно. Або розбиті машини після технічної евакуації перебирати і з 10-ти робити три, і тим самим заощаджувати.

А ризик для нашого підрозділу є один: наше виведення з фронту. Ми не потребуємо відновлення, нас не треба відводити на «ужгородський котел», фронт від того втратить. Ми сьогодні виконуємо на передку абсолютну більшість розвідувальних, коригувальних і патрулюючих дій у підтримку понад 20 бригад, бо бригади виснажені, у них не вистачає пілотів, засобів і сил. І це нас трохи уповільнює, бо ми могли б розробляти більш глибокі і детальні операції з безпілотниками. І трансформація в окрему бригаду дозволить виконувати і завдання на передку, і паралельно працювати над інтелектуальними складовими і розробкою спецоперацій. Утримувати власну інженерію, бо краще і швидше нас самих боєприпаси для нас ніхто не зробить.

Будемо розробляти нові види «цукерок». У нас їх 52 моделі і ми вже не використовуємо штатні боєприпаси. Розвиватимемо напрямок власної  інженерії, адже кожний Старлінк виснажується, кожний тип бомбера виходить з часом з ладу. Отримав ти від армії дрон, щось на ньому поламалося і екіпаж сидить, бо він у нього один, той бомбер, чи два. Пакують у коробку, відправляють до майстра – «у Київ», до виробника. Що два тижні екіпажу робити, поки чекає? Ні, краще – власна інженерна служба під сотню людей. Свого часу ми їх на абордаж взяли, тих виробників, щоб дали самостійно ремонтувати. Вони кажуть – ми вам гарантію знімемо. Та йдіть ви зі своєю гарантією… Дрон стільки не проживе, скільки ви гарантії даєте. Обґрунтував це власникам, наші хлопці приїхали, пройшли курси навчання, ті дрони тисячі раз розібрали/зібрали із закритими очима, повернулися, купили склад запчастин і тепер – повна реновація всіх засобів власними силами. Дрон з нічної зміни приїхав пошкоджений – через 2 години він уже в майстерні, через 5 годин знову на позиції працює.

Третій напрямок – інновації, тому що ніхто не зробить це краще за нас, і є окремий підрозділ, який займається постійно розробкою. Наразі у нас в розробці 14 проєктів: штучного інтелекту, оптоволоконних рішень (решту навіть не озвучуватиму). І вже у кейсі з десяток реалізованих, широко застосованих: спектроаналізатори, власні мобільні системи РЕБу (самі робимо, не купуємо), комплекси радіоелектронної розвідки. Понад тисячу екіпажів навчено і тисячу комплексів роздано – я публічно оголошував, у кого вони є. Сьогодні 14 проєктів, завтра 20 і 30 буде, якщо треба буде.

ПРО ЩО КАЖЕ БОЙОВИЙ ДОСВІД

- Неодноразово від різних військових експертів чула, що дрони – це добре, але артилерія – № 1 на фронті. І якщо людину не посадити на позиції, то дроном ти її не втримаєш. Це не так?

- Є базові артилерійські бригади, які тримають певну смугу, а є засоби артилерії у кожної з бригад, які на смузі працюють. І от коли у тих базових бригад, на день 500 пострілів – то з виснаженими стволами, які стріляють не завжди точно, чи заміщає артилерія безпілотну техніку? Так, артилерія стріляє в тумані, але їй теж потрібні «очі», щоб бачити, куди в тумані лупити. В усіх інших речах безпілотники вже давно артилерію обійшли в 10 махів – через виснаженість і недостатню кількість засобів артилерійських і боєприпасів. А не вистачає пострілів – у ворога успішніші штурмові дії. Єдине, чим це можна зупинити – дистанційним мінуванням, цілодобовим патрулюванням для виявлення пересувань особового складу чи техніки і нанесення уражень. Тобто силами БПЛА.

Це не підміняє важливість артилерії. Артилерія – це боги війни, але тієї війни – 2022-2023 років. А сьогодні кожен свою лепту вносить у протидію. Ось танчик вже під’їхати ближче ніж на 10 км до фронту не може – дірявиться так само, як і всі інші броньовані машини. У нас у підрозділі нема жодного броньованого транспортного засобу. Знаєте, чому? Тому що ми їх уже стільки тисяч надірявили ворогу, що розуміємо – наявність у нас броньованих засобів викликає тільки зайву увагу до наших екіпажів, це додаткові ризики. Краще не вирізнятися. А броньована машина – значить, їде якийсь важливий спеціаліст. Хоч часто вона й не захищає від ураження. Якщо має засіб РЕБ, то FPV-дрон не долетить. Але якщо летить дрон зі збільшеною бойовою частиною кумулятивною (тип дії, – ред.) на оптоволокні – і можете їхати хоч у машині Дональда Трампа за три мільйони доларів, буде в ній дірка наскрізна гарантовано.

- А що думаєте про стан справ на фронті? Наскільки все погано, як дехто говорить без упину, чи прогнозовано йде?

- А не треба себе тішити очікуваннями. Ті, хто зараз на дивані, люблять, коли ми там щось відбили – Харківщина, Херсон. А коли мапа червона і ворог постійно рухається, – критикують. А ви забули, з ким ми воюємо? Ви забули про домінування ворожої сили, про наше стурбоване, схвильоване, але не сильно діяльне партнерство? Партнерську підтримку, яка постійно рефлексує від геополітики і всяких внутрішніх розкладів, а не від нашої реальної потреби...

- А в перемир’я ви вірите? Зараз українців охоплює ейфорія очікування, що зовсім скоро все налагодять.

- Я вірю в наші сили. Бо то не перемир’я, а зупинка бойових дій, і ця ситуація ймовірна. Особливо, якщо про нас казатимуть на весь світ, що Україна готова до переговорів. Це хіба не заклик до агресора, не свідчення, що ми видихалися і готові домовлятися? А раз ми готові домовлятися – тоді точно не на наших умовах.

А я в наші сили вірю, в ті, що у нас є. Можлива зупинка, не кінець. І не треба рожевих окулярів.

Тетяна Негода, Київ

Фото надані співрозмовником