Рік 2025: позбутися вразливостей і здобути переваги
Війна потребує залучення кожного. Питання лише у форматі та якості такого долучення. Нам усім треба воювати – кожен на своїй ділянці і в межах своїх можливостей – і змінюватись
Рік, що завершився, був украй складним. І для країни, і для кожного з нас. Так, на цій війні ми вже втратили і втрачаємо кращих людей. Ворог захопив частину нашої землі. Але, попри усю перевагу в силах та засобах, так і не домігся головного. Наша Держава існує. Фронт, попри всі складнощі, тримається.
Рік, що розпочався, також буде важким. І його майбутній підсумок значною мірою буде залежати від того, наскільки швидко ми зробимо роботу над нашими помилками. Це залежить насамперед від нас, а не від наших партнерів. Так, нам потрібна їхня зброя, фінансова допомога, а в ідеалі – гарантії безпеки. Проте все це – похідне і додане до нашої здатності, спроможності кожного і далі захищати державу і своїх близьких. Бо паузи у війні не буде. Ворог не налаштований ні на паузи, ні на перемир'я. Він визнає лише право сили. Тож і мир може бути лише через силу.
Відтак, щоб позбутися вразливостей і здобути переваги, нам усім треба воювати – кожен на своїй ділянці і в межах своїх можливостей – і змінюватись. Про це ми писали і напередодні 2024 року. Це буде актуальним і у році, що розпочався.
Перехід війни з російським агресором у формат на “виснаження” вже спричинив низку змін на полі бою як у застосуванні сил та засобів, так і у розвитку озброєнь. Що саме змінилось і змінюється в арсеналі нашому чи ворожому – чи не у кожній новині та «аналітичці» на сайті Defense Express.
Але так само трансформації мають відбуватися і у стосунках між владою та суспільством, де адаптація до нових реалій є важливою складовою здатності України витримати поточний формат війни, або нав'язати ворогу свою динаміку, яка нівелює орківські переваги.
Про що йдеться? Виокремимо те, на що звертають увагу найчастіше і те, що перейде у наступний рік.
1. Мобілізація і рекрутинг є тим центром тяжіння системи, що відіграє ключову роль у підтриманні боєздатності ЗСУ. Це потрібно і для відновлення боєздатності бригад, які воюють роками, і для формування резервів. Хоча тут насправді слід говорити про потребу справжньої, розумної, багаторівневої мобілізації країни. Адже, попри три роки активної фази війни та жорсткі підсумки крайніх місяців протистояння на фронті, все одно залишаються сподівання, що все загрозливе та небезпечне кудись зникне само собою. Але так не буде. Є спроби обійтися напівзаходами, напівмірами. Але цього недостатньо. Війна потребує залучення кожного. Питання лише у форматі та якості такого долучення.
Крім того, розв’язання проблем мобілізації є надважливим елементом для унеможливлення проведення Росією заходів з розхитування ситуації в Україні на цьому ґрунті. Тож необхідним є швидке формування моделі мобілізації/рекрутингу, яка буде сприяти зниженню напруги в суспільстві і забезпечить посилення єдності та стійкості Української нації, а не навпаки. Від того, як влада вирішує і буде вирішувати це питання, значною мірою залежить кінцевий результат війни.
2. Потрібна всебічна ревізія та трансформація наявної системи військового управління, її зміна у бік відновлення ідеології лідерства командного складу армії. Командири із фронтовим досвідом наполягають на необхідності масштабувати те найкраще, що вже в Силах оборони. І тут перехід ЗСУ на дивізії чи корпуси структуру – це лише частина завдань, що потребують вирішення для підвищення ефективності управління та застосування сил та засобів на полі бою. За рахунок саме нематеріальних активів, до яких якість управління військами якраз і відноситься.
3. Організація оборони, звісно, має низку складових. З тих, про що чули весь рік – будівництво фортифікаційних споруд. І про добре, але більше – з критикою. Втім, тут головна проблема, як відзначали наші експерти, не в тому, хто саме здійснює будівництво і як іде рух коштів на будівництво й утримання, а у тому, хто визначає план і вимоги до будівництва, хто контролює і хто розпоряджається захисними лініями. Війна може змінити інтенсивність, проте тема фортифікацій, а насправді – системи оборони на місцевості, на додачу до того, що буде на морі та в нашому небі – це вкрай актуально. Треба думати, як зробити це адекватним і для поточних вимог, і на роки наперед.
4. Своя чи спільно створена нова зброя. У необхідних обсягах. Так, Міноборони здійснило організаційні та процедурні зміни в оборонних закупівлях. Але агенція оборонних закупівель, яка відповідає за придбання зброї у своїх чи закордонних виробників, чи державний оператор тилу, де зона відповідальності – форма, харчі та паливо, – це все-таки тактика з короткими контрактами. І не більше. Треба повернути у фокус уваги програмний підхід до розвитку озброєнь та військової техніки, дії з формування цілісного або секторно-цілісного оборонно-промислового комплексу. Де це виходить – у взаємодії з нашим закордонними партнерами. Бо це буде швидше, аніж самотужки. Позитивні зрушення тут є.
Але треба уникнути спокуси "збройового" популізму і піар-кампаній на зброї. Зброя ефективна тоді, коли масово виробляється і масово застосовується військами. Окремі яскраві демонстрації диво-зразків перевагу на фронті не створюють. І зараз "оборонка" вкрай потребує справжніх професійних лідерів, бо проблеми з управлінням у державному сегменті вітчизняного ОПК – на порядок більші, ніж у Збройних силах.