«Kойот», командир взводу снайперів ДШВ

«Койот» – командир взводу снайперів десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання у багатьох гарячих точках на різних напрямках фронту, зокрема, на Харківщині та в Бахмуті.

У новому випуску програми «Станція Краматорськ» фотографи-документалісти Костянтин і Влада Ліберови поспілкувалися з професійним стрільцем про те, як змінився снайпінг під час війни з рф, чим відрізняється підготовка снайперів за кордоном від навчання в Україні та чому у ворога снайпінг стоїть на рівень вище.

З-поміж цікавих тем розмови: сучасні технологічні девайси стрільців; поради, як себе поводити на передовій, щоб не стати жертвою ворожого снайпера; чи обов’язково на передовій носити баф; перший постріл в людину та чи ведуть снайпери лік уражених цілей, і багато іншого про одну з найцікавіших військових професій.

- Чому у тебе закрите обличчя? Загалом, розкажи, чому снайпери постійно носять бафи?

- Насправді, в польових умовах це – необхідне маскування, тому що обличчя має такий відтінок, який не характерний для місцевості. Але я зараз у студії сиджу в бафі, тому що це мій особистий стиль.

Я не дуже люблю, коли люди порушують мої особисті кордони, десь там впізнають мене на вулиці тощо. Тож мені так комфортніше.

- Які останні бойові завдання ти виконував?

- Це було під час Харківської операції... Шайківка, Борова. Ми якраз тоді дотискали ворога. В той час я ще виходив зі своїм підрозділом на завдання, а вже опісля – займав різні командирські посади.

- Снайпер у 22-му році і снайпер зараз. Наскільки сучасна війна змінила ваш підхід до роботи?

- Сучасна війна міняє підхід, напевно, кожних пів року. Тому що до повномасштабного вторгнення це були одні снайпери, які навчалися по-одному, набували досвіду і працювали досить ефективно.

У 2022-му році зачастила артилерія, танки і все решта. Тобто роль снайпера була вже не такою актуальною, бо ж нас засипали просто безбожно снарядами, не перебираючи і не коригуючи. Робота стрільців стала неможливою, через те, що ворог тримав нас на дистанції, завдаючи вогневого ураження зі всього, чого тільки можна було.

 23-й рік вже скоротив дистанції і робота снайпера знову стала актуальною, але саме тоді почався і розвиток FPV-дронів, і це автоматично змусило міняти тактику і, особливо, маскування.

Ну і 2024-й рік, я сказав би, що кардинально змінив тактику застосування військ снайперів через стрімкий розвиток БПЛА. Стрілковому бою вже значно менше приділяється увага, адже БПЛА виконують 70% уражень.

- Так, зараз у нас всі під землею і піхота також ще за 2-4 кілометри до передньої лінії змушена перебувати під землею. Які завдання ти зараз можеш виконувати?

- Зараз снайпери можуть вигравати за рахунок технологій. Ті підрозділи, які технологічно себе просунули, можуть виконувати бойові завдання, сидячи в норі. Тому що сучасні технології дозволяють виводити свої прилади спостереження на різні девайси. Наприклад, у нас є така маленька блогерська штучка, вона коштує десь 4 тисячі гривень. На неї виставляється тепловізор, який під'єднується по Wi-Fi. Сидиш собі під землею, а сам девайс виставляється і маскується нагорі, у нього є така поворотна голова, тож зручно оглядати, просто керуючи пультом. Якщо є візуальний контакт з противником, то можна, відповідно, вилізти та відпрацювати по ворогу.

Це все вирішується виключно сучасними технологіями. В оптику 24/7, як колись, вже ніхто не дивиться,  цього немає і більше не може бути.

- Загалом, зараз ваша робота так само полягає у знищенні особового складу?

- Так, завдання снайпера, яким було, таким і залишилось – нищити ворога. Єдине, що змінилось в доктрині, це – перебирання цілей.

Якщо раніше доктрина прописувала, що цілями потрібно перебирати, то зараз, коли йде бій, кого бачиш – по тому стріляєш. Є ціль – знищується.

- На якій відстані зараз від ворога ти перебуваєш?

- Я вже на далекій відстані, тому що, як командир, сиджу на КСП. А мої люди, в залежності від того, які у них бувають позиції. Насправді, люди мого підрозділу – неймовірні молодці. Я просто пишаюся кожним солдатом, тому що мої бійці виконують такі завдання, на які іноді піхота не наважується, а вони йдуть і виконують свою роботу. І роблять її доволі ефективно, та ще й при цьому допомагають піхотинцям тримати лінію оборони.

- Це доцільно? Снайпери – це ж таки еліта наших військ.

- Снайпер – це еліта військ, але, знову ж таки, сучасна війна потребує нових, сучасних підходів. Зрозуміло, що підрозділу снайперів не зовсім доцільно самому тримати лінію оборони, але якщо це професійний, добре навчений снайпер-піхотинець, то і піхота в окопах почуває себе набагато впевненіше.

- Але якщо ворог побачить, що хтось зі снайперською гвинтівкою зайшов на якусь позицію, чи не розберуть цю позицію просто FPV-дронами?

- Якщо противник вже заточений під те, щоб знайти того снайпера, то він його все одно знайде і буде наносити  ураження зі всього, не тільки дронами, а й танками та артилерією. Тому, зрозуміло, що при підході на позицію потрібно максимально добре маскувати гвинтівку. Для цього є різні способи, не буду розкривати всі секрети.

Але, зауважу, що зараз основні цілі – це якраз самі оператори БПЛА.  Якщо раніше на снайпера не жаліли нічого, то зараз на БПЛА не жаліють ніяких снарядів. По снайперу КАБа ніхто кидати не буде, хіба вже він дуже сильно їх дістане, а по БПЛА кидатимуть все.

- З того, що ти розповідаєш, стає зрозуміло, що функції стрільців і процес їхньої роботи у сучасній війні суттєво змінився. А у ворога як? Які у них снайпери, наскільки фахові?

- Я стежу за їхніми снайперами. Особисто, звісно, з ними не доводилось  знайомитися. Але я можу сказати, що в них снайпінг стоїть на рівень вище, ніж у нас. Тому що вони свій досвід здобували задовго до цієї війни, у них проводяться змагання такого рівня, що й у американців такого не бачив. Вони тренуються, відпрацьовують свої навички. Це – країна-агресор, гвинтівками натівських калібрів вони користувалися в Сирії та в інших конфліктах, в яких брали участь. А у нас снайпінг почав розвиватися тільки з початком 2014-го року, і то були окремі хлопці-ентузіасти, які ходили і тренувались з СВД (снайперська гвинтівка Драгунова - ред.).

- А що у нас зараз із навчанням снайперів? Що змінилось? Як готують нових стрільців?

- Готують. Станом на 2022-й навчання було, самі розумієте.. через критичну обстановку тоді навчання скоротили до місяця. Але зараз, з плином часу, всі зрозуміли, що цього мало. Коли людина не до кінця навчається, ми маємо неспівмірні втрати. Тому зараз курс знову розширили, навчання триває 3 місяці. Головне – це впровадження у програму нового забезпечення.

- До речі, а що у нас зараз із забезпеченням снайперів? Знайомі хлопці розповідали, що вони самі купують набої, бо хочуть вражати ціль на великій відстані.

- Так і є. Більшість підрозділів снайперів – такі собі ком'юніті ентузіастів, які хочуть чогось більшого. Вони збираються і вирішують, що у них є, що їм потрібно, що може передати якийсь фонд, а на що потрібно «скинутись». Це – історія, яка відбувається, реально, в більшості підрозділів снайперів. Тому що у нас є керівний документ, який регламентує забезпечення снайпера, і він трішечки застарілий.

- Наскільки трішечки?

- Ну, не дуже критично, але застарілий.

Скажи, а як взагалі до вас потрапити? Чи може мобілізований, або просто цивільна людина потрапити на службу до вашого підрозділу?

Теоретично, так. Наприклад, якщо талановитого бійця побачать, умовно, в навчальному центрі десантно-штурмових військ і на нього дадуть рекомендацію командири, то ми спілкуємося з ним, виявляємо, чи людина не схильна до вживання алкоголю, наркотиків або порушення дисципліни. І якщо нам людина підходить, ми із задоволенням завжди забираємо її в підрозділ.

- А цивільні? Якщо цивільний вирішив мобілізуватись і хоче саме до вас потрапити, яким вимогам він має відповідати і що йому потрібно зробити?

- Дуже просто. Можна написати мені навіть в інстаграм. Ми проводимо співбесіду, визначаємо слабкі-сильні сторони людини, орієнтуємося приблизно, яку роботу він може виконувати. Це колись для того, щоб потрапити в снайпери, ти повинен був послужити в розвідці. А для того, щоб послужити в розвідці, треба було добре служити в піхоті. Тобто це був такий собі ріст від піхотинця до снайпера. Зараз критерії знизилися, посад у нас стало дуже багато, бо ж створилася дуже велика кількість бригад. Тепер набирають людей навіть таких, яких треба навчати з нуля. Головне – відсутність шкідливих звичок і мотивація. Все решта залежить від інструктора, від сержанта, командира. Вони навчать усьому.  Тому що, вибачте, ведмідь в цирку на колесі катається, а я не навчу когось стріляти? Навчу.  Просто до кожного потрібен окремий підхід.

- А що найбільш складне в твоїй роботі? Що тебе, скажімо так, дістає?

- Ха-ха-ха. Війна мене дістає в моїй роботі.

- Тобто, не було б війни, то робота снайпера просто топ, так?  А якщо без жартів, що найбільш незручне, ну, може, гвинтівка важка чи щось таке..

- Перше, це – небезпека. Приходиться працювати на передній лінії, а не десь там здалеку. Другий мінус – це те, що постійно щось змінюється в девайсах, а немає грошей на це нове.

- Ми фотографи, ми тебе розуміємо. Зараз анонсували новий Sony і я думаю, що продати?

- До речі, на тему фотоапаратів. Снайпери так само активно використовують фотоапарати. Дуже хороший зум фотоапарата дозволяє на відстані двох кілометрів розгледіти обличчя противника. Одна справа, коли ти дивишся в снайперську гвинтівку, і в тебе там є і сіточка, і ще щось тобі заважає, мусиш постійно совати приклад. А от фотоапарат просто виставляєш на трипод, фіксуєш і виявляєш замасковані цілі.

Другий момент, сучасні фотоапарати також можна підключати до Wi-Fi і дивитися на них через телефон. Я можу виставити фотоапарат, під'єднати його і сісти собі внизу, десь під землею, через телефон дивитися, що в мене там робиться. А якщо є ще поворотна голова, то можу рухати фотоапарат, збільшувати-зменшувати зум, сидячи на відстані від нього. Єдине, що потрібно – нормально замаскувати його, щоб не помітили з якогось дрона.

- А що ти думаєш про навчання снайперів за кордоном? Ми багато спілкуємося з бойовими медиками і вони доволі скептично ставляться до закордонного навчання. Фактично, наші бойові медики зараз можуть навчати кращого топового натівського інструктора, бо мають реальний досвід роботи в дуже складних умовах. А снайпери? Немає відчуття, що зараз наші набагато досвідченіші, ніж за кордоном?

- Само собою досвідченіші!  У наших є багато чому повчитися. Мінус всіх натівських та європейських армій –  сильна залежність від тих керівних документів, які вони самі прописують. Тобто, якщо в них є записаний курс, вони його не змінюватимуть, навіть, якщо приїде українець з величезним багажем досвіду. Вони поспілкуються з ним, але, зрештою, все одно навчатимуть за своєю прописаною програмою.

Ми, насправді, спроможні змінюватись і робити краще. У програму української школи снайперів постійно вносять зміни. Курс 2018-го і, наприклад,  2020-го, коли я проходив уже підвищений рівень снайпера, були різними.

Європейці сильні тим, що у них на різні програми виділяється велика кількість грошей, і вони можуть собі дозволити мати постійно нові й нові девайси. В цьому вони нас переважають. Коли я мушу адаптуватися під ті умови, які в мене є, і, як супер-досвідчений адаптований стрілець, влучаю на відстані в 2 кілометри з дотяжкою, то європеєць, наприклад, чи американець, виходить зі своєю новою супер-нано-пушкою, п’є каву, робить постріл і спокійно йде далі.

- Але в той же час він і гадки не має, що таке скид з дрону.

- Так, у них – технологічна перевага, у нас – реальний досвід в бойових умовах. І якщо американському військовому дати парасольку, як захист від дрона, то він навіть не зрозуміє для чого. Він не знатиме, що, якщо відкрити над собою парасольку без чітких контурів, то дрон тебе не помітить. Це кращий захист  за будь-які сучасні тепловізорні накидки, бо ж вони все одно нагріваються через певний час від тіла, а парасолька не контактує з тілом, тож тепловізор вас не зафіксує.

- Дуже круто. Дякуємо тобі за пораду. Ми реально будемо це використовувати. А що можеш іще порадити тим, хто час від часу опиняється на передньому краї?

- Копати лопатою. Дуже багато копати. Насправді, копати – це є, напевно, основа, база.

- Снайпери також копають?

Всі копають. Хочеш жити – копай.

- Зараз всі багато обговорюють можливі потенційні реформи в армії, які здаються абсолютно необхідними. Як ти вважаєш, загалом, зміни потрібні зараз?

- Звісно, зміни потрібні. Ми їх потроху просовуємо. І я дуже сподіваюся, що воно все буде мінятися. Тому що ми або змінюємося, або просто гинемо. У росіян система велика, у них великий ресурс. Вони собі можуть дозволити моментами навіть дуже багато помилок, але все ж досягають певного результату. Ця система працює як велика військова машина. У нас значно менший ресурс, причому у всіх планах, тому нам потрібно його ефективно використовувати. Якщо ми будемо неефективно використовувати навіть той ресурс, що маємо, то можемо програти цю війну.

- Давай поговоримо про російське ІПСО. Воно є і його багато. Інформаційні вкиди ворога якось впливають на твоїх бійців, на твій підрозділ?

- Російське ІПСО впливає на всіх. Це дуже грамотно розроблена машина.  Вона впливає на наше суспільство. Спочатку вони пробували впливати на нашого солдата, на початку повномасштабної, але коли зрозуміли, що не діє, спрямували цю всю військову машину ІПСО на цивільне населення. І в них це вийшло. Коли посипалися оці вразливі частини українського суспільства, це все почало перекидатися масовою істерією і на військових. В Інтернеті зараз дуже багато розганяють такого, що ніби про нас усі забули. А хто забув? Можна подзвонити своїм рідним, запитати. Ви там забули про мене? - Ні. Запитати друзів. Ти про мене забув? - Ні. Передзвоніть всім, запитайте, хто про вас забув. Насправді, та частина, яка жила своїм життям, ігноруючи війну, вона жила його і в 2022-му, і в 23-му, і в 24-му роках. Просто зараз на це почали звертати більше уваги - саме через вкиди ІПСО.

- А розкажи про психологічну складову твоєї роботи. Ось артилерист, коли працює, він одразу не бачить результатів свого влучання. Штурмовик чи піхотинець під впливом адреналіну боряться за своє життя. А у снайпера як? Ти бачиш, в кого ти цілиш, тиснеш на курок, бачиш, як вбиваєш. До цього можна звикнути?

- А в тебе так само адреналін, бо в твою сторону так само стріляють. Напевно, якби просто стріляти по живій людині, коли немає артилерії, дронів, і всього решти, може адреналіну і не було б. Так чи інакше, це так само, як стріляти на полігоні. Єдине що – ти бачиш різницю, коли жива мішень складеться і впаде. На тому все.

- Мабуть, було якесь хвилювання першого разу, коли ти стріляв по живій цілі?

- Було хвилювання.. а потім було почуття радості від того, що вдалося. Це був 2022-й рік. Той випадок, коли я конкретно побачив 100% влучання. Без тих сумнівів, що противник пригнувся, чи дістав поранення. Конкретно, я бачив, як він стояв з біноклем, натиснув курок - і він упав. Я бачив, як він лежав і не рухався.

- А було таке, що до вас приходить людина навчатись, мотивована людина. І наче все добре, все вдається, а на бойових стрілець не може переступити цей бар'єр – вистрілити в ціль?

- Ні. Коли ми готуємо людей, та й, загалом, не тільки ми – у всіх школах снайперів інструктори пояснюють одну просту річ: або ти, або тебе. Коли людина опиняється на передньому краї, вона забуває про все, що чула, бачила, читала, відходить від будь-якої ідеології, відключається все. Снайпер робить лише те, чому навчали безпосередньо, щоб вижити.

- Тобто, це просто виживання?

- Так, це – виживання.

- Ти ведеш взагалі якийсь рахунок уражених цілей?

- Ні.

- А це взагалі етично таке запитувати?

-  Це залежить від людини. Для когось із снайперів це – предмет гордості, і хтось навіть очікує такого запитання, щоб розказати, скільки ворогів вдалося вкласти. У когось, наприклад, 300 чи 500. А в когось 10 і він не хоче розповідати зовсім. Все залежить від людини.

- А у нас є такі, хто вклав тисячу?

- Саме снайперів, напевно, ні, а з БПЛА, я думаю, вже хтось таки доходить до цієї цифри.

- Дай декілька порад, як захиститися від снайпера.

- Ну, по-перше, не носити довгих предметів, схожих на гвинтівку. Бо з відстані дрона можуть розцінити будь-що довге як потенційну гвинтівку.

Другий момент – не тикати ніколи пальцями, коли перебуваєш в окопі. Бо якщо в мене чисто теоретично буде вибір в кого стріляти, то виберу того, що жестикуляє і кудись показує. Це може бути командир, що роздає вказівки.

Також не варто вилазити з окопів задля фігні якоїсь.  Дуже багато людей, особливо у 2022-му році, загинули від того, що намагалися сфтографувати якісь прильоти, аби показати дружині чи ще комусь.

Дуже важливо також не носити темного одягу. Чорного кольору в природі не існує і його контраст завжди дуже чіткий. А взимку треба обов’язково носити баф, бо дуже чітко видно обличчя людини.

Ще один момент – не можна робити різких рухів. Якщо ви навіть чуєте, що стріляють, чи поруч десь свиснуло, це не означає, що цілять саме у вас. Потрібно просто плавно знизити свій силует і оцінити реальну ситуацію.  Cнайпери найчастіше, особливо в літній час, виявляють свої цілі за рахунок руху. Різкі рухи завжди дуже чітко видно.

- У нас дуже протяжна і, відповідно,  дуже різноманітна за умовами лінія фронту. Чи існує для снайпера різниця, де працювати?

- Так, існує дуже велика різниця. Лінія фронту справді дуже протяжна і наші бійці здобули вже такий колосальний досвід, що самі можуть писати програми для американців, адже у них такого досвіду немає. Наприклад, якщо це поле, перепади якихось висот, як у нас на Харківщині, то будуть вітри. Це потрібно враховувати, бо ж саме через вітер трапляється найбільше промахів.

Якщо це ліс, то це дуже обмежена видимість, противник може швидко  переміщатися, тому потрібно так само реагувати і швидше стріляти. А от в міській забудові у снайпера дуже обмежений сектор. Ти можеш сидіти в якійсь будівлі, відповідно, у тебе кут огляду дуже обмежений. Потрібно чітко вибирати позиції і робити собі запасні, багато переміщень... усе це снайпери мають враховувати.

- А сезонність? Як відрізняється робота снайпера зимою і влітку?

Перший мінус зими –  холод. А другий – складність маскування. Набагато важче замаскуватися, але, водночас, і легше виявити противника. А влітку – «зеленка», хоч вона подекуди і залишилась тільки на карті. Влітку легше замаскуватися, але так само добре і ворог ховається та стріляє в твій бік. На жаль, війна – це не полігонні умови, де ти стріляєш тільки в одну сторону, всіх перемагаєш і йдеш вечеряти.

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на Ukrinform TV