Павло «Гараж», офіцер 412 полку Nemesis

Ми зустрічаємось із Павлом на позивний «Гараж», офіцером 412 полку Nemesis у День добровольця. Тож про традиції відзначення цього Дня також встигаємо поговорити. В проміжку між його насиченим графіком із зустрічами та завданнями нам вдається викроїти кілька хвилин для розмови. Павло зупиняє автівку, трохи послаблює увагу на дорозі й каже:

– Так, я готовий, починаємо?

За час нашої розмови він мало усміхається. Та й приводів, чесно кажучи, для радісних тем у нас не так багато. Говорить він чітко і структуровано. Втім, спогади про свій перший бойовий досвід і добровольче братство ніби знімають напругу: в очах з’являється блиск і теплота. Каже, що за цей час відчуття війни й воєнна машина змінилися кардинально принаймні тричі.

Бойовий досвід мого співрозмовника величезний. Судіть самі. Як каже Павло, «ніколи не був на держслужбі чи в органах», а зараз – один із керівників нового формування. Він прийшов із бізнесу, і саме бізнес-мислення сьогодні допомагає йому на війні.

Павло вважає себе вже професійним військовим. З першого дня Великої війни доєднався до 130-го батальйону ТрО як стрілець, далі був командиром стрілецького взводу, а зараз – заступник командира полку. Його бойовий досвід – Київська битва, бої в Бахмуті у 2022 і 2023 роках. Під час наступу на Кліщіївку командував ротно-тактичною групою з трьох рот 243-го батальйону. У січні 2024 року був переведений на посаду командира РУБАК (розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів) у 412 батальйон Nemesis разом з усією своєю ротою. У грудні 2024-го батальйон реорганізовано в 412-й окремий полк безпілотних систем.

За перший рік своєї діяльності полк знищив цілей на більше мільярда доларів, серед них — найцінніша техніка ворога по всій лінії фронту: від понтонної переправи на Луганському напрямку до зенітно-ракетних комплексів та  ППО. 

Саме глобальні зміни у структурі ЗСУ та особливості роботи нової, не лише в українській армії, структурної одиниці – батальйону безпілотних систем – стали приводом для нашої розмови. А День добровольця – нагодою для неї.

ДОБРОВОЛЬЦЯМ ТЕЖ СТРАШНО, АЛЕ ВОНИ ЗНАЮТЬ, ЯК ІЗ ТИМ БУТИ

«Коли все починалося у 2022 році, це був великий шок, стрес. Тоді все було чітко розмежовано: були ті, хто вирішив стати на захист, і ті, хто вирішив тікати. Було чорне і біле. Це був перший час: гелікоптери у Вишгороді, літаки в районі Гостомеля, повітряні бої. Я подумав, що момент для виїзду в безпечне місце втрачений. Тобто дороги забиті, безпечніше залишитися у центрі Києва, вдома. Враховуючи, що у нас було укриття – підземний паркінг. 

Я зрозумів, що ППО, найімовірніше, сильно пошкоджено, і що ми бачимо ці колони, які заходять у Чернігів, Чорнобиль, стоять під Києвом.

Треба щось робити. Нас було троє друзів. Один із нас мав бойовий досвід в АТО, але його побратими вже були на марші, і єдине, куди можна було доєднатися, – це ТрО. Ми думали, що росіяни приїдуть прямо в Київ. Ми знаємо свій район, об'єднаємося, отримаємо зброю, боєприпаси й будемо тут їх зустрічати. Тобто ми будемо партизанами, умовно кажучи.

Було дуже страшно. Я навіть не можу передати. У житті так більше не боявся. Я не боявся так сильно, навіть коли вперше брав участь у стрілецькому бою. Бо тоді я просто прийшов і зрозумів, що не піду звідси. Але в ті перші дні мені було так страшно, що аж нудило. Ну, нічого, звик. Людина така істота – вона до всього звикає.

Я вважаю, що люди, які на початку цього дійства доєдналися до війська, які самі прийшли, розібралися, знайшли своє місце в строю – це активний прошарок нашого суспільства. І попри всі розмови – більшість із нас живі й воюють.

Найкраща організація, яку я бачив, була в роті ТрО. Там були 100% добровольців, жодного мобілізованого. Ви уявляєте, який у нас був настрій? Та ми готові були лопатами росіян убивати.

Наша нинішня армія – це зріз суспільства. Усе те саме, що й у цивільному житті, є в армії. У мене в підрозділі було три адвокати, два електрики, люди з бізнесу. Я теж прийшов із бізнесу. І всі тоді були заряджені на одну ціль – відбивати ворога. Ми маємо захищати країну. Це відчуття, які неможливо передати. У ТрО це відчувалося особливо сильно. Такого добровольчого завзяття в армії я більше не відчував.

ВІЙНА ДРОНІВ – ЦЕ КОЛИ ВСЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ НЕ ЗА РІК, А ЗА ТРИ МІСЯЦІ

Звісно, війна змінюється. Я це бачу – вона вже змінилася кілька разів у різних напрямках. Змінилися й люди, які приходять до війська. Вони з іншою мотивацією та поглядами.

У нас у 412-му полку Nemesis немає людей без мотивації. До нас приходять ті, хто свідомо хоче служити тут, хто знає про якість підрозділу, його командування. Вони впевнені, що життя і здоров'я особового складу – пріоритет номер один для всіх командирів. Можливо, тут служать їхні знайомі чи родичі, які підтверджують: тут можна служити гідно.

Багато військовослужбовців переводяться до нас з інших частин і говорять, що у нас служити комфортно. Тут є чітке розуміння завдань і реальний вплив на ситуацію на фронті. Мобілізовані приймають свідоме рішення, маючи можливість обрати посаду відповідно до цивільного досвіду або власних уподобань. Ми намагаємося максимально убезпечити навіть бойові підрозділи – ніхто не відправляє людей «згоріти в полум'ї», виконуючи безглузді накази. Все ретельно планується, забезпечується і продумується.

Ми не стикаємося з відмовами через накази, що можуть призвести до критичних втрат. Завжди є варіанти виконання завдань. Крім того, у нас передбачена обов’язкова програма адаптації. Ми прагнемо проводити базову загальну підготовку на власних полігонах, а якщо це неможливо – відправляємо до перевірених навчальних центрів, де працюють і наші інструктори. Тобто з першого дня ми формуємо згуртований і якісний колектив.

Наш підрозділ має свою філософію, традиції та розуміння роботи. По суті, це корпоративна культура, хоча я не хотів би так це називати. У нас унікальна синергія людей із трьох сфер – бізнесу, державної служби та армії. Є кадрові військові, хоча їх зараз не вистачає. Ми поєднуємо те, чого не мають інші підрозділи: чіткість бізнес-організації, планування та контроль процесів із військовими регламентами та досвідом служби.

Я вважаю себе вже професійним військовим. Військовий, державний та бізнес-підходи не суперечать одне одному, а доповнюють. Усе чітко прописано статутами ЗСУ, але ми додаємо адекватні стандарти виконання, контрольні точки. І це приносить результати.

Частина полку Nemesis сформована наприкінці 2023 року, а вже з лютого 2024-го виконує бойові та спеціальні завдання. У нас є репутація, нас знають. Коли проводимо спільні операції з іншими підрозділами, часто маємо вирішальний вплив. Завдяки якості нашої роботи інші військові підрозділи та бригади радіють, коли ми працюємо в їхній смузі – це означає, що їм стане легше.

Щодо майбутнього. Безпілотники – це новий вид зброї, і стандарти розробляються прямо зараз, на коліні, так би мовити. Методичні рекомендації базуються на практичному досвіді. Ми перші, ми не маємо нічого готового – ми створюємо регламенти, аналітику, стандарти з нуля.

Важливий процес в армії – аналіз післядії та впровадження набутого досвіду. Це дозволяє уникнути повторення системних помилок. Так змінюються регламенти. Війна змінюється надзвичайно швидко. Іноді здається, що майбутнє настало ще позавчора.

Я пам’ятаю 2022 рік, і порівняти його з тим, що відбувається зараз, просто неможливо. Якщо раніше можна було аналізувати зміни раз на рік, потім на пів року, то зараз усе змінюється за три місяці. Тільки з’явилися FPV-дрони – вже є нові способи боротьби з ними. Тільки встановили РЕБи – вже з’явилися оптоволоконні дрони, на які вони не діють. Лише налаштували перехоплення «Мавіків» – FPV-дрони навчилися змінювати частоти. Завтра Китай випустить нові плати із 12 антенами – і все почнеться спочатку.

Якщо ти два місяці не був на фронті – ти вже відстав.

НЕМЕЗИДА – БОГИНЯ ПОМСТИ, ХТО НЕ ЗНАЄ, А НЕМЕЗІС – ПОМСТА 

Я дізнався про цей підрозділ, що є вакантні посади й мені запропонували прийти й познайомитись. Ми проговорили моменти, як все відбувається, як все вони планують. Тоді ж запропонували посаду командира роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. Сказав, що я ударними дронами ніколи не працював, не командував, але в мене досвід командування бойовим підрозділом. Зрештою, погодився з умовою: готовий перейти тільки зі своїм особовим складом, зі своїми людьми, з якими ми вже на той момент майже два роки були разом. І нас перевели всім підрозділом.

І ми досі служимо всі разом. Вже четвертий рік.

Ми були одними з перших, хто встали в організаційно-штатну структуру. І я спостерігав, як все тут відбувається – підхід був зовсім не схожим на армійський. Дуже багато було взято з бізнесу. Всі процеси, там, де це було можливо, – оптимізовувались. Там, де треба було визначити пріоритетність, вона визначалася і її дотримувалися.

І мені це дуже подобається й зараз. Я знаю, як працюють інші підрозділи, і хочу сказати, що багато чого в нас вони можуть повчитись.

Чому все-таки Nemesis і яким боком він до безпілотників? Та все дуже просто. Першим основним засобом у нас був безпілотник NEMESIS. Він таку назву мав. Тож і наш батальйон стали називати так. Ніхто не називав по номеру 412-й. Та й у всіх у телефоні я був записаний – Nemesis.

Ми зараз значно розширюємось, тож у пошуках однодумців. Зараз уже не ТЦК мобілізує, а військова частина. Достатньо заповнити анкету. Якщо є бажання, можна пройти на офлайн зустріч у наш рекрутинговий центр. Там нема співробітників ТЦК, там наші рекрутери. Можна поспілкуватися з ними, обрати спеціальність, посаду, запитати про все, що турбує. Після цього, при позитивному рішенні, ви вже будете направлені на базову загальну військову підготовку військовослужбовцем нашої військової частини 412 полку Nemesis.

ТИЛ: ТІ, ХТО НЕ В ЗСУ – ВОНИ РІЗНІ

Тил теж дуже змінився. Ставлення до військових сильно змінилося. Ми все чуємо, все бачимо і знаємо. Я не хочу сказати, що це мене не турбує. Але я не скажу, що не можу з цим миритися. Для мене це прогнозовано.

В будь-якому суспільстві, в будь-якій країні є активний прошарок, хто став добровольцем на початку, хто швидко прийняв рішення.

В мене були в піхотному підрозділі хлопці по 19-20 років і так само були люди за 50. І всі вони добре воювали і воюють. 

Відверто кажучи, я, проаналізувавши проблему, знайшов для себе відповідь: це не має в мене викликати якогось роздратування. До речі, є й у нас колишні «бусифіковані» – я зустрічав таких, що сиділи вдома, потім пішли «за хлебушком» і потрапили в армію і тепер непогано воюють. Вони кажуть: «Ну, якщо я вже потрапив на війну, давай я вже вмирати не буду, а буду Рексом. Буду воювати». І воюють вони завзято, повірте мені.

Є активний шар суспільства, він на війні, є дотичні до війни, працюють на війну, є багато волонтерів і все це – наші люди.

А є ті, хто пристосовується. Не пішли в армію – пристосувалися, щоб туди не потрапити. Для них, якщо ми програємо війну і може не бути такої держави Україна, а на цій території буде держава Росія, – окей, вони пристосуються і до цього...

Я знаю, що хтось має працювати, щоб була забезпечена робота економіки. Хтось вже по здоров'ю або по віку не може. Але є люди, які пристосувались без правил. Якщо ти ховаєшся, тому що боїшся, – це нормально. Ти ховаєшся, ти боїшся, ти сидиш вдома, окей, це нормально. Якщо ти кинув свою гарно оплачувану роботу і став сантехніком в ЖЕКу, бо там є бронювання,  – це теж ок, ти знайшов легальне рішення. Але коли ти «переплив Тису», або в 40 років вирішив стати студентом, або був спортсменом і тут отримав статус інваліда... Чи влаштовує мене як відбувається зараз? Ні, не влаштовує. Чи знаю я як виправити? Поки що ні, не знаю. Тому, що цим мають займатись ті, хто може змінити і керувати цими процесами. В мене задачі  – згідно з пріоритетом моєї сфери. І вони стосуються війни.

Павло дивиться на мобілку – час закруглятись. Втім, пріоритетним у цей момент лишається питання американської військової допомоги. Наскільки критичним фактором може стати нове рішення США про відмову від  постачання обладнання для тих, хто воює безпілотниками: 

- Основна частина засобів, якими ми працюємо, вітчизняного виробництва. Основна частина.

- Ну, тобто відчуття, впевненість, що можна боротися далі, воно у вас є?

- Так, є.

- Лаконічно… Але залишилося останнє запитання. У вас, добровольців, є традиції відзначення Дня добровольця?

- Ми вітаємо один одного, зідзвонюємось. Хотіли б колись зібратись, а не зараз. Але ж все одно присутнє відчуття братства тих, хто пішов на війну з самого початку. Нас дуже багато. І коли заходить мова про час мобілізації, а тобі кажуть «В лютому 22-го», знаєш – це респект. Знаєте… Не потрібна якась особлива традиція. Можливо, колись потім.

Можливо, потім («потім» – це евфемізм, який означає і «після війни», і «коли переможемо») Павло розкаже більше – про фронт, власний досвід, бойове братство і сестринство. 

А поки богиня помсти та справедливості та її послідовники на землі продовжують свою справу. У давні античні часи її, Немезиду, зображали із гілкою яблуні, а ми, у час війни XXI століття маємо інший образ: в руках богині помсти українського штибу точно буде безпілотник. 

Честь усім, хто приєднується і творить цей сучасний стиль справедливої відплати, адже зло війни має бути покараним.

Провела розмову Ярина Скуратівська, Київ