Запрошення до Нацопери солістів «Метрополітен» і «Ла Скала» - це хороший тренд
- Я говоритиму про свою сферу: у нас звикли до того, що всі репертуарні театри, зі своєю трупою - балетом, оркестром, хором та штатними солістами - зазвичай їх 50-70 осіб. Така кількість солістів не передбачає запрошення когось ззовні - їх достатньо, щоб покрити весь репертуар. Але, на мій погляд, це дещо позавчорашній день. До того ж, коли соліст у штаті, має гарантовану зарплату, а в майбутньому пенсію, це навіть трохи розхолоджує. А контракт постійно тримає виконавця в тонусі, оскільки передбачає атестацію, тобто - перевірку наявності гарної професійної форми.
На Заході, напевно, існують театри, де є невеликий штат солістів. Але, в основному, особливо якщо йдеться про провідні театри світу, всі співаки запрошені. З ними укладають контракт на певний термін - місяць-півтора, і все! Кому щастить, той двічі-тричі на сезон виступає в таких театрах, як «Метрополітен-опера». А якщо соліст з'являється там хоча б по разу щосезону, це вже дуже непогано!
- Якщо всі солісти запрошені, то як відбувається їхнє, скажімо так, «бойове злагодження», тобто взаємодія на сцені за такої системи?
- Кожен співак повинен дотримуватися своїх зобов'язань за контрактом - якісно виконувати партію. Йому дається достатня кількість репетицій - близько трьох тижнів. А якщо це нова постановка або поновлення вистави, то спочатку два-три тижні репетицій у класах, потім сценічні репетиції, потім костюмні, далі - з гримом і перукою, потім підключається хор, балет. І нарешті - генеральна репетиція вже з глядачами і обов'язково з пресою. До речі, усі рекламні фотографії вистав робляться на генеральній репетиції - навіть якщо огляд пишеться з шостої-сьомої вистави, він ілюструється знімками з «генералки».
- А хто приймає рішення про запрошення на контракт того чи іншого виконавця?
- Першим це вирішує кастинг-директор, який займається відбором співаків. Іноді він їздить по інших театрах і слухає, іноді радиться з іншими кастинг-директорами. Наприклад, якщо це кастинг-директор «Метрополітен-опера», він може зателефонувати до Парижа, Лондона або Мілана і поцікавитися, як зарекомендував себе той чи інший виконавець, як він відпрацював свій контракт, як його прийняли преса й публіка. Але навіть, незважаючи на те, що співак успішно виступив в одному театрі, це не обов'язково означає, що з ним укладуть контракт у іншому.
- Це переважно залежить від публіки чи від критики?
- Дивлячись де. Якщо це «Ла Скала», то від публіки залежить дуже багато! Якщо там публіка не засвистала, то, можна вважати, що творче життя вдалося!
- А у вас такі випадки були?
- Саме в «Ла Скала» мене Бог милував, і я, до речі, цьому дуже рада! Але не приховую, одного разу в Німеччині, в одному з театрів на поклонах чула тихе «бу-у-у». Це не означає, що співак провалився - він може якісно виконувати партію, яка у нього, як кажуть солісти, «успівана», тобто багато разів проаналізована, і він готовий її заспівати, навіть якщо його розбудити о 12-й ночі. Але ж у залі сидить різна публіка: комусь не сподобалося одне, комусь інше, тобто - це все одно суб'єктивне сприйняття, неможливо скрізь стовідсотково всім сподобатися - такого не буває!
Наприклад, у «Ла Скала» критерії, в основному, зрозумілі - це якість виконання. Якщо тебе не засвистали, ти можеш вважати, що виконав партію професійно і в тих традиціях, в яких у них прийнято її співати - це їхнє правило. Ти туди приїхав, отже, ти там уже чужий, тому що не італієць, і це вже мінус для тебе. Але якщо ти ще й не співаєш так, як у них прийнято, то це вже практично повне фіаско!
- Тобто в Мілані підготовлена публіка настільки, що може оцінити всі нюанси виконання?
- Так, там публіка, яка один і той же спектакль слухає по 20-30 разів у різних складах. У тій же «Аїді» вони переслухали 25 Радамесів, 30 різних Аїд і порівнюють сопрано з сопрано, тенора з тенором тощо. У «Ла Скала» є одна стара синьйора, яка, як вона каже, чула ще Марію Каллас і всіх сопрано з нею порівнює. Вона може свиснути або сказати «бу-у-у». А кастинг-директор «Ла Скала» стежить, як соліста приймає публіка, преса теж це помічає.
Я, чим далі, тим спокійніше до цього ставлюся і кажу, як одна моя колега, що наша справа - красиво, а я ще додаю - «якісно» - пісні співати (сміється. - Ред.). Ти відпрацював свій контракт, максимально виклався, а як відреагує зал - це вже як буде....
Я вважаю, що це неправильно, такого не повинно бути, щоб унікальний театр - таких дитячих музичних театрів узагалі було три на весь колишній Союз - комусь заважав. Як він може заважати, тим більше в столиці, якщо є така можливість виховувати молоде покоління!
- Адже й попит є! Там, крім дитячих вистав, є прекрасні освітні «Музичні класики» - балетні, симфонічні, оперні, які із задоволенням відвідують і діти, і батьки.
- Ще й який попит! Маленьких крихіток туди з двох-трьох років водять. Я скільки пам'ятаю, як ці дітки завжди з квіточкою виходять на сцену. Це ж добре, що в людині прокидається щось прекрасне, адже це потрібно, навпаки, культивувати, підтримувати, розвивати, вітати! Подивіться на іноземців: залучення дітей до культури, мистецтва - у них перша справа, вони приділяють цьому максимум уваги!
- Які найзворушливіші знаки уваги до вас виявляла публіка в нас чи за кордоном?
- Я вам скажу, що на професійних оперних сценах не заведено навіть квіти дарувати виконавцям. Декілька разів було таке, що мої менеджери домовлялися з кастинг-директорами, і мені, з їхнього дозволу, виносили на прем'єру букет квітів. А в принципі, там такого взагалі немає.
Ідеальним можна вважати небайдужого глядача - навіть якщо він і непідготовлений
У нас інша система - тут постійно повно квітів. Я вважаю, що це дуже добре: якщо людині сподобалося твоє виконання, чому вона не може подарувати квіти? Це ж взаємний обмін позитивом!
А в дитячому театрі своя специфіка роботи. Кого я тільки там не переграла! Але там ти не можеш собі дозволити десь схалтурити, тому що в залі сидить маленький глядач, і якщо ти сфальшивиш, діти хоч і не «забукають», але вони почнуть відволікатися, ховатися під крісла, і повернути їхню увагу буде дуже важко.
Тож дитячий театр мене дуже багато чому навчив - це була свого роду путівка в життя і одна з важливих складових моєї творчої кар'єри.
- А якого глядача ви вважаєте ідеальним?
- Напевно, небайдужого, навіть якщо він і не підготовлений. Головне, щоб у нього було бажання щось для себе почерпнути і він не соромився висловлювати свої емоції, не «економив» їх.
Я сама, коли перебуваю в залі як глядач, намагаюся «проникнути» в музику, адже в ній дуже багато закладено, плюс ще помножено на слово, спів, гру, якісь підсилюють засоби. Я людина емоційна і люблю отримувати відповідну емоцію.
- Ви співали з кимось із солістів Національної опери в одному спектаклі на західних сценах?
- Так, три роки тому з Дмитром Поповим ми співали «Тоску» в «Дойче опер», з Оксаною Дикою теж три роки тому ми паралельно співали «Аїду» в «Ла Скала» - там було два склади. До речі, «Ла Скала» - напевно, єдиний театр, де немає першого і другого складу, а якщо їх два, то вони рівноцінні.
У британському проспекті «Усі театри світу» Національна опера України навіть не фігурувала - це дуже засмутило і навіть образило!
Тобто з Національної опери я співала з двома співаками. А якщо брати взагалі українців, то ще з Сашком Цимбалюком (одесит, нині соліст Гамбурзької опери. - Ред.), ми з ним співали в «Ла Скала» теж в «Аїді», але в іншій постановці, Франко Дзеффіреллі (італійський режисер, продюсер, сценарист. -Ред.). Це було приголомшливо, як фільм! Починаючи з декорацій, костюмів, світла - я не знаю, хто ще на таке здатний!
Ще з Одеси я співала з Віталієм Білим (соліст «Ла Скала», «Метрополітен-опера». - Ред.) - приголомшливий баритон, красень, фактурний, як і Сашко, зріст під два метри. Наші артисти взагалі гарні - і жінки, і чоловіки, та ще й талановиті - від одного їхнього голосу, тембру публіка вже мліє!
З Олею Микитенко - вона теж недавно приїжджала і співала в Нацопері - ми нещодавно зустрічалися в «Метрополітен», але в одному спектаклі не працювали.
На мій погляд, дуже добре, що Нацопера почала запрошувати наших земляків, які роблять успішну кар'єру за кордоном. Це свіжа кров, енергетичний і творчий взаємообмін, завдяки якому театр розквітає і розвивається творчо. Тож я дуже рада цій тенденції!