Антін Мухарський, музикант, письменник, актор і телеведучий

- Можливо, через це ми й не можемо домовитися одне з одним?

- Не можемо! У нас анархічне суспільство. Парадигма нашого буття - одвічний державницький націонал-анархізм.

У світовому контексті анархія має абсолютно негативний сенс. А насправді анархія у високому сенсі цього слова це є самовідповідальність, самодисципліна, самовдосконалення. Але головне в цьому «само...» Я відповідаю за свої вчинки, за своє майбуття, і я поважаю людину, яка робить те саме.

Українці не мали власної держави, але зуміли зберегтися як нація. Чужа держава була для українців ворогом, тому ми і зараз не довіряємо державі, і всі державні інституції, які ми хочемо мати, через певний період часу стають для нас ворожими.

Люди прекрасні.
Земля в нас чудова.
Все у нас добре -
Держава х...ва!

Вибачайте, це вже Орест Лютий - такий невеличкий епіграф до наступної пісні. Але менше з тим. Це не погано і не добре - це так є! Українцям держава в тому вигляді, в якому вона існує зараз, висить ярмом на шиї, тому що, по-перше, вона є антиукраїнською, а по-друге, є калькою або з російської, або з європейської демократії. А нам потрібне опрацювання своєї специфічної державницької політики, яка не буде скалькована з уже сталих європейських демократій або російської умовної «керованої демократії».

- Тобто, нам треба винайти український велосипед?

- У тому то й справа, що не треба, бо це має бути не велосипед, а щось нове! Я як націонал-мрійник бачу, що в перспективі ми до цього прийдемо, але це я вже трошки забігаю наперед.

ТРЕНД РАДИКАЛІЗМУ СЕБЕ ВИЧЕРПАВ, УЖЕ ЧАС БУДУВАТИ

- Як же тоді у нас виник такий феномен, як Майдан?

- Це не феномен, це повернення до себе - до Київської Русі, Запорозької Січі, до низової демократії. Народні віче, майдани, набати, - це все форми нашої сталої руської - не російської! - демократії. І тепер якісь ці моменти, які є для Росії жахом, відроджуються. 

Ми є людьми, генетично відмінними від росіян. Вони хочуть зробити нас одним народом, але в них нічого не вийде. В нашому казані плавилися і ставали козаками поляки, турки, литовці, росіяни, українці - всі. Це казан вільної демократії, де одним з архетипів є Козак Мамай - тобто це воїн, самурай, називайте як хочете, але це самодостатня, самодисциплінована людина.

- А чи вміє він будувати, щось створювати?

- Це дуже правильне і дуже складне питання, тому багато разів в українській історії траплялося так, що руйнували успішніше, ніж будували.

Тренд радикалізму зараз, на мою думку, вже вичерпав себе, вже час будувати. Був час розкидати каміння - у прямому сенсі цього слова, а зараз треба збирати каміння і будувати нове. Все, поруйнували вже достатньо!

Тому разом з колом митців, долучаючи до цього людей, які знаються на історії, філософії, культурології, ми намагаємося опрацьовувати все-таки нову концепцію української національної ідеї, яка допомагала б саме у будуванні, а не руйнуванні.

- Це  звучить як заявка на створення політичної платформи.

- Я хоч і є певною мірою націонал-мрійником, ніколи не хотів бути політиком і не піду в політику, бо політика - це здебільшого демагогія, а я люблю практичні дії, які потім перетворюються на щось конкретне і матеріальне. Мій особистий «город» і мій особистий «сад», який я можу посадити, просапати і виростити, лежить виключно у площині створення українського контенту - написанні книжок, музики, створенні відокліпів, телепрограм тощо. От не було пісень, не було книжки, а потім раз - і вони є! По цих якихось віхах наступні покоління зможуть вивчати наш час - для мене ця матеріальна складова важлива. Я це вмію робити, тому тут я буду діяти практично. А ідеологічна надбудова полягає саме в тому, щоб були створені механізми підтримки кожного виробника української продукції, щоб він відчув не турботу держави, а принаймні процес сприяння тому, щоб його продукт знайшов свого спонсора, інвестора, слухача і дійсно запрацювали ринкові механізми, коли гроші підуть у мистецтво і те, що залишиться після нас.

Я УКРАЇНІЗУВАВСЯ ТОМУ, ЩО НЕ ХОТІВ БУТИ ХОХЛОМ І СОВКОМ

- Напевно, для тих, хто сприймає вас лише як творця Ореста Лютого, ці ваші міркування будуть несподіваними. А як ви для себе проводите межу між Антіном Мухарським людиною і шоуменом?

- Я дуже довго з цим мучився, я хворів на цю хворобу,  яка називалася - в мене є навіть записаний термін, десь вичитав у статті, - множинна особистість.

Я народився у Києві на Подолі 47 років тому в абсолютно російськомовній родині. Навіть більше скажу: моя бабуся по маминій лінії стовідсоткова москалька. Вони у 1918 році тікали від революції з Петербурга, приїхали в Київ, тут помер мій прадід, і вони лишилися. Далі це абсолютно київські міщани, які тут жили за дідів-прадідів, тобто у мене в селі ніякого коріння не було. Українську мову в природному середовищі я вперше почув у років 12-13, коли ми поїхали відпочивати у якесь село на Хмельниччині.

Вибачте, може я здамся нескромним, але для мене це було як для Хмельницького напад на хутір у Суботові. Я бачив усі ці виступи Олени Бондаренко, Ківалова, Колесниченка, і вирішив розпочати культурологічне повстання. І було вибрано саме оцей шлях десакралізації духовних псалмів «русского мира», якими були «Владимирский централ», «Белый лебедь на пруду». Тобто я вирішив бити в самісіньке серце, щоб їх просто викручувало, перевертало, щоб у них очі вилазили!

Перша пісня, яку ми виклали в Ютубі, була про Романа Шухевича: «Вагони, повнії москалів, в бескидах Рома підривав, і комуняцькі пси скавчали, як на гілляку їх саджав» на мотив «Шаланди, полные кефали».  А друга - «Народная шахтьорская» на мотив «Спят курганы темные».

- І яка була реакція регіоналів на ваші зазіхання на «святе»?

- В органах влади, особливо серед силовиків, було багато проукраїнськи налаштованих, вони мені  розповіли, що Батя, тобто Янукович, коли йому це показали, сказав: «Відірвати яйця цим музикантам!»

- На яких концертних майданчиках виступав Орест Лютий на самому початку творчого шляху?

- За той рік ми двічі заїхали до Харкова, але там стався прецедент з бійкою, коли на сцену полізло щось таке москальське чмо, охороні довелось втручатися. Тоді організатори злякалися і більш нас не запрошували.

Я зрозумів, що це, безумовно, дуже потужна ядерна бомба, яка розриває і виносить мізки ватній аудиторії - тоді ще не було цього терміну, але я маю на увазі тих, хто лежить у парадигмі «русского мира». Але ми знайшли свою вдячну аудиторію і здебільшого виступали на Західній Україні - Луцьк, Львів.

- Як сприйняли вашого героя у мистецькому середовищі? Не було такого зверхнього «фі-і»?

- Було, звісно, на кожному кроці! Нічого, пережили. На кожного звертати увагу - ніяких сил не вистачить! Ми робимо своє.

Я ніколи не приховував, що це пісні воєнного часу, тобто воєнні радикальні пісні. Але зараз Орест Лютий планує випустити новий альбом «Пісні любові» - він давно це обіцяв і на концертах завжди казав, що прийде такий час, коли ми заспіваємо романтичні балади.

- Це буде переспіваний «Синий платочек»?

- Ні, авторські пісні на оригінальну музику Ореста Лютого.

Я ЗАВЖДИ ПИТАЮ В ЗАЛУ, ЧИ СПІВАТИ ПІСНІ В ОРИГІНАЛЬНІЙ ВЕРСІЇ

- Якщо рахувати складові вашої множинної особистості, то ми вже дійшли до розтроєння, а потім ще були брат Ореста Іпатій Лютий і Анатолій Рапс.

- Про  Рапса я поки що не говоритиму, бо він зараз є предметом творчої кухні. А про Іпатія Лютого можу розповісти.

Він випустив російськомовну книжку «Сказки русского мира» - ані Антін Мухарський, ані Орест Лютий, як українські митці, не могли собі дозволити випустити таку книжку, а Іпатій Лютий зміг. Вона розрахована на південний схід, це такий серйозний антипропагандистський проект, який «выбивает духовные скрепы и лишает сакральных смыслов». 

- Те, чим ви займаєтеся, - це мистецтво чи мистецька провокація?

- Це мистецтво цього часу. Я не люблю слово «провокація» і не хочу нікого спровокувати. Це все є досить тонкі енергії, які живуть тут, у цьому часі, а наскільки вони тривкі, наскільки дійсно належать до мистецької складової, визначить виключно час. Це може зникнути, як зникне там публіцистика 70-80-х років. Я не знаю, я просто роблю те, що я роблю, а як з цим визначиться час, я не можу прогнозувати.

- Від чого залежить, ким ви стаєте в той чи інший момент, якій з особистостей даєте волю? 

- Ну, по-перше, це перформансизація і театралізація буття - я все ж таки людина, яка майже 12 років пропрацювала в театрі Лесі Українки.

Я скажу так: для мене це не є проблемою: Орест Лютий з'являється виключно на концертах. Ви зараз розмовляєте з Антіном Мухарським. Антоном Мухарським я стаю виключно в найближчому колі батьків, для яких я Антон, Антоша. Ну я ж не буду своїм тату-мамі казати: «Ні, я Антін і розмовлятиму з вами виключно українською мовою!» Я теж намагаюся їх українізувати, але з ними переходжу на російську мову, і це не є проблемою для мене.