В румунській дельті Дунаю живуть нащадки запорізьких козаків
В українському селі Летя, розташованому у дельті Дунаю в Румунії, більше трьох століть живуть нащадки запорізьких козаків.
Чергову статтю присвятила життю цього села журналіст румунського видання «Adevarul» Маріана Янку.
У матеріалі, названому «Секрети Летя: звідки бере свій початок одне з найкрасивіших сіл у дельті Дунаю, де живуть українці, що втікли від російського експансіонізму?», автор нагадує, що «перші жителі села, нащадки запорізьких козаків влаштувалися тут на початку вісімнадцятого століття після Полтавської битви, коли почалися репресії проти тих, хто підтримував шведського короля Карла XII у боях проти Петра Першого».
Янку, з посиланням на історичні джерела, зазначає, що друга хвиля біженців з берегів Дніпра прийшла у дельту Дунаю в другій половині вісімнадцятого століття під час царювання Катерини Другої, після розформованої нею української армії з центром у Запоріжжі. Основним заняттям українців села Летя стали рибальство й виготовлення човнів.
Одним із нащадків перших українців, які оселилися в цих місцях, являється нинішній мер комуни «Росетти», до якої прикріплено й село Летя, Антонел Покора. Він - нащадок одного із засновників села, українця Опанаса Покора. За словами мера, він склав генеалогічне дерево свого роду, це було складно, оскільки в цих місцях не виписувалися акти цивільного стану до 1877 року, поки територія (тепер Доброджа) не ввійшла до складу Румунії.
«Наскільки мені стало відомо з розповідей людей похилого віку, турки дозволяли місцевим жителям займатися своїми господарствами. Вони використали їх в якості своєрідних прикордонників, які не повинні були пропускати окупантів», - розповів Антонел Покору.
Він згадує і слова свого діда, Максима Герасима, який розповідав про те, що «для його українських предків дельта Дунаю була порятунком, і вони знайшли у цьому місці свій рай».
Місцеві жителі, за словами автора статті, розповідають, що вони вибрали дельту Дунаю саме тому, що ці місця дуже їм нагадували рідні дніпровські простори, які вони змушені були покинути.
Фото: ЮНЕСКО