Станіслав Стеценко, письменник, автор роману «Війни художників»

Це книга для дорослого читача. І мова не лише про еротику

- Уперше про Миколу Глущенка я почув у приватному спілкуванні з двома антикварами, які обговорювали  продажі картин. Ішлося про те, що Глущенко є одним із найдорожчих на сьогодні українських художників. Приблизно в цей час з’явилася інформація про шпигунські  моменти з його біографії, а в мене - бажання дізнатися про його життя якомога більше.

Пізніше, коли я очолював мистецький журнал «АРТ-Ukraine», ми підготували кілька матеріалів про його життя і  творчість.

- А живопис вашого героя, як він вплинув на ваш задум, як ви до нього ставитесь, де бачили?

- Глущенко був надзвичайно працьовитим художником. Він міг за день написати картину. За різними підрахунками, його творчий спадок може сягати 5-8 тисяч полотен. Я намагався відвідувати усі виставки, де експонувалися його роботи, і збираю книги та мистецькі каталоги, що стосуються його творчості. Таких видань, датованих 1960-70-ми роками, ще є чимало у букіністів.

Адольф Гітлер вважав Глущенка кращим пейзажистом Європи

Бачив чимало його робіт і олією, і олівцем, і навіть фломастером у приватних колекціях. Що вплинуло на книгу… Для мене особливо цінний «Автопортрет» 1940 року.  Я бачив його в експозиції Національного художнього музею. Хотілось мати уяву, яким був головний герой.

Цікавий «Портрет сина» - маленький син Глущенка теж серед героїв роману. І звичайно - пейзажі. Це улюблений жанр Глущенка. «Київ у цвіту», «Весна наближається», «Осінній ранок». Нагадаю, Адольф Гітлер вважав Глущенка кращим пейзажистом Європи. І, за деякою інформацією, вони були особисто знайомі.

- На обкладинці вашої книги стоїть позначка «16+». Чого це? Ви з цим згодні? А мені 23 – можна мені її читати?

- Це книга для дорослого читача. Там, справді, є сцени не для дітей. І мова не лише про якісь еротичні речі. Навряд чи варто читати дітям, як агенти НКВС намагаються пересвідчитися, чи та людина похована на кладовищі в Берліні, або сцену дуелі снайперів Гестапо і НКВС, чи сцену побиття Лаврентієм Берією поета Дем’яна Бєдного. Діти хай читають Гаррі Поттера. Хоча, як на мене, то я б на цій книзі теж поставив 16+: величезні змії, що виповзають із рота кам’яних статуй, василіски та інші страхіття.

А вам «Війни художників» читати вже можна. Сподіваюсь, не пошкодуєте витраченого часу.

- Чи знайомі ви з рідними Миколи Глущенка, з людьми, які його знали, адже художник-розвідник кінець життя провів у Києві…

- Як я вже згадував - кілька років працював редактором журналу «АРТ-Ukraine». Тоді пощастило познайомитись із художниками, мистецтвознавцями, чиновниками від мистецтва, які знали Глущенка особисто.  Їх  було небагато, але достатньо для того, щоб отримати загальне враження про нього: про характер, манеру одягатися, говорити, писати, ставлення до жінок чи колег по цеху. Багато про Глущенка розповів мистецтвознавець Едуард Димшиц, який люб’язно погодився написати післямову до моєї книги.

- Наскільки по-вашому значущою є роль Глущенка-розвідника? Який його вклад у перемогу над Гітлером?

Глущенко був розвідником-нелегалом. Людиною, яка щодня ризикувала потрапити на гільйотину

- Як це не дивно, роль розвідника досить серйозна, йдеться про добуті для СРСР креслення кількох сотень вузлів військової техніки: французької й англійської. А щодо війни з Німеччиною…

Є рапорт керівника розвідвідділу НКВС на ім’я Берії, рапорт Берії на ім’я Сталіна з посиланням на агента Художника, датований липнем 1940 року, про підготовку Німеччини до війни з СРСР. Зокрема йдеться про видання секретних військових німецько-українських словників та військових карт України. Відомо і те, що Сталін не повірив цій інформації. Він не вірив жодній інформації про війну з Німеччиною.

- І взагалі виходить, що Глущенко – радянський чекіст. М’яко кажучи, не надто позитивна, по наших часах, інформація про людину. Як це вплинуло на його особистість?

- Глущенко був розвідником-нелегалом. Людиною, яка щодня ризикувала потрапити на гільйотину. У Франції за шпигунство карали на горло.

На момент, коли він почав свою розвідницьку діяльність, Глущенко ніколи не був у СРСР і нічого не знав про злочини НКВС. У 1918 році його було мобілізовано в денікінську армію, і з її рештками він потрапив у Польщу, а потім – втік у Німеччину.

- Глущенко товаришував із Винниченком 10 років, чому вони посварилися?

- Вони були дуже близькими. Дружили сім’ями. Часто малювали разом. У художніх роботах Винниченка  дуже помітний вплив творчості Глущенка. 

Глущенко ніколи не говорив публічно нічого негативного про Винниченка, більш того, точно відомо, що Глущенко все життя зберігав альбом малюнків Винниченка, подарований йому ще у 1935 році. А це в СРСР було дуже небезпечно.

Про причини конфлікту довелося чути кілька версій: серед них і така - Винниченко не зміг зрозуміти і прийняти від’їзд Глущенка до Радянського Союзу. Чув й іншу – Винниченко приревнував свою дружину до красеня і спортсмена Глущенка.

Достеменно відомо, що Винниченко колись сказав, що у спорті, малярстві і впливі на жінок ніколи не зможе зрівнятися із Глущенком.

Особисто я - прихильник першої з озвучених версій.