«Волинь» уповільненої дії

«Вбивці не мають національності. Вони мають імена» - вислів, який хотілось би нагадати полякам перед виходом фільму «Волинь» 

Сьогодні, 7 жовтня, Польща побачить у широкому прокаті свою «Волинь». Режисер «Волині» Войцех Смажовський зауважив, що фільм «не є підручником з історії», та все ж... У нашій пам’яті надовго залишається та інформація, яка підкріплена емоціями. Ми живемо в той час, коли гострі емоції викликаються саме картинками – фільмами, фотографіями, відеосюжетами. І ніхто з пересічних людей не піде копирсатися на засипаних пилом полицях архівів і бібліотек, аби дошукатися правди. Ми очікуємо, що нам цю правду подадуть у вже готовому вигляді та ще й зі спецефектами.

У фільмі «Волинь» українців грали українці – 30 акторів. Та взяти участь у зйомках погоджувалися не всі, кого запрошували -  відмовлялися через те, що картина представляла польську точку зору на ці історичні події.  Українця Петра, в якого закохана головна героїня, грає наш львівський актор Василь Василик. Це єдиний український актор, зазначений в титрах, інші ж  знімалися просто в масовці.

І як би не захищали фільм польські критики, ніби автору вдалося витримати межу, сама його ідея і вихід у широкий прокат у такий скрутний для нас час цю межу стерла. Як сприймуть цей фільм у Польщі? Як його сприймуть в Україні? Ці запитання звучать все гучніше. Українці прогнозують, що ставлення поляків до нас зміниться, поляки вважають, що ми образимося на їхню правду. А в чому вона?

Майже 20 років тому вже була дещо схожа історія з виходом фільму «Вогнем і мечем» (1999 рік). Він став одним із найбільш відвідуваних польських фільмів у Польщі – його подивилися 7,15 млн осіб (а це більше, ніж кожен 5-й поляк). Українці тоді обурювалися - війна між козаками і польським військом у ньому поданий лише з польської позиції. У Польщі тоді відповіли: зніміть фільм про це зі своєї позиції. Пройшло двадцять років, а ми досі не зняли нічого на цю тему і лише на словах огризалися. Так само може закінчитися історія з «Волинню».

«Укрінформ» поцікавився в українських письменників і режисерів, якою має бути відповідь українських митців на вихід фільму «Волинь» і чи не слід нарешті Україні набратися сміливості, щоб дати достойну відповідь на вже не перші звинувачення у свій бік. Також ми запитали, як саме може вплинути фільм «Волинь» на свідомість польського суспільства?

Юрій Андрухович, письменник:

«Це відповідь на запит польського суспільства – відчути себе жертвами»

Цілком передбачувана реакція масового польського глядача. Еліта, історики, журналісти, кінокритики підкреслюють, що фільм не розпалює ворожнечі. Натомість лунало й інше - у фільмі багато крові, і це може діяти на пересічного такого собі «Яника», який десь там з родинних переказів щось там чув про цих клятих українців, які вирізали свого часу все село. От він тепер піде у кіно і побачить це, при цьому підкреслюю, зроблене начебто майстерно.

Українські митці мають передусім подивитися цей фільм і, можливо, після того запрошувати його авторів на публічні дискусії. В будь-якому разі я далекий від думки, що українці мали б відповісти таким же фільмом. Треба якось демонтувати польський міф, але не коштом наших добрих стосунків, які протягом останніх чверть століття були зразком для решти Європи і світу. Ми мали б відверто говорити з режисером про цей фільм, і чому власне його не цікавило спілкування з українцями. Це людина з того ж кола, де багато моїх польських друзів. Чому він не звернувся до мене:  Юрко, давай поїздимо Волинню, поговоримо з людьми, подивимося ці місця? Це найпростіший шлях для порозуміння. Але його це не цікавило.

«Волинь» є відповіддю на запит польського суспільства – відчути себе жертвами. А «Вогнем і мечем» був такий собі історичний блокбастер. Там ледь не половина акторів – наші. Одне тільки запрошення Ступки на роль Богдана Хмельницького означало, що польський режисер хоче цього діалогу.

Наша позиція - замовчування і ховання голови в пісок. Недавно була заява польського сейму. Що відповіла наша Верховна Рада? Вона прийняла якесь абсолютно обтічне формулювання, якого навіть польські медіа фактично не помітили. Це яскравий приклад того, що з нами відбувається – як ми не вміємо себе позиціонувати.

Україна ще не визріла. Рівень політичного класу і професійний рівень дипломатів не достатньо високий. Є хороший рівень окремих науковців-істориків, але не достатньо високий до загального історичного тла. І взагалі історична пам’ять в нас вимагає ще дуже великої роботи. Ці теми нікуди не подінуться, тому що сусіди змушуватимуть нас з цього приводу висловлюватися, формулювати якусь позицію, і вкотре промовчати буде все менш і менш можливо.

Мирослав Слабошпицький, режисер: 

«Неможливо передати історію в кіно насправді»

Я фільм «Волинь» не дивився і дивитися не збираюся. Державі Україна 25 років. Треба жити життям 25-річної молодої людини - молодої країни, тобто. Треба відображати сьогодення, критично, не критично, заглядати в майбутнє і менше звертати уваги на минуле, тому що, до певної міри, я вважаю історію лженаукою, бо її завжди пишуть переможці і вона дуже змінюється в угоду сьогоднішньому дню. Неможливо передати історію в кіно насправді, бо люди, які жили навіть декілька поколінь назад – з іншої планети. Вони жили без Інтернету чи пеніциліну, а все це формує людину, межі прийнятного. З позиції сьогоднішнього дня історичні фільми – це якась нецікава неправда. Я не вважаю за потрібне, приміром, відповідати на «Вогнем і мечем».

Історія твориться сьогодні. Ми можемо знімати про що завгодно – все одно в кадрі залишиться дух часу, проблеми, які хвилювали людей саме тепер. Ось за цими документами вже зовсім інші за ментальністю люди судитимуть про сьогоднішній час. Треба створювати і осмислювати свій час, і залишати свідчення для нащадків – це набагато важливіше. Такою була моя позиція все життя безвідносно до будь-якої країни.

Юрій Винничук, письменник:

«Поки у польській владі є люди, які отримують від росіян гроші, немає сенсу їм щось доводити»

Цей фільм тільки підкине кілька полінець до того вогню, який уже роздмухують багато років. Моя мама і бабуся – теж жертви Волині, але їх переслідували поляки. Вони тікали з села посеред ночі і потім переховувалися. Вбивали і поляки, і українці.

Зараз важливо зняти інші історичні фільми, наприклад, коли ми разом з поляками розбили росіян під Оршею (1514 рік), коли ми з поляками разом розбили німців під Грюнвальдом (1410 рік) тощо. Треба відповідати інакше, бо якщо ми відповідатимемо такими ж пропагандистськими фільмами, то хто їх дивитиметься, окрім нас? Адже поляки їх не куплять, як і ми не купимо «Волинь».

Ми зараз перебуваємо у стані війни з Росією, і зараз не той час, щоб псувати стосунки з Польщею, яка донедавна була нашим адвокатом в Європі. Поки що десь треба і змовчати. Поки у польській владі є люди, які отримують від росіян гроші, немає сенсу їм щось доводити.

Юлія Горбань, Київ